Полїтичний огляд.
Вже півтретя року стоїть Европа в воєннім огнї. Всї зусилля воюючих держав спрямовані назверх до того, щоб виграти війну, отже виставити як найбільшу спільність жовнїрів і мунїції; в серединї, щоб перетривати війну, отже видобути з суспільности як найбільше господарсько-творчих сил і найбільше відпорности супроти всїх тих небезпек, які грозять воюючим державам не тільки на полї боїв з боку ворога, але і в краю зі сторони всїляких духових і матеріяльних чинників, що впливають на суспільність.
Щоб забезпечити ся перед розкладовим, ослаблюючим і розбиваючим дїланнєм духових чинників, виставлено гасло національної єдности. Під тим гаслом вступили зараз на початку війни в склад правительств представники всїляких партій від найправійших до найлївійших, творячи т. зв. сконцентровані мінїстерства національної оборони. Наслїдком сього провідники соціялїстичних партій, тих, що проповідували: "війна війнї!", засїли на мінїстеріяльних стільцях і чинно стали прикладати руку до ведення війни. Такий образ бачимо в усїх західно-европейських воюючих державах: в Анґлії, Франції й Бельґії.
Гасло "національна оборона" подїлало, як чудотворне чародїйне слово! Замовкли не тільки полїтичні міжпартійні спори, але притихла навіть клясова боротьба пролєтаріяту проти буржуазії. Суспільности сконсолїдували ся, полїтичні партії скоординували свої змагання і стали одноцїльні нації в суцїльних лавах до оборони й до боротьби проти таких самих суцїльних лав инших націй!
Такий образ бачимо в західній і середущій Европі аж по границї Австро-Угорщини, бачимо на Балканї, одним словом, всюди там, де маємо дїло з національно одноцїльними державами.
Там бачимо тріюмф національної і державної ідеї; обидві ідеї, злиті й стоплені разом, дали сей вислїд, що соціялїстичний робітник вже півтретя року бєть ся за ту державу, якій перед війною не хотїв дати нї сотика податків і нїодного рекрута!
А в національно ріжнородних державах довершило ся ще більше чудо! Тут не тільки замовкли полїтичні міжпартійні спори, притихла клясова боротьба, але завмерли навіть національні ворожнечі.
Сей образ бачимо в Австро-Угорщинї й Росії. Державна ідея віднесла тріюмф над усїм тим, що до тепер було їй вороже, що підкопувало й підмулювало її, що, здавало ся, здатне в годину скрути розсадити її.
Прийшла найчорнїйша година скрути й державна ідея вийшла побідно над усїм, що було їй вороже!
Чим держить ся державна ідея? Відки тягне живучі соки? З чого набирає сил? Нинїшня держава — се не тільки область земель під пануваннєм одної якоїсь династії, не тільки адмінїстраційна й мілїтарна єдність, замкнена граничними стовпами й держана у цїлости примусом, при помочи цїпко зорґанїзованого урядничого, полїцейського й мілїтарного апарату, — але й господарська єдність, злучена, повязана, майже стоплена в єдність взаїмними господарськими інтересами. Отсе відносить ся передовсїм до територіяльно-складових частсй держави, до провінцій, ґубернїй, країв і т. п. На територіях мешкають нації, інтерес території є інтересом нації, що заселює дану територію, й на відворот.
Говорячи про якусь територію, мусимо все мати на увазї двоїстість її інтересів, себто матеріяльну й духову їх сторону.
Економічний розвиток ішов від домашнього господарства постепенно щораз ширше й ширше; господарською одністю був дім, родина, рід і т. д., аж в нинїшних часах держава стала господарською одністю.
Матеріяльні інтереси кождої части державної території так повязані з матеріяльними інтересами цїлости держави, що творять кіт, який сцїплює части в цїлість і держить в нерозривности.
Але що дїєть ся з духовними інтересами, інтересами культури, чи властива отже кождій території двоїстість інтересів?
