Дня 5. падолиста с. р. оголошено цїсарське письмо, котрим заповіджено, що коронний край, званий Галичиною, має дістати таку широку автономію і самоуправу, щоби тільки те належало до Відня, що дотикає всеї Австрії, як війско, зелїзницї, почти і телєґрафи, митово-торговельні справи і т. и. Всі-ж инші, краєві справи, — господарські, просвітні та національні, язикові, — мали би належати на будуче до краєвого сойму у Львові.
На парлямент у Відни, вибраний на основі загального і рівного виборчого права, а галицький куріяльний сойм з польською і панською більшістю мав би на будуче рішити про всї найважнїйші для нас справи, мав би надавати нам закони, мав-би сам ухвалювати, хто і які платить податки та на що — чи на народнї і на українські, чи може на чужі нам цїли — наші гроші зуживати. Замкнена нам була-би отже на будуче дорога виволїкти свої кривди і поведенє наших противників з нами перед лице цїлої Австрії і цїлого світа; не було би вже для нас найвисшого народного трибуналу — народного парляменту у Відни, щоби там вкоротити самоволю проти нас, щоби там заступити наші народні потреби та впімнути ся там за кривди народу і за свої національні права. Маємо бути виключені з австрійського парляменту, а віддані в руки галицького сойму.
Має бути нам замкнений відклик до мінїстрів та до найвисших трибуналів у Відни, а найвисші власти для нас мали би на будуче бути в краю, в руках наших противників. Повстане отже з нашого краю неначе би друга польська держава побіч відновленого польського королївства, тільки з сею головною ріжницею, що королем її буде цїсар Австрії.
Розбори Польщі і прилученє нашого краю до Aвстpії цїсаревою Марією Тересою і її сином Йосифом II. повитав наш нарід як своє визволенє, проблиск красшої будуччини. Перші наші австрійські володарі облекшили долю нашого народу, [...] помогли нам двигнути свою просвіту, а 1848 рік принїс нам першу надїю на рівноправність українського народу з другими народами Австрії, та на те, що ми в своїм краю, українській Галичинї, станемо раз своїми господарями у своїй же хатї — значить, що одержимо свою власну управу зі своїм українським соймом у Львові. Наша "Головна Рада", яку заснували наші дїди 1848 року, проголосила, що ми нарід окремий від Поляків та хочемо мати свій окремий край, зі своїм окремим соймом. Наші перші посли в австрійськім державнім соймі 1848 року піднесли рівнож отсе домаганє і доборолись того, що 1848 року цїсарське правительство рішилось вже було подїлити край Галичину на дві части з котрих східна була би українським краєм. В останнїй хвилї, коли вже патент про подїл вже був відписаний цїсарем, вдало ся нашим противникам спинити його проголошенє.
Кільканайцять лїт потїм так зросли сили наших противників, що при наданю автономії краям і установленю соймів нас віддано в їх руки. Через корисне для них куріяльне виборче право головну силу в соймі загорнули польські пани, а голос української меншости лунав там без послуху. За 50 лїт сеї автономії краю вспіли наші противники так скріпити свою силу в його управі, що перед виборчою реформою для парляменту, коли і в парляментї ми майже не мали своїх заступників, наш нарід знов став попадати в давну неволю.
Виборча реформа для парляменту з 1907 р. була великим поступом в полїтичнім положеню нашого народу. Загальне, рівне, тайне і безпосередне виборче право уможливило Українцям післати три десятки своїх послів до парляменту, де вони добились того, що нам ставало вільнїйшe дихати в краю, що обіцяно нам унїверситет та що вкінци ми 1914 року здобули виборчу реформу до сойму. Отся соймова виборча реформа — хоч не касує і хоч признає нам несправедливо малу пайку послів — забезпечує одначе нам 62 українських мандатів до сойму. Маючи стільки певних послїв у соймі, а рівночасно опираючи ся на парлямент, ми могли мати надїю, що недалекий час нашого визволеня з польської опіки, недалекий час подїлу краю, і недалекий час української національної автономії.
І тому то як вибухла світова війна, український нарід в Галичинї поспішив з пожертвованєм під прапори Австрії і в лави Українських Сїчових Стрільцїв — в надїї, що може вдасть ся нам визволити з російської неволїі і збудувати вільну велику Україну, а вже бодай, що за своє пожертвованє і за ріки своєї крови дістане наш нарід свою автономію і самоуправу, свій український край в межах Австрії.
Оголошена дня 5. с. м. заповідь вилученя Галичини та поширеня автономії ceгo краю завдає всїм тим надїям українського народу на національну самоуправу тяжкий удар та скріпляє силу наших противників над нами. Заповідженє відокремленя Галичини стоїть також в суперечности з тим, що до останних днїв обіцювало нашим провідникам австрійське правительство. В нашім змаганю до визволеня з чужої опіки відкидає нас отсе заповідженє знова сильно назад та збавляє нас тих прав і того скріпленя, які дало нам загальне, рівне, безпосередне і тайне виборче право до парляменту.
