Камерний простір галереї «Зелена канапа» відхилив завісу до експозиції, де взаємодія мікрокосму та макрокосму породила третій вимір — світ символів. Творець ірреальної дійсності — Роман Романишин, один з найвідоміших графіків Європи, автор понад 90 персональних виставок у всьому світі.
Переосмислюючи релігійно-міфологічні сюжети, художник створив власну символічну систему — у живості та насиченості кольорових офортів вирує первісна енергія несвідомого, вбрана, однак, у мову, що зрозуміла свідомості. У такий спосіб Роман Романишин дарує свободу для індивідуального потрактування, де глядацьке вдумливе обсервування здатне породити нові світи.
Виставка демонструє роботи, які художник створив за останні п’ять років, — цьому етапу творчості характерна глибока персональна рефлексія актуальних подій сьогодення. Так у серії кольорових офортів під назвою «Вдома» Роман Романишин досліджував стани, що переживало людство під час пандемії COVID-19. Дванадцять творів передають відчуття замкнутості простору та браку спілкування. Водночас вимушена ізоляція спонукала до самоспоглядання — звернення погляду до власного внутрішнього світу.
Кожна композиція складається з кольорового квадрата кімнати та різних конструкцій даху, виконаних у техніці блінтового тиснення. Ажурний рельєф зображення передає незримі почуття через фактуру. Так символи спрямовують погляд від земного до небесного, переходять у простір поза видимим. Складна метафорична мова офортів вимагає інтелектуального залучення реципієнта, але й водночас резонує із неусвідомленими почуваннями глядача, поєднуючи атрибути структурного і фантазійного мислення. Споглядання зображень ностальгійних мильних бульбашок, церковних дзвонів, пообіднього лінивого сну допомагає віднайти почуття безпеки та домашнього затишку.
У своїй авторській екскурсії Роман Романишин звернув увагу на офорт «Меланхолія». У цій роботі художник переосмислив форми з однойменної гравюри Альбрехта Дюрера. Столярні інструменти, терези, магічний квадрат та драбина перемандрували до композиції українського митця. Одначе цілком змінився настрій роботи — похмурість меланхолії, що втілює тугу за неусвідомленою втратою, перемінилася на каталізатор духовного та творчого піднесення. Так двоє дівчат-янголят грають на музичних інструментах, а позаду них видніється драбина Якова — її сходинки ведуть від кольорового офорта до блінтового тиснення — там, де земне зустрічається з небесним.
Творчість Романа Романишина пронизує тема мандрів — проте подорож полягає не лише у відкритті нових місць, а й у переосмисленні власної ідентичності. Так пандемія COVID-19 спричинилася до вимушеного усамітнення, але й водночас до внутрішньої мандрівки. До цього мотиву звертається серія офортів «Острови», де кожна робота, мов мозаїка, розділена на 81 квадрат (9 на 9). Усі квадрати втілюють окрему композицію, що дозволяє розглядати офорт від дрібних деталей до великих площин або ж навпаки. Так художник волів подарувати глядачеві свободу мандрівки й водночас поглянути на світ з точки зору іншого культурного коду. На таку концепцію Романа Романишина надихнули подорожі з персональними виставками у різних куточках світу, зокрема в Східноазійських країнах. Спостерігаючи за вертикальним письмом Японії та Китаю, митець вирішив відійти від звичної траєкторії прочитання зліва направо, натомість надати глядачеві повну свободу погляду.
До прикладу в офорті «Тесей і Мінотавр» кожен квадрат нагадує окремий закуток лабіринту і водночас своїми обрисами утворює зображення давньогрецької амфори. На чорнофігурному вазописі розгортається двобій між Тесеєм та монстром, що ховається в його несвідомому. Герой же міцно тримається за нитку Аріадни — за зв’язок зі свідомістю. Цей орієнтир йому надала Аніма — провідниця між двох світів, яка займає центральне місце у композиції. До схожого мотиву звертається й офорт «Одіссей» — давньогрецький герой, прив’язаний до щогли, слухає солодкий спів сирен. Так міфологічні істоти видаються метафорою внутрішніх пристрастей людини, темних емоцій, що вирують всередині, підштовхуючи до загибелі. Лише пута власного розуму дозволили Одіссею не потонути у бурхливій стихії почуттів.
