Холодна кров і національна єдність.

Львів, 9. падолиста 1916.

 

 

Які зміни, які — не зміни, а переворота в тім, що робить ся в области великої полїтики, і в тім, що кидаєть ся в кут, — принесла ся страшна війна! Якої гнучкости почувань, поглядів, ідеалів і дїл вимагає вона від своїх акторів, більших і менших!

 

Так вигинає полїтичну мораль зелїзна конечність сеї війни, так заломлює лїнїю, яку ще недавно проголошувано незахитно вічною. Справдї: в світї моральнім спричинює війна ся неменші перевороти, як у світї фізичнім.

 

Непокінчена ще війна, і ще незавершений ряд її зелїзних конечностий...

 

Що-йно завтра минає місяць, — доносять се в комунїкатї всї віденські часописи — як впевняв українських полїтиків шеф австрійського правительства, що буде здїйснене те, що було постановлене у вересни 1915 р. австрійським, угорським і нїмецьким правительством в справі вволеня національно-територіяльним домаганям української полїтики, між ин. також що-до Галичини, — а несповна місяць потім наступник сього, тимчасом покійного вже, шефа контрасиґнував приготовлене покійним найвисше рішенє про відокремленє Галичини.

 

Знов: який розвиток, який зворот і — непокінчена ще війна, і ще незавершений ряд її зелїзних конечностий...

 

Що-йно завтра минав місяць, — доноcять се в комунїкатї всї віденські часописи — як впевняв українських політиків шеф австрійського правительства, що буде здійснене те, що було постановлене у вересни 1915 р. австрійським, угорським і німецьким правительством в справі вволеня національно-територіяльним домаганям української політики, між ин. також що-до Галичини, — а несповна місяць потім наступник сього, тимчасом покійного вже, шефа контрасигнував приготовлене покійним найвисше рішенє про відокремленє Галичини. Знов: який розвиток, який зворот!

 

Голова українських полїтичних представництв, не приготовлений на такі надзвичайні, безпримірні, небувалі еволюції полїтичні, — не вірив у можливість наглого нїмецько-польського братерства.

 

Чоловік чести нинї витягнув з сього такі практичні висновки, які доси виводив кождий парляментарист, коли ведена ним полїтична лїнїя безповоротно заломила ся. Голова українського клюбу і Загальної Української Ради уступив. Уряд проводу переняли инші руки.

 

"Feci quod potuі, faciant mełiora potentes!"

 

Одноцїльний клюб українських послів Галичини.

 

Відень, дня 8. падолиста 1916.

 

Парляментарні клюби національно-демократичної і радикальної партії порішили нинї розвязати ся. Рівночасно посли обох клюбів утворили одноцїльну парляментарну орґанїзацію всїх українських послів Галичини.

 

Перед вибором президії нової репрезентації дотеперішний голова Українського Клюбу д-р Кость Левицький заявив, що з огляду на тактику правительства не кандидує на нїяку гідність в новій репрезентації; за те як звичайний посол буде підпирати нову президію в її діяльности.

 

Головою нової репрезентації вибраний одноголосно віцепрезидент палати послїв Юлїян Романчук, заступниками голови д-р Лев Бачинський і д-р Евген Петрушевич, секретарем д-р Льонгін Цегельський. До парляментарної комісії вибрані д-р Евген Левицький і д-р Кирило Трильовський, їх заступниками Володимир Сїнгалевич і д-р Микола Лагодинський.

 

Завтра, 9. с. м., буде повне засїданє нової репрезентації.

 

Загальна Українська Рада.

 

Реаґуючи на оповіщену дня 5. падолиста заповідь виокремленя Галичини, Загальна Українська Рада зібрала ся дня 6. с. м. о 4 год. по пол. на надзвичайне засїданє під проводом голови д-ра Костя Левицького.

 

Приступаючи до нарад, ухвалено строгу довірочність. Голова дав перегляд переговорів, які президія З. У. Р., з окрема голова д-р Косгь Левицький і заступник голови Микола Василько відбували за час війни з міродатними державними чинниками, а передовсїм з бувшим пpeзидентом мінїстрів ґр. Штірком, в справі домагань українського народу що-до правно-державного становища Галичини і сотвореня з української части Галичини і Буковини окремої української провінції в безпосереднім державнім звязку в Австрією, — представляючи докладно всї стадії тих переговорів, котрих кульмінаційною точкою була заява бувшого президента мінїстрів ґр. Штірка, зложена устно в половинї вересня 1915 р. пп. д-рови Костеви Левицькому, Миколї Василькови, і д-рови Евгенови Олесницькому, що на нарадї президента мінїстрів Австрії ґр. Штірка, президента мінїстрів Угорщини ґр. Тіси, мінїстра заграничних справ бар. Буріяна і представника нїмецького правительства, рішено сповняти оправдані бажаня українського народу Австрії і перевести подїл Галичини на історичній і етноґрафічній основі на два коронні краї.

