..."О пісне, не кидай ти нас,
Звени, звени, звени!...
Б. Лепкий: "На спомин М. Лисенка", 1903.
Час швидко минає. Постаті, що, здається, ще вчора були новаторами, революціонерами й як такі зазнавали ворогувань із боку старовірців, або грімких похвал із уст запаленої молоді — нараз відходять у пантеон "старих клясиків", де вкриватиме їх достойна сивина історії. Наше покоління пам'ятає ще часи з-перед першої світової війки, коли то Вагнер, Ліст, Брамс, Брукнер (бодай у нашій Галичині) вважалися якимись страшними новаторами, слідами яких іти можуть лише молоді люди, наділені якоюсь особлившою "Божою ласкою". А сьогодні — це вже "стара музика" доступна (теж і в книгарському значінню слова) навіть глухій провінції. Ще після смерти Лисенка можна було в нас начислити чимало "передлисенківців", і то навіть не тільки в старшому поколінні. Та оце — вже й Лисенкові, теж недавньому (дуже недавньому!) ще новаторові доводиться перейти в "невміручий легіон" сторічників!
Дати народин великих людей мають іноді свою глибоку символіку. Так Йоган Себастіян Бах народився в сам перший день календарної весни, 21 березня 1685, жайворонково-погідний "дідусь Гайдн" у сам символічний день 1 квітня 1732. І наш Лисенко народився в сам початок весни, 22 березня 1842 р., як той, що приніс із собою весну відродин для рідної української музики.
Сто років від народин Лисенка! Яка складна мережа думок і почувань снується за цими словами! Наші думки линуть у ті давні часи, коли кожен новий твір автора "Музики до Кобзаря" вітали ми (чи наші батьки), як ластівку якоїсь нової, а величної музичної весни — то знову перелітають увесь ряд подій, що склалися від незабутнього побуту Лисенка в Галичині аж по сьогодні — музичні школи імені Лисенка з їхньою романтикою праці, з оцею справжньою "gаlа sсіеnza" — нові співочі товариства — й надусе незабутня, передусім культурним світом славно записана Українська Капеля Копиця!
А постать нашого незабутнього Пісняра — мов той лірник (кажучи Його власними словами) "живе, живе та буде жити". Живе й буде жити бодай тою одною заслугою — що вказав правдиве обличчя української народної пісні та показав зразки, як з неї черпати сил до розбудови рідної музичної культури!
Вже майже пів сторіччя гомонять по всіх землях, де лише звенить співуча українська мова, Його пісні до Кобзаревих слів: "Як би мені мамо, намисто", "Гетьмани, гетьмани", "Ой Дніпре", могутні хори "Б'ють пороги", "Радуйся, ниво", хор з "Утопленої": "Туман стилями лягає", і хоча вже сто й тисяча разів їх чуємо, ми всі радо їх слухаємо на ново. Немає ніоднієї української душі, щоби за першими акордами оцих пісень не зайнялася святим тремтінням.
Та ще чимало призабутого, а то й зовсім незнаного, а цінного є між Його творами. Вдармося в груди — хто з нас знає цілу "Різдвяну Ніч", цілого "Тараса Бульбу", цілу... навіть "Утоплену" так точно по одного нумеру, як знається "Травіяту", "Трубадура" або "Фавста"? А чейже тепер — що можемо з великою радістю ствердити — фортепіянні партитури "Тараса Бульби", "Різдвяної Ночі" і "Утопленої" продаються масами по всіх українських книгарнях більших міст і — таки йдуть у купівлю. Скромненькі нотні архіви наших музичних установ — неодні такі, де відділ української музики ледве клигає у виді кільканадцяти лихеньких літографійок — нараз забогатіли трьома порядно виданими великотворами нашого Великого Композитора. Справа не лише мусить піти, а таки йде до кращого. В додатку вже ніякий Йориш, чи інший Файнтух не буде більше нам опоганювати оцих прецінних музичних скарбів Нації своїми облійками.
Багацько незнаного теж між піснями — і то навіть між цими до "Кобзаря". А ці другі "на тексти різних авторів" — де між іншими видніє така перлина що до помислу, і що до будови, як Франкове "Незабудь?" І там слід би шукати ще й неодної такої перлини. А фортепіанні твори? Чи ж і в них не створив Лисенко основ, що визначили дальший розвій української фортепіянної музики? Ці твори прикрашували, прикрашують та будуть прикрашувати вечори в інтелігентських залах.
В обличчі всенародної величі Лисенківських роковин — замість кволого "гадаю, що..." "сподіюся, що..." слід тут сказати рішуче: Ці Лисенківські роковини мусять у цілій музично-активній частині Української Нації розворушити всі діяльні сили в напрямку не лише пізнання, але й познайомлення широкого загалу з якнайбільшою кількістю творів нашого Пісняра, бодай вибравши з них що чільне. Але все ж мусимо подати нашому загалові повний і вірний образ творчости Лисенка — як це вже зроблено з Шевченком, у деякій частині теж з Лесею Українкою. Передусім слід розробити належно історичне становище нашого Пісняра, взявши під увагу всі обставини, серед яких доводилося йому творити — і його вплив на пізніше й теперішне наше музичне покоління. Щойно на основі цього навчимося належно його цінити, а що за цим іде, — правдиво й розумно взяти собі його, як провідника, на дальший шлях музичного розвитку Нації.
[Львівські вісті]
22.03.1942