Оповіданє українського гуцульського стрільця.
У нас вербували добровольцїв в салї. Громадський полїцай прийшов до мої хати і казав: "Прийдїть зараз до канцїляриї, там мут списувати". Але що, то не сказав. Я пішов до віта. Їго хата ни є серед седа, а ни є дуже с краю. Віт не вміє писати, а писар якис Поляк с четвертого ци з пьитого села, я ни знаю. Як я прийшов, було трьох. Потїм було богато. Говорив вахмайстер і двірник і якис заступник Васильків. Всї три говорили і однаково казали: "Будете в селї, при хатах, при жінках. Ту до Розтїк Москалї не прийдут, а як прийдут, то будете мали ґвири. Будете служити в своїм селї а не в чужім або на Венґрах. Будете фасувати гроші і жінки ваші будут гроші дїставати."
Так они говорили, так ми на се пристали.
То було в четверь перед свєтим Михайлом.
Вахмайстер попериписував і сказав, щоби завтра в пєтницю зійшли ся, і підемо до Стороньци-Путилова по ґвири. Казав забрати собі їсти на три дни. Записав й мине: Марко Джурик.
На другий день прийшло нас сто до шандармериї на долїшнім кінци села близько церкви при Сенишиній Кичерцї. Відти пішли всї до Дихтїньцьи і спали в коршмі, в двох ци трьох коршмах, в хатї, в серединї.
В суботу рано зайшли ми до Стороньци-Путилова. То було заранї і ми стояли по дорозї, а потім пішли до церкви. Одні стояли на дворі, а другі пішли в церков. Правили панотцї в церкві, війшли і правили на ґанку. Не знаю свєщеника, бо тo на чужім селї, чотири мили від мене. Пінотцїв було шос чотири. На дворі зроблена була підлога, ґанок, а на нїм стояв стїл і хрест.
По відправі говорив перший Василько. Середний чоловік, не є високий, не є низький, а одїтий не по воськовому а по шлєхоцьки. Острий голос має: "Дєкую Вам, шо так много сї Вас зійшло. Хочете служити Найяснїщому Пану, боронити вітчину, нашу Буковину. Будете собі в своїх хатах службу робити, дальше не підете, а як Москаль прийде, так їгo відженете."
Потїм говорив якис заступник єгo, я не знаю, по заступнику другий заступник.
Потїм старший свєщеник віншував, дєкував, що так много зійшло сї.
Присєгу провадив старший воськовий, а по присєзї говорив знов Василько:
"Дістанете ґвири і будете сї бити за нашу Буковину. Будете сї боронити від Москальи. А я для жінок Ваших буду старати сї про сіль, нафту, про хлїб."
Так сказав.
А потім роздав на дорогу кождому по коронї. І вахмайстри роздавали. Було нас щос пєтнацєтьсот.
Кожде село зґлїдувало сї і всї пішли до Тораків фасувати ґвири.
В Tораках недалеко була касарнї для замайстрів. Кождий зафасував ґвир і байнет і знов ми сї зґлїдували і пішли до своїх сїл. Тїшило нас, що у своїм селї будем. Будем служити нашому Найяснїщому і свому краєви.
По дорозї ночували ми в тї самі коршмі. Жиди були раді, шо йдемо з ґвирами край боронити.
На другий день прийшли ми до свого села до Розтїк по полудни на постерунок. Тих з близька пустили домів, а з далека, з верхів не пустили. Я також пішов домів. Жінка тішила сї, що не піду далеко до воська, а зістану в селї коло дїтини, бо хлопець є в нас, має пєть років. Владимір кличемо. Не знаю, де тепер вони обоє. Там тепер Москалї, а я тут в Сиготї. Там мене кортит довідати сї, що вни роблєт. Гину, що не знаю, де вони. Жінка тїшила сї, але в понедьилок о 6-тї рано повертали ми до постерунку. Кождий принїс коц і повісма, аби ґвири пуцувати, бо були заржавленї. Ремінє поприносили до ґвирів, бо ґвири були без ременів. То було гонорно, як ми несли ґвири з Путилова на мотузю! Кождий принїс собі горнец, миску і лишку. Я мав шальку, що купив в Боснїї, як там був на роботї. Тепер здала сї. Одні мали постоли, другі чиревики, крисанї, або шьипки. На шьипках довкола смушок з ягнєти, на передї відкроєний, щоби смушок можна на вуха затєгнути. Кожна шьипка має підбородок через студїнь, а капелюх має або не має.
(Дальше бyде.)
[Дїло, 02.11.1916]
(Дальше.)
