«Перша перемога Навального», «Навальний знову кидає виклик Путіну», «Непохитний Навальний» тощо – заголовками такого кшталту рясніли газети європейських країн. У статтях відчувалася надія: Росія демократизується, громадянське суспільство набирає сили. Відчувалася й стурбованість: акцію брутально розігнано, сотні учасників затримано. Але чи були реальні підстави сподіватися або турбуватися?
Спробуємо розібратися. От є автократична Росія, де комар зайвий раз не чхне без санкції Кремля. І от на неозорих просторах «від Москви до самих до…» закручується шалений рух, спрямований проти представників центральної влади, фактично тих самих завсідників Кремля.
Все починається з відеофільму, створеного Фондом боротьби з корупцією відомого російського опозиціонера Олексія Навального «Він вам не Дімон», що з’явився у світовій комп’ютерній мережі на початку березня. У ньому розповідалося про результати розслідування фонду щодо статків чинного прем’єр-міністра Росії Дмитра Медвєдєва.
Стрічку за кілька днів переглянули мільйони користувачів інтернету. Глядачі дізнавалися про палаци і яхти Медвєдєва, його виноградники в Тоскані тощо. Згадано у фільмі й про хитрі схеми, за допомогою яких російський прем’єр і його «подільники» здійснювали мільярдні розкрадання з державного бюджету.
Словом, фільмець вийшов цікавим і пізнавальним, хоча й не репрезентував нічого нового людям, котрі хоч трішки цікавилися інформацією про російських очільників, отриманою не з підконтрольних Кремлем каналів. Утім на багатьох росіян «Дімон» чомусь справив незабутнє враження. Тож вони вирішили, що конче потрібно якось зреагувати.
Нагода трапилася без зволікань: лідер російського протесту Навальний закликав всіх росіян вийти в неділю, 26 березня, на вулицю на таку собі дефіляду протесту проти корупції. Акцію готували не лише в Москві чи Санкт-Петербурзі, а й у десятках інших міст, у Сибіру, на Далекому Сході. Словом, від Калінінграда до Владивостока.
Звісно, владні органи санкцій на ці акції не дали, принаймні офіційно. Всі вони були оголошені незаконними. Представники влади навіть пострахали, що каратимуть за участь у них. Але всі ці залякуванні мало кого зупинили. По-перше, маховик протесту вже було запущено, та й погрози щодо покарань лунали якось не надто переконливо, радше вони виглядали на «нерекомендацію».
Тож 26 березня понеслося: дефіляди, імпровізовані мітинги, плакати, гасла. Такі собі народні гуляння на зустріч весни. Гуляння в Росії традиційно мали б завершитися мордобоєм. І квазі-мордобій теж був, тобто затримання учасників без особливого спротиву натовпу. Навколишні лише знімали на свої смартфони, як російські поліцаї пакували до «воронків» занадто активних. Час від часу лунало «улюлюкання» в бік силовиків – от і все.
Так, на акцію в Москві вийшло близько десяти тисяч мешканців. За російським мірилом – досить багато. Але жодної схожості з київським Майданом не проглядалося. Головним чином через те, що не відчувалося в Москві волі до спротиву.
Кинули до автозаку й головного протестувальника Навального. Суд згодом влупив йому 15 діб арешту за організацію безладів. Можна вже вважати його постраждалим за свої переконання.
Які підсумки російським «антидімонських» протестів можемо підбити? З одного боку, можемо тішитися, що в країні-агресорі виникає хоч якийсь спротив владі, котра, приміром, чинить агресію проти сусідніх держав. З іншого боку, чітко видно, що спротив занадто малочисельний і занадто м’який, щоби брати його до поважного геополітичного розрахунку. Принаймні до зміни влади він точно не призведе.
А от те, що протестні акції прокотилися цілою однією шостою суходолу, не може не наштовхнути на міркування про залучення владних каналів до їхньої організації. Дуже все це нагадує інспірований Кремлем протест. Й об’єкт для критики вибрано дуже вдало – прем’єр-міністр Медвєдєв. 26 березня він узагалі возився на нартах, тому мав ці всі протести глибоко десь.
Свого часу Леонід Кучма дуже активно застосовував тактику прем’єрів-громозводів. Підставляв голів своїх урядів під вістря народного гніву і в потрібний момент змінював їх на нових. Чергова жертва концентрувала на собі весь іміджевий негатив, а президент залишався білим і пухнастим.
Тож у разі чого, коли ситуація дійде до критичної межі, Путін зможе швиденько відправити Медвєдєва до демісії. Вам не до вподоби прем’єр, він некомпетентний, він злодій, корупціонер, захланна людина? Ок, я його виганяю — тіштеся!
А критичною стане для російської влади ситуація вже цього року. Західні санкції та дешева нафта виснажили запас фінансової міцності РФ. Зарплатні скорочують, пенсії падають, закриваються різноманітні соціальні програми. А тут ще доведеться платити досить поважну суму за зовнішніми боргами.
Обсяг зовнішніх інвестицій у Росію стрімко впав з 18% до 3% ВВП за десять років. Причому велика їхня частина складається нині з власних грошей країни, які крутять через офшори. В експорті енергоносіїв також очікуються технічні проблеми, оскільки для нафторозробок в арктичних зонах потрібні західні технології, які Росія не зможе отримати через запроваджені санкції.
2017 рік ще на початку інвазії Росії в Україну західні експерти називали критичним для Кремля. І цей прогноз таки збувається. Вже й сам Путін починає втрачати впевненість у тому, що зможе дотягнути до 2018-ку – року наступних президентських виборів.
Тому й виникають сумніви щодо особи Навального. Наведені міркування схилять до думки про те, що це такий же проект КДБ-ФСБ, як і сам Путін.
Доволі багато російських і західних ЗМІ процитувало слова, які нещодавно промовив незмінний лідер російських комуністів Геннадій Зюганов: «Навальний – це молодий Єльцин, тільки тверезий». Можна також екстраполяційно продовжити аналогію: Навальний – це молодий Путін, який ще не встиг накрастися.
Багато ЗМІ обмежилося цією врізаною цитатою Зюганова. А даремно, адже далі йде значно цікавіше припущення: «Однак літературна упаковка у нього якісна. Погортайте його величезну доповідь – таку доповідь могли підготувати тільки три інститути ЦРУ із застосуванням космічної техніки». Старого партапаратника важко «взяти на дурника». Він чітко усвідомлює, що за новим російським лідером стоять потужні державні інституції з широкою компетенцією. Але зрозуміло, що це аж ніяк не ЦРУ. Хто б дозволив такому якісному американському проекту вільно оперувати на російських теренах. Це виріб вітчизняний, а отже, скоріш за все, ефесбешний. Саме тому доволі наївно чути голоси надії на «рішучого борця з корупцією».
Загалом щодо Навального у мене виникає лише одне запитання: він креатура Путіна чи конкуруючого угруповання? Якщо проект путінський, то хвилюватися особливо нічого: Навальний грає на переобрання чинного російського президента. Тоді недільні акції в Росії – це такий собі активний початок виборчої кампанії. Отже результатом буде все та ж сама корумпована, авторитаристська, занепала путінська держава.
Якщо ж Навальний – креатура інших сил, то тут можливі певні ризики. Наприклад, стрімкий двірцевий переворот і перетворення Росії на фашистську державу з молодим і енергійним лідером, котрий візьме на свій щит усе ще популярне в тамтешньому народі гасло про «вєлікую русскую державу».
28.03.2017