Воля президента — закон. Воля для Юлії Тимошенко — це теж воля президента. За останні два місяці Віктор Янукович — можливо, й мимоволі — вжив досить заходів на підтвердження обидвох сентенцій.
Доки стоїть Янукович, Юлія Володимирівна сидить...
Авжеж, для стороннього ока не є таємницею ані «реґіональний» диктат Януковича, ані те, що лідерка «Батьківщини» покарана з примхи свого головного опонента. Попри те, президент і його почет досі беруть участь у грі з декораціями та масками — грі у справедливість судів, цнотливість демократії, шанування закону й супутнє до цього «невтручання в роботу правоохоронних органів». Розпорядившись демонтувати камери спостереження в палаті Юлії Тимошенко й видавши указ про помилування Юрія Луценка, Віктор Янукович, по-перше, підтвердив, що саме він контролює всі процеси над політичними опонентами в Україні, по-друге, засвідчив, що аби виправляти власні помилки, він готовий... знову порушувати закон.
Воля з волюнтаризмом
Звільнення Юрія Луценка змушує шанувальників процедури заблукати між літерою закону і його духом. З одного боку, повернення екс-міністра внутрішніх справ на волю — це нібито ознака справедливості й торжества, властиво, самого закону. З іншого ж боку, ухвалюючи указ про помилування Юрія Луценка, Віктор Янукович порушив визначений законом спосіб державного милосердя.
Відповідно до положення про порядок здійснення помилування, затвердженого президентом у 2010 році, право клопотати про «вольну» можуть лише самі засуджені. У випадку з Луценком ключовим було прохання від уповноваженої з прав людини Валерії Лужковської — сам Луценко перед президентом не просився.
Замовити словечко «за того хлопця» дозволяла попередня редакція положення. Зокрема, заступитися за в’язня могли члени його сім’ї, адвокат чи навіть громадські організації. Однак цей перелік утратив актуальність після змін, проведених Адміністрацією президента восени 2010 року. Цікаво, що Віктор Янукович запропонував свій варіант процедури вже через півроку після власної інавґурації. Так, ніби знав, що опозиціонерів невдовзі каратимуть, і наче передчував, що з нормативно-правового поля треба прибрати запобіжник у формі «стороннього» клопотання. Бо, знаючи Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, він міг передбачити: ті в чергу каятися не стануть.
У середовищі опозиції не хочуть підходити до справи з цього ракурсу. Натомість наголошують на тому, що Юрій Луценко хоч «стук-грюк, аби з рук», але таки вийшов на волю (як сів — так і вийшов). Серед небагатьох політиків, які визнали порушення процедури, — депутатка з «Батьківщини» Олександра Кужель. «Я впевнена, що вони відкрили "скриню Пандори". Вони зробили те, чого не могли за законом. Лутковська не має права, за законом, звертатися», — заявила Кужель. Однак додала, що загалом найголовніше те, що Луценко таки на волі.
Свій подив висловив адвокат Юлії Тимошенко Олександр Плахотнюк, який, здавалося б, і сам мав сподіватися на те, що подібна практика стосуватиметься також до його клієнтки. «Я був вражений указом по Юрію Луценку. Щоби зробити таке, потрібно було внести зміни в указ президента про порядок помилування», — заявив Плахотнюк.
Що ж виходить у сухому залишку: можливість притягнення президента до відповідальності за перевищення повноважень, чи міна, яка дозволить оскаржити помилування Луценка і тримати його на гачку?
Підгляньмо за президентом
Звільнення Юрія Луценка, як і Юлії Тимошенко — це принципова вимога Європейського Союзу до української влади. Вихід Юрія Віталійовича на волю — насправді перший великий крок влади назустріч європейському простору.
Віктор Янукович почав схилятися до компромісів з малої, здавалося б, поступки. Він спромігся на ласку прибрати камери спостереження з палати Юлії Тимошенко. Янукович пішов на цей крок напередодні саміту Україна-ЄС у лютому, після консультацій з кількома президентами європейських країн. Європейці потрактували це як позитивний вчинок і сиґнал до компромісів.
Вельми прикметними є слова голови держави, які спонукали підлеглих негайно прибрати відеокамери. У цій репліці – драма й інтрига президентського милосердя, а також непогамоване відчуття всесильності. «Я хотів би прокоментувати такі питання, які виникли, – застереження щодо зняття відеокамерами, ще якісь, – знаєте, я вважаю, що маю право висловити свою точку зору, хоча несуть відповідальність ті посадовці, які, за законом, відповідають. Я не можу їм наказати, але висловити свою точку зору я зобов'язаний. Я вважаю, що такі питання, як створення умов для Тимошенко, яких вона вимагає, які реально можна зробити, — прибрати камери, — це реально. Якщо мене чують, а я дуже хотів би, щоб мене почули...», — недвозначно заявив Янукович.
