Дві картини, що викрали з Львівського історичного музею у 1960 році, найближчим часом можуть туди повернутися. Йдеться про портрети сина Богдана Хмельницького Тимофія та його дружини — Розанди Лупул-Хмельницької, які найімовірніше є прижиттєвими портретами подружжя і, відповідно, датуються серединою XVII століття. Після 56 років невідомості одна з них «випливла» на одному з українських інтернет-аукціонів.
Вперше від 1960 року одна з картин, а саме портрет Розанди Лупул-Хмельницької, з'явився на публіці 11 вересня цього року. Його виставили як один з лотів на он-лайн аукціоні Violiti. Стартова ціна понад 400-літньої картини становила … 1 грн. Очевдно, це через те, як пояснив сам власник у коментарі до лоту, він сам не знав, що продає:
«Я не знаю, що це […] Знаю одне, що вона стара і рідкісна».
Максимальна ціна, яку запропонували на сайті за картину перед тим, як її зняли з аукціону, — 27 тис. 30 грн. При тому, наскільки вона адекватна вартості картини, у Львівському історичному музеї наразі не коментують, бо реальної оцінки цього твору мистецтва немає і зробити її зможуть щойно після повернення картини. Насправді достеменно не відомо, пензлю якого художника належить диптих. В інвентарних книгах музею зазначено, що «автор невідомий». Один з користувачів сайту Violiti припускає, що ним може бути Абрагам ван Вестерфельд — надвірний маляр литовського гетьмана Яна Радзивілла, друга дружина якого була сестрою Розанди. Експерти Z стверджують, що картини належать пензлю котрогось із учнів самого Рембрандта. Без точної експертизи не можна стверджувати, кому саме, але від цього великою мірою залежатиме ціна — від тисяч і до десятків тисяч доларів.
Це інвентарна книга Львівського історичного музею. Сторінка, що містить інформацію про викрадення картин. Клацніть на зображення, якщо хочете роздивитися детально
Ця історія почалась 8 лютого 1960 року. Того дня диптих зник просто з експозиції Львівського історичного музею. Попри те, що твори мистецтва вкрали не тишком — з фондів, за яких саме обставин таке сталося зараз не знають ні у Львівському історичному музеї, ні в середовищі львівських мистецтвознавців та колекціонерів. Основна причина «темної історії» — час. Адже людям, які можуть пам'ятати деталі, нині має бути далеко за 70 років. Z зробив запити про деталі цієї справи в МВС та СБУ — чекаємо відповіді. Та все ж дивує, що немає навіть усних переказів історії викрадення, адже ситуація, коли музейні твори виносять із чинної експозиції, далеко не типова… Є лише припущення, що картини могли винести непомітно через банальний недогляд, оскільки їхні розміри дуже малі (11Х15 см), а на той час у музеї належної охорони не було.
У Львові за останні роки було кілька гучних скандалів щодо крадіжок з фондів. Зокрема, у 2010 році виявили, що з фондів Національного музею зникли 40 раритетів, серед них рукописи та стародруки, датовані ще XV століттям. У 2011 році там виявили зникнення з фондів відділу народного мистецтва 157 одиниць зберігання, зокрема 148 історичних кахель, у тому й кахель Бахматюка, а також свічників, дзбанків, боклажок, плесканок. Відомі також справи про зникнення речей з фондів наукової бібліотеки імені Стефаника та державного архіву. Натомість крадіжки з постійної експозиції є доволі рідкісними. Найгучніший грабіж останніх десятиліть — страшне пограбування Львівської національної ґалереї у 1992 році. Тоді викрали полотна: «Битва під Віднем» Яна Матейка та «Ноктюрн» і «Об'єднання» Артура Ґроттґера. Під час того пограбування загинули двоє працівників ґалереї, які намагались зупинити грабіжників. Гучне пограбування також трапилось 1991 року, коли з львівського «Арсеналу» винесли шість старовинних шабель. Пограбування здійснили двоє чоловіків, один із них приставив пістолета до скроні охоронця, наказав йому та решті присутніх лягти на підлогу. Інший розбив вітрину з шаблями. Доки приїхала міліція, злочинці утекли.
Про те, що виставлений на продаж потрет Розанди Лупул-Хмельницької є краденим, доволі швидко написали користувачі сайту-аукціону, посилаючись на інвентарні номери на самій картині. Спершу нинішній власник активно обстоював своє право на її продаж, але доволі швидко зробив заяву, що готовий її передати у відповідні руки.
Про таємничу крадіжку, цінність, деталі виявлення вкрадених півстоліття тому картин та можливості їх повернення Z спілкувався з директором Львівського історичного музею Романом ЧМЕЛИКОМ.
- Історія почалась у 1960 році. Що відомо про ту крадіжку?
- Знаємо, що картини вкрали з експозиції. Щось більше про цю крадіжку важко сказати. В інвентарній книзі є запис, що 8 лютого 1960 року було викрадено ці твори. Тоді вони були частиною експозції у приміщенні на площі Ринок, 24, що називалась «Доба феодалізму». Зараз вона називається «Історія розвитку західноукраїнських земель». Досі на місцях, де висіли ці картани висять фотокопії, зроблені з неґативів з фондів музею. Це чорно-білі фотографії.