Всї носили сорочку, по сорочцї кіптарь, по кіптарі сердак, дехто мав широкий ремінь на пєть до шість прєжок пo сорочцї. Ремінь зложений є в двоє. Тамки ховає сї гроші, ніж, а як хто має, дзигарок. Штани чорні або червоні або сиві. Всякі. То їх сї носит на ремени вшитїм в середину. Черевики мало щос пєтнацєть люда а ходили всї в постолах з каплурами або мали онучі з волоками.
В кіптарах були кішенї і дзьобеньки висїли через плечі. Там сї ховало і кулї і хлїб разом. Брало сї кусник хлїба, часом бриндзю. Як ми де йшли, то брали з собою хлїба і фертик!
Кухнї з нами на кичері не рушьила сї. У нас не було нї лопаток копати землю нї телїфону. Ми мали ґвири і патрони в дзобеньках і в кішенях. На ноги чьисом заклацали зубачі з 4 або 6 зубами на однім зубачу. То вже в селї такі зубачі носєть в зимі як ховзько. В дїл не поховане сї, бо зуби задержьи. Був мороз і снїг і ховзько було.
Були між нами воськові, що показали, як шити руґзак, бо ходили роботами і знали. Були супровітовані а до нас пристали. З двацїть пошили собі руґзаки на ремінцьих або пасках з сукна або на мотузю.
В понедїлок не було дров, так ми рубали, складали в латри і клали в кухню. Ми перебрали на касарню три цимбри під одним покритьим у одного ґазди, — то був шваб — і спали на підлозї на джергах, тих коцах, що принесли з дому. Грубі коци. Хто не мав джергу, набив мішок соломов і на тім спав. Двох спало на одній джерзї, як хто не мав нїчого.
Рано в понедїлок їли ми ще свій снїданок, а на полудне була вже менаж. Мєсо варив наш кухарь, що був давнїйше при воську. Між нами було трьох кухарів вчених у воську. Бо там були не такі молодї, як звичайно жовньири, а старші люди по 35 лїт, по 40, по 50. Я маю 35 рік.
А кухню зробило сї в инчі хатї. То був дім недобудований без вікон, без дверий, лиш вкритий. Тамки ми відбудували кухню з цегли.
В вівторок дорабєли ми кухню, рубали дрова цїлий день, пуцували ґвири а що були межи нами воськові, було їх може з пєтнацїть, то один другому показував. Вахмайстри не показували.
В середу рано, дес коло 8-ої ци 9-ої вівели нас на поле, подїлили на цуґи по 20, по 25 і дали на командантїв таких, що передше служили при воську. Командант мого цуґу був Федор Господарюк. Мав вже з пєдисєть рік може щей три чи штири. Добрий чоловік, не забивав баки. Були другі, що кричали, гонили, а він нї, все спокійно. Казав нам по два, по два ставати до ґлїду. Зачьив вчити обертати: Керкайх, лїксум, ресум, допельраю. Милили в допельраї.
Півтора тижнї ми сї вчили. Дес штири або пєть день без кріса. З крісом тиждень. Зараз вчив на плече класти, як з плеча знимав сї, знов на плече. А потім знєти, шперкляпу отворьити, заладувати шус, замкнути, приставити до лицє. На мушку треба давити сї через ауфзац а мушка має бути на грудьох Москалє, тодї добре вцїлит сї.
Але стрілєти ми не стрілєли, щоби Москалї не чули, бо вже близько були. Наше село з краю а канони вже гупали.
Вахмайстер казав, як скажу: "Фаєр!" тодї легко потєгнути і ґвир віпалит.
А робили ми службу і стояли на постї по дорогах, на кичерах, на цїсарські дорозї. Від Москалє стояли на гостинци а другі на горі. Той в гори, як шос побачить, має йти в діл і сказати тамтому, а той зараз давав знати до касарнї.
Я стояв на дорозї від Москалє, дивив ся на всї боки. Треба мати вочі і вуха. Не дивити сї в один бік, би він приступив поза плечі. Господарюк завів мене на пост і сказав: "Ту стояти, дивити сї на всї боки, слухати; як би Москалї підступили, маєш давати знати."
Найсправнїще робили воськові. А мо, що ми могли за пару день вівчити сї?
Одного дньи рано на зицирцї прийшов вахмайстер коло 10-лї і каже, що підемо класти мости череш Черемош на Галичину. Однї дрова рубали, другі сїно возили для трену а инчі пішли до мосту. Я робив коло мосту. Мосту там не було нїколи, десь давно мав бути, я непамєтаю. Хотїли, щоби були близькі переходи. Відбудовали ми той міст за один день. Поробили стїлцї, поклали бруси, убили поміст, зробили поручі.
