Краєва Комісія Допомоги Полоненим у Львові

"Акція допомоги українським полоненим на терені Галичини, серед українців у Генеральному Губернаторстві і Волині, змобілізувала для цієї справи все українське громадянство. Немає такої української родини, яка в міру своїх матеріяльних можливостей не причинилась би до піддержки цього благородного і відповідального діла. Немає такого українця ні українки, які живучи повним суспільним життям, не з розуміли б важливости цієї справи. І тому самозрозуміло, що українська cycпільність так змобілізовано включилася до цієї допомогової акції.

Думка про організування допомоги українським полоненим зродилася в середовищі українських лікарів, суспільників у Львові. Першими реалізаторами цієї думки були лікарі: д-р Григорчук та доцент Малис, які 9 липня 1941 р. перебравши та забезпечивши майно б. большевицького Червоного Хреста у Львова при вул. Личаківській 37а, — зорганізували львівську централю Українського Червоного Хреста у тому ж самому приміщенні. В короткому часі до безкорисної роботи в цій організації приступили ще лікарі: д-р Врецьона-Біленька та д-р Воробець. Не треба хіба говорити, що праця, за яку взялися ці лікарі, у своїх початках не була легка. Та всі труднощі переборено і з ходом часу, як підібрано потрібний технічний персонал та наладнано звязки з краєм — Український Червоний Хрест розгорнув свою роботу ширше, піддержуваний активно поставою всього українського громадянства.

Велику працю почав Червоний Хрест з хвилиною, коли німецька влада почала звільняти з таборів тисячі українських полонених. Тоді виявилося на всю ширину, що Українській Червоний Хрест — це організація, якою кермують і в якій працюють люди всеціло віддані цій роботі. З кожним транспортом полонених, яких перевожено автами до переходових станиць у краю, завсіди їхав один лікар, везучи зі собою потрібну підручну аптечку. По дорозі та на місцях полонених щиро витало українське населення, обдаровуючи їх харчами, папіросками та одежою. Деякі полонені, зворушені такими безпосередніми виявами радости і прихильности, мали в очах сльози. Майже на кожній переходовій станиці зорганізовано кухні та санітарні пункти. Крім того на поготівлі стояли сільські підводи для дальшого перевозу полонених. Наприклад селяни Бобреччини дали були 70 підвод. В переходових станицях у Львові (вул. Собінського 7 та Личаківська 37а) зорганізовано постійні дижури українських лікарів, які кожночасно несли першу поміч хворим полоненим. Багато хворих полонених приміщувано у львівських лікарнях, які ніколи не відмовляли їм своєї допомоги. Направду жертвенно працювали серед полонених українські жінки, зорганізовані з секції пань, головою якої є п. Федейкова. Наслідком цієї праці багато з них захворіло було тифом і перележали в шпиталі від 6—8 тижнів. Це пані д-р Врецьона-Біленька, Гураль Анна, Ковбусова, Маланюкова, д-р Тершаковець, Ірина і Мирослава Хойнацькі, Хмельникова, Чижович та Яцковичева. Померли: відома суспільна діячка п. Ціпановська та п-і Олексин.

Дата 21. листопада 1941 р. була для Українського Червоного Хреста початком нового організаційного періоду. Він став клітиною Українського Краєвого Комітету у Львові, зміняючи назву на: "Краєва Комісія допомоги полоненим". Головою Комісії і керманичем її є д-р Тома Воробець. Заступник — д-р Семен Юськів. Організовано також окремі відділи, які названо рефератами. І так:

організаційний реферат (ред. Василь Крохмалюк), господарський (м-р Іван Ващишин), санітарний (д-р Григорчук) та реферат фінансовий (ред. Шевчук). Важливим відділом, який тісно співпрацює з усіми рефератами, є секретаріят (п. Зенон Литвинко). В секретаріяті зосереджуються всі вістки, які надходять від допомогових комісій з краю телєфонічно і лиcтoвнo. Одночасно секретар диспонує транспортами харчевих пачок, зібраними в краю, спрямовуючи висилку їх в окремі табори. Наприклад число харчевих пачок по сьогоднішній день зорганізованою дорогою зібрано а краю дійшло до 34.934 штук. Нещодавно (16. II) прийшли до Львова нові посилки харч. пачок з Бережан, Зборова й Тернополя, загальною вагою 3.518 кґ.

