я написав тобі стільки віршів як не писав нікому
зима на моєму острові – океан біля дому
я їх писав у сабвеї – поромі і на коліні
обтинаючи кущ троянди ножицями на зиму
біля океану вітряно і вечорами вже зимно
і вітер розганяє дроздів і колібрі
я написав ті вірші – і записав на флешку
ну от і забрів у найближчу кафешку
шукаю тебе і твій столик і твоє капучіно
– зелену текілу роману хуана рульфо –
порожньо у приміщенні – але тепло і сухо
музика що мовчати мене привчила
я не голився тиждень – рукопис в торбі
вірш – це життя з тобою – життя у тобі
потяги ті в яких проминаєш райцентри
станції вузлові – чергових із прапорцями
сніги на дротах електричних – бухих з синцями
і кам’яниці білі із білої цегли
я готовий писати тобі один довгий вірш
ціле життя – у якому ти на Вірменській стоїш
у якому ти говориш мені по англійськи
я питаю: what’s happened? where are you?
«Я забула свій ключ і помаду свою
і текілу бурбон і віскі»
«я забув свої вірші» «ти де?» «ну Нью-Йорк»
«ти?» - «я в потязі» «знаєш, що я – пророк?»
«так я знаю – пророк – і плавник – і луска»
«у вас сніг?» «падав у Львові – тепер біля Вінниці
сніг на шклі – ліхтарі – на вилицях»
«покажи мені сніг через скайп?»
«а якщо пророк то скажи де ми?»
«я кажу тобі: Нью-Йорк – початок зими»
«нє, скажи де я?» «у горлі – троянди»
«моє серце?» «воно стрілочник залізниці»
«ти мабуть щось сплутав? в’їхали до столиці
і потяг буде п’ять хвилин стояти»
я написав тобі стільки віршів як ніколи нікому
я можу вийти будь-коли з свого дому
падає сніг на куртку і твою шапку
ти щаслива в снігові – і снігопадах
«звідки ти дзвониш? «я на Вірменській – ти рада?»
падає сніг за мій комір як в шахту
26.11.2016