(Дальше буде.)
[Дїло, 03.11.1916]
(Дальше.)
Було нас з 60, а було ще і восько і Maдяри. До пополуднї ми робили. По полудни прийшов вже Москаль. Як добудували міст, вже кулї свистали поверх нас. Як ще не дуже, то ми дораблювали міст, а восько перехопило. Одні втїкали на міст, другі йшли в брід. В зимі Черемош малий так само як і в лїтї в посуху.
Нас 60 побігло до касарнї. Дали нам менаж і сказали: "Раз, два, збирайте річи і тікайте!" Вахмайстри забрали де-що на трьох фірах а решту лишили. Коци ми лишили і сорочки. Чи я годен тїкати з коцом? Кулї взєли ми і ґвир. Всї стижили, бо Москаль натискав.
Ми переказували до жінок, щоби забрали річи. Не знати, чи взєли?
Ми пішли на трете село до Мареничів. В ночи затримали сї ми в школї. На фірах, що втекли, приїхало мєсо, мука й кітли. Цїла кухнї втекла. Перекусили і поклали сї на підлогу. Одні в школї, другі в склепі, що стояв порожний, бо чоловік пішов до воська а жінка не провадила склепу.
Були наші, і восько. Містили сї, де могли по хатах. Одні спали, другі тримали службу.
На другий день, по снїданю пішли ми до Устї-Путилова. Тут стояли цїлий день. Одні по постах і фельдвахах, другі в селї. Кільканацєть лишило сї в Мареничах, доходили до Петрачів і до Розтїк близше Москалє. А він бояв сї з Розтїк йти.
Вечером завернули сї ми назад до Мареничів. Прийшов бефель, що їго нема, що він далеко. В горах йшов він поволи, бояв сї. В поли, то він далеко видит, а в горах не видит, що є за другим горбом.
Там ми зблюзували других, що стояли на постї. Прийшли ми до школи і зачали варити вечерю. Їго патрулї прийшли і начали стрілєти. Стояло наших 2 чи 3 фельдвахи по 12 люда, решта спала. Фельдвахи зробили алярм. Ми позривали сї, позавивали ноги в онучі і волоки. Вахмайстер давав прикази і ми розставили сї за муром довкола школи. Склеп, де ми також спали, стояв на гофі школи. Він йшов з долини, ми били на вгадь з гори. Наші припади і наша кухнї на фірах поїхала, а ми з одну годину тривали їго, щоби не йшов дальше. Тимчасом надішло восько і нас аблюзовало. Ми добровольцї Гуцули пішли до Дихтїнцє, а восько тримало дальше ґефехт. Москалїв прийшло більше і ґвири голосно били. До Дихтінцьи попровадив нас вахмайстер Мулик, не скажу, як на імньи, грубий, високий, жвавий з русєвими вусами. Йшов і цуґсфірер чорневий, низький Ґрібовіч.
В Дихтиньи є много коршмів, з пєдесєт. Коршми широкі. В чоловіка нема місцє, вузко, а в жидів є три, читири цимбри. Одні тримали фельдвахи, другі спали, а вахмайстер і цуґсфірер пішли на постерунок. Ту в Дихтїнцьи заложив нам вахмайстер на лївий рукав чорно-жовту пругу. Казав, щоби Москаль знав, що ми не цивілї, але люди, що бют сї за свій край та щоби сї мав серед нами на увазї a цивільних не зачіпав.
Дес ци до полуднї ци по полудни пішли ми до Путивлє-Сторонцьи. Хмарно було і cтудено. Снїг упав єще перед Михайлом, коли ми присєгали. І тепер лежьив снїг.
Там є коло гостинцьи коршми, більше як у Дихтїнци, бо то є містечко. Вахмайстер найшов коршму і розмістив нас по кімнатах. Грібовіч розставав фельдвахи. А той Грібовіч був спокійний чоловік, але як сї розсердит, то кричит. Наші три фіри везли припаси і кухню. Кухар зварив вечеру і ми заночували на підлозї. Жид спав собі в осібній комнатї.
Рано ми встали і наклали більше фельдвах єще по кичерах, щоби було дальше видко.
Тут ми стояли щось півпєта чи пєть тижнїв.
Відти ми ходили до ґефехту до Дихтїнцьи, на патрулї, ставали в швармлїнїю з воськом, часом окремо на якімс крилї.
Я пару разїв стояв на Соколї. Не дуже висока гора, є другі висші. На верху є поле, де худоба пасе а по під верх є троха лїса. Стояло нас з 15, з 20, провадив Ґрібовіч. Всї сидїли, сокотили, слухали, чи хто не йде, чи не чути, що бют сї. Від фельдвахи посилало сї людий на другі горби. В долинї стояли фельдвахи і мали давати знати, щоби ми більшу силу їм давали або втїкали.
