Світ поглядає на тебе з трівогою,
З болем сумнївів, з питаннєм нїмим:
В нетрі які і якою дорогою
Підеш ти, юний, у будуче з ним?
Чи захопившись страшними завданнями,
Спадком крівавим крівавих батьків,
Впивши ся горем, людськими стражданнями,
Нових не станеш шукати шляхів?
Творчі закони життьові нехтуючи,
Візьмеш ся й ти за стару хоругов;
Шляхом руїни, живе все плюндруючи,
В безвість віків світ помчиш стрімголов?
А на крівавих скрижалях історії
Людського духа відвічних змагань
Впишеш і ти тільки нові теорії,
Стежки малі до великих шукань?
Нї, не таким тебе жде-сподїваєть ся
Скривджений, стомлений, змучений світ, —
Спадку батьків твоїх розум жахаєть ся,
Бачучи в нїм божевільности плід.
Всї поглядають на тебе — незнаного,
Злившись, зєднавши ся в думцї одній:
Драми крівавої акту останнього
Ти доспіваєш акорди сумні.
Ми поглядаєм на тебе з надїями, —
Годї тепер нам позбути ся їх:
З актом останнім, з останнїми дїями
Ждемо ми здїйснення мрій вікових!
[Вістник Союза визволення України]
01.01.1917