- Чи хтось із працівників музею пам'ятає якісь подробиці або чув розповіді про те пограбування?
- Працівників, які би працювали у музеї у 1960 році, немає. Зараз ми робимо усі дії, аби повернути картини в музей.
- Z довідався, що кримінальну справу за фактом викрадення картин тоді якось дуже швидко закрили. У 1962 році…
- У 1962 році був наказ Міністерства культури на списання цих картин.
- Чи це не зашвидко?
- Є певні інструкції, згідно з яким діє міністерство і всі музейні працівники. А щодо закриття справи тоді — треба звернутись до правоохоронців. Я не знаю деталей.
- Гаразд, як Ви дізнались про те, що картину виставили на продаж?
- Один із наших працівників побачив одну з картин — портрет Розанди Лупул-Хмельницької на он-лайн аукціоні. Він прийшов з цим до мене у вівторок, 13 вересня. Тоді йшлося лише про один твір. Ми одразу перевірили інформацію з Сергієм Богдановим, який опікується зараз фондовою групою «Живопис». У нас не було жодних проблем, щоби знайти цю картину, адже на фото добре було видно інвентарний номер. І справді ця картина максимально потрапляє під опис вкраденої картини. Тоді ми діяли відповідно до інструкцій: повідомили Міністерство, ЛОДА та правоохоронців. Справою зайнялись вже правоохоронці.
Хочу також зазначити добру тенденцію зі зростання громадянської свідомості, яку показала ця ситуація. За ці кілька днів до мене дзвонило багато людей і з Дніпропетровської, і з Кіровоградської області, які сиґналізували, що є така ситуація. Сподіваюсь, це допоможе повернути багато втрачених чи вкрадених речей.
У музей також приходив львівський підприємець, який казав, що разом з колеґами може купити картину і повернути музею. Очевидно, це добра ініціатива, але ми відмовились, бо не можемо брати участі у купівлі краденого, і наша позиція — що викрадені картини мають повертатись правоохоронцями.
- Є підозра, що продавець має і другу вкрадену картину?
- Це вже не підозра. Ми маємо про це інформацію. Продавець зараз у процесі повернення картин музею. Вже є відповідні домовленості, і продавець сконтактувався з відповідними правоохоронними органами в Кіровоградській обрасті. Туди має поїхати наш працівник, який дасть заключення, чи це справді наші картини, чи це не підробки, і тоді будемо думати про процедуру повернення. Нині ми у тісному контакті з людиною, у якої картина, а також з правоохоронцями Львівської та Кіровоградської області. До справи також підключились колеґи з Кіровоградського художнього музею, які мають зробити попередній огляд і опис картини.
- Як відбулась перша розмова з власником. Хто на кого «вийшов»?
- Продавець зателефонував до музею на робочий номер, і посил був такий, що картину знайшли його знайомі випадково на горищі старого, щойно купленого будинку. Вони не знали ні що це, ні її вартості. Картини пробували продати на місцевому ринку, але ціну давали дуже малу. Тому картину вирішили розмістити на аукціон. Там розгорілась дискусія, ціна стрімко пішла вгору, продавець зрозумів, що це не звичайна річ, і вирішив звернутись до нас за підтвердженням інформації. Ми підтвердили факт крадіжки, сказали, що припускаємо, що це вони і є, і порадили звернутись у правоохоронні органи. Він саме це і зробив.
- Чи загрожує продавцю певне покарання і, навпаки, чи може бути якась винагорода за повернення картин у музей?
- Не моя компетенція це коментувати. Правоохоронці мають встановити, чи він не причетний до крадіжки, перекупу чи збуту краденого. Щодо винагороди, то це крадена річ, і її треба повернути. У цьому випадку жодної винагороди ніхто за картини не обіцяв.
- Якою буде процедура повернення і скільки на це треба часу?
- Ми будемо в цьому працювати спільно з правоохоронними органами. У них є свої інструкції. Наразі достеменно процедуру повернення ми не обговорювали. Після повернення ми би хотіли повернути диптих в експозицію. Тим більше розуміємо, що картини мають непересічну історичну цінність для української та молдавської культури. Все, що пов'язане з козацькою добою і особою Богдана Хмельницького, апріорі вже має свою найвищу вартість. Щодо мистецької цінності, то це були шлюбні потрети, зроблені на замовлення. Розуміємо, що у такому випадку це не було народне малярство, а автор — добрий професіонал. Яка це школа, українського чи якогось іншого малярства — про це зараз тяжко говорити. Описи, які маємо в інвентарних книгах, доволі скромні. Коли ми повернемо картини, ми зробимо детальне обстеження, і, думаю, сучасні технології дадуть можливість з більшою певністю говорити про їх вартість. Дуже сподіваюсь, що вдасться визначити і автора.
У фільмі, який вийшов 1971 року, викрадену картину вантажать у трамвай просто посеред львівської площі Ринок. Може, ця історія не цілком вигадана, а головні герої мають прототипів? Клацніть на зображення, якщо хочете подивитися кіно
16.09.2016