Із серії офортів «Острови» своєю темою вирізняється робота «Для танго потрібні двоє». Як зазначив Роман Романишин, офорт звертається до думок, які навідують людину, коли вона перебуває на самоті — ізоляція породжує тугу за близькими та ностальгію за рідною домівкою. Робота зображує енергійний танок чоловіка та жінки, довкола яких ритмічно виринають декілька пар рук та ніг, так передаючи динаміку рухів. У вирі навколо двох постатей кружляють символи чоловічого та жіночого начал, втілюючи породження нових форм. Цей мотив також розкриває офорт «Черепаха», адже тварина може загинути, якщо перевернулася на спину, і за метафорою художника, людині потрібна людина — та, яка допоможе повернути її до звичного стану.
Роман Романишин у своїй творчості досліджує міфологічний фундамент світу, поєднуючи строкаті культурні коди та символи національної традиції. У серії офортів «Вина» художник осмислює чотири сторони світу крізь космологічний центр світу, яким для митця є Україна — географічний центр Європи. Кожен офорт зображує постать, яка нагадує силует пляшки — «Вино півночі» одягнуло смушеву шапку, а діаметрально протилежне «Вино півдня» вбране у пшент давньоєгипетського фараона. За задумом художника, захід та схід не є настільки антитетичними, як північ та південь. Так «Вино сходу» має за головний убір метелика, позаду якого видніється сонячний диск. Офорт «Вино заходу» звертається до іконографічного образу янгола із золотим гало та крилом. Тут вино постає символом Євхаристії — крові Христа, а всередині пляшки видніється перше Причастя та ковчег Ноя, до якого прилетів голуб з оливкою гілкою.
У серії офортів «Ethno.UA» Роман Романишин зобразив строкатість етнографічних груп українців, що складають багатство однієї нації. Створення робіт припало на початок повномасштабного вторгнення, тому художник вирішив озброїти кожного очільника громади. За словами митця, хоч він хотів передати мирний та лагідний характер лемків, одначе і їм в руки вклав зброю — ножиці. Так Роман Романишин змалював відмітні ознаки кожної з етнографічних груп не лише завдяки відмінному строю, а й за допомогою композиційних особливостей та відповідної кольористики. До прикладу, якщо офорт «Гуцули» сповнений червоними і чорними барвами та гострими кутами геометричних форм, то робота «Лемки» зображує осоння зеленої полонини, де плавні лінії окреслюють вершини карпатських Бескидів. Серія постає відображенням української нації, яка єдина у своєму різноманітті.
Переживання війни також передає офорт «Метроном» із серії «Кабінет». Робота зображує дівчину, яка проводжає чоловіка на війну — обриси військового зникають у темряві. Маятник метронома вимірює час та ритм життя усіх українців, що чекають на повернення захисників додому. У нижній частині офорта видніється послідовний відлік на пальцях. За словами художника, на відміну від інших європейських країн, ми рахуємо, загинаючи пальці до себе. Залежно від руху нашого погляду — зліва направо чи справа наліво ми опиняємося в іншій культурній традиції. Відтак Роман Романишин приділяє велику увагу тому, як різні аудиторії можуть сприймати символічну мову його робіт.
Завершує експозицію серія офортів під назвою «Важливі речі» 2023 року, присвячена переосмисленню щоденних дрібниць, що набули зовсім іншої ваги за повномасштабного вторгнення. Роман Романишин створює власну систему символів, яка передає значення нових цінностей, сформованих у часі війни. Тут художник знову звертається до теми часу в триптиху «Новий місяць», «Повня», «Старий місяць», який уособлює циклічність життя та зміну поколінь. Цікаво, що жителі південної півкулі бачать фази місяця обернено — молодик виглядає для них як старий місяць та навпаки. У такий спосіб художник детально простежує особливості різних культурних традицій. Центральними ж роботами серії є диптих «Його нічні читання» та «Її нічні читання», які містять візуальні цитати з картини Пабло Пікассо «Герніка». Округлу площину ліжка, оточують страхітливі фігури стражденних людей та тварин. Одначе дві постаті залишаються у безпечному просторі нічних чувань — за словами художника, він читає Біблію, вона ж — поетичну збірку.
Обабіч серії офортів експонуються дві скульптури — «Стаєр» і «Диригент». Роман Романишин виготовив їх з відлитих у бронзі галузок і камінців та прикрасив методом травлення. Чоловічки простягають ручки-гілки догори, мов дерева, що прокидаються навесні, та бадьорять своєю дитячою безпосередністю. Так і ми, зустрівши світанок за тривогами й нічними читаннями, знову шукаємо радість у найменших дрібницях, прямуємо вперед — бігти на довгу дистанцію заради важливих речей…
Фото: Анастасія Гончарова, галерея "Зелена канапа".