М. Лозинський

І.

 

Галицька резолюція з 1868 р. — Українське становище.

 

Урядовий коментар до цїсарського письма в справі розширеня автономії Галичини між ин. говорить: "Намірене нове упорядкованє навязує до окремих відносин, які вже від давна знайшли вислів в ріжних краєвих урядженях, і визначує дорогу дальшого їх розвитку". Так отже навязуєть ся до тої минувшости Галичини, яка знаходить вислів в польських змаганях до розширеня автономії Галичини. Окрему сторінку історії тих змагань творять змаганя в рр. 1868—1873, безпосередно по заведеню конституції 1867 р. Історія сих змагань така:

 

На сесії галицького сойму, яка відбула ся безпосередно після ухваленя основних законів з 21 грудня 1867 р., від 22 серпня до 10 жовтня 1868 р., пoc. Смолька виступив з внесенєм, щоби по приміру Чехів збойкотувати Державну Раду. Одначе се внесенє впало. Серед більшости польських послів переважила думка, щоби через Державну Раду зажадати розширеня автонoмiї краю анальоґічно до розмірів автономії королївства Хорватії і Слявонії в відношеню до державної цїлости країв угорської корони.

 

Cя думка знайшла вислїв в резолюції, ухваленій 24 вересня 1868 р. наслїдком внесеня пос. Зибликевича, щоби сойм на основі § 19-го краєвого статута висловив свою думку про основні закони з 21 грудня 1867 р. Ся резолюція звучить:

 

"Сойм королївства Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським заявляє на основі § 19-ого краєвого статута:

 

що утворений основними державними законами з 21 грудня 1967 р. устрій монархії, не даючи нашому краєви скільки законодатної та адмінїстраційної самостійности, скільки належить ся йому з огляду на його історично-полїтичну минувшість, окрему національність, ступінь цивілїзації і простір, не відповідає анї бажаням анї yмoвaм національного розвитку анї також дїйсним потребам нашего краю; а довше істнованє такого стану, викликуючи загальне невдоволенє, мусить погубно впливати на добро нашого краю і добро цїлої держави.

 

Сойм королївства Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським ставить на основі того самого § 19-ого краєвого статута отсе внесенє:

 

Королївству Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським буде признана національна самоуправа в розмірах відповідних його потребам і окремим відносинам. Передовсїм:

 

1. Сойм рішати-ме виключно про спосіб вибору до Державної Ради.

 

2. Делєґація сойму королївства Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським брати-ме участь в дїяльности Державної Ради тільки в справах спільних тому королївству з иншими частями монархії, заступленими в Державній Радї.

 

3. Слїдуючі предмети, на скільки відносять cя до королївства Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським, мають бути виняті з округа дїяльности Державної Ради, означеного основним державним законом, і перейдуть по думцї § 12-ого того ж закона до круга дїяльности сойму того ж королївства:

 

a) урядженє палат і орґанів торговельних;

 

b) законодавство що до закладів кредитових і обезпеченя, банків і кас ощадности, з виїмком банків білєтових,

 

c) законодавство про приналежність;

 

d) установленє основ научаня в народних школах і ґімназіях і законодавство про унїверситети;

 

e) законодавство в справах карного права і карної полїції; законодавство права цивільного і гірничого;

 

f) законодавство про основні риси орґанїзації судових і адмінїстраційних властей;

 

g) закони, які мають бути видані для переведеня основних державних законів про загальні права горожан, про судейську власть і про власть правительственну та виконуючу і які наведені в тих законах;

 

h) законодавство в справах, що відносять ся до обовязків і відносин нашого краю супроти инших;

 

і) громадське законодавство без обмежень, які випливають з четвертого артикулу основного закона про загальні права горожан.

 

4. На покритє видатків адмінїстрації, судівництва, віроісповідань, просвіти, публичного безпеченства і краєвої культури в королївстві Галичини і Володимирії з великим князївством Kpaківським буде видїлена з фондів держави до розпорядимости сойму сума, відповідна дїйсним потребам, і та сума що-до подробиць її ужити буде вийнята в круга дїяльности Державної Ради.

