Ярина Шумська

За годину цю країну можна проїхати всю із Заходу на Схід, впродовж дня можна побувати на трьох морях, але достатньо кількох годин, щоб сповна поринути у місцевий колорит, його неповторність і хотіти залишитися тут надовго. Коли спитати місцевих жителів: «Що вартує взяти звідси додому?» – з думкою про сувенір чи пам’ятку, кожен однозначно скаже: «Їжу». І справді, те розмаїття смаків, з якими можна познайомитись в Ізраїлі, вражає ніжністю, поєднанням знаних компонентів у зовсім несподівані для нас рішення, наповнює відчуттям простої здорової їжі з середземноморським присмаком сонячного Близького Сходу. І все це перепліталося з «мейцаґ», саме так називають перформанс на івриті.

 

ZAZ, що в перекладі з івриту означає «рухатися» – це фестиваль перформансу в Ізраїлі, на який щороку в грудні на десять днів з’їжджаються художники з різних куточків світу. У 2016 році ZAZ в одинадцяте відбувся у Тель-Авіві, що є його головною «штаб-квартирою» завдяки «Платформі Перформанс» та «Міклат 209» (Укриття 209) (Performance Art Platform, Miklat 209), які містяться у вражаюче масштабній будівлі Центральної автобусної станції. На момент відкриття (1993) вона була найбільшою у світі. «Тахана Мерказіт»: так звучить оригінальна назва цього мультикультурного простору, де, окрім сотень автобусів з різних напрямків, щоденно згромаджуються тисячі емігрантів з Азії. Вони там торгують, вчаться, деякі навіть живуть... Станція Фестиваль – це своєрідний визначник пульсу міста. Сам фестиваль, за словами організаторки Тамар Рабан, є динамічною і експериментальною лабораторією живого мистецтва, яка рухається між різними фізичними і людськими просторами, між різними формами дії, охоплюючи багато місць – події на вулицях, в громадських будівлях, також лекції та семінари. Можливість попрацювати у такому специфічному публічному середовищі є унікальною, і щороку митці-учасники фестивалю знову і знову дивують місцевих жителів, наповнюючи сучасним мистецтвом їхнє повсякдення, а місцеві глядачі переважно з усмішками і цікавістю в очах долучаються до цих акцій.

 

Шумська Я. Перформанс. Фестиваль ZAZ. Тель-Авів, Ізраїль.  2013

 

Учасники ZAZ-2016 зустрічалися зі студентами мистецьких закладів, коледжів, університетів, академій. Презентація творчості перформерів є корисним досвідом для молодих художників-учнів, а також моментом тіснішого знайомства між собою самих учасників фестивалю, адже через роботи легше пізнати творчість митця і його світобачення. Була можливість побувати у столиці, Єрусалимі, відвідати його стару частину і Театральну школу, директором якої є Ґай Ґутман (вже відомий українській публіці з «Днів мистецтва перформанс у Львові»-2012). Школа розвиває сферу музики, кіно, театру, але частково дотична й до перформансу, що проявляється у роботах студентів. Наступним містом була Хайфа, де в місцевому культурному центрі учасники презентували свої роботи, залучаючи нову публіку.

 

Бені Корі (з’являвся на «Днях мистецтва перформанс у Львові» у 2011), друг «Платформи перформанс» та «Міклат 209», автор постерів та неодноразовий учасник ZAZу, розповів, що в перші роки фестивалю ще одним пунктом проведення було місто Міцпе Рамон у пустелі. Поживши там кілька днів, львів’янка Оксана Сікорська згадує: «В пустелі важко спішити. Тут панує своя розміреність і неквапність. За ці дні я не зустріла жодної людини, яка б кудись спішила чи швидко рухалася... Перш ніж приступити до праці, усі повільно смакують каву». За словами Оксани: «Вже з раннього дитинства маленькі бедуїни вчаться жити в гармонії зі світом. Їхній світ – це пустеля. Це їхній дім, і їхня примхлива мама. Основа навчання – спостереження. Спершу діти спостерігають за свійськими тваринами, ослом, верблюдом, а пізніше і за людьми. Сліди на піску – окреме мистецтво, яким бедуїни володіють досконало з малечку. Це допомагає їм жити в гармонії з собою, пустелею, та з іншими її мешканцями». Така локація є підтвердженням неординарності фестивалю ZAZ, його багатограгранності, здатності до експериментів і широких можливостей досліджувати нове, невідоме, інше.