Коли цїла державна територія заселена одною нацією, то між духовими інтересами поодиноких частей (провінцій і т. п.) ріжницї бувають або дуже дрібненькі і без значіння, або їх навіть цїлком нема. Але де поодинокі части держави заселені ріжними народами, там ті ріжницї духових інтересів так ростуть і змагають ся, що стають могутнім двигаючим чинником і, опираючи ся на матеріяльних підвалинах інтересів своєї території, надають матеріяльним, господарським інтересам національної закраски. Звідси боротьба між двома націями, — се не тільки боротьба за т. зв. "національні святощі", себто культурні ознаки національної окремішности, але й боротьба за "жолудкові ідеї", себто економічна боротьба.
Сим способом в національно ріжнородинх державах, оскільки національне питаннє не доведене там до справедливої розвязки, бачимо і в обсягу господарського життя дві противні течії, що взаїмно себе поборюють: доосередню течію, що випливає з спільних економічних інтересів держави як господарської одности, — ся течія причинюєть ся до зєдинення, сконсолїдування, зміцнення державної ідеї, — і другу відосередню течію, що випливає з окремих інтересів поодиноких націй; ся течія ослаблює, розбиває, нищить державну ідею.
Вище сказано, що в часї теперішньої війни державна ідея побідила їй ворожі змагання, і то в західно европейських національно одноцїльних державах змагання суспільної природи, в державах же національно ріжнородних змагання і суспільної і національної природи. Було-б грубою помилкою приписувати сю побіду виключно тільки тій обставинї, що сучасні держави є одноцїльними господарськими одностями. Як беремо на увагу тільки господарські інтереси якоїсь території, якоїсь держави, годї не добачити, що в тім, що державі економічно корисне, неоднаково заінтересовані обидві кляси суспільности, себто буржуазія і пролєтаріят. При сучасній капіталїстичній господарцї — держава служить капіталїстам і годї було-б одушевити пролєтаріят до того, щоб у додатку до факту, що в мирних часах є предметом визиску капіталїстів, ще і в часї війни віддавав своє життє і кров за інтереси капіталїзму.
Дуже добре зрозуміли се західно-европейські держави й пішли на цїлій лїнїї на уступки пролєтаріятови. Сї уступки впадають в очі вже в самих зверхніх проявах. Новий мінїстерський кабінет в Анґлїї під проводом Лойд-Джорджа має в собі шістьох заступників робітничої партії. В Нїмеччинї і Бетман Гольвеґ і навіть Гінденбурґ виразно вставляють ся за інтересами робітництва. При нагодї ухвалення закону "про обовязок служби вітчинї" нїмецький парлямент пішов дуже далеко на стрічу домаганням соціялдемократичної партії та робітницьких орґанїзацій. Так званий "воєнний соціялїзм", себто цїлий ряд сучасних реформ і розпорядків щодо продукції і роздїлу та консумції всїляких необхідних життєвих засобів, заведений майже в усїх воюючих державах, випливає безпосередньо з економічного положення воюючих держав і є наслїдком загальної недостачі, — але рівночасно йде по лїнії соціялїстичних домагань і є тріюмфом соціялїстичної теорії.
Плиткі публїцисти з міщанського табору бачуть тільки, що соціялїстичні партії беруть активну участь у війнї й глузують, розумієть ся, тільки з соціялїстів ворожих держав, своїх вихвалюють, — одначе не бачуть, які глибокі й далекойдучі зміни в суспільностях несе війна. Саме там, де вони бачуть тільки капітуляцію соціялїстичних полїтиків, у дїйсности довершуєть ся повільний перестрій суспільности й дотеперішній лад капітулює перед ідеєю соціялїзму. Тому можемо сміло ствердити, що державна ідея длятого віднесла побіду над ворожими їй — в дотеперішнїй постати — змаганнями, що вирекла ся своєї дотеперішньої постати, правда, не в цїлости, але в дуже великій части і присвоїла собі багато з тих змагань, які поборювала до війни.
Як не дивно се звучить, а таки відповідає правдї — в часї війни, коли багатїють і могутнїють капіталїсти, а пролєтаріят кладе голови на побоєвищах, — відбуваєть ся в західно-европейських державах пересуненнє внутрішньої полїтики в сторону до народнїх мас; державна ідея висвободжуєть ся з капіталїстичної клїтки та йде служити мілїонам робочого люду. Бачуть се і чують се мілїони й тому борють ся за державну ідею!
Але що дїєть ся на сходї Европи?
