Вже вдев’яте відбувся фестиваль «Дні мистецтва перфоманс у Львові» – вересень знову активізував розморених літом художників з усієї України, приніс хвилю нових митців з-закордону, згуртував молодих допитливих осіб довкола перфомансу та подарував багато вражень, якими варто ділитися.
Публіка на показах ДНІВ мистецтва перфоманс у Львові. Фото: Олесь Романюк.
У цьогорічному фестивалі, що тривав п’ять днів, з 6 до 10 вересня, взяли участь митці з Польщі (Януш Балдиґа (Janusz Baldyga), Патрик Ружицкі (Patryk Różycki), Каміля Чосник (Kamila Czosnyk), Вальдемар Татарчук (Waldemar Tatarczuk), Єжи Косалка (Jerzy Kosalka), Ізраїлю (Ернесто Леві (Ernesto Levy), Тамар Рабан (Tamar Raban), Мотті Мізрахі (Motti Mizrachi), Чехії (Їржі Сурувка (Jiri Suruvka), Німеччини (Маріта Бульманн (Marita Bullmann), Великої Британії/Іспанії (Деніс Блекер (Denys Blacker), України (Ані Зур, Ярина Шумська, Ярослав Футимський, Антон Саєнко, Володимир Топій). Географія учасників щоразу розширюється, з’являються нові українські імена, що спалахнули завдяки попереднім фестивалям і школам перфомансу, нові художники з-закордону, котрі створюють яскраве наповнення програми. Водночас приїздять митці, які відвідують Львів щороку, і для них ця зустріч вже перетворилася у традицію, певний ритуал, своєрідний циклічний перфоманс. Януш Балдиґа, Вальдемар Татарчук, Тамар Рабан та Володимир Топій неодноразово презентували свої праці під час ДНІВ. Як зауважила Тамар: «Це не звичайний фестиваль для мене, а дуже особливе місце, пов’язане з історією моєї сім’ї, і важливе для моєї власної історії. Я спостерігаю, як змінюється і розвивається середовище тут, як росте нове покоління перфомерів, стаючи глибшими, більш свідомими того, що роблять, як змінюється сам фестиваль. Видно, як молодь, ще зовсім початківці, втягуються в цей процес».
Другий рік поспіль на Днях мистецтва перфоманс у Львові з’являються представниці Німеччини та Великої Британії, що дозволяє простежити певні характерні ознаки різних європейських шкіл цього мистецтва. Деніс Блекер, учениця минулорічної учасниці фестивалю Сандри Джонстон, більше сприймає перфоманс через колективну енергію: її роботи проявляються у ряді образів, котрі як мозаїка складають єдиний твір, що без слів тримає дуже тісний контакт з публікою; аудиторія тут стає частиною дій, визначником якості цих дій, їх характеру. Як влучно відзначила Ліда Савченко-Дуда про перфоманс Блекер: «Це поезія зі спалахами, музика...».
Перфоманс Маріти Бульманн. Фото: Іван Олексяк.
Маріта Бульманн заворожила всіх дуже інтимною атмосферою творення щирих, ніжних і водночас дуже глибоких образів – через використання об’єктів з повсякдення у власній версії їхнього призначення. Частина її роботи полягала на диханні, котре підсилювалося то звуком-музикою гармоніки з подушки, то булькотінням мильної води у поливалці – така собі дитяча розвага, і просто щоденна радість, яку ми інколи забуваємо дарувати світу.
Митці з Ізраїлю, Тамар Рабан і Ернесто Леві, представили спільний перфоманс, що через єдиний жест (сушіння полотна вручну шляхом його витріпування) заворожив, залишив таємницю і калатання серця у світлі, що проблискувало з води.
Перфоманс Єжи Косалки та Їржі Сурувки. Фото: Андрій Поліковський.
Польський та чеський художники повеселили публіку: живу рибку дарував глядачам Єжи Косалка, що на пару з Їржі Сурувкою перетворилися на поліціянта і бетмена; фото з художником на пам’ять пропонував Вальдемар Татарчук; Януш Балдиґа продемонстрував асоціативно-абстрактний перфоманс, притаманний знаному митцю і характерний польській мистецькій школі. Приїхали й молоді художники з сусідньої країни, які представили індивідуальні виступи на Школі перформансу.
Окрім вечірньої програми показів, щодня відбувалися лекції-зустрічі з запрошеними іноземними митцями. Катажина Козира розповідала про досвід та процес втілення в життя своїх відео: складнощі роботи, страхи, проблеми і кумедні ситуації, котрі виникали при реалізації праць, представлених у проекті «У мистецтві мрії стають дійсністю» в рамках Тижня Актуального Мистецтва у Львові («Чоловіча лазня», «Жіноча лазня» та ін.). Анна Марковська розповіла про особливості розвитку перфомансу у Вроцлаві. Також відбулися зустрічі з Їржі Сурувкою та Марітою Бульманн.