 

Часто пустеля уявляється піщаними горами золотистого кольору, такою її переважно зображають у фільмах, але для нас ізраїльська пустеля Негев постала скелями. З півночі на південь її відділяє від Мертвого моря лише тоненька сіра нитка, дорога, якою нас віз автобус, а ми з захопленням ловили кожен метр, грудневе сонце, тепло і краєвид на гори Йорданії, що ховалися у рожевому світлі заходу, недосяжні для ізраїльтян, а на той момент – і для нас, про що нагадали чотири військові літаки, які відбилися у Мертвому морі.

 

Барабаш М. Перформанс Означення звуку. Фестиваль ZAZ Тель-Авів. 2016

 

Ізраїльські художники вже сім років поспіль (з 2010) є учасниками українського фестивалю «Дні мистецтва перформанс у Львові», що започаткувало тісну співпрацю цих двох середовищ. Таким чином з 2011 до фестивалю ZAZ долучилися українські художники: першопрохідцем був Влодко Кауфман (2011); з 2012 року у фестивалі взяли участь: Володимир Топій (2012), Павло Ковач (молодший) (2012), Юрій Білей (2013), Ярина Шумська (2013, 2016) та Михайло Барабаш (2016). Для кожного ця творча подорож стала важливим досвідом, знаком, вказівкою, наскільки є цінним місце, в якому ми творимо, як можна вдосконалити рідний мистецький простір, себе.

 

Ірина Ковальчук, представниця української делегації у 2016 році, ділиться враженнями: «Тель-Авів дивує своїми контрастами. По одну сторону вулиці можна побачити старовинну синагогу, а по іншу – сучасний хмарочос. Так само, як ця давня архітектура відбивається у вікнах нової, культура віддзеркалює зміни, які відбувають у цій країні... Фестиваль ZAZ, на мою думку, є яскравим прикладом культурної дипломатії в дії, коли митці з усіх країн світу на людському рівні обмінюються досвідом та ідеями, але також платформою, де історії різних країн зіштовхуються. З цього виходить щось унікальне, навіть магічне. У контексі України і Львова такі події є поштовхом для відкритості. Українські митці, повертаючись додому, діляться енергією і знаннями, які отримали там, а це породжує нові думки, стимулює уяву, змінює стереотипи. Так культура спричиняє злам свідомості, звільняє від внутрішніх блоків, сприяє розкутості уяви».

 

Український художник Ю. Білей зауважує: «У фестивалі ZAZ вражає саме середовище, сформоване за десяток років, – це декілька поколінь перформерів, які працюють разом, потужна традиція, що створила в якійсь мірі субкультуру. Performance Art Platform скоріше можна назвати навіть сім’єю, великою мультикультурною сім’єю, яка працює, живе і розвивається цілий рік. А фестиваль – це тільки частина великої програми, який виглядає як «запрошення міжнародних гостей-однодумців».

 

Ковач П. Перформанс. Фестиваль ZAZ. Тель-Авів, Ізраїль. 2012

 

Відгукнувшись на таке запрошення, Влодко Кауфман у Тель-Авіві презентував перформанс з червоно-білою стрічкою, що символізує небезпеку. Але всередині згадуваної автобусної станції вона не була чимось небаченим, проте своєю хаотичністю, єднанням різних людей, перехожих набула нового змісту, змусила зупинитися, звернути увагу на середовище, в якому є люди, побачити і роздивитися цих людей, зазирнути в чиїсь очі. Робота Володимира Топія, перформанс «Veritas», став продовженням його власних пошуків істини, що проявляється то в боротьбі, а водночас в єднанні з книгами, які щоразу різні, але всюди присутні, з різними мовами, кольорами сторінок, змістом, товщиною, то в дослідженні живого, беззахисного...