 

5. Краєві добра королївства Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським, звані камеральні, будуть прилучені до краєвого фонду тогож королївства як власність краю.

 

6. Сільні жупи (копальні і варильнї) в Королївстві Галичини і Володимирії з великим князївством Краківським не можна буде анї продати, анї заміняти, анї обтяжити без дозволу сойму того ж королївства.

 

7. Королївство Галичина і Володимирія з великим князївством Краківським мати-ме в краю свій власний найвисший і касаційний суд.

 

8. Королївство Галичина і Володимирія з великим князївством Краківським одержить краєву управу, відповідальну перед соймом в справах внутрішної адмінїстрації, просвіти, публичного безпеченства, краєвої культури і справедливости, а також мінїстра в радї корони".

 

На сїй соймовій сесії репрезентація українського народу була виступила з своєю резолюцією, в якій домагала ся упорядкованя краєвих відносин на основах національно-екстериторіяльної автономії. Польська більшість сойму, розумієть ся, сю революцію в першім внесеню відкинула. З огляду на се підчас нарад над польською резолюцією пoc. о. Павликів в імени репрезентації українського народу зложив отсю заяву: "Ми порівнали нашу адресу з тою адресою і внесенєм і побачили зовсїм противну зaсаду, яка нїчим не дасть ся погодити. Тому противлячи ся самій засадї в такім складї річи анї в дебатах, анї в ухваленю нинїшної справи нїякої участи не будемо брати". (Докладно про се говорить ся в моїй статї "Справа національних курій в галицькім соймі", в "Дїлі" з 23 цвітня 1916). З огляду на сю заяву абстиненції заступників українського народу "галицьку резолюцію" треба вважати й по сути й по формі революцією тільки польської части сойму.

 

Найслабшою стороною сеї резолюції — на думку проф. Старжинського, отже з польського становища — се відтятє Галичини від змоги користати з загальнодержавних жерел доходу і з державних інвестицій в тій висшій мірі, в якій користають краї, не взяті на павшаль, себто не поквітовані певного рода економічною відправою, а далї обниженє полїтичного впливу і значіня краю в державі через відтятє йому голосу в парляментї в справах, які його безпосередно не обходять.

 

По ухваленю резолюції польська делєґація галицького краєвого сойму в Державній Радї розпочала заходи за здїйсненє тої резолюцї. Сї заходи представимо далї.

 

[Дїло, 08.11.1916]

 

ІІ.

 

Галицька революція в парляментї в 1869-70 рр.

 

На найблизшій сесії Державної Ради пос. Земялковський поставив 26. сїчня 1869 р. внесенє з зазивом до правительства, щоби воно предложило резолюцію палатї послів до конституційного полагодженя. І вже 30 сїчня 1869 р. відбуло ся перше читанє резолюції і відісланє її до конституційної комісії, яка приступаючи до нарад над нею, перше всего установила, що краєві сойми як такі не мають права ставити безпосередно внесеня в Державній Радї та що правительство не має правного обовязку кожде внесенє краєвого сойму на основі §19. краєвого статута признавати за своє і вносити як правительственне предложенє.

 

В мериторичнім полагодженю справи комісія предложила внесенє більшости і два внесеня меншости. Внесенє більшости вважає можливим признати галицькому краєвому соймови з цїлої революції тільки компетенцію в справі урядженя палат і орґанів торговельних. Перше внесенє меншости, предложене таки референтом більшости (пос. Кайзером), прилучаючи ся до внесеня більшости крім сього предкладає, щоби правительство при сповнюваню правительственної і виконуючої власти в Галичинї числило ся з окремішностями й особливими потребами краю, а також, щоби палата зложила заяву, що з тими окремішностями й особливими потребами Галичини числити-меть ся при ухвалюваню окремих законів. Друге внесенє меншости, предложене пос. Зємялковським, домагаєть ся принятя резолюції в цїлости.

 

Сей звіт комісії роздано в палатї 8. мая 1869 р. Одначе з приводу замкненя сесії справи дефінїтивно не полагоджено.

