Львів, 30 жовтня.
І.
З хвилиною вибуху німецько-польської війни економічне життя Галичини майже зовсім завмерло. Все було під знаком війни і розтрощуючих бомбардувань головних стратегічних, промислових, комунікаційних центрів. З жнив 1939 р. селяни майже нічого не могли продати, бо не було кому Громадські і волосні уряди стягали з мешканців на "добровільну" протилетунську позичку гроші, залізний лом і датки в натурі. Розпочались по селах реквізиції збіжжя і худоби. Збіжжя звожено до громадських і волосних урядів, але коли по кільканадцяти днях Польща почала розлітатись, люди зареквіроване збіжжя розібрали з магазинів назад по домах.
По краю пішли масові арешти свідоміших селян і інтелігенції. Всі "підозрілі" були списані польською поліцією. Береза Картуська, концентраційний табор на Поліссю, заповнився масою арештованих українців і німців. Багато з арештованих в краю розстрілювано.
Змобілізовані до польської армії українці дезертирували і тікали в ліси. Українське населення з радістю вітало розпад Польщі під нищівними ударами німецької армії: нарешті, думало воно, скінчиться 20-літня неволя, польонізація, кольонізація, "пацифікація" і завітає нове, свобідне життя. Там, де прийшли німецькі вояки, українське населення вітало їх квітами, хлібом — сіллю.
Та в східну і середню частину Галичини замість очікуваної Німецької Армії прийшли червоні "визвольники". Вістка про це впала на українське населення, наче грім з ясного неба.
Вулиці сіл і міст наповнив страшний тарахкіт і скрегіт гусениць большевицьких танків і тракторів. Жиди счинили страшний "юбель", поляки, приголомшені надвигаючою катастрофою і здезорєнтовані своїм урядом, вітали большевиків, як союзників; вони теж тішилися, що сподівання українців не сповнились.
Загал українського населення Галичини, може більше інстинктовно, як свідомо відчув, що в ролі визвольника від польського поміщицько-капіталістичного ярма прийшов новий суспільно-економічний і національний ворог. Менше свідомі елементи серед українців, а їх була меншість на селі, думали, що з большевиками все ж таки можна буде якось наладнати, тим більше, що серед них прийшли теж і українці зі Сходу. Покищо всі тішилися, що Польща розлетілася, але цю радість зменшувало прочуття грядучої небезпеки. Навіть найбідніші елементи, незаторкнені большевицькою агітацією, ставилися до большевиків з резервою і з нехіттю, боячись переслідувань за релігійні і національні переконання.
Одначе червоноармійці, комісари і політруки вели себе спочатку дуже загадочно поправно. Нікого не арештували і не вели масової агітації. Тільки ще в останніх днях Польщі, совєтські літаки розкинули летючки, в яких писалося, що червона армія з наказу Молотова і Тимошенка прийшла "визволяти єдинокровних братів українців і білорусів від гніту поміщицько-капіталістичного ярма польських панів".
По кількох днях прийшла перша хвиля масових мітингів. На них комісари і політруки на загальне здивування заграли на національній струні. Мовляв: "Червона армія сповнила від віків леліяну мрію українців про з'єдинення всіх українських земель в єдину соборну державу". Суспільних клясових справ серед українців вони ще майже не торкали. Мітинги мали переважно протипольський характер.
На швидку руку, переважно з непевних типів і шумовиння, зорганізували большевики міліцію, яка в перших тижнях займалася головно грабунками. На мітингах вибирали теж сільради. Вже тоді люди переконалися, як большевики розуміють волю народу. Вибори були режисеровані. Вибирали тільки узгіднених за кулісами кандидатів, яких після інструкцій політруків, комісарів і партійних керівників висували бідняки. Коли одначе большевики "відкрили", що одноголосно вибрані члени сільрад "клясові вороги" і "буржуазні націоналісти", тоді їх без пардону усували, без огляду на те, чи то був "середняк" чи "бідняк" та режисерували нові вибори. Таким чином по деяких селах вибори до сільрад відбувалися по кілька разів у перших тижнях большевицького режиму — аж поки не вибрано таких, яких большевики хотіли.