Президент ніби не хотів наказувати, однак прохання «щоб мене почули» пролунало саме як наказ (можливо, і як погроза). Віктор Янукович тим самим довів, що має повний вплив на пенітенціарну службу. І не тільки.
У подібному стилі виходив на волю Юрій Луценко. Спершу можливість компромісу оберталася довкола того, що лідер «Народної самооборони» таки сам мусить написати клопотання про помилування. То була юридична перепона. Насправді ж виявилося, що президент задля доцільності може зіґнорувати такі дрібниці.
Знову ж таки, він довів очевидне — що має повний вплив на долю українських в’язнів.
Все можуть королі
Тепер на черзі Юлія Тимошенко.
В дуже яскравих подробицях постає ймовірний діалог під час телефонної розмови з абонентом з далекого Брюсселя. Віктор Янукович, як звикле, міг би виправдовуватися, що не має впливу на кроки слідчих та українські суди. І тоді абонент йому б відповів, що коли у влади є бажання, то їй під силу вчинити так само, як було у випадку з камерами спостереження чи Юрієм Луценком. Завжди можна знайти спосіб вийти з ситуації, та ще й зберегти гонор (мається на думці — не визнавати хибності попередніх кроків).
До речі, на поле Вікторові Януковичу вже закинули «подачу»: група жінок — народних депутатів (серед них і вже щаслива Ірина Луценко) звернулися до президента з проханням про помилування Юлії Тимошенко у справі про підписання газових угод. Як відомо, «газове» обвинувачення — єдине, що увінчалося вироком. Хоч на підході ще є горезвісна справа про вбивство Євгена Щербаня… Втім Віктору Януковичу не бракує важелів, щоб стримати прокурорський запал і в епізоді зі Щербанем. Щодо цього вже точно немає сумнівів.
Тим більше, що тепер існують додаткові підстави для того, аби вимагати від Віктора Януковича наступних кроків та поступок. Усе він може. Перевірено.
Закон вже неписаний
Європейська спільнота вельми приязно зреагувала на готовість Віктора Януковича до компромісу. Вочевидь, аби не віднадити офіційний Київ від подальших домовлянь, ЄС підніс українцям приємні новини: у четвер Європейський парламент ратифікував нову редакцію угоди про спрощення візового режиму. Крім того, було продовжено мандат місії Кокса-Кваснєвського, тобто іспитовий термін для українського влади завершиться не в травні, як наголошувалося раніше, а на півроку пізніше.
Хай там як, але цікаво, як у Євросоюзі реагують на те, що Віктор Янукович виходить з халеп, порушуючи закон? Президент ступає нібито ті кроки, яких від нього сподіваються, але в дивний, по-українськи химерний спосіб. Чи можна вважати, що український простір починає наповнюватися демократією, а права людини стають не морокою для держави, а її атрибутом — коли шлях до цих здобутків долається сумнівними вчинками? В Україні розправляються з опонентами, зловживаючи законодавством, і милують їх теж із порушенням закону. Чи, може, то така навмисна поза влади?..
Віктор Янукович у цьому контексті може сказати: не я перший починав. Розхитування правової системи та нехтування закону почалися ще за попередніх президентів. Іноді це теж зумовлювалося доцільністю — тоді казали, що революційною доцільністю. На деякі з тих епізодів Віктор Федорович і досі гнівається. Він досі вважає, що Верховний Суд відібрав у нього перемогу на президентських виборах у 2004 році, ухваливши рішення про «третій тур». Йому й досі прикро за те, що втратив прем’єрський пост у 2007 році, після того як Віктор Ющенко правдами й неправдами дотиснув політичний істеблішмент до проведення справді сумнівних перевиборів до Верховної Ради. Тож Віктор Янукович мав гарний приклад для наслідування, коли скасовував політичну реформу взірця 2004 року…
Очевидно, що для України важливо не тільки позбутися шлейфу «вибіркового правосуддя», а й перейти Рубікон — у позитивному сенсі — поваги до закону. Події останніх років доводять, що такої поваги нема. І навіть виглядає на те, що й закону вже нема. Тут якраз можна погодитися з жертвою системи Юрієм Луценком, який пропонує на новому аркуші «запрограмувати» нову Україну й вживає для цього назву Третя республіка. Головне, панове, — аби не третьосортна…
20.04.2013