Богдан ЯВОРСЬКИЙ

У Львівській області є невелика частина Західної Європи. Вона відрізняється від більшості території України історією розвитку, глибинною геологічною будовою та природою поверхні. За радянських часів геологи, фізико-географи та геоботаніки знали про це, проте мовчали. Адже якби про природні особливості цієї місцевості заговорили вголос, це могло б поставити під сумнів кордони, накреслені після Другої світової. Кандидат географічних наук, доцент Львівського національного університету імені І. Франка Богдан ЯВОРСЬКИЙ розповідає про нашу частинку Західної Європи, яку він досліджує багато років – Розточчя.

 

 

 

Розточчя – форпост Західної Європи

 

Якщо глянути на карту Європи, можна помітити дві суттєво відмінні її частини. Берегова лінія півдня та заходу сильно розчленована: моря та затоки, які заходять далеко вглиб суші, та півострови, які простягаються на значну відстань у морські води.

 

 

Уся західна Європа фактично є величезним півостровом, який омивають Атлантичний океан та Середземне море. Рельєф її також різноманітний: великі площі зайняті старими, сильно зруйнованими, та молодими, з гострими формами, горами. Східна та північна частини Європи навпаки – монолітний суходіл із рівнинним рельєфом. Від Карпат до Уралу простягаються лише височини й низовини Східноєвропейської рівнини. Межа двох частин Європи проходить уздовж лінії, яка сполучає гирла Вісли й Дунаю.

 

 

Ця межа відділяє на заході України територію, до якої потрапляють Українські Карпати (із Закарпаттям та Передкарпаттям) і частина Львівської області – височини Розточчя й Опілля.

 

 

Розточчя – це горбисте пасмо, яке порівняно вузькою смугою відходить від Подільської височини, простягається до польського кордону (в околицях Рави-Руської) і далі продовжується в Польщі.

 

 

З Розточчям знайомі всі, хто бував на Високому Замку, Кайзервальді чи Чотових скелях у Львові й оглядав із них панораму мальовничих пагорбів, укритих буковими лісами.

 

 

Заліснені горбисті ландшафти Опілля можна спостерігати обабіч шосе, яке сполучає Львів, Бібрку та Рогатин, та зліва від автомагістралі на Стрий.

 

Про особливість природи цих територій, які близькі до ландшафтів Західної Європи за геологічною будовою, кліматом, ґрунтами і рослинністю, писали польські й українські дослідники: у XIX столітті – Вавжинєц Тейсеєр, у XX-му – Єжи Кондрацкі, Анатолій Ісаченко, Юрій Шеляг-Сосонко та інші. Фізико-географи провели вздовж польської частини Розточчя межу між Східноєвропейською або, як її колись називали, Руською рівниною та Німецько-Польською низовиною, яка належить до Середньоєвропейської рівнини. Проте на сучасних схемах фізико-географічного районування України, які опубліковані, наприклад, у Національному атласі України, Середньоєвропейська рівнина в межах України не зазначена.

 

Політично незручна географія

 

Особливості клімату, ґрунту й рослинності зумовлюють поділ України на природні зони, які пам’ятаємо ще зі школи: мішаних лісів, широколистяних лісів, лісостепу та степу. Корифей радянської фізичної географії Лев Берг визначив приналежність Розточчя до лісостепової зони. Десятки років з однієї книги до іншої переписували це твердження, тому така точка зору побутує серед багатьох і сьогодні. Проте вимірювання параметрів водного балансу на Розтоцькому ландшафтно-геофізичному стаціонарі в Брюховичах встановили, що на Розточчя з опадами надходить вдвічі більше вологи, ніж випаровується. Цей факт, а також повсюдне поширення, навіть у наш час, букових і ялинових лісів засвідчує приналежність території не до лісостепу, а до зони мішаних лісів. Тобто якщо їхати від Львова через Варшаву, Берлін, Париж до Атлантичного океану, за вікном будуть подібні ландшафти, четвертинні відклади, ґрунти чи рослинність. Подорож зі Львова в східному напрямку (на Тернопіль, Хмельницький, Вінницю) дозволить побачити типові ландшафти лісостепу.