Під час виборів большевицькі матадори старалися проникнути в місцеві відносини та пильно і непомітно збирали інформації про найактивніших людей і здогадних "ворогів народу". Допомагали їм у цьому людська наївність, різні конюнктуристи та підозрілі типи. Зміст промов звичайно диктували промовцям, але допускали теж до голосу кожного, хто хотів говорити, щоб зорієнтуватися в настроях мас. Дискретно розвідували про поодиноких людей, про політичні, освітні, культурні та інші організації, які існували, хто стояв у їх проводі, хто був їх членом і т. д.
Большевики в перших тижнях не виявляли своїх дійсних намірів щодо економічно-суспільної політики в Галичині. На мітингах постійно тільки заявляли: "Ми вас визволили від гніту польських поміщиків і капіталістів. Не будете платити тепер податків, ні нести жодних тягарів. Тепер заживете радісно і щасливо." Люди слухали — вірили і не вірили. Проти "кулаків" спочатку майже зовсім не виступали. Проголосили поділ панських грунтів, між безземельних і малоземельних селян, при чому спочатку не згадували про вивласнення церковної і манастирської землі. Землю розділяли між безземельних і малоземельних селян хаотично і безпланово. Проте селяни, і то навіть найбідніші, неохотно брали панські поля. Були й такі, що хоч не мали ні куска землі — панської не хотіли брати. Діяло тут глибоко закорінене почуття, що це чужа власність і невіра в тривкість большевицьких порядків.
Нарід все ще сподівався приходу Німецької Армії. У свідоміших було глибоке переконання, що землю одержують вони не на власність і що з неї не буде ніякої користи, тільки тяжка панщина в користь совєтської держави і тих, що її репрезентують: жидівських, московських і своїх комуністів.
До кінця 1939 р. навіть не викінчено поділу поміщицької і церковної землі, хоч большевики натискали на сільради. Відвічна жажда землі у селян нагло завмерла, земля втратила для них атракційну силу, хоч большевики не виступали ще з колективізацією.
Щойно на весні 1940 р., коли населення побачило, що большевицька влада таки стабілізується, продовжувано поділ землі. Все ж таки цього поділу не всюди переведено до кінця. Хоч на тих землях, що залишилася, закладано опісля колгоспи, то все ж таки багато поміщицької землі стояло облогом аж до упадку большевицької влади.
Під час передвиборчої кампанії до "Народних Зборів", які "однодушно ухвалили" прилучення західноукраїнських земель до Совєтського Союзу, перевели большевики спис населення від 18 року життя. При цьому вони збирали потайки точні дані щодо активніших і свідоміших осіб — селян і інтелігентів та старалися зорієнтуватися в настроях населення.
Щойно після Народних Зборів у Львові, в листопаді 1939 р., на яких вимушено на депутатах "радісне й однодушне" прилучення західноукраїнських земель до "Української Радянської Соціалістичної Республіки", а тим самим до "неосяжного" Совєтського Союзу, большевики скидають маску. Вже не мусять удавати, що творять Україну. Вони одверто заявляють, що Західна Україна стала частиною СССР і тому в приспішеному темпі заводитимуть такий устрій, який є в Совєтах.
З фільварків забирають рештки худоби і збіжжя та вивозять поїздами до своєї західної границі. Селянам спочатку, очевидно, тільки багатшим, наказують примусово продавати державі збіжжя та даром відвозити до залізниці. За пшеницю платили по 25 золотих, за жито по 20 золотих. На другий день після заплати за те збіжжя проголосили уневажнення польської валюти. Значить, збіжжя просто заграбили селянам.
З поміщицьких дворів вивозили поїздами на Схід, крім збіжжя, коней і худоби, меблі, дошки, дерево, молотілки, динама, мотори, а з цукроварні в Березовиці Великій піл Тернополем наймодерніше устаткування, яке в 1938—39 р. там заінстальовано. З міст теж масово вивозили сконфісковані у "буржуїв" меблі, текстильні товари і т. п. Ліси теж почали нищити грабунковою господаркою, дерево масово вивозили на Схід.
[Львівські вісті, 30.10.1941]
Львів, 31 жовтня.
II.
Після "Народних Зборів" почали на цілій території новоприлучених земель переводити спис маєткового стану налеселення: скільки хто має поля, господарського знаряддя, рогатої худоби, коней, безрог і т. п. Цей спис переводили по кілька разів, щоб зловити, чи хтось чогось не скриває. Коли зловили когось, що затаїв, грозили арештом, вивозом на Сибір, людей тягали до Сільрад й НКВД. При цьому пускали в рух провокацію, користувалися доносами своїх прихильників. Селян почали інтерсивніше розслоювати на "кулаків", "середняків" і "бідняків" та "батраків".