(Дальше буде.)
[Дїло, 04.11.1916]
(Дальше.)
Я стояв і на Буківци. То найвисша гора туди. Треба йти з дві години на ню, поросла смереками а на верху поле. На горі є капличка і хрест, ґазда Яків Гримало поставив. Фельдвахи ставали близко каплички. Було нас зо 20. Мороз був і вітер. Іван Якивюк знав много з віськової служби. Ради давав, як ставати, як сокотити. Москаль стояв в Шипотї і переходив на Буковель дивити сї до Путилова. Я два рази ходив на Буковець і не спіткав сї з Москалем. Ми знали добре куди плаї, де засїсти, відки може надійти, в котрий бік. Всї гори, лїси, плаї ми знали.
На инших горах також я бував. По кичерах оброслих лїсами. Є там царинки, де пасе сї худоба, вівцї, є царинки, що косї. Є там хати, далеко одна від другої.
Наша кухня була на гофі тої коршми, де ми мешкали в трех станцїях під одним накритєм. Жида я не видїв. Богач був. Втїк перед Москалем, річи полишив, шафи, столи. Одно було позамикане, друге порожне. Скринї, ліжка, лавки, крісла стояли. Господара не було. Шандарі отворили коршму для нас.
Онуфрій Трисюк добре варив мєсо з бараболями і в горохом, каву, мамалиґу. Часом було молоко, часом бриндза до мамалиґи. На вечерю завше мамалиґа з молоком або з бриндзев. Як йшли на фельдвахи, брали кусень мамалиги і бриндзю в торбину.
В цимбрі вчили сї ми салїтирувати, як просити вахмайстра о урльоп або дінстфрай, би кождий знав, як замельдувати сї до рапорту, до дохторьи до візїти. Вчили нас як патрони закладати, як віймати, як ґвир до лицє прикладати, як цїлювати.
А лїлювати, то найтєжши.
А на гофі і на дорозї то нас вчили шварму розпускати. Гофа була широка і дорога була широка. Розходє сї люди один від другого, як найдальше, щоби не мож їх покалїчити. А як йшли густо, то він много калїчит. Був приказ, пєть кроків найменше один від другого Забічи, лєчи, стрілєти, встати, бічи, знов лєчи. Потім чоловіком знов обертают і в допераю глїдуют.
За той час бувсми штири рази в ґефехтї. Перший раз на Соколї, на кичері. Кичера припирає на один бік до Дихтїнцьи, другим боком до Устї-Путилова а третий бік йде попри Біськів-Потїк. Як хто стояв на кичері, то видїв на всї тоти три боки. Стояло нас може 40, а жовнєрів було помежи нами 40 або 50. Лежали, стояли, сидїли у лїсї, аби не було видко. На поли, де нас видко, лєгаємо, бо як стояти, то видко. Бє на нас канонами.
Москаль підходив від кичерку. Підходив від Біськів-Потока из лїса. Уздріло їго кілька і цуґсфірер Грібовіч їго побачив. Раз, два розкласти сї лїчи, би не видїв нас і стрілєємо в долину. Не пустили В гору, бо як війде, то буде тєшко зігнати. Ми їго відбивали, щоби не віходив. Ми били так годинами. Сидїли в снїгу і сокотили, ци не підходит. А як зачєв підходити, знов стрілєєм. По годинї знов підходит. Ми бємо. Він забрав сї, а ми сокотимо однако.
Другий раз був я ґефехтї на горі Ґраблин. Тота гора є межи Устї-Путиловом і Дихтїнцем, подовгаста, на верху поле, низше лїс. Є кілька хат від Дихтїнцє і на вузкім боцї від Довгополї а від Устї-Путилова нї, бо там цїлком лїс. Через сю гору хотїв Москаль йти до Дихтїнцьи а наші канони били на него з Дихтїнцьи з того місцї, де кичера ще перед війнов урвала сї і загатила ріку в 12-тїм чи 13-тїм роцї. Москаль підходив патрулями з Устї-Путилова і назад тїкав. На Ґраблин і восько приходило і канони і ми між ними. Там його спирали поверх місїцї. На день віходила велика трупа наша і його трупа і били сї. Та битва, де я був тревала від рана до вечера. На верьху була зметицє. Вітер змів снїг. Ми лежьили на земли. Я вистрїлєв з півтора сотки патронїв. Бо се була єдиницї. По однї патронї, то так скоро не йде як в репетірґевер. Досвіта рано війшов я, а вечір зїйшов. Мали ми мамалиґу і бриндзю на на цїлий день з собою. А третий ґефехт мали ми низше церькви в Дихтїнци, в селї. Один жид прийшов до нас і сказав, що до коршми, не знаю, — чи до него, ци до другого приходит завше рано 20 фантеристів і 8 козаків. Пішло нас тамки досвіта щос сїмдисєть. Було єще темно. Провадив нас вахмайстер Мулик а було ще зо дві години до дньи, як ми були ни місци.