Школа перфомансу Деніс Блекер. Фото: Олесь Романюк.
Кожного ранку, впродовж чотирьох днів тривали майстер-класи у Школі перфомансу. Цього року вона проходила вже у трьох групах. Під керівництвом Януша Балдиґи «школярі» отримали можливість попрацювати з митцем індивідуально і представити кожну роботу окремо. Курс Вальдемара Татарчука був більше зорієнтований на вивчення базових понять у перформансі. Деніс Блекер обрала темою майстер-класу «телепатію», і за допомогою певних вправ учні намагалися занурюватися у власне несвідоме, жити однією спільною енергією всією групою, відчуваючи одне одного.
Група Татарчука у фінальному показі презентувала понад десять учасників, котрі на даху Палацу мистецтв створили новий простір власною присутністю, заповнивши своєрідні «ніші без стін». Це симультанне дійство тривало близько години: кожен з учасників зосередився на одному жесті, власному матеріалі, об’єкті (вода, кров, рух, ніж тощо), що через повторення почав працювати з глядачем на рівні асоціацій і не залишив публіку байдужою.
Група Деніс Блекер первинно планувалася для тих, хто вже має певний досвід у перфомансі, але поєднала людей різного віку, з різних частин України та Європи – як новачків, так і художників-практиків жанру. У такі моменти краще простежується специфіка приналежності до місця, культурні особливості учасників. Але у групі чітко відчувалися рівність і гармонія, що давало можливість розвивати таку працю. «Це було надзвичайно, я постійно почувала себе учасником, навіть коли потрібно було лише споглядати» – дивується Надія, учениця майстер-класу. «Зіткнення з іншими призводить до того, що ти зустрічаєшся із самим собою. Саме цього я очікувала від Школи, і саме це наштовхнуло мене на ідею виходу за межі роботи з внутрішнім "перфомером" і взаємодії з "перфомером" іншого (інших). Дуже цінною була групова робота і створення єдиного "тіла", а також відчуття простору, себе та інших у ньому» – коментує Ані Зур. «Пропозиція сприймати всі реалізовані або щойно виниклі ідеї не як свої особисті здобутки, а як напрацювання колективне (тобто всього людства) дозволяє простіше і легше ставитися до того, що ти робиш сам, або спостерігаєш. Адже що ти відчуваєш, те й транслюєш глядачу» – розповідає Марія.
Покази учнів Деніс Блекер. Фото: Іван Олексяк.
Учні школи Деніс в останній день вразили публіку контрастними короткими імпровізаціями – щохвилини змінювався учасник, і отримував новий предмет для роботи. Такий мозковий штурм для виявлення несвідомого став випробуванням для учнів і цікавим дійством для глядачів. Навіть протягом цієї однієї хвилини у декого народилася хороша ідея, яку варто розвинути у більш тривалу роботу.
Якщо на перших школах було більше учасників з навчальних закладів мистецького спрямування, то тепер легко зауважити, що географія і кількість учнів, а також характеристика їхнього досвіду, суттєво змінилися. «Ця школа дуже потрібна і корисна для усіх… Дуже була би рада, щоб вона тривала і впродовж року, або ж два рази на рік, і щоб не неї змогли потрапити більше людей» – каже Зоряна, студентка ЛНАМ. Чотири години безперервних фінішних шкільних перфомансів свідчать про шалений ентузіазм молоді, котра приходить на заняття. Це водночас стимулює певні зміни у форматі проведення Школи, адже щороку охочих пізнати це мистецтво стає все більше. Тож, можливо, варто вважати процес первісного ознайомлення з мистецтвом перфомансу вже завершеним, і переходити до більш систематичної активності впродовж року?
Перфоманс Антона Саєнка. Фото: Влодко Кауфман.
Порівняно з минулими фестивалями, цього року всі перфоманси більше зосереджувалися на території та у приміщенні Палацу мистецтв. Відповідно, можливість зіткнення з випадковою публікою була обмежена. Хоч саме цей фестиваль можна сміливо робити більш публічним та відкритим до непідготованого глядача. Або ж – склад учасників і їхні пропозиції самі вибудують середовище для творчості і формат спілкування: часом відкриті, а часом – більш зосереджені і затишні.
На майбутнє лишаються численні концептуальні та організаційні запитання. Розподіляти студентів на групи чи продовжувати спільну роботу? Відокремити Школу перфомансу від ДНІВ у часі? Проводити її заздалегідь? Чи перетворювати у постійно діючий проект? Відповіді на них обов’язково сформуються – силою часу, відчуття і спільних думок і побажань. А перфоманс при уважному спогляданні можна помітити у кожному дні. Тож дні мистецтва перфоманс у Львові тривають.
19.09.2016