Село почала чимраз більше залягати економічна мертвеччина. Люди переставали постепенно працювати, торгівля завмерла Населення чимраз більше огортала апатія, зневіра і непевність завтрашнього дня. Серед такого отупіння й мертвеччини проходить зима 1939/40 року.
Весна 1940 р. Після "ударної" агітації в зимі починають закладати тут і там перші колгоспи. Спочатку дуже не натискали і не змушували; підкреслювали, що це "добровільно". Але й тут не всюди однаково поступали, залежно від запалу агітаторів, від податности і від розслоєння селян екаведистами і їх прислужниками.
Колгоспна кампанія сходиться в часі з передвиборчою агітацією до виборів у "Верховні ради" УРСР та СРСР, призначених на 21 квітня 1940. На румунському і німецькому кордоні масово виселюють селян. Виселеним можна було забрати тільки те, що зміститься на возі. Все інше з господарства, навіть коси, граблі, серпи, включно з розібраними будинками вивозили на Схід, а худобу й коні забирають для армії. На кордони спроваджують прикордонників з тресованими собаками.
Почалися перші вивози населення на Схід. Вивозили багатших селян ("кулаків"), гаєвих, лісничих, і тих, що купили землю в поміщиків на парцеляції. Населення в цілому краю стероризоване почало масово випродувати худобу й коні. Багато худоби й безрог селяни вирізали без потреби, бо не було кому її продавати й самі їли. Але й їх біда їла. Люди ночами не спали. Щодня виганяли людей на підводи — вивозили виселених. Декуди на місце виселених давали своїх, головно по лісах і в прикордонній полосі.
Вивожені зимою люди, а були тоді страшні морози, майже нічого не могли з собою забрати. Людей забирано несподівано, все в ночі. Діти, старші віком, хворі гинули на морозі, як мухи в товарових вагонах, ще заки вирушили з вихідної стації. Майно грабили большевики, частину інвентаря передавали до новозакладаних колгоспів. Всеж, хоч який був жахливий натиск 1940 р. на всій території новозагарбаних земель, вспіли большевики заложити тільки кільканадцять колгоспів. Статистичних даних про колгоспи з цього часу большевики не оповіщували.
Вся ця страшна машина терору, передвиборчої агітації і вивозів мала на меті застрашити і знищити активнішу і свідомішу частину населення, "заохотити", щоб "добровільно" вступали до колгоспу, та щоб масово йшли до виборчих урн. В таких обставинах вибори до Верховних Рад випали "блискуче". Кандидатів у депутати "вибрано" майже "одноголосно", бо люди застрашені "з радістю й одушевленням" по "стахановски" голосували за "кандидатів" блоку комуністів і безпартійних"... Щойно тоді навіть найбільш неусвідомлені і прихильно спочатку наставлені до совєтського режиму люди зрозуміли суть большевицької "свободи слова" і виборів на недоторканості особи, гарантованих "найдемократичнішою в світі сталінською контитуцією".
На час весняної сівби 1940 р. наступила деяка "передишка". Появилися перші трактори, які парадно проїздили вулицями сіл, щоб показати людям "досягнення соціялістичної хліборобської техніки". Під час цих парадних показів доходило нераз до нещасливих випадків. Трактори роз’їхали на Поділлі кількоро дітей, які необережно наблизилися до них.
Після весняних робіт зараз у червні 1910 р., на переднівку, коли неодин селянин там нічого не має, наложили данину м'яса: Малоземельні господарства мусіли давати по 20 кг. від гектара, господарства від 5—7 моргів — по 30 кг., від 7—10 моргів по 70 кг., для більше-моргових господарств прогресія данини росла чимраз скорішим темпом. Дуже часто було так, що люди не мали своєї худоби, тому мусіли купувати її по ринковій ціні, платячи по 75 коп. за кг живої ваги, а державі віддавати по 6—7 коп. за 1 кг.
[Львівські вісті, 31.10.1941]
Львів, 1 листопада.
ІІІ.