(Дальше буде.)
[Дїло, 07.11.1916]
(Дальше.)
Днина зробила сї і прийшли козаки фантеристи, як жид говорив. Половина нас всїх засїла коло церькви, а вахмайстер Мулик і один капраль пішли низше церкви, гет в долину, позасїдали коло коршми в хатах з другов половинов.
Вахмайстер каже перед тим: "Ви тут їх перепустите, аби вас не видїли, а як стрілю, то запріт дорогу".
Ми були в двох хатах і перепустили Москалїв. Москалї пішли до коршми, вахмайстер стрілив а ми розсунули впоперек дороги шмарм-лїнїю і заперли утечу. Вони зачьили тїкати, ми били.
Впало їх вісїім, один був ранений. Два конї ми ймили, один впав. Тодї з мого села двох впало. Николай Попович і Василь Берла, оба з Розтїк, оба жонатї. Попович мав шос 38 рік і трої ци четверо дїтий, добре ни знаю. Берла лиш сї оженив, мав двацєть три ци штири роки і дїтий ше не мав. З Дихтїнцьи один упав ни жонатий, Олекса Пігульик, ше один, четвертий упав з Устї Путилова, але ни знаю, як сї зве.
З Устї Путилова був ранений капраль, називав сї Штефан Чивюк, жонатий, мав одну дїтину, ци двоє, ни знаю добре, бо то з Устї Путилова. Був ранений в ногу, кулє вирвала му стегно. Взєли їго на плечі і понесли до панотцьи ци до коршми. Фіра завезла їго потім шпитальи. Він там зачьив сї вігоювати і я тамки з ним зійшов сї.
Конї передали ми жінкам, аби перевели їх потоком до постерунку в Путилові.
На Соколї стояли ми на фельдвасї і вздріли, шо їх богато йде. З долини воська не було лиш нас поверх 20. Грібовіч нами проводив. Ми стояли цїлу ніч і чули, що підходї. Було рано осма година а може ще й нї. Йшла їх сила силенна. Було видко з гори, що довкола підступают. Ми били на них а потім Ґрібовіч казав зробити рікцуґ.
Ми пішли верхами з Соколї зараз до Серґіїв а трен і тоти, що були на долинї, пішли дорогов. Патрулї з Буківцьи пішла верьхами. Все дало си рікцуґ. Всї до Серґіїв. Там було восько і канони. Там була більша сила наші. Дали сї до тих.
Менї здає сї, що в коршмі опинила сї наша кухнї. Ми були тут два дни, ставили фельдвахи, аблюзовали сї.
Москалі зробили рікцуґ до Дихтїнцьи, бо їх не було так много а на них били наші канони, йшло восько і ми. І они сї дали назад до Дихтїнцьи.
До Сторонцьи прийшли ми вечером і були тут ше тиждень. Москалї тут порозбивали склепи, повитїгали полотна, сорочки, мундури.
Ми тут зафасували блюзу, пантальони, шьипку, мантлю. Одні дїстали черевики, другі лишили сї в постолах. Не дістали черевик або були за малі. Але платї ми не дістали.
Мої холошнї, сердак, шьипку передав я до чоловіка до Киселицї, ни знаю, як зве сї, але знаю, де їго хата. Він сховає а як верну, то озму від него. З кіптарем я пішов, було студено, в моїй сорочцї і моїх гачьих.
Нас було щос 70. Дес 12 пішло плаєм до Соколї а решта дорогов до Киселицїв. Мали дїйти до одної каплички, далше нї, там вже Москалї тримали... Не дійшли і вже стрітили сї з Москальими. Їх провадив Федір Ґосподарюк і Іван Якивлюк і один ци два воськові жовнєри від лянштурми, не наші.
Шістьох йшло на форпатрулю, а я і один фрейтарь. Був там Тодосїй Палїйчюк, Тодосій Якивюк, ще один був, Дмитро на імьи і ще один, забув як сї звав.
Нас шістьох йшло наперед а трупа з заду. Ніч була зимна, але місїчна. Місїць ховав сї в хмари і мрачно було.
(Дальше буде.)
[Дїло, 08.11.1916]
08.11.1916