У 130-ліття народин байкаря
Дня 2 лютого ц. р. проминає сто років від хвилини, коли на хуторі Убіжище, Пирятинського повіту, на Полтавщині прийшов на світ Евген Павлович Гребінка, перший визначний український байкописець. Дитячі роки майбутній письменник провів на батьківському хуторі, де запізнався з життям кріпаків та з народними звичаями, де чув — особливо від своєї няні-кріпачки — чимало оповідань про минуле, пісень і казок.
Першу науку дістає Гребінка дома, під керівництвом покликаних до цього вчителів. В 1825 році вступає до Ніжинської "гімназії вищих наук князя Безбородька". У цій гімназії, пізніше ліцеї вчилися також такі визначні люди як М. Гоголь, В. Забіла і О. Афанасьєв-Чужбинський. Вони організують літературні гуртки і видають рукописні журнали зі своїми першими літературними пробами Гребінка починає писати ще на гімназійній лавці.
Скінчивши 1831 року ліцей Гребінка переходить перше на військову службу, опісля поселяється на батьківському хуторі, де займається полюванням і пише байки.
Від 1834 року бачимо його у Петербурзі, де стає чиновником "Комісії духовних училищ" і викладає російську мову та літературу по різних школах.
1834 року видає Гребінка збірку своїх українських байок п. н. "Малороссийские приказки". Збірка викликала велике зацікавлення. Через два роки виходить вона другим накладом.
У Петербурзі Гребінка запізнається з Пушкіном. Він переклав Пушкінову "Полтаву".
З часом запізнається Гребінка і з Тарасом Григ. Шевченком і бере участь у викупі його з кріпосної неволі. Шевченко присвячує Гребінці один з прецінних ранніх своїх віршів п. н. "Перебендя".
Гребінка займався з великою любов'ю літературою. Він друкував свої твори по різних альманахах і журналах, а 1841 р. видав складений ним відомий альманах п. н. "Ластівка", де були вміщені вірші Шевченка: "Причинна", "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському" і "Тече вода в синє море", а дальше — твори Гребінки і Забіли, та також повість Квітки-Основ'яненка п. н. "Сердешна Оксана" і чимало творів інших письменників.
Помер Гребінка 1848 року.
Гребінка, як письменник, відомий з того, що писав українською мовою байки і ліричні поезії, а московською мовою — повісті.
Його байки незвичайно цінні. Хоч сюжети до них запозичує автор часом з інших письменників, особливо з латинського поета Федра і московського Крилова, все ж зв'язує їх постійно провідною ідеєю з життям українського народу, достроює їх до сучасних обставин і в опрацюванні вміє надати їм національний кольорит. Байки Гребійки — сатиричні й гумористично-повчальні. У першому роді він критикує сваволю кріпосників і царських чиновників (пр. "Ведмежий суд", "Рибалка"); у другому торкається різних тем тодішнього життя, отже — висміває моральні хиби і звичай чиновницько-поміщицького суспільства (пр. "Горобці та Вишня" або "Віл"), або дає деяку моральну науку, закликає до скромности, покори і задоволення долею (пр. "Ячмінь", "Верша і Болото", "Мірошник", "Злий кінь"). У своїх приказках виступає Гребінка проти клеветників, що живуть неправдою ("Сонце та хмари"), проти народного ренегатства ("Гай та сокири"), проти галапасів, що для власної наживи використовують чужу працю ("Будяк та Конопляночка").
Усюди вміє Гребінка злучити ідейну сатиру з легкою, викінченою, мистецькою формою.
3 ліричних творів Гребінки найцінніша "Українська мелодія" (мотив протесту проти насилля над почуттям людини).
Мова творів Гребінки насичена прислів'ями і епітетами, вживаними в побутовій народній мові.
По-московськи написав Гребінка збірку оповідань "Рассказы пирятинца", роман "Чайковский", повість "Записки студента" і ряд віршів-романсів, як "Очи черные" (1848), "Молода девица была" та інше.
Повість "Чайковский" побудував Гребінка на основі думи про бурю на Чорному морі. Цю повість переклав на українську мову Ксенофонт Климкович.
Значення Гребінки у розвитку української літератури велике його реалізмом, майстерністю в художніх засобах, дотепним гумором і досягненнями в розвитку образної літературної мови.
Евген Павлович Гребінка своєю творчістю займає помітне місце в українській літературі першої половини 19-го століття.
[Львівські вісті, 03.02.1942]
03.02.1942