Коли вглянути в роботу окремих рефератів, що кожний з них виконує своє завдання у взаїмній тісній співпраці. Велику важливість для вдержання постійного звязку з краєм має праця організаційного референта, який розіздить по терені, відвідуючи низові клітини Краєвої Комісії при УОК, Повітових Комітетах та Делєґатурах. Там, де таких клітин ще нема, організаційний референт має за завдання їх зорганізувати. Крім того референт, користуючись співпрацею людей на місцях мав зорганізувати доставу на місце призначення харчів, білля і має подбати про те, щоб при кожній комісії створено кухню та нічлігові доми. По багатьох місцевостях такі кухні та нічлігові доми для полонених (і переселенців) уже зорганізовано.

Добре наладнано працю в рефераті господарському. Завданням цього реферату є дбати про транспорт та постачання харчами львівських лікарень, де перебувають наші полонені, та львівського табору полонених на цитаделі. Крім того до праці реферату належить дбати про харчеві приділи, які Краєва Комісія допомоги полоненим одержує від львівського уряду прохарчування. Для переходового переховування харчевих пачок, різних харчів та білля, які кожного дня надходять з усього краю, обладнано у Львові окремий магазин при вул. Клепарівській 15. Там зорганізовано також т. зв. підручний магазин, з якого видають кожного дня харчі та білля тим полоненим і переселенцям, що ще сьогодні етапами пробираються до своїх рідних сторін.

Велику та відповідальну роботу виконують працівники реферату санітарного, зокрема ті, які працюють безпосередньо на переходовій станиці при вул. Клепарівській. Це один лікар (д-р Медвецький) та дві мед. сестри. Кожний полонений, який виявиться хворим дістає там першу лікарську допомогу, а декотрих, загрозливо хворих перевозять до львівських лікарень.

Багато полонених, відпочиваючи у Львові, ночує навіть кілька ночей підряд у приміщені переходової станиці, де на ту ціль спеціяльно обладнано кілька кімнат. За прикладом Львова санітарні реферати створено також у краю при Комісіях допомоги полоненим або Окружних та Повітових Комітетах. В короткому часі у Львові, а згодом і в краю будуть зорганізовані курси першої медичної допомоги. Намічено також зорганізувати для зацікавлених цикль популярних профілактичних рефератів. Одначе найважливішою справою, актуальність якої зрости з дня на день, є справа постійної української санітарної школи у Львові. Є всі дані на те, що така школа буде зорганізована.

Робота Краєвої Комісії допомоги полоненим у цілості представляв собою дуже важливий чинник, який, говорячи образово, лікує болючі рани нашого національного організму. Кожного дня до Краєвої Комісії приносить пошта десятки листів та подань з усіх кінців краю, в яких батьки, матері, знайомі — просять віднайти і видістати з полону своїх найближчих. Очевидно, що в цьому напрямі робляться всі можливі заходи. Кожне прохання про звільнення з полону відповідно оформлюється та разом з потрібними прилогами (витяг метрики, потвердження місцевого комітету, посвідка поліції) пересилається на адресу: Оберкомандо дер Вермахт iн Берлін.

Особливої уваги вимагають справи, звязані з відшукуванням полонених по різних таборах. Велику допомoгy в цьому напрямі дає Німецький Червоний Хрест у Львові, з яким Краєва Комісія є в постійному контакті.

Полонені в таборах дістають не лише xарчі та біля, але час до часу також книжки та газети. Німецька влада, бачучи корисність роботи Кpaєвoї Комісії у Львові і краю, — ставиться до цієї акції дуже прихильно. Для кожного табору полонених є призначений від Краєвої Комісії муж довіря. Харчеві пачки та білля, які надходять до табору, розділюються справедливо між усіх полонених-українців. День видачі харчевих пачок полонені зустрічають як свято. Про це між іншим пише у листі до Кpaєвoї Комісії у Львові муж довіря УЦК при таборах у Конських та Ближині, п. М.Коча. Ось уривок: "День, коли вони ці післані подарунки дістають, є для полонених днем великої радости. — Багато з них записує собі імя жертводавців зазначеного пакунку".

Так у кожному таборі, так радіють усі полонені. А радіють вони не лише з приводу одержаної посилки. Вони бачать, що ними хтось опiкyється, що за ними стоїть усе українське громадянство, що вони не самотні. І так дійсно є. Бо справа допомоги українським полоненим — це справа чести кожного українця й українки.

[Краківські вісті]