 

Свій звіт закінчив голова, предкладаючи З. У. Радї рішенє президії: зложити корпоративно свої мандати в руки З. У. Ради.

 

Відбуваючи дальше засїданє під проводом п. В. Ясеницького, як найстаршого віком, З. У. Рада вислухала по черзї заяв членів президії з поодиноких ґруп, що входять в склад Ради, а то: п. Маріяна Меленевського за ґрупу Союза визволеня України, В. Темницького за соціяльно-демократичну ґрупу, д-ра Льва Бачинського за радикальну ґрупу, і Антона Лукашевича за ґрупу буковинських національних демократів. Таким способом всї члени президії З. У. Ради зложили солїдарно свої мандати.

 

Опісля п. В. Темницький представив Радї від уступившої президії ряд резолюцій. Над витвореною полїтичною ситуацією і предложеними резолюціями вивязала ся полїтична дебата, в якій забирали голос: д-р Льонґін Цегельський, В. Темницький, А. Лукашевич, д-р Лев Бачинський, Лев Левицький, Я. Весоловський, В. Ясеницький, д-р Евген Левицький і А. Жук, причім сей останнїй дав огляд дїяльности Союза Визволеня України, виказуючи, що на його тактику впливали також заяви правительственних чинників центральних держав, що сї держави відносять ся з повною прихильністю до визвольних змагань українського народа в Poсії, та на анальоґічні заяви правительств союзних держав — Туреччини і Болгарії.

 

В голосованю З. У. Рада приняла однодушно отсї резолюції:

 

1. Супроти оголошеня заповіди вилученя Галичини і розширеня краєвої автономії, З. У. Рада протестує як найрішучійше і найторжественнїйше проти того, що ц. к. правительство постановило такі далеко ідучі рішеня про будучу долю українського народа в Галичинї не тільки без відома і співучасти його лєґальної репрезентації, але також проти виразної і правительству відомої волї та стремлїнь українського народу, і то в супереч запевненям, даваним ц. к. правительством поодиноким особам з української полїтичної репрезентації, що має статись як раз противне, а саме подїл Галичини на українську і польську провінцію; що в заповіди тій зігнорувало найбільше оправдані і від многих десятків лїт ненастанно підношені правно-полїтичні домаганя українського народу; що ідучи на стрічу безосновним претенсіям Поляків до українських земель, перейшло до порядку над історичними правами українського народа до його рідної землі і фактичними його потребами.

 

2. Виходячи з заложеня, що український нарід є господарем і паном на всїх землях, ним заселених, і змагаючи до державної самостійности українського народу, З. У. Р. застерігаєть ся як найрішучійше проти того, щоб який небудь, хоч найдрібнїйший кусень історичної і етноґрафічної української области мав бути влучений в склад польської держави, а натомість домагаєть ся, щоби з українських земель на схід від польської етноґрафічної границї, які вже є в посїданю центральних держав і ще будуть відбиті від Росії, був сотворений окремий самостійний, державний український орґанїзм, в сполуцї з центральними державами, але з виключенєм якого-небудь звязку з польським державним орґанїзмом.

 

Подаючи отсе до відома загалови, З. У. Р. звертаєть ся до української суспільности з зазивом, щоби в сю тяжку хвилю зберегла холодну кров і зрілу розвагу, щоби в мужеській відповіди на тяжкі удари та гіркі розчарованя сконсолїдувала ся в один одноцїлий національний табор, перевела вповнї здисциплїновану загально-національну орґанїзацію всїх своїх активних сил, і придержуючи ся незмінно дотеперішних визначних лїнїй полїтичної орієнтації — в змаганю до здїйсненя своїх практичних потреб і осягненя національно-полїтичних цїлий оперла ся на свої власні сили, оцїнюючи кождочасне положенє тверезо після реальних фактів і відносин фактичних сил.

 

Ухвалено сї резолюції оголосити в пресї і закомунїкувати правительству.

 

Крім того більшістю голосів проти двох З. У. Рада приняла отсю резолюцію до полагоди президіяльної крізи:

 

Приймаючи до відома уступленє дотеперішної президії і зложенє нею полїтичного проводу до розпорядимости З. У. Ради, З. У. Рада взиває полїтичні ґрупи, заступлені в Радї, до поновного визначеня кандидатів на членів президії З. У. Р. Поручає димісіонованій президії вести дальше біжучі аґенди Ради практичного значіня, а в цїли дефінїтивної полагоди президіяльної крізи скликуєть ся отсим повне засїданє, що має відбути ся найдальше в протягу двох недїль.

 

За секретаріят З. У. P.:

 

Володимир Темницький.

 

[Дїло]

10.11.1916