 

Польська більшість галицького краєвого сойму на найблизшій соймовій сесії в адресї до корони з 5. падолиста 1869 р. поновила в цїлости революцію, а пoc. Грохольський поставив її як самостійнс посольське внесенє на найблизшій сесії Державної Ради, яка тягла ся від 11. грудня 1869 р. до 8. цвітня 1870 р.

 

В комісії, якій передано се внесенє, почали ся торги. Централїстичний кабінет Гаснера, який обняв правлїнє після уступленя ґр. Тафе, наслїдника Байста, опираючи ся на лїберальних Нїмцях, готов був зробити Полякам деякі уступки, коли б вони згодили ся на безпосередні вибори до Державної Ради, чим правительство хотїло зломити становище Чехів, а також дали запоруку, що галицький краєвий сойм вдоволить ся тими уступками та що настане повне успокоєнє Галичини. Одначе польські посли заявили, що такої запоруки не можуть дати анї тепер анї в будучности. Тут так і нагадуєть ся становище польських полїтиків супроти українських домагань, що, мовляв, Поляки перше всего мусять мати запоруку, що Українцї вдоволять ся тим, що дістануть, і понехають дальшу боротьбу. Так само не хотїли Подяки згодити ся на безпосередні вибори до Державної Ради.

 

Серед сих торгів член комісії пoc. Рехбавер внїс самостійний законопроєкт розширеня автономії Галичини, опертий в загальних основах на резолюції, одначе з відкиненєм та модифікаціями деяких її домагань.

 

Одначе більшість комісії не годила ся анї на резолюцію анї на проєкт Рехбавера і готова була згодити ся на розширенє автономії Галичини тільки в отсих справах: а) урядженє торговельних палат; b) законодавство про каси ощадности; с) законодавство в карно-полїційних справах; d) орґанїзація полїтичної адмінїстрації, на скільки вона відносить до управи краєвих і полїційних справ; е) урядженє при найвисшім трибуналї в Відни самостійного віддїлу для Галичини; f) установленє основ научаня що-до народних шкіл і ґімназій і законодавство що-до унїверситетів, удержуваних краєм; g) продаванє або обтяжуванє сїльних жуп тільки після вислуханя сойму.

 

Та сї уступки правительство і лїберальна нїмецька більшість робили залежними від висше поданих умов. Коли ж до згоди в сїй справі не прийшло, більшість комісії приняла 28 марта 1870 р. внесенє, в якім заявляє, що розширенє автономії країв могло-би наступити тільки при рівночаснім скріпленю центральної власти, яке можна осягнути тільки через відповідну реформу виборів до Державної Ради, отже перед тою реформою внесенє Ґрохольського не є до принятя і переходить ся над ним до денного порядку.

 

Перед повну палату се внесенє комісії знов не прийшло. Поляки, усунувши ся в комісії від голосованя, швидко опісля зложили мандати, потягаючи за собою й инших автономістів. Се довело до упадку кабінету Гаснера, якого місце заняв ґр. Альфред Потоцький, і до розвязаня Державної Ради і краєвих соймів.

 

По нових виборах польська соймова більшість, відповідаючи на цїсарський рескрипт до сойму з 15. серпня 1870 р., який в загальній формі заповідав здійсненє "бажань краю", в адресї до корони знов поновила резолюцію.

 

Тимчасом кабінет ґр. Потоцького вів переговори з Чехами й Поляками і виготовив навіть правительственний проєкт розширеня автономії Галичини. Одначе ся його акція не мала успіху, і він мусїв зробити місце кабінетови ґр. Гогенварта, який обняв првалїнє 4. лютого 1871 р., ставлячи собі за цїль довести до порозуміня з Чехами й Поляками.

 

[Дїло, 09.11.1916]

 

III.

 

Правительственні проєкти розширеня автономії Галичини в 1871 і 1872 р. — Відступленє Поляків від конституційного-правного здїйсненя "галицької резолюції". — Польський мінїстер без теки. — Від тодї до нинї.

 

Угодову акцію почав кабінет ґр. Гогенварта від Поляків. Д. 11. цвітня 1871 р. назначено Грохольського мінїстром без теки, признаючи йому вплив на полагодженє галицьких справ, а 25. цвітня того-ж року правительство предложило Державній Радї вироблений за ґр. Потоцького проєкт розширеня автономії Галичини.