Після данини в м'ясі прийшла на переднівку данина в збіжжі. Господарства до 7 га мусіли давати по 90 кг. від га, а також данину в картоплях. Як хто не мав свого зерна, то мусів купувати — по 180 крб. за 100 кг. пшениці і 100—120 карб. за сотнар жита. За це збіжжя держава платила по 6 карб. за сотнар пшениці і 5 карб. за сотнар жита. — Але здача спочатку в натурі не була така проста, все треба було доставити зараз на другий день після повідомлення. Людей у тій справі будили по ночах і кликали до сільрад. Тут сиділи большевицькі районні достойники і звичайно верещали: "Ти скатіна, контрреволюціонер, саботуєш большевицьку владу, ми з тобою коротко розправимось". — Зібрану данину селяни мусіли безплатно відвезти до збірних пунктів міста. — Грошевий податок обраховувано від худоби і землі. Хто мав корову — платив 60 карб., хто коня — 120 карб. Найнижча ставка податку від землі була по 50 карб від га. Хто мав більше поля, платив прогресивно більший податок. Крім цього ще приходила обов'язкова асекурація від вогню; ставки її були багато вищі від польських ставок. А на кінець прийшла, очевидно, "добровільна" т. зв. внутрішня позика третьої п'ятирічки (третього року), якраз в тому часі, коли з села випомпували перед тим усі гроші. — В липні 1940 р. списали всіх "кулаків", при чому "кулаком" уважали хазяїна-хлібороба вже від 7 моргів поля вгору. Одначе норма 7 моргів не була обов'язкова. "Кулаком" дуже часто накивали большевики і бідніших селян, якщо зібрані про них інформації свідчили, що це національно свідомі й активніші українці. — Списуючи "кулаків" точно описували їх майно та нишком вивідували про їх громадську-національну діяльність. По селах пішли чутки про нові вивози. Люди, не тільки "кулаки", спакувалися, насушили сухарів, почали масово випродувати за безцін решту худоби, збіжжя, коней. У містечках, на ярмарку можна було бачити такі сцени: селянин, продаючи останнього коня, зі сльозами в очах прощає його, цілує... Ночами люди не спали, багато з них зі страху перед вивозом втікали в ліси і поля. — В серпні 1940 р. почалися нові "хлібозаготовки" у збіжжі, у вересні в картоплях. За ввесь час весною, літом, осінню і зимою людей виганяли на шарварки, цебто на безплатні роботи: мужчин від 18—60 років життя, жінок від 18-55 років. Кожна людина мала відробити 6 днів у році. Часто бувало так, що відроблених днів не записали і селяни мусіли по кілька разів іти чи їхати на шарварки. Ті, що не мали тягла, згортали болото на дорогах, товкли каміння, добували камінь, пісок і т. п. Хто мав підводи, відробляв по 6 днів у рік від коня, пізніше назначувано, що має перевезти стільки-то кубометрів вантажу. Возили каміння на гостинець, в зимі возили дерево з ліса до залізниць, до збірних пунктів, та інші вантажі. Це була т. зв. "гужповинність". — Щоночі селяни виконували варту на селі, нераз по кільканадцять людей у ніч. Вони мали ловити всіх чужих людей, що проходили крізь село та відставляти до сільрад. Коло тих же сільрад постійно мусіли стояти підводи на поготівлі. Крім цього кожний член сільради мав право кожної хвилини, вдень і вночі, взяти коня в котрогонебудь господаря і їхати куди йому треба, або куди його пішлють. Щодня селяни мусіли дижурувати по 5—10 людей біля сільради. На різні посилки: скликати тих, кого зажадає управа сільради чи хтось з району, що кілька хат був призначений т. зв. десятник, він мав же завдання заповідати своїй десятці селян, що вони мають робити в полі і т. п., та що вечора приходив провір'яти, чи виконали селяни те, що було "заплановано". Такий десятник через цю біганину ніколи не міг справитися з своєю роботою. — Восені 1940 р. та на протязі зими 1941 р. кампанія в справі закладання колгоспів набрала ударного і масового характеру. Вона проводилась в супроводі масових арештів по селах і містах, чимраз частіших терористичних актів з боку підпольної української організації супроти представників большевицької влади і розбуджених надій на близьку війну у зв’язку з поїздкою Молотова в Берлін. Для успішного проведення цієї агітації поділено села на райони, назначено агітаторів, які проводили відповідні "семинарі". Селян скликали по цих районах на мітинги, там читали їм "Сталінську конституцію", колгоспний статут та відчитували статті і дописи часописів про "щасливе і заможне життя колгоспників у Східній Україні" і Совєтському Союзі взагалі. Тепер уже майже не згадували про те, що колгоспи це справа добровільності. Натомість чимраз більш одверто погрожували вивозами арештами і знищенням. Крім цього людей кликали індивідуально до сільрад: найчастіше будили серед ночі, коли найсильніші морози і там заспавшому і перемерзлому від холоду селянинові "пропонували": "Вписуйся до колгоспу, сукин син, мать твою...". Нераз, як напр., в Коцюбинцях та інших селах Гусятинщини серед тріскучого морозу викидали з хат всю рідню, тримали на морозі кілька годин і тоді заявили: "Коли впишешся до колгоспу, тоді пустимо тебе до хати, коли ні, поїдеш на білі медведі".