Там нї суспільний розвиток, нї національне питаннє не є ще в такій стадії, щоб причиняло ся до побіди державної ідеї, з другого боку її держава не пішла на стрічу тим двом змаганням, які загрожують їй. Відки-ж взяла ся побіда державної ідеї над ворожими їй змаганнями?
Причина сеї появи не в силї державної ідеї, а в слабости тих ворожих їй змагань. Вони безперечно є і то в обох формах: суспільній і національній, вони розвивають ся і з кождим днем ростуть, але не дійшли ще до тої сили, щоб або державну ідею в дотеперішній її постати знищити й заступити иншими державними ідеями, або присилувати до уступок, до пересунення в сторону інтересів робочих кляс і інтересів націй.
Побіду на сторону державної ідеї перехилив тут примус. Не кажемо, шо державна ідея вдержала ся завдяки тільки примусови, нї, бо велику ролю відіграли економічні інтереси, бо й тут держава є господарською одністю, але в національно ріжнородній державі нуртують дві протилежні течії економічної натури й національна течія йде в розріз з державною доосередньою; в державі, де пролєтаріят безправний, годї говорити про се, щоб економічні користи буржуазії запалювали до жертвенної боротьби пролєтаріят. Тим чинником, що знївелював протидержавні змагання націй і пролєтаріяту, був саме примус.
Там, де того примусу не стало, побідили протидержавні змагання. Приклади того бачимо в Польщі, де не зважаючи на економічний інтерес, що притягав Польщу до Росії, російська державна ідея не видержала проби огня, се саме бачимо в Румунїї, де людові маси радісно витають війська осереднїх держав. В першім випадку грає ролю національний момент, у другім соціяльний. Звісно, що людові маси в Румунїї терпіли страшний угнїт і визиск. Те саме бачили ми й зараз по зайняттю Волинї, як українське селянство відносило ся з повною прихильністю до нїмецької окупації, вільної від польських властей. Зрештою можна-б нашу думку ствердити ще й иншими прикладами і кождий український читач легко підшукає собі їх.
Історія повинна бути учителькою життя і з того, що виказує теперішня війна, повинні держави багато навчити ся.
Дуже понятливим учеником оказують ся держави, що й дотепер ішли передом у всякім поступі: Нїмеччина, Анґлїя, Франція. Про Австро-Угорщину годї тепер щось певне говорити. Може бути, що зі зміною монарха змінить ся також внутрішня полїтика монархії. Що на якісь зміни заносить ся, видко з того, що до правлїння в Австрії приходять люде, перейняті ідеєю "великої Австрії". Представником сеї ідеї є новий президент мінїстрів Клям-Мартінїц і новий мінїстер заграничних справ гр. Чернїн.
Якби австрійська полїтика пішла шляхами сеї ідеї, мусїла-б спричинити зміни також у другій половинї монархії — Угорщинї. Залїзний президент мінїстрів Тіса мусїв би уступити й хто зна, чи полїтика монархії не покотила ся-б модерними дорогами під суспільним і національним оглядом. Розумієть ся, що на тім тільки зискала-б і австрійська державна ідея і наша українська справа, бо сї дві річи тїсно звязані з собою.
Росія холїтаєть ся і колибаєть ся. Нечувано часті зміни мінїстрів доказують, як тяжко задержати дотеперішнїй лад, але факт, що основних змін нї під соціяльним нї під національним оглядом не заводить ся, доказує, як міцно ще держать ся дотеперішні керманичі держави і яку велику силу мають ще назадницькі елєменти.
Нинї по півтретя року війни одного можемо бути певні, — а то, що по війнї Европа буде далеко инакше виглядати, нїж виглядала перед війною. Чи змінять ся державні границї, чи нї, — змінить ся дуже полїтичне життє в серединї держав. Внутрішня полїтика кождої держави зокрема й цїлої Европи гуртом пересунеть ся в лїво, до народнїх мас і до потреб та домагань націй. Европа зробить великий крок у напрямі демократизації.
Се не тільки наше новорічне бажаннє, найкраще, з яким можемо звернути ся до Читачів, але й наше сильне переконаннє, оперте на дотеперішнім ходї полїтичних подїй.
[Вістник Союза визволення України]
01.01.1917