Нині перед 16-ю годиною Галицький районний суд Львова обрав міру запобіжного заходу волонтерам Олесю Дзиндрі та Юрію Музичуку, відпустивши їх під особисті зобов’язання на один місяць.
Кілька днів тому правоохоронці оголосили їм підозри у продажі гуманітарної допомоги, обвинувативши у продажі чотирьох ввезених в Україну для потреб ЗСУ автівок на загальну суму 20,7 тис. євро, відзвітували поширеною в медіа заявою про ліквідацію "масштабної схеми розкрадання гуманітарної допомоги" і звернулися в суд про – в якості запобіжного заходу – арешт підозрюваних.
Волонтери ж стверджують, що справа є фальсифікованою, Олесь Дзиндра навіть бачить у ній певну системність:
"Війна ще не скінчилась, а влада вже відчуває небезпеку з боку своїх активних громадян. Почалось тотальне переслідування волонтерів середньої та низової ланки. Тих, хто ризикує собою і бере на себе відповідальність. Людей чести і гонору, цвіт Нації. На тлі військових дій ті, хто тихенько в теплих кабінетах вичікували свій власний вирок: люстрація чи мобілізація, сьогодні активізувалися у дискредитації волонтерів".
Олесь Дзиндра – львівський художник, архітектор, інсталятор, засновник «Музею ідей» etc., громадський діяч ще з часів виборювання української незалежності. Працює в монументальному, декоративному, ужитковому та образотворчому мистецтві. У 2006 році заснував щорічний фестиваль «Львів – столиця ремесел»; міжнародний фестиваль незалежного кіна «КіноЛев», конкурс «Концепт-шопка», фестиваль міського вертепу, а у 2010 році – культурологічний проєкт «MezzoДром» – тижні культур національних громад Львова.
Із початком війни на сході Олесь Дзиндра долучився до волонтерського руху, зокрема щодня особисто віктував сотні вимушених переселенців зі сходу України. А також разом зі своїм товаришем, 64-річним підприємцем Юрієм Музичуком, 67-річний Олесь Дзиндра купував за кордоном і передавав ЗСУ автівки.
Відомий волонтер Святослав Літинський – на всяк випадок на прикладі "інших міст" – пояснює, як звикло відбувається цей процес:
"Як можна збирати гроші на автомобілі? Можна серед друзів, знайомих, частково навіть із підрозділів, які потребують автомобіля. Прошу хлопців збирати серед своїх родин, бо їм більше довіряють. Такий збір в поточних умовах триватиме щонайменше два тижні. Тоді поїхати за кордон і конвертувати ці кошти. Далі шукати автомобіль, подивитися зо три варіанти, на що знадобиться ще тиждень. І тоді привезти сюди, підремонтувати і передати. Тобто від початку до кінця в найкращому випадку на це йде місяць.
Як оптимізувати цей процес? Багато волонтерів купують авта за свої гроші, доремонтовують їх. І поки це триває, звертаються ті, яким негайно потрібна машина, бо їх уже відправляють на передову. Зробивши попередні кроки і не заробляючи на цьому, волонтери були б раді взяти від людей необхідну суму і купити за неї нову машину. В такому випадку вони матимуть що дати наступним, які звернуться по допомогу. Так період від оголошення потреби до отримання з місяця-двох скорочується до тижня.
Чи вигідно державі, щоби техніка була в армії швидше? Дуже. А армії? Також. А от чи вигідно це поліції? Ні, бо вона не отримує з цього ні копійки. На відміну від сервісних центрів, з яких вони мають мільйони гривень за день. Що поліція вирішила робити в таких випадках, коли волонтери підготувалися, щоб ось так швидко передати чергову машину армії? Розкажу, як воно відбувається в інших містах. Приходить людина, яка відповідає за комплектування в армії, і каже: «В нашому підрозділі все погоріло, потрібен автомобіль. Може, маєте?» Волонтери готували його для іншого підрозділу, тож телефонують туди і радяться, чи можна передати це авто іншим, а за тиждень-два підготувати заміну. Військові погоджуються, лише просять узяти за готову до відправки машину кошти з того прохача і купити транспорт для них. Але, по суті, за законом виходить, що так відбувся продаж гуманітарної допомоги. Бо автомобіль ввезений без мита і задекларований як гуманітарна допомога. Законодавець думає, що цю допомогу надав умовний дядько Сем із Америки, який передав безкоштовно, а тут хтось це продає. Насправді ж ні, бо на цей автомобіль зібрала гроші інша група осіб або людина, яка вирішила пришвидшити допомогу армії й дала свої гроші. І виходить, що ця людина відповідає критерію статті Кримінального кодексу і мала б сидіти від п’яти до семи років з повною конфіскацією майна, нажитого впродовж життя. Чи буде вона після того думати, як швидше допомогти армії? Не буде. Чи покине взагалі волонтерську діяльність, коли почує, що одного, другого притягнули за таке до відповідальності? Більшість покине. Я теж подумав, що треба покидати, бо виходить, що державі, армії не потрібна моя робота, вони, напевно, вже всім забезпечені, якщо почали притягати волонтерів до відповідальності".
