«Свої» терористи

Коли в американців минув жах, спричинений бостонськими вибухами, прийшла черга на здивування. Як так: двоє молодих людей, фактично інтеґрованих в американське суспільство? зважилися на такий нелюдський вчинок?

Звісно, брати Царнаєви походять з мусульманських родин, а отже, після подій 11 вересні 2001 року, вони апріорі підпадають під певну підозру. Хоч останніми роками американці насилу гамували в собі підозріливість до осіб з арабськими рисами обличчя. Насамперед до людей, які досить переконливо демонструють свою соціалізацію.

А Царнаєви демонстрували свою інтеґрованість напрочуд переконливо. Старший — з гучним іменем Тамерлан — був талановитим боксером, кандидатом в олімпійську збірну Сполучених Штатів. Знайомі й сусіди пригадують 26-річного хлопця як хоч і трохи похмурого, але приємного чоловіка, який аж ніяк не навіював страху. Щоправда, побив він якось свою подругу, за що й мав проблеми з поліцією. Але це ж боксери, вони прагнуть бути схожими на Тайсона. Тому таке можна пробачити, принаймні зрозуміти.

Молодший — 19-річний Джохар (ім’я не менше промовисте) — взагалі був майже ідеальним американцем. Навчався в коледжі, студіював медицину й біологію. Його хвалили викладачі, ним були задоволені однокласники…

Ніхто з найближчого оточення не зауважив того моменту, коли двоє лояльних американських громадян перетворилися на терористів, які одного «чудового» дня позбавлять життя кількох людей, завдадуть поранень сотні осіб, змусять тремтіти всю Америку. На злочинців, за якими організують наймасштабніше полювання в історії США.

«Доморощені терористи» — це для американського суспільства набагато страшніше, ніж аґресивні зайди, що прибувають звідкісь зі Сходу, Близького чи Далекого. Від прибулих хоч якось можна відгородитися. А ці — свої, вони як люди-невидимки.

Відома британська фабрика думок Товариство Генрі Джексона (Henry Jackson Society), проаналізувавши всі терористичні атентати, вчинені ісламськими екстремістами проти США, з’ясувало, що переважну більшість з них (54%) скоїли американські громадяни. Щобільше, 36 % терористів навіть народилися в Сполучених Штатах.

Чому Тамерлана і Джохара Царнаєвих не надихнуло гасло: e pluribus unum (з багатьох — єдине), написане на кожному американському центі? Чи винне суспільство в тому, що замість здійснювати американську мрію старший брат пішов під кулі, а молодший — імовірно, на електричний стілець?

Чи то був дивний збіг обставин, чи якийсь пророчий знак: молодший з братів Царнаєвих, Джохар, здобув американське громадянство саме 11 вересня 2011 року, тобто рівно через десять років після відомих подій.

Загалом беручи, бостонська трагедія зайвий раз засвідчує, що американське суспільство, від якого очікують інтеґраційних зусиль, існувало, існує й далі існуватиме як сукупність індивідів. Водночас складно знайти іншу країну в світі, де так добре функціонує гармонія суспільних суперечностей. Католики, протестанти, ортодокси, буддисти й атеїсти чудово живуть разом, соціально інтеґруються, зберігаючи сою окремішність. Те саме й з представниками різних націй і рас.

Звідки ж у цьому гармонійному світі міг виникнути «феномен Царнаєвих»? Навряд чи за це можна винуватити суспільство як цілісність. Скільки б вад воно у собі не несло, принаймні до аґресії воно в жодний спосіб не підштовхує. А якщо хтось не зміг цілком інтеґруватися в суспільство, то це на 90% його проблема й лише на 10% — суспільна. І тут вже суспільству належить замислитися над механізмами виявлення й нейтралізації потенційних терористів.

22.04.2013