 

Сей проєкт в справі виборів до Державної Ради санкціонував істнуючий стан, т. є вибір послів до Державної Ради краєвим соймом з поміж своїх членів (§1), одначе не петрифікував того стану, як сього домагала ся резолюція, тільки застерігав державному законодавству право змін незалежно від волї галицького краєвoгo сойму (§§2 і 6).

 

Далї розширяв він компетенцію галицького краєвого сойму (§3) на отсї справи:

 

"а) законодавство про урядженє торговельних і промислових палат;

 

"b) в межах державного законодавства про торговельні справи і належитости: законодавство про кредитові й асекураційні заклади, про банки з виїмком банків білєтових і про каси ощадности;

 

"с) установленє основ научаня в народних школах і ґімназіях, далї законодавство про унїверситети в границях призваної на ту цїль Державною Радою дотації;

 

"d) полїційно-карне законодавство, на скільки воно відносить ся до переступленя заборон або наказів краєвих законів, в цїли переведеня їх;

 

"е) законодавство про виконанє й кошти шупасованя, без нарушеня законодавства, яке на основі §11 lit. n) основного державного закона про репрезентацію держави належать до круга дїяльности Державної Ради;

 

"f) в справах приватно-правного законодавства: законодавство про опіки і курателї і про поступовий в опікунчих і курателярних справах, далї всї закони, потрібні до заложеня публичних книг, які мають бути уряджені на основі державного закона;

 

"g) законодавство про заведенє мирових судіїв і судів для дрібних справ, про їх круг дїяльности і про поступованє перед ними;

 

"h) законодавство про основні риси oрґaнїзації істнуючих в краю полїтичних адміністраційних властий першої і другої інстанцій в границях грошевих засобів, призваних на се Державною Радою в рівнім з иншими краями відношеню. — Коли б одначе та орґанїзація не відповідала потребам держави, застерігаєть ся державному законодавству установленє в тій цїли власних орґанів з рівночасним відповідним зменшенєм грошевих засобів, признаних краєви на покритє коштів полїтичної адмінїстрації".

 

Зазначити треба, що проєкт при тім не відмовляв галицьким членам палати послїв права участи в дїяльности Державної Ради в справах, які що-до Галичини вилучено з круга дїяльности Державної Ради, значить, в сїм напрямі представляв ся для Поляків кориснїйше, нїж сама резолюція.

 

В кінцї признав проєкт Галичинї міністра в радї корони (§4) і окремий сенат при найвисшім судовім і касаційнім трибуналї в Віднї (§5).

 

Одначе в комісії проєкт зустрів ся з трудностями зі сторони нїмецьких лїбералів, які годили ся на нього тільки під умовою, що Поляки згодять ся на заведенє безпосередних виборів до Державної Ради з решти країв держави та що парляментарна делєґація галицького краєвого сойму не буде брати участи в Державній Радї в справах, які що-до Галичини не належать до компетенції Державної Ради, тільки краєвого сойму. На се знов не годили ся не тільки Поляки, але передовсїм правительство, яке мало на увазї також анальоґічні уступки для Чехів. На сїм і застрягла справа в комісії.

 

Тимчасом ґр. Гогенварт рішив ся ужити найрадикальнїйшої тактики для осягненя своєї цїли. Розвязав Державну Раду і 8 централїстичних краєвих соймів і перевів нові вибори, по яких звернув усю свою увагу на угоду з Чехами. Результатом сеї акції були: вересневий pecкрипт до чеського сойму і принятє чеським соймом нової виборчої ординації, закона про національности і фундаментальних артикулів. Одначе проти такої угоди з Чехами запротестувало спільне правительство (ґр. Байст) і правительство угорське (ґр. Андраші), і ґр. Гогенварт 27. жовтня 1871 р. уступив, а з ним і польський мінїстер Ґрохольський. Д. 25. падолиста 1871 р. прийшов до власти централїстичний кабінет ґр. Аверсперґа, який не ворожив автономістам сповненя їх надїй.

