За українську кухню в Відни.

Відень 20. жовтня 1916.

 

Допись з Відня "На поміч укр. молодїжи" пригадала річ дуже важну і дуже актуальну. Не один вже про неї думав і не один, з кругів молодїжи, як і еміґрантів, введеня її в житє домагав ся. Бо в Відни не лише молодь голодує; більша часть виселенцїв, що по реставраціях харчуєть ся, також не ходять сита. Тому акція ратункова, і то як найскорша, є тут конче потрібна.

 

Наша суспільність з матеріяльних засобів вже вичерпана. В хвили проголошеня війни посипались з неї жертви по над силу; плили вони обильно і підчас інвазії, бо один ратував другого, не вгамувались і пізнїйше, коли родилось рідне шкільництво у відобраній рідній країнї. До того прийшла нечувана дорожня. Ми зубожіли до крайности і мало хто міг би дати на ту цїль даток. Та я думаю, що тут не тільки гроший, кілько доброї волї і працї треба. У Відни є від довшого часу "Polska kuchnia", в якій харч розмірно недорогий і лїпший ніж деинде. Се переважно гуманїтарне заведенє, де варять польські черницї, а услугують учительки. Зайшли-б туди инодї й наші люди, та — як нам користати з чужої ласки?

 

Щоби дати українській віденській суспільности "Українську кухню", до того треба нам, жінкам, до спільної акції зорґанїзувати ся і сміло станути, до боротьби з тяжким ворогом найблизшої будучности — голодом. Правительство не відмовить певне своєї помочи, а й наші краєві орґанїзації, як "Сїльський Господар", підіпруть такі змаганя. Чого тепер не дістане одиниця і за дорогі гроші, то одержить певне товариство чи комітет, ще й з опустом. В громадї сила.

 

Як-би правительство дало нам лиш уголь даром і запевнило доставу муки (за гроші), то і се вже було би в буджетї нашого заведеня великим плюсом. Предмети поживи, незаняті правительством, можна би спроваджувати з Галичини через "Сїльський Господар". Працею в кухни мусїли би подїлити ся наші панї, передовсїм ті, що не мають домашних обовязків. Се-ж робота відома кождїй жінцї, а труд не для себе піднятий, а для загалу, для патріотичної цїли є кождий добрий і красний, красший нїж відчит, або палка бесїда на зборах.

 

Одначе найбільшу поміч свому заведеню, без найменшої в грошах страти, дали би ті наші люди, які по реставраціях харчують ся. Вони за ту саму цїну мали би лїпший харч, а заведенє мало би весь той заробок, який доси полишав ся у инших. Незасібна молодь дістала би знижку.

 

Одним словом, при добрій волї, при витревалім завзятю, при трудї і запобігливости, можемо і з тих невеликих грошевих засобів, які молодїж і виселенцї видають в чужі руки, сотворити конечну інституцію. А сотворити її можуть лиш жінки.

 

Українські жінки, спішіть на поміч українській молодїжи!

 

[Дїло]

21.10.1916