На порозі нової доби

Краків, 3 березня 1942.

Наші читачі вже знають про остаточну злуку Українського Центрального Комітету в Кракові й Українського Краєвого Комітету у Львові. Таким чином усе зорганізоване українське життя в межах Ґенерального Ґубернаторства дістало один провідний центр, один плян діяння й одноцілу форму орґанізації. Вагу і значіння одноцілого проводу і суцільного пляну діяння зуміє оцінити кожний з нас, коли відриваючися від наших щоденних справ, погляне на ті велитенські змагання, що відбуваються між поодинокими народами і суходолами за долю світу. І коли годиться порівняти мале з великим, а українське життя з тим, що діється в усьому світі, то кожний бачить, що перевагу у боротьбі мають саме ті народи і держави, що діють під одним проводом і на підставі одного суцільного пляну. Німеччина, Італія та Японія своїми осягами приголомшують не тільки своїх противників, але й увесь світ. Зате ті всі, що не спромоглися на те, щоби створити в себе єдиний центр думки, волі і чину — опинилися в безнастанному відвороті, який супроводить катастрофа за катастрофою.

Але запишім ділянку світової міжнародньої політики і вернімся до рідних справ, хочби по цей бік Сяну і Буга. Коли порівняємо українське життя — тих наших теренів з тим життям, яке тут ледви жевріло в осени 1939 р., то треба сказати, що впродовж 2-ох років вдалося зробити для його розвитку багато, дуже багато. У звичайних передвоєнних умовинах — того всього не було би вдалося зробити навіть за 20 років.

Ті осяги стали можливі тому, що після розвалу Польщі німецька влада поставилася прихильно до життєвих справ українського народу. Одночасно з тим місцеве українське населення бажало творити власне національне життя, але мало — розмірно замало своїх провідних сил: Та якраз тоді на Холмщині, Посянні і Лемківщині зявилася українська інтеліґенція з Галичини і Волині, яка прийшла братам з допомогою. Вкінці чимало з того розвитку українського життя по цей бік Буга і Сяну треба завдячувати саме тому, що воно опинилося в межах плянового діяння одного провідного центру.

Треба мати надію, що сьогодні, коли одностайна і суцільна організація українського життя обхопила Галичину, його висліди стануть куди більші. Бо перш усього Галичина з усіх українських земель може повеличатися майже столітнім органічним політичним, громадянським, культурним і господарським життям. Крім того Галичина в порівнанні з іншими українськими землями розпоряджає розмірно великим числом інтеліґентних провідних сил, які зуміють впорядкувати галицьке суспільне життя і спрямувати його в одне русло національної дисципліни і праці. Врешті завдяки дотеперішньому свойому розвиткові Галичина вже витворила тип розмірно високо освідомленого під національним оглядом українця так, що відразу можна там перейти до досконалення, поглиблювання, зміцнювання та перш усього впорядковування нашого життя.

З днем 1. березня, коли про ввесь хід українського зорґанізованого життя в Ґенеральному Ґубернаторстві а тимсамим і в Галичині рішає один провідний осередок, закінчується розмірно довга доба, коли майже кожна галицька місцевість, а вже з цілою певністю кожне повітове місто на свій лад старалися наладнати своє життя і на свій лад старалися надати зміст окружним повітовим комітетам, делєґатурам та інституціям мужів довіря. Від тієї хвилини, всі ті осередки українського зорґанізованого життя мусять стати своєрідними кристалізаційними центрами обєднання всіх українців доброї волі, які передумовину розвитку нашого життя добачують в його впорядкуванні і підпорядкуванні вимогам сьогоднішніх великих днів і того величезного досвіду, який зорганізоване українське життя придбало впродовж 2-ох років по цей бік і Сяну і Буга.