 

Тимчасом галицький сойм в адресї до корони з 2. жовтня 1871 р. четвертий раз поновив резолюцію, a пoc. Зиблїкевич поставив її 22. грудня 1871 р. як внесенє в Державній Радї.

 

В нарадах над сим внесенєм, які сим разом тягли ся без кінця, комісія 13. червня 1872 р. знов ухвалила проєкт розширеня автономії Галичини, одначе, беручи за основу вироблений ґр. Потоцким правительственний проєкт ґр. Гогенварта, значно погіршувала його.

 

Та над цїлою справою панувала справа безпосередних виборів. Було ясно, що розширенє автономії Галичини Поляки дістануть тільки як заплату за поміч при заведеню безпосередних виборів, і то для цїлої держави, отже не виключаючи й Галичини; коли-ж ся поміч покажеть ся непотрібною, тодї і справа розширеня автономії Галичини стане безпредметовою.

 

Серед таких обставин поновленє резолюції в пяте і запротестованє проти евентуальности заведеня безпосередних виборів в адресї галицького краєвого сойму до корони з 25. падолиста 1872 р. не мало нїякого реального значіня.

 

Правительство, розвязавши чеський сойм, в якім Чехи мали більшість, осягнувши в Державній Радї більшість двох третин, потрібну для переведеня закона про безпосередні вибори, а поминенєм Поляків, — перевело законопроєкт про безпосередні вибори, не оглядаючи ся на протести автономістів.

 

Щоби задобрити Поляків, зараз по санкціонованю закона про безпосередні вибори на необсаджене по Ґрохольськім місце покликано 21. цвітня 1873 р. Зємялковського. Зрештою Поляки від 1861 р. здобули за богато уступок, щоб могли заризикувати дальшу боротьбу проти корони і правительства. В нововибраній безпосередними виборами Державній Раді польські посли підчас дебати над адресою більшости устами пос. Дунаєвского 18. падолиста 1873 р. заявили, що числячи ся з фактичними відносинами, візьмуть участь в працях Державної Ради, а на найблизшій соймовій сесії внесенє кн. Юрія Чарториского, щоби запротестувати проти безпосередних виборів, 5. грудня 1873 р. відкинено без дискусії 73 голосами проти 54.

 

Польські полїтики погодили ся з дїйсністю, особливо, то та дійсність віддавала їм в руки повне панованє над українським народом в Галичинї.

 

"Конституційно-правні здобутки Поляків — пише професор державного права в віденськім унїверситетї д-р Бернацік в своїм виданю австрійський конституційних законів ("Die österreichischen Verfassungsgesetze") — обмежили ся до того, що 17. цвітня 1871 р. іменовано з кругів польський послїв "мінїстра без портфелю" ("мінїстра-земляка"). З того часу се раз у paз повторяло ся, одначе становище того мінїстра нїколи не було законно означене. Отже не є пpaвильно говорити про "мінїстра для Галичини"; з конституційно-правного становища є він тільки "мінїстром без портфелю", а також з конституційно-правного становища не істнує нїяка конечність іменованя такого мінїстра".

 

Так закінчили ся тогдїшні польські заходи для конституційно-правного здїйсненя галицької резолюції.

 

Розумієть ся, польська полїтика в Австрії нe зрекла ся ідеї відокремленя Галичини і переводила її по змозї в житє ріжними способами, як цїсарські й мінїстеріяльні розпорядки, краєві закони, фактичне виконуванє власти і т. п. Все те значно розширило польську полїтичну власть в Галичинї, одначе не утворило бажаних польською полїтикою нових конституційно-правних основ для відношеня Галичини до держави.

 

Так прим. те, що пише проф. Бернацік про польського мінїстра без теки, відносить ся до новоіменованого мінїстра д-ра Бобжинського: з конституційно-правного становища він також є тільки польським мінїстром без теки.

 

Зміну конституційно-правного відношеня Галичини до держави заповідає аж цїсарське письмо з 4. с. м. Здїйсненє сеї заповіли, зміст і форма сього здїйсненя належать до будучности.

 

[Дїло, 10.11.1916]

10.11.1916