[Львівські вісті, 01.11.1941]
Львів, 2 листопада.
IV.
Того роду "агітація" не всюди мала однаковий успіх. В одних селах, більше свідомих і зорганізованих, тільки одиниці вписувались, у других менша або більша частина, а в деяких, напр. в Оришківцях, під терором підписалось ціле село. Назагал зимою і навесні 1941 р. кількість колгоспів під тягарем терору росла чимраз скорішим темпом. Тепер вписувались не тільки бідняки, але деякі і заможніші селяни зі страху перед вивозом або арештом та іншим переслідуванням. Колгоспний терор дійшов до тієї міри, що по селах чимраз частіше траплялися самогубства селян, хоч наші селяни загартовані і призвичаєні до всякої біди. І так, наприклад, у Коцюбинцях повісився селянин, і то бідняк Черемих, залишивши листа, що тепер, коли йому відобрали можливість бути господарем на своїй землі, він не має чого жити. У Васильківцях, на очах сільради й енкаведистів, один селянин після "добровільного" підписання заяви, розрізав собі косою живіт. Це прилюдне "гаракірі", було криком розпуки стероризованого українського селянства, яке цілою глибиною серця відчуло, що земля, до якої воно так щиро прив’язане, усувається йому спід ніг.
В справі нього макабричного протесту проти закріпощення селян було ніби якесь слідство, але безпосередні спричинники його дальше грабували по районі. Тоді шалений розгін агітації примусу вступати до колгоспів дещо уповільнився, але тільки в даному районі.
Колгоспний терор до решти заморозив господарське життя на селі. Людей поголовно охопила зневіра й апатія, геть відпала в них охота до праці. Вони блукали з кута в кут по вулицях сіл наче блудні вівці. Безпланове випродавання коней та вирізування рогатої худоби і телят ставало ще більше масове. Продавали за безцінь — по 3 карб. за 1 кг. живої ваги.
Большевики висилали під час того на села жидів і згінників, які скуповували худобу, телята і безроги, одначе грошей зараз не давали. Селяни мусіли відвозити це все до різні. Там здіймали скіру навіть зі свиней; скіру брала різня даром: платила тільки за м’ясо, не враховуючи до ваги ніг і голови.
Зимою та навесні 1941 р. розпочалася гарячкова розбудова летунських баз та інших воєнних споруд. у квітні і травні переводили побір до війська, по селах відбувалися вправи призовників і допризовників. Людей — мужчин і жінок гонили до воєнно-підготовчих робіт. Кожний дорослий чоловік мав викопати 12 кубометрів землі, піску або каменя. Пісок і камінь копали дуже часто на селянських полях, нищили засіви. Люди не мали через те часу як слід викінчити весняних робіт. Виганяли теж з підводами возити землю, камінь, пісок і т. п. Одначе селяни тим дуже не переймалися, бо сподівалися, що ті воєнні підготування свідчать про недалекий вибух війни з Німеччиною.
Крім вичислених уже податків, на весні 1941 р. большевики почали стягати ще т. зв. культзбір. Повідомлення про речинець плати нього культзбору своїм звичаєм приносили вночі громадські післанці. На повідомленні було написано, що він (культзбір) розложений на дві рати, одначе цей податок мусів бути заплачений на другий день у цілості. Найменша ставка цього культзбору була 15 карбованців. Це від тих, що мали тільки хату й городець. До 7 моргів культзбір плачено у висоті 50% т. зв. грошевого збору. Від 7 моргів — 100% грошевого збору. (Грошевий збір — це податок від худоби, поля й рухомого майна).
