Відень, 12. падолиста 1916.
Поляки діждали ся скорше рішеня польського питаня осередними державами, нїж сего можна було надїяти ся. Правда, Бетман-Гольвеґ і Буріян заповідали, що Польща до Росії вже не поверне та що обі монархії поладнають польське питанє згідно, але особливо нїмецьке правительство отягало ся дати згоду на конкретне рішенє. І нинї мимохіть пригадуєть cя, як з боку польського стали підносити ся голоси невдоволеня, як лєґіони пішли на відпочинок.
Нинї всї ті подїї в їх історичній та причиновій звязи стають нам ясно перед очима — стають нам зрозумілі.
Польські полїтики осередно-державної орієнтації віднесли побіду не тільки тим, що добили ся "рішучого слова", але і тим, що се слово — на скільки йде о инші, українські території — випало по лїнії польських державних інтересів.
В манїфестї проголошеня польської держави говорить ся про заснованє сеї держави на"польських (в числї многім!) землях" не в рамках тзв. "Польського Королївства" і не на самій тільки польській національній території. Коли не сказано про "Польське Королївство", то се могло мати також ще иншу, особливу причину, але слова "польські землї" не можуть мати иншого значіня, як тільки те, що будуча польська держава має розтягати ся поза обсяг властивої польської території, на землях, які колись належали до Річи посполитої.
Тому то п. Яворський заповідає вже тепер в "N. Fr. Pr.", що польська держава сягне на Сходї так далеко, як далеко вдасть ся відбити і одержати від Росії її західні території.
"Ще більше ясним являєть ся успіх польської державної ідеольоґії та польських змагань в рівночасно заповідженім "відокремленю Галичини". Бо коли там основна тенденція скрила ся за загальний, хоч многозначний вислїв, то тут маємо до дїла з фактом, який двох інтерпретацій не допускає.
Відокремлена "Галичина" — се край коронний, як його вкінци сотворили "одноцїльним та недїлимим" жовтневий дипльом та февральний патент з р. 1861. А чому саме тепер довершено заповіди вилученя сего краю з дотеперішної державної звязи та чому сю постанову проголошено під одною датою і того самого дня, що й манїфест воскресеня польської независимої держави на "землях польських", сего після проявленої в манїфестї що-до питаня польського орієнтації пояснювати не треба.
Тим польським полїтикам, котрі так горячо напирали на прореченє рішучого слова і котрі так живо заходили ся поза кулїсами коло здїйсненя їх основних домагань, уявляла ся в голові Галичина як "polska dzielnica" на рівнї з иншими "польськими землями", що мають лягти в основу воскресшої польської держави.
Нас Українцїв факт сей заскочив. Ми, що з одушевленєм виражали у бій українські лєґіони, що з терпеливістю переносила не одно, бо, мовляв, після тих хвилевих втрат та невигод прийде "щось велике", що своєю великостю затемнить наші тяжкі стражданя та невигоди, дали ся заспокоїти дуже легко. І коли строга тайна, яку удержувано що-до наміреного акту до самісїнької послїдної хвилї, дасть ся вияснити та зрозуміти супроти посторонних одиниць та кругів тактичними оглядами, то вона стає зовсїм чимось иншим супроти нас, які є не посторонними видцями, але "субєктом" — безпосередно інтересованим чинником змін, доконаних і на нашій території.
Коли запитати ся, чому рішено саме так — чому рішено про нас без нас, тай чому рішено в змислї інтересів польської державности, то на се є два поясненя. Перше поясненє дає нам сам хід подїй попередивших безпосередно виданє обох актів, а які стоять в звязи також з розвитком воєнних операцій на Сходї — а другого поясненя треба глядїти у фактї, що отсї важні постанови підготовляв дуже малий круг людий, одиницї, для яких питанє українське в нашім розуміню того слова не істнувало і не істнує. Се той замкнений кружок дорадників та полїтиків, для яких високородова аристократія являєть ся головним, а може й одиноким поважним чинником державного житя. Тимчасом ми сим виказати ся не могли і не можемо.
Нинї розуміємо, що коли нам давано инакші запевненя — а що такі запевненя були, про се не можна сумнївати ся — то ті запевненя походили або від осіб фактично не рішаючих, або се були тільки маневри хвилевої тактики.
Тяжка хвиля історична вкладає на нарід, а особливо на його провідників, і тяжкі обовязки! Не падати нам на дусї і не воювати нерозважними горячими словами, але видержати мужно й супокійно, як пристало на зрілий нарід, та глядати оборони перед грозячою небезпекою. А ся оборона може лежати тільки в безумовній солїдарности усїх свідомих членів суспільности та в зрілій й рішучій, але поважній й розважній полїтицї провідників. Дослїдне слово ще далеко не сказано, а серед патріотичного австрійського полїтичного світа є доволї ще чинників, які зовсїм инакше представляли собі реалїзацію плодів війни на Сходї, а з окрема уладнанєе правнодержавннх та національних відносин в Австрії, і які при відповідно веденій полїтицї з нашої сторони певно не лишать нас без попертя.
[Дїло]
14.11.1916