 

Білей Ю. Перформанс. Фестиваль ZAZ. Тель-Авів, Ізраїль. 2013

 

На час грудня 2013 року тема Майдану була на піку, справді було важко всидіти за тисячі кілометрів в час, коли Київ був центром, здавалось, світу. Юрій Білей передав ситуацію надії у замкнутості, котра є страшною і втілюється болем, але врешті має вихід, адже будь-який камінь в кінці-кінців м’якне, стирається, розпорошується. Перформанс Ярини Шумської у Хайфі торкався питання дослідження людини, її суті, подвійності, співіснування реального і уявного, живого і  його віддзеркалення, слідом чого залишається подих, що дає відчуття присутності.

 

Барабаш М. Перформанс Означення звуку. Фестиваль ZAZ Тель-Авів. 2016

 

У перформансі «Означення звуку» Михайло Барабаш намагався вловити одразу трьома магнітофонами, що вловлювали сигнали місцевих радіостанцій, з-поміж шуму гамірного базару якийсь конкретний звук, підсилюючи цю абсурдну ситуацію образом хлопця з гігантськими жовтими навушниками. Кожен ділився своїм світоглядом, переживаннями, спостереженнями.

 

На ZAZ у 2013 році приїхала група з Таїланду, Японії, Китаю, Канади, Непалу, Фінляндії, України. Всіх їх об’єднує спільна ідея, яка проявлялася у творенні кількахвилинних і багатогодинних перформансів, з наголосом на індивідуальність або глобальну проблематику. Кожна така мистецька зустріч є вузлом, що міцно зав’язує контакти, дружні, професійні. І завдяки фестивалю в Ізраїлі українські перформери отримали  запрошення до участі у тайському «Asiatopia», що відбувався у містах Банґкок та Чіанґ Май (2014).

 

Шумська Я. Перформанс. Фестиваль ZAZ. Тель-Авів, Ізраїль.  2016

 

У програмі ZAZ 2016 року серед учасників, окрім двадцяти ізраїльських митців, були перформери з США, Канади, Чілі, Північної Ірландії, Німеччини, Фінляндії, Китаю, Таїланду, України. Кожне нове місце диктувало творчі рішення, вибудовуючи певні правила. Художники, які згуртувалися цього разу, відтворювали весь діапазон можливостей вираження себе і варіантів дивувати: від божевільно-динамічних перформенсів Джеймі МакМуррі (Jamie McMurry, США), де енергія аж вибухала з нього назовні, проявляючись через розірваний одяг, бризки фарби, крик; до надзвичайно субтильних, ніжних творів Алістера Макленона (Alastair MacLennan, Північна Ірландія) та Сандри Джонстон (Sandra Johnston, Північна Ірландія). Вони своєю тишею, мінімальними рухами, сконцентрованістю  і витонченими композиціями з безликих буденних предметів не відпускали годинами, за ними хотілося спостерігати вічно, не проґавивши жодного їхнього жесту, вдиху, напрямку погляду. То була абсолютна магія в найдобрішому сенсі чарівності цього поняття. Це ті моменти, які запам’ятовуються на ціле життя, і змінюють його, надихають на майбутню роботу, дають сили для неї.

 

Присутність війни впродовж останніх кількох років є, на жаль, спільною ознакою життя України й Ізраїлю. Наскільки це питання нас об’єднує? Не можу підтвердити, що ця тематика широко презентується у творчості митців цих двох країн, але взаєморозуміння і співчуття присутні у нашому житті, співпереживанні, історії. Ми живемо в реальності, де автомати реально вбивають «на Сході», і, водночас, молоді вісімнадцятирічні хлопці та дівчата у військовій формі їх носять за плечем як звичайнісінький елемент буденного одягу. Час змушує нас звикнути і змиритися з ситуацією, яка є, яка існує дні і роки. Водночас зміна середовища і усвідомлення, що зброя нас оточує тісніше, ніж це здається, виявляє нові відчуття, повертає у той первинний стан активізації сил і віри, що ми таки здатні ініціювати щось більше, ніж пасивне спостереження.

 

Кожна зміна, рух, переміщення дозволяють по-новому бачити ситуацію, в якій ми живемо, провокують відчуття дійсності, віру у присутність «сьогодні» і вчать творити у тих умовах, які є, і не чекати кращих, бо тільки ми самі здатні «завтра» зробити кращим.

06.04.2017