Подібно описала ситуацію і народний депутат попереднього скликання Ірина Подоляк:
"Говорила ще з одним давнім знайомим, який увіз і передав для ЗСУ більше сотні автівок. Він сказав, що за день до того, що сталося з Дзиндрою, він вже був готовий передати дві автівки на емоційне і переконливе звернення "знайомого знайомого" про те, що хлопці гинуть на нулі вже просто в цю хвилину, відриває руки-ноги, нема чим перевозити, вивозити і довозити, бо ті, для кого він увіз, ще були на полігоні, а не на нулі, тож могли почекати. Тільки новина наступного дня про "спецоперацію" з двома пенсіонерами Дзиндрою і Музичуком зупинила його, а то мали б ще одного відомого "кримінальника".
Дзиндрі і Музичуку вручили підозру про продаж гуманітарної допомоги для ЗСУ – чотирьох автомобілів. Бо чоловік (ряжений мєнт, як виявилось) істерив, психологічно тиснув і емоційно заряджав, що його побратими розкидані по полях і хлопців от рве от прямо в цю секунду, коли Дзиндра ще думає, як помогти і шо зробити з замовленими і купленими уже автівками. Коротше, Олесь у свої 60 повівся і був жорстко підставлений, виюзаний, знеславлений і дістав у результаті підозру, підкинуту "куклу", хоча на той момент авта по акту були передані воєнкомату...
Закупівлею транспорту для ЗСУ займаються сотні людей по всій Україні. Займаються вони цим переважно як фізичні особи – збирають кошти на власні рахунки, часом готівкою, від громадян України і громадян інших держав, шукають тих, хто має право перетинати – пенсіонерів, жінок – і передають у підрозділи чи воєнкомати на запити або через фонди.
У перші тижні це все взагалі відбувалось без офіційних запитів – знайомий з фронту подзвонив, гроші зібрали, кобіта купила, сіла в машину, перегнала, запаковану ще всяким добром, і віддала з паперами під чесне слово. Те саме було і з оптикою, і з раціями, і з квадрокоптерами, і з медициною, і з шоломами... з усім. Хто займався, той знає.
І вже аж пізніше, коли шал і адреналін трохи спав, почали розплутувати, кому, коли, скільки, хто і за скільки...
Так з багатьма позиціями відбувається і зараз, бо у громадянського суспільства, яке діє на горизонтальних зв'язках, існують такі поняття, як репутація і довіра.
Чи є серед них ті, хто зловживає і наживається? Є.
Чи належить до них Дзиндра? Ні.
Чому?
Бо має репутацію і довіру.
І він не один.
Для чого такі "спецоперації" СБУ? Не знаходжу логічного пояснення. На тлі таких же безглуздих підозр у Луцьку, Ужгороді чи Одесі – це скидається на якийсь макабричний задум".
Власне на засіданні суду Ірина Подоляк, а також чинний народний депутат Ярослав Рущишин, депутати Львівських облради (Святослав Шеремета, Леся Кобецька, Петро Цеголко, Соломія Риботицька) та міськради (Юлія Хомин) та голова управління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко виступили на підтримку звинувачених волонтерів і висловили готовність взяти їх на поруки. Суддя вирішила, що це зайве і, очевидно, репутація і Олеся Дзиндри, і Юрія Музичука є достатньою, щоб повірити їхньому особистому зобов’язанню.
30.08.2022