 

 

У радянських підручниках із фізичної географії межу між Західною і Східною Європою проводили вздовж державного кордону СРСР. В масштабах оглядової карти Радянського Союзу Розточчя перетворювалося на маленьку плямку. Але географам, які працювали на заході України, важко було змиритися з тим, що природна межа нібито мала наслідувати державний кордон (тепер між Польщею та Україною), який біля Рави-Руської йде впоперек Розточчя. Насправді межа Західної і Східної Європи проходить вздовж Розточчя, тобто перпендикулярно до кордону. Це питання старанно оминали, оскільки ніхто не хотів говорити про те, що до колишнього СРСР належать землі, географічно зовсім відмінні від Східної Європи.

 

Історія в географії

 

 

Територія заходу України зображена на давніх картах, починаючи від карт Птолемея. Хоча ориґінали його карт не збереглись, проте з численних копій бачимо, що у межах нинішнього заходу України зображено шість міст, а це, на хвилиночку, друге століття нашої ери. Одразу постає питання: «А скільки міст і менших населених пунктів на цій карті не зображено?» Особливо цікавими і детальними є листи «Генеральної карти України», яку створив військовий картограф Ґійом Левассер де Боплан у сорокових роках сімнадцятого століття. Щоправда, Боплан – француз за походженням, він не дуже добре розумів українську мову і робив помилки у написанні назв наших міст, сіл чи річок. Попри все, порівняно з іншими картами XVII століття, карта Боплана містить величезну кількість інформації. Наприклад, картограф зазначив торговельні та військові шляхи, які можна перенести на сучасні карти.

 

 

Детальні карти першого, другого і третього австрійського знімання – а це 80-ті рр. XVIII – 70-90-ті рр. XIX століття, – охоплюють увесь захід України. На них показані села та природні утворення, назви яких не зберегла народна пам’ять, ліси, які давно вирубали, а також присілки, фільварки та млини, яких уже немає. Територія заходу України у XIX столітті пережила земельну реформу, скасування кріпацтва, внаслідок чого люди отримали свої угіддя й земля була порізана на окремі клаптики – усі ці зміни можна прочитати на карті. Загалом, це ніби історія в географії.

 

Мапа австрійського картографа фон Міга (1780)

 

 

Головне питання – яким чином сумістити різночасові карти, виконані в різних проекціях. Це не лише проблема математичної трансформації, а й питання точності та детальності карт. Прив’язавши якомога ретельніше старі карти, будемо мати точніші дані щодо зміни площ, місцеположення й інших характеристик об’єктів. Можливий спосіб розв’язання цієї проблеми – це аналіз геодезичної мережі минулих століть. Йдеться про давні тріангуляційні пункти, позначені на австро-угорських картах.

 

GPS австро-угорських часів

 

Вдалося розшукати на теренах Львівської області цілком непорушені пункти тріангуляції середини XIX століття та 1900 року, яку здійснив Віденський військовий інститут. Ці пункти – цінні пам’ятки науки і техніки. Багато із старих геодезичних пунктів перебудовано і включено в сучасну державну геодезичну мережу. На жаль, близько половини пунктів австрійської мережі повністю зруйновані.

 

Кам'яні фрагменти австрійських пунктів тріангуляції: у Кобилиці (1900 року) та Смеречині (1850-го)

 

 

Для віднайдених геодезичних пунктів беруть значення координат у тих системах, якими користувалися при складанні старих карт у XIX ст. У наш час координати тих самих пунктів можна виміряти GPS-приймачем. Знаючи координати тріангуляційного пункту в старій та новій системах координат, уже нескладно знайти алгоритм переходу від однієї системи до іншої. Таке завдання частково реалізовано в Австрії та Словаччині, проте для території України воно залишається відкритими. Вимірювання координат давніх тріангуляційних пунктів дозволило з достатньою точністю прив’язати старі топографічні карти, а також геологічні й інші тематичні карти, які дозволять використати дослідження науковців і інжеренів минулих століть. Наприклад, можна побачити села, що колись були на території Яворівського військового полігону, а тепер знищені, або ж як розбудовувався Львів за останні століття. А ще можна дізнатися, що сміттєзвалище у Грибовичах засипало два глибокі яри, які тут існували до появи гори сміття.

 

Гудронові озера поблизу звалища

 

 

Сміттєзвалище в Грибовичах – це велика проблема для Розточчя. Воно збудоване на території з підвищеною тектонічною тріщинуватістю порід, і атмосферні опади легко проходять крізь товщу сміття, потрапляючи у підземні води. Зі снігом і дощем у тріщини просочуються й кислі гудрони – навіть склалдно сказати, на яку відстань від сміттєзвалища вони поширюються.  

 

Підготувала Катерина МОСКАЛЮК

 

28.03.2017