Часто можна в нас почути журливі міркування: — Не маємо людей! Бракує нам визначних індивідуальностей. Не маємо авторитетів! Такі міркування і нарікання завсіди виринають у важких хвилинах, коли не знати, що принесе майбутнє.

Коли державні чинники дбають у загальному про перевезення, приміщення і втримання маси утікачів, коли українські допомогові організації вже займаються практичним переведенням тієї допомоги, поодиноким громадянам залишаються необмежені можливості інтелектуальної помочі від доброго стола, харчів, одягу, білля, постелі аж до грошей і приміщення включно.

Часто можна почути песимістичні міркування, що — на жаль — в житті перемагають і проводять не так чесні й розумні, як радше безоглядні, що діють не перебираючи в засобах.

Війна до глибини хвилює всіх. Хвилюються нею ті, що безпосередньо воюють, бо йде про їх бути або не бути. Але війна хвилює також і тих, що тільки посередньо приймають у ній участь.

Різдвяні свята, що незабаром уже проминуть, загально вважають святами Миру й Поєднання. Через те вони стоять у такій різкій суперечності з воєнною дійсністю.

  Краків, 23 січня 1943 р.  

  Краків, 16. липня 1942,   Перед цьогорічними абсольвентами українських гімназій виринає не тільки справа вибору звання. Перед ними також уже незабаром може зявитися питання, як відноситися до громадянських справ узагалі, а до політики зокрема.  

  Краків, 15. липня 1942.   У деяких українських гімназіях уже закінчилися, в інших щойно почалися іспити зрілости. Після перерви кількох літ знову кількасот молодих людей стане перед питанням, що далі робити, який вибирати життєвий шлях?  

  У роковини большевицьких звірств.   Краків, 26. червня 1942.  

  Краків, 28. травня 1942. р.