А прецїнь же перед Богом і перед людьми має український нарід право до того, щоби бути господарем у своїй власній хатї та щоби над ним не старшували чужі люди. Від тисячі лїт Галичина се наш український край; більше тисячі років ми в нїм живемо і тисяч лїт добігає, як св. Володимир Великий із золотоверхого Києва наш край охрестив. Адже в нашій галицькій волости — в Перемишли, в Теребовли, в Галичинї і Львові — володїли наші славні князї і королї: Василько і Володар, Ярослав Осмомисл і Роман Самодержець, король Данило, його син Лев і король Юрій. Адже навіть опісля, коли наша Галичина прийшла під Польщу, творила вона в польській державі окрему провінцію. Не як часть Польщі, а як спадщину по колишнїх наших галицько-володимирських князях і королях прилучила австрійська цїсарева Марія Тереса нашу землю до Австрії. І тому ми маємо історичне давне право на те, щоби творити окремий український край, щоби нас не лучено з польськими землями в одно те щоби нас не віддавано під польське верховодство.
До сього маємо ми і право природне, бо до нинїшного дня творить наш нарід подавляючу більшість населеня нашої землї та працею своїх рук і потом свого чола в першім рядї він удержує всї уряди, суди, школи, публичні будови і взагалї весь устрій на своїй земли. Навіть ті податки, які платять чужі богачі на нашій земли, ідуть з працї рук українського робітника, що обрабляє панські лани, рубає панські лїси, добуває нафту чи земний віск з землї і працює по фабриках. Се дає нам і право бути полїтичними господарями своєї землї.
І тому проти заповідженого вилученя Галичини, що вийшло би на користь польського панованя над українським народом, весь наш нарід мусить підняти однодушний голос спротиву.
Український народе галицької землї!
Українська парляментарна репрезентація заложила вже в імени українського народу рішучій протест проти наміреного перевороту, а всї українські посли з Галичини без ріжницї партій злучились супроти грізної небезпеки в одну солїдарну громаду та утворили одноцїлу "Українську Парляментарну Репрезентацію".
Так зєдинена і зорґанізована українська парляментарна репрезентація доложить всїх сил і заходів, щоби відвернути небезпеку, спинити навалу та направити лихо.
Український народе!
Черга тепер на Тебе згуртуватись солїдарно і однодушно довкола своїх парляментарних заступників та підняти від себе рішучий голос протесту цїлого краю всего народу. Вистерігаючи ся всяких вибухів зневіри чи огірченя та всяких необдуманих кроків, які наші вороги використали би лише, щоби нас оклеветати, — нехай увесь наш нарід згуртуєть ся до супокійної, розважної, але рішучої, солїдарної і неугнутої правної боротьби. Нехай залунає голос наших громад, товариств, орґанїзацій, верств і т. и. заявами і петиціями до монарха і до правительства, які належить надсилати на руки "Української Парляментарної Репрезентації" у Відни, котра їх предложить куди належить.
Скажімо празительству всї з цїлого краю, з найменшого навіть села, та просїмо Монарха, щоби не розширювано автономії галицького сойму, але щоби ми остали при Австрії і при парляментї у Відни — щоби натомість подїлено наш край та дано нам наш український coйм у Львові. Скажімо Монархови і правительству, що сповненє наших домагань ми заслужили смертю, кровю і калїцтвом соток тисяч наших синїв, братів, мужів і батьків, руїною нашого краю, згарищами наших сїл, неволею засланих у Сибір та терпінями наших жінок і дїтий.
Український Народе!
Хвиля тепер тяжка і переломова! Небезпека грізна! В сїй небезпецї йдіть за приміром Ваших послів і гуртуйте ся до національної оборони! Лише в єдности, карности і незломности наша надїя і наше спасенє.
Геть відокремленє Галичини!
Не хочемо польської автономії на нашій земли!
Хочемо мати, як дотепер, своїх послів у віденськім парляментї!
Домагаємось подїлу краю і українського сойму для української землї в межах Австрії!
У Відни, дня 8. падолиста 1916 р.
За "Українську Парляментарну Репрезентацію":
Юліян Романчук, голова.
Д-р Евген Петрушевич, заступник голови.
Д-р Лев Бачинський, заступник голови.
Д-р Льонгін Цегельський, секретар.
Д-р Кирило Трильовський, Володимир Сінгалевич, Д-р Микола Лагодинський, члени Парляментарної Комісії.
[Дїло]
29.11.1916