І.   Є для нас не без значіня розглянути, як розвивала ся історично справа відокремленя Галичини. Бо заповідь з 5. падолиста с. р. се не новина — се послїдне на разї звено ланцюха, послїдний вислів стремлїнь, які своїм початком сягають ще половини минулого столїтя. А за тими стремлїнями криють ся в основі ще глибше далекосяглі комбінації міжнародного характеру.   Ми маємо можність бачити тілько зверхні обяви закулїсової гри, реальні плоди широких полїтичних замислів — нитки тої гри та самі замисли є перед нами закриті.  

Відень, 12. падолиста 1916.     Поляки діждали ся скорше рішеня польського питаня осередними державами, нїж сего можна було надїяти ся. Правда, Бетман-Гольвеґ і Буріян заповідали, що Польща до Росії вже не поверне та що обі монархії поладнають польське питанє згідно, але особливо нїмецьке правительство отягало ся дати згоду на конкретне рішенє. І нинї мимохіть пригадуєть cя, як з боку польського стали підносити ся голоси невдоволеня, як лєґіони пішли на відпочинок.