Про працю бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові
Серед пожовклих паперів
— Не радимо надто довіряти температурі наших приміщень і пропонуємо не розлучатися з плащем, — всміхаються знайомі — працівники бібліотеки НТШ, що всі без виїмку в щільно застібнутих нагортках.
Ідемо за добрим прикладом, хоч незабаром переконуємось, що й це небагато помагає. Проникливий холод добирається до кожної кісточки, але вмить всю нашу увагу полонює царство книжок. Переходимо попри столи, завалені горами томів різного виду, перетискаємось через вузький перехід, виповнений стосами всіляких книжок. Знов папери, знов книжки..., потім двері до окремої кімнати. Тут рукописний відділ бібліотеки. Важко передати, що криють у собі важкі дубові шафи, якими заставлені стіни невеликого приміщення. Самі імена й назви краще говоритимуть за себе. Найближче, сейчас під рукою, дві шафи з архівом Франка. Тут і старі кириличні рукописи з запахом давно відгомонілих віків, етнографічні записи, гори рукописів різних письменників з власноручними поправками поета, кількасот рукописів самого поета, серед яких багато дотепер ніде ще неопублікованих творів, тут величезне листування Франка з різними людьми (около 7.000 листів!)... Вдивляємось в енергійний, трохи неспокійний характер поетового письма, що ним записано тут стільки листів паперу в різних періодах його життя — від шкільних задач і перших творів ранньої молодості до величнього "Мойсея"... На клаптиках паперу відривки життя великого Каменяра...
Із збірок інших діячів розглядаємо тільки найцінніше. Перекидаємо важкі сторінки потемнілого пергаміну Бибельського Апостола — найстарішого рукопису в зборах бібліотеки (XIV ст.), відшифровуємо простодушний підпис львівського друкаря з XVII. ст. Мих. Сльозки на долішньому полі пожовклої від старості Тріоді Цвітної... З тисячами думок у голові перекидаємо рукописи й листи творів нової української літератури. Кожний окремий почерк, окремий світ, частина індивідуальності даного поета. Дрібним намистом нанизані стихи Руданського, з педантичністю науковця виведені рядки Кониського, ясним енергійним письмом покладені полумяні вірші Лесі Українки... Із трепетом у грудях розгортаємо збірку О. Я. Кониського, і враз нас овіває дух епохи великого Шевченка. Листи Білозерського, Костомарова, фантазійним письмом помережані листи Щепкіна, повний щирої відданості лист кн. Рєпніної, з теплом у кожному рядку лист Марковичевої... І врешті перепоєний пекучою тугою за власною хатою і чарівною закутиною землі, що йому "вдень і вночі сниться" лист самого поета до Варфоломея Шевченка...
... На пожовклих сторінках оживає кожне слово й інколи відзивається сильніше, як мова живих людей...
... Не стало б дня для простудіювання всіх збірок рукописів, що ними з такою любов'ю й відданістю піклується завідуюча відділом.
— Наше громадянство часом не доцінює ще якслід ваги всіляких рукописних документів. Інколи позірно дрібні листи й маловажні папери, що їх легкою рукою кидається до коша, можуть мати велике значення для пізнання стилю даної епохи.
Кожний окремий, найдрібніший листок папер не проходить повз увагу завідуючої. Все впорядковане і скаталогізоване.
— Тепер відділ налічує около 2.000 інвентарних чисел. Під одним числом є нераз цілий архів, так, що інвернтарних одиниць має рукописний відділ около 3 міліони.
З радістю інформує нас завідуюча ще про цінний набуток, що його вдалось їй виєднати від президії київської АН. Це кількадесять естетичних шкіряних обгорток для цінніших рукописних пам'яток.
Під большевицьким тайфуном
З неменшим теплом про цілу бібліотеку говорить її довголітній директор п. В. Дорошенко.
— Продовж майже півсторічного існування бібліотека розвинулась у найповнішу і найсистематичнішу збірку українознавства. Західно-українську продукцію зібрано в комплеті, а також поповнювано твори з Наддніпрянської України. Але в період винищування "ворогів народу" в СССР послаблюється зв'язок, а восени 1938 р. обривається зовсім.
— Після приходу червоної армії наші "визволителі" обіцяли бібліотеці НТШ золоті гори, але на обіцянках закінчилось. Бібліотека враз з 5-ма іншими перейшла в склад Львівської філії бібліотек АН, на чолі якої стояв спершу жид Зайкін, а потім знов... жид Зеленко. Вони зробили своєю базою Осолінеум, а наш український хутір ігнорували зовсім.
— Про нас пригадали собі весною 1940 р., але не з метою відбудови бібліотеки. Зголосилась бригада спецвідділу, що її завданням було вичитувати бібліотеку з небезпечних книжок. У нас відкрили вони скарбницю антибольшевицьких ідей. Білий жах огортав їх, головно на вид усіх видань "Просвіти" і "Червоної Калини". Крім книжок вищеназваних видавництв висортували вони майже все, що появилось від 1917 р., ото ж не тільки статути товариств, програми політичних партій, але також календарі, шкільні читанки, букварі... Таким чином помандрувало від нас кільканадцять тисяч томів до большевицької цензури на вул. Браєрівську (до т. зв. Облліту) і до спецфонду в Осолінеум.
Книжки за гратами
— У спецфонді, де звезено й з інших бібліотек небезпечну літературу, виділено окреме приміщення. На вікнах появились грубі грати, двері оббито залізом і забезпечено 3-ма замками. Кожного вечора двері старанно опечатувались. Большевицькі цербери добре піклувались забороненими книжками...
Актуальні справи
Наша увага зупинюється на стосах розкладених книжок, що над ними похилені декілька працівників.
— Над чим працює тепер персонал бібліотеки?
— Звозимо й впорядковуємо вивезені книжки.
— Чи не запропастилось що "на засланні"?
— В облліті пропало багато друків між іншим, деякі річники "Діла".
— Крім цього, продовжує дальше директор, бібліотека поповнюється тепер большевицькою спадщиною, що залишилась по різних установах і по совєтських громадянах.
— Як з приміщеннями бібліотеки, бо це, мабуть давно наболіле питання?
— Робимо всякі заходи, щоб об'єднати нашу бібліотеку з бібліотекою Народного Дому і в цей спосіб хоч по-части вирішимо цю пекучу справу.
— Але в нас ще цілий ряд неменш важливих актуальних справ. Большевики нагромадили до Осолінеум 1/2-міліонний збір книжок, де між іншими, є теж бібліотека ОО. Василіян з Жовкви. Робимо заходи, щоб цей фонд відповідно поділити.
— Чи провід бібліотеки має які дезидерати до українського громадянства?
— Бібліотека НТШ розвивалась головно завдяки жертвенності українського громадянства. Думаю, що й дальше громадянство буде підпирати свою установу. Все, що появляється тепер друком у Львові й на провінції, повинно ввійти в збори бібліотеки НТШ. Наші видавництва й наші автори чомусь призабули тепер про те.
...На львівських вежах видзвонюють годинники. Не осмілюємось довше забирати дорогоцінний час. Незабаром ми серед міського шуму, залишивши за собою, як самітний, спокійний острів, великий будинок НТШ, де йде щоденна тиха робота, маловидна для постороннього ока, а така важлива для зберігання духової спадщини українського народу.
[Львівські вісті]
21.10.1941