В травні й на початку червня 1941 р. большевики стягнули з народу "добровільну" позику "третьої п’ятирічки четвертого року".
Вона мала бути розложена на 10 місяців, але при стягненні 1-ої рати вимушували від селян усю декляровану суму. Стягання позики перервав вибух війни, одначе в селах таки стягнули майже всю позику. Люди зі страху перед вивозами й арештами останнє продавали, а платили.
В першій половині червня 1941 р. приготовлено нові списки людей, яких мали вивезти. В тому ж часі проводили поіменним покликуваням тайну мобілізацію. Покликувані до війська до решти випродували коні й худобу, бо в селі не було ніякої готівки. Люди не мали грошей на дорогу до війська; крім того селяни не хотіли, щоб їх жінок большевики тягали на підводи, тому коней випродували масово. Всю зиму і весну забирали большевики в людей пашу, конюшину, ячмінь у снопах, овес, вику, так, що в більшості господарів не було на обійстю ні стебельця соломи, під час, коли перед большевиками середньо-заможні селяни здебільша мали припаси аж до нового врожаю.
[Львівські вісті, 02.11.1941]
Львів, 4 листопада.
V.
В 1941 р. встановили данину теж в молоці. Колгоспники і бідняки до 1—2 моргів поля мали давати по 70 літрів молока в рік. Господарі від 3—7 моргів давали по 120 літрів від одної корови в рік. Від 7 моргів вгору по 120 літрів від штуки у рік.
Була теж данина в ярині (цибуля, часник, морква, буряки, помідори і т. п.), а також данина від меду, коли хтось мав пасіку.
Під тягарем тих найрізнородніших податків і данин, а передусім ізза колективізаційного терору, вивозів, як також наслідком найрізнородніших чинитьб у натурі, що переходили економічну спроможність, наступала постепенна економічна руїна західно-українського села. Селянин бачив на кожному кроці безглуздість большевицької господарської системи, супроти якої він ставав безрадним знаряддям і досвідним кріликом жидівсько-большевицьких загорільців, неуків і тіснолобих доктринерів. Через те втратив селянин усяку охоту до праці. Робив тільки під примусом і на те тільки, щоб день пережити.
Найбільш здатну під економічним оглядом частину селян — заможніх і середньо-заможніх хліборобів ("кулаків і середняків") большевики знищили вивозами, високими податками, підводами та різними данинами в натурі у такій висоті, що перевишала економічну спроможність цих господарських одиниць.
Бідняки, ті, загнані в колгоспи або стояли перед перспективою опинитись у колгоспах, визбувалися всякого стимулу до творчої праці. Через те народне господарство, національний капітал постійно меншали. Західно-українське село на очах ниділо, котилося в пропасть економічної руїни вже по двох роках большевицької господарки. Все це тому, що селянин втратив всякий інтерес до праці, знав, що все це не його. Безглуздий терор, "планова" безплановість і нерозбериха, грабункова господарка, а головно скасування приватної власности на землі — ось головні причини постійно зростаючого економічного упадку західно-українських земель, під час несповна двохрічної окупації большевицької. Тому український селянин не зважаючи на терор, протестував проти цього з премедитацією доконуваного винищування самого кореня народу. Цей протест проявлявся у найрізнорідніших формах: від пасивного опору аж до вбивання найбільш нахабних представників совєтського режиму, аж до організування повстанчих загонів, особливо напередодні німецько-совєтської війни.
Більш пластичний і на наукових основах опертий образ економічної руїни західно-українських земель під большевицькою окупацією можна представити тільки на основі ширшого статистичного, фактичного матеріялу, а тут даний тільки перекрій на основі матеріялу на швидку руку зібраного. Суспільний упадок земель і способи самооборони народу проти знищення будуть представлені в іншій статті.
На щастя цей жахливий режим тривав на західно-українських землях недовго. Від останньої загибелі врятувала його збройна сила великого німецького народу, що під проводом свого Фірера проводить велике діло будови нового ладу в Европі на руїнах віджилого демоліберального плутократизму і найжахливішого режиму в історії людства — жидо-московської комуни. Тому український нарід так радісно витав своїх вояків і ділами засвідчив готовість співпрацювати у перебудові дряхлих суспільних і політичних відносин в Европі на зовсім нових для кожної нації справедливих основах.
[Львівські вісті, 04.11.1941]
04.11.1941