Краків, 4 лютого 1944 р.
Війна до глибини хвилює всіх. Хвилюються нею ті, що безпосередньо воюють, бо йде про їх бути або не бути. Але війна хвилює також і тих, що тільки посередньо приймають у ній участь. Воєнні дії рішають також і про їх долю. Війна хвилює також і невтральні держави, що досі зберегли ще мир, бо остаточний вислід збройних змагань вплине також і на їх майбутнє. Отже зрозуміло, що хвилюються всі, що всіми своїми почуваннями й думками звертаються не тільки до того, що тепер діється на воєнних фронтах, але також і до майбутнього. Тому, що наша воєнна сучасність така виїмкова майже всіми своїми проявами, якось мимохіть виринає прочуття, що також і те майбутнє, яке покищо закрите перед нами воєнною курявою, також може, бути якесь вийняткове, що почнеться якась нова епоха.
Але як зрозуміле хвилювання нашою воєнною сучасністю, таксамо ясно, що в такі часи при всій напрузі волі і нервів, тpeба старатися зберігати також і внутрішню рівновагу, треба на все те, що довкола нас діється, дивитися не під кутом дрібних випадків щоденного життя, але тих глибоких перемін, які у вогні й крові доконаються в житті майже всіх народів. Одним словом іде про те, щоб події бачити такими, якими вони в дійсності є. На жаль, не завсіди так буває, бо неодному незвичайно важко спромогтися, щоб у бурхливій крутіжі спокійно розрізнити мале від великого, проминальне від суттєвого і вічного. Тому сучасникам нашої воєнної доби часто не достає відповідної перспективи, тобто змоги глянути на те все, що довкола них кипить, з якоїсь віддалі. Тому так часто можна тепер бачити як люди з малого роблять велике і через те затрачують погляд і зрозуміння для дійсно великих i важних питань. Колись після довшого часу неодин зовсім інакше дивитиметься на ті події нашої сучасности. Хто знає чи неодин тоді не жалуватиме, ще він сьогодні не зумів запанувати над бурхливою метушнею наших днів, але тоді вже буде запізно. Те, що минулося, вже ніколи не вернеться.
Люди, що під вражінняім сучасних переломових подій інколи надмірно хвилюються, часто нагадують тих, що підчас пожежі, повені або якоїсь іншої стихійної катастрофи замість рятувати людське життя, або якісь справжні цінності, хапають будьщо, що їм тільки попадає під руки. Тому на тлі хати, що горить, або повені, що заливає великі простори міст та сіл — жалюгідно і смішно виглядав би той, що замість рятувити людей, або дійсно вартісні предмети, чи необхідні харчеві засоби, носиться з якимось дитячим стільчиком, або "спасає" старий кухонний стіл з переломаним "блятом".
Таксамо смішно і жалюгідно виглядали б також і такі народи, що в теперішній гарячий і вийнятковий час, присвячували б надто багато уваги різним, з погляду нинішніх часів, другорядним справам, що зовсім не рішають про те все, що тепер найважніше, що зводиться до того, чи европейським народам бути або не бути. Тому, коли б сьогодні якесь громадянство, напр., надто багато уваги присвячувало питанням про корисність або шкідливість писань якогось свого діяча з-перед яких 60—70 рр., то це дуже пригадувало б того, що підчас в огню замість рятувати людей, худобу, необхідні харчі й одяги та дорогоцінні предмети, одним словом усе те, що необхідне для збереження і підтримання життя безпосередньо або посередньо, безпомічно крутиться біля якихось старих меблів або інших безвартісних причандалів.
Про все те треба тепер писати й пам'ятати не тільки тому, що майже в кожному народі є розмірно мало людей, що навіть свідомо хочуть і вміють жити в небезпеці, але першусього тому, що в таких грізних часах, як наші, чимало людей підсвідомо виявляє нахил утікати від труднощів життя і проявляє несвоєчасне зацікавлення такими справами, що зовсім не причиняються до їх корисної розв'язки!
Краківські вісті
04.02.1944