Одночасно з тим треба звернути увагу, що в сучасній дійсності всі ті організаційні форми українського життя від Українського Центрального Комітету на горі, Окружних Повітових Комітетів у середині і Делєґатур та Мужів Довіря в низу, не є ніякими виключно репрезентаційними організаціями, що діють тільки назовні, але є першусього такими організаціями, що на даному терені обіймають всі ділянки українського громадянського, культурного і господарського життя. І в першій мірі вони покликані до того, щоби не тільки репрезентувати українське життя назовні, але щоб його внутрішно порядкувати, ним кермувати і його розвивати.

Сьогодні, коли вже така недалека та велика хвилина, в якій остаточно розлетиться наш найбільший ворог — большевизм, коли перед нами стає вся духова і матеріяльна руїна, яку він спричинив на наших землях, коли перед очами маємо всі наші давні і найновіші політичні помилки і промахи, мусимо спромогтися на таке самоопанування і політичний розум, щоби зрозуміти, що нічого не варті всі великі ідеї, гасла, ідеології і доктрини, коли їх не здійснює ввесь нарід у свойому щоденному житті, коли політично-національний принципіялізм стає заслоною перед усякою працею, жертвою, зусиллям, коли він стає прибіжищем для всіх неробів, пустомельців, галайків і спекулянтів на популярності. В таких переломових часах, як сьогоднішні треба собі усвідомити з якнайбільшою ясністю цю велику життєву правду, що найбільша трудність в житті і одиниці і народу в тому, щоби вміти збагнути, що в даній хвилині можливе і тому осягальне, а що неможливе i тому по законам всякої людської правдоподібности неосягальне. Життєвий досвід одиниць та історичний досвід поодиноких народів вчить, що те що ще сьогодні видається неможливим, те завтра може стати можливим, але скористати з тих нових можливостей можуть тільки ті, що вчора мали зрозуміння для тієї життєвої правди. Тому, хто сьогодні з погордою відсувається від усякої буденної громадсько-національної праці і сподіється здійснення своїх надій від якогось зриву стихій, розбурхання гонів та розпалення пристрастей, той повинен собі запамятати, що всякі зриви виходять на користь тільки тим, що впродовж довгого часу сірої щоденної праці зуміли собі витворити якийсь ясний образ своїх хотінь і такі культурні та матеріяльні сили, що в даному моменті дають можливість опанувати, загнуздати і твердою рукою покермувати всякою розбурханою стихією людського життя.

Кожний, хто сьогодні береться рішати про українське громадянське життя, повинен зрозуміти цю різницю, яка існує між тим, чого він хоче і тим, чим дійсно розпоряджає. Свідомість цього відношення між тими двома величинами дасть змогу відповідно поставитися до сучасного реального життя. Без того віддаль між ідеєю і дійсністю завсіди буде така велика, що найвигідніше жити мріями і думками так, щоби вони ніколи не почали здійснюватися. Страх перед дійсністю — це одна з найбільше суттєвих духових прикмет деяких сучасних українців.

Сьогоднішня велика хвилина, коли на сотні літ рішається доля поодиноких народів і континентів, вимагає від нас якнайбільшого обєднання і якнайбільшої внутрішної дисципліни. — Тому рішуче треба, як не відкинути, то бодай забути все, що нас досі ділило. Всі політичні партійні і ґрупові спори і непорозуміння, всі дотеперішні ідеології, програми і доктрини, що є тільки останками минулого, треба відсунути. Політичні ідеї, програми, доктрини і організації мають тільки тоді вартість, коли вони служать розвиткові національного життя. З хвилиною, коли виявиться їх нежиттєздатність, треба їх також відкинути і замінити новими кращими, що відповідають вимогам національного життя, як мандрівник відкидає непридатну палицю, щоби вхопити за таку, яка йому більше придатна в дорозі.

Сьогодні, коли стоїмо на порозі нової доби українського зорганізованого життя в Ґенеральному Ґубернаторстві, памятаймо, що завсіди перемагають тільки ті, що мають ясний образ своїх хотінь і велику віру, та які першусього ногами непохитно стоять на твердій землі-дійсності або — коли хтось волітиме — на землі твердої дійсності!

[Краківські вісті]