Handbuch der Ukraine. Im Auftrage des Ukrainischen Wissenschaftlichen Instituts im Berlin herausgegeben von Prof. Dr. J. Mirtschuk, Leipzig, Otto Harrassowitz 1941. Bел. 8о, VІІІ+416 cт.
Цю книжку слід гарячо привітати, як одну з найбільше актуальних публікацій воєнної доби. Потреба короткої, але суцільної енциклопедії українознавства в німецькій мові відчувалися вже здавна як дуже пекуча, не тільки з політичних, але і з практично-інформативних оглядів, бо хоч Україна серед ширших кол німецької суспільности вже перестала бути "терра інкогніта", все ще таки належить до найменше знаних країв Европи. Автори поодиноких частин книжки подають свої інформації в популярній, легко зрозумілій формі, полишаючи стисло-науковий апарат на боці, і таким чином приносять ширшим кругам читачів приємну і привабливу лєктуру.
Львину частину збірника (ст. 178—301, тобто майже цілу третину книжки) займає докладне зображування господарського життя України з-під пера Р. Демінського. Ця праця тим вартніша, що досі навіть в українській фаховій літературі не було ґрунтовного, суцільного, синтетичного твору про цю справу; дотеперішні розвідки з цієї ділянки полишили ще великі нез'ясовані прогалини, а їхні виводи викликували деякі частереження. Автор обговорює спершу найважніші основні питання: господарський простір, господарське і географічне положення, аграрні відносини, перечуження (Іберфремдунг) промислу, колоніяльні відносини до Росії, російсько-евроазійську теорію, становисько українського мужицького народу супроти земельного колективізму, господарську політику п'ятирічок, а відтак дає ряд синтетичних нарисів про рільницьку і лісову господарку, земляні скарби та гірництво, промисл, комунікацію, торгівлю і спільництво.
Початкове місце в збірнику займає влучна стаття проф. В. Кубійовича про територію і населення України. Дуже повчальні тут уступи про національні відносини в самій Україні та про українців поза межами суцільної української території старанно складені табелі дають добрий перегляд національного складе населення поодиноких етнографічно-українських країн. При визначуванні границь ми замітили дрібну недокладність: українсько-польську границю за княжої доби творила лише на південнім відтинку між Карпатами і долішнім Сяном, широка полоса пралісів: далі на півночі стикалися вже тоді польські та українські оселі безпосередньо зі собою і саме тому зараз на світанку нашої історії прийшло до довгої і завзятої боротьби за "Червенські городи" (пізнішу Холмщииу і Белзчину). Проф. Кузеля обговорює в окремих статтях етнографічні прикмети українського народу (з особливим підкресленням расової проблеми), чужі національні меншости на Україні, причини та наслідки українського еміграційного руху на Схід і до Америки і українську пресу. Дуже корисна, особливо для чужинців, коротка характеристика української мови д-ра Я. Рудницького та подане ним вияснення назви "Україна". Особливо наглядне зіставлення найважніших граматичних прикмет, що відрізнюють українську мову від великоруської, а також підкреслення суттєвої різниці між назвами "Ruś" (Rusj, Ruthenien, Reussland — стара Київська держава) і "Russland" ( — заснована Петром Великим у XVIІІ-ім ст. імперія Росія), які — на жаль — все ще в німецьких наукових публікаціях, а особливо в німецькій пресі часто перемішують зі собою. Тут замітимо лише, що з огляду на пливкий стан українського наголосу не бачимо рації зі зміною наголошування слова "Україна" зв'язувати зміну його значення, як це робить автор (ст. 58). Проф. В. Садовський інформує про державну приналежність поодиноких українських країн і про суспільну структуру українського загалу.
Ділянку духового життя опрацював проф. І. Мірчук, видавець збірника. Перш за все старається в окремім уступі з'ясувати духові прикмети українського народу, питання, яке вже від кількох поколінь цікавить українських істориків, згадати б хочби Миколу Костомарова і Володимира Антоновича. Проф. Мірчук розглядає цю справу зі становища народної психології, підкреслюючи різниці, що відокремлюють українців від великорусів (ярка особовість, глибока релігійність, а при тім легковаження обрядових форм, ліберальне відношення до інших вір та народностей і ін.). В третій частині збірника подає загальні напрямні лінії культурно-політичної ролі України в історичнім розвою східно-европейського простору, вказуючи зокрема на західну орієнтацію керівних українських кол, що дуже виразно зазначується через всі минулі століття, та на европеїзацію Московської держави українськими ученими на переломі з XVII до XVIII ст. Відтак змальовує розвій і теперішній стан шкільництва, літератури і науки, театру, музики, мистецтв і наукових установ.
Нарис Історії української державности подає д-р Михайло Антонович. Тут м. ін. находимо зовсім влучну характеристику особовости Богдана Хмельницького, так часто недоцінюваної не тільки польськими, але й українськими істориками. Також характеристику політичного становища українських просвічених кол російської України в ХІХ-ім ст. вважаємо за зовсім оправдану. Однак годі нам погодитися з поглядом автора, немов то з невдачею Данила у боротьбі з татарами Галицько-Волинська держава закінчила свою історичну ролю. Саме у другій половині ХІІІ-го ст. ця держава доходить до найбільшої сили і за володіння Данилового сина Льва І. займає панівне становище на цілім европейськім Сході. В останній статті збірника д-р Антонович розглядає німецько-українські взаємини у минулому. Цeй розгляд доволі побіжний і не вичерпує предмету; про найдавніші взаємини находимо у проф. Мірчука (ст. 303) докладніші дані; зрештою про цю справу готовиться інша публікація, яка має незабаром вийти. Замітимо ще, що годі дошукуватися спільноти інтересів і порозуміння між цісарем Оттоном II. з Володимиром Великим проти польського князя Мєшка І, як це робить автор (ст. 308), бо Оттона II. від 980-го р. займали всеціло італійські справи, а Володимир під цю пору завойовував східно-слов'янські племена; зрештою між Оттоном II. і Мєшком І. були мирні відносини.
Хоч у збірнику взяло участь 7 авторів, цілість предмету розподілена в нім планово і опрацювання поодиноких частин вийшло одномірно і доволі згідно. Обставини, що про початки і правітчину слов'ян (ст. 32 і 102) висказані не зовсім однакі погляди, або що в справі повстання Київської держави проф. Кузеля стоїть беззастережно на становищі норманської теорії, а д-р Антонович схиляється радше на бік антинорманістів — зовсім не вважаємо за недомагання; читачам корисно довідатися, що й в українознавстві є проблеми, яких наука досі не розв'язала і ледве чи коли розв'яже. Також слід зазначити, що українські назви, подані в збірнику в українській формі. Може цей приклад спонукає видавців німецьких, французьких і інших чужомовних публікацій закинути дивну привичку подавати українські імена у спольщенім або зросійщенім виді. Воно прикро стрічати в німецькій пресі назви: Крівой Рог (зам. Кривий Ріг) або Кшемєнєц (зам. Крем’янець), хоч саме українську форму німцеві легше вимовити як польську. Але послідовно треба писати також "дас Ігорлід" (зам. "Ігорлід" — ст. 68) і "дас Галутшер-Волиніше Райх (зам. "Галіціш-Волгиніше" — ст. 109).
Назагал збірник під кожним оглядом н відповідає вимогам новітньої науки і являється визначним придбанням українознавчої літератури. В ньому не тільки чужинці, але й українці найдуть ціни, вказівки і інформації про українські справи.
[Львівські вісті]
18.03.1942