Лист У. С. Стрільця з поля.
За час наших дволїтних боїв маємо кілька таких, в котрих ми рішали.
Маємо: Маківку, Болехів, Галич і Золоту Липу, маємо славні і величні бої на степах між Стрипою і Серетом, маємо Соколів і і Семиківцї...
До тих боїв великих і славних в історії українського стрілецтва належать також послїдні бої під Бережанами.
"Маківка — по словам ґенерала Флайшмана — є золотим листком в історії Стрілецтва і гордістю українського народа".
Під Болеховом наші Стрільцї здержали ворожий пролім і завзятим опором уратували не лиш становище, але цїлу наступаючу лїнїю від застою, коли не від частинного відвороту.
Стрільцї ввійшли перші до Галича. Наш національний стяг замаяв перший на мурах прастарого українського города. Наша пісня загомонїла перша в княжім містї, перша понеслась визвольною ластівкою по Днїстрі і руїнах колишної слави.
В Галичі наше сїчове війско перше на пробій і під пекольним ворожим огнем добуло перехід через Днїстер.
В Завалові вибороли У. С. С. перехід через Золоту Липу.
Між Стрипою і Серетом сїчові стрільцї самі бороли ся на кільканайцятикільометровім просторі і самі держали становища аж до приходу помічних війск з під Берестя.
Бій і пробій під Соколовом, де перший курінь, окружений з усїх сторін, пробив ся через ворожу розстрільну, — можемо порівнати зі славним пробоєм залоги причілка мостового під Устєчкoм.
— Ви є перлою дивізії, гордістю нашого корпусу — говорив колись дивізіонер.
— Можете сміло споглядати в будучність, ваші геройські дїла приносять вам славу, а честь вашому народови!
Під Семиківцями вдержали наші стрільцї становище і знївечили горді намірі російського ґенерала Брінкена, коменданта 20-го корпусу південої армії.
"Горді наміри" — кажу, бо в приказї з 16. жовтня 1915 р. приказував ґенерал: "Жовнїри! ворожі становища під Семиківцями мусять бути добуті. На вас глядить вся Росія і цар батюшка. Вони жадають від вас жертв і тих становищ. Добутєм австрійських позицій зломите цїлу ворожу лїнїю, загрозите ворогови з боків і відкинете його фронт можливо як найдальше!... Може навіть в Карпати! Підемо вперед!"...
На тих великих намірах і скінчило ся. Правда, ворог прорвав ся, але не пішов вперед. Йому заступили дорогу наші сїчові ряди і в кількох гураґанних приступах стрільцї розбили що-найкрасші російсько-фінляндські полки (фінляндських стрільцїв) і здержали цїлий розгін великого пролому.
Послїдні днї принесли стрілецтву нові бої, нову славу кріваву.
Бої під Бережанами, а властиво під Потуторами, переходять розмірами, силою і жертвами всї дотеперішні.
Колись — то було на Маківцї — в розгарі завзятого бою, коли важкі побіди перехиляли ся на ворожу сторону, явили ся У. С. С. і в двох приступах переважили їх в нашу користь. Нинї не в двох, а може в двайцяти боях відбили ворожі приступи, самі йшли на пробій і вратували ситуацію.
Бережани, ті Бережани, на які так напосїв ся ворог, лишили ся нашими.
В корпуснім приказї ч. 238 з дня 5. вересня 1916 читаємо між ин.:
"... Mit Vergnügen bringe ich zur allgemeinen Kenntniss, dass die ukrainische Legion sich tapfer und pflichlgetreu geschlagen hat.
Ich spreche den an diesen Kämpfen beteiligten braven Truppen den herzlichsten Dank und meine vollste Anerkennung aus. Das Korps kann mtt Stolz auf die Tage des 2, 3. u. 4. September zurückblicken.
Hofmann F. M. Lt."
Такий приказ видала корпусна команда про найновійші бої під Бережанами.
Ті бої, як згадаю в приказї, почали ся дня 2. вересня с. р. Ворог приготовився до загального приступу на цїлім галицькім фронтї. До пролому вибирав самі, котрі найвигіднїйші і найкрасші концентраційні, комунїкаційні і стратеґічні місцевости. Напирав на Золочів, Бережани, під Горожанкою і на Галич.
На відтинку нашого корпусу вибрав малий, незначно більше, як кільометровий простір.
До пролому стягнув що найкрасше війско — самих Caратівцїв. Війско, правда, хоробре, але великі злодїї і розбишаки. Стягнув їх цїлу дивізію, а в резерві мав ще щось трохи Волинцїв, — може два полки, може більше.
Приступ розпочав ся вечером.
По сильнім артилєрійськім підготовленю кинулась ворожа маса на становища одного полку краєвої оборони, добула їх і полк відсунула поза перші резервові рови.
Становища того полку були на горбах здовж річки Синявки і в малім лїску над тою-ж річкою.
Саме те місце було ворогови найпотрібнїйше. Долина річки Синявки в тім місци найвузша і найлекша до переходу; дальше, ще важнїйші згадані горби і лїс.
Маючи два горби 348 і 327, ворог панував над цїлим простором від Потутор аж поза лїсок на лївім боцї 348 і мав вигляди на успішне переведенє пролому. Відсунений полк краєвої оборони намагав ся кількома приступами відбити становище, але безуспішно. Ворог стягнув до лїса сильні резерви, скріпив ся скорострілами і готовив ся до дальшого походу.
Полк краєвої оборони ограничив ся до дефензиви і заняв становища під лїсом.
Така була ситуація під ніч з 2. на 3. вересня. Під ту пору стояв лєґіон Укр. Сїч. Стрільцїв в Посухові на відпочинку. Стрільцї що-й-но війшли зі становищ і відпочивали, а властиво працювали, бо копаня резервових оборонних і прохідних ровів, ношеня цапків і иншої фортифікаційної працї чей не можна назвати відпочинком.
Коло 6. год. в дни ворожого пролому заалярмовано полк, полкову управу першого куріня, курінь, всї сотнї — і стрільцї почали збирати ся в дорогу.
Першими відійшли сотнї: Сушка і Мельника.
— Ми йдемо до бою — сказав сотник Сушко своїм хлопцям. — Ми знаємо ворога і йдемо вперед... Ми не знаємо і не повинні знати, що то є обернись!...
Сотня перша (Сушка) відійшла на становище під лїс і скріпила полк краєвої оборони.
Друга сотня відійшла в резерві і обкопала ся на північ від дороги Потутори-Бережани.
Цїлу ніч з 2. на 3. тривав бій між наступаючим ворогом і віддїлами полку краєвої оборони й сотнї Сушка. Ворог пхав ся де міг, рвав нашу лїнїю, вічно наступав і подавав ся — видко пробував сил, бо бояв ся наступати нічю на непевнім і незнанім теренї.
За час тих боротьб змалїла наша перша сотня до половини — понайбільше полонив ворог. Згинув, або може попав ся в полон, сотник Сушко, хорунжий Дорошенко і ще кількох зі старшини.
Ранок застав нашу розстрільну під горбом 348; сотня друга лежала ще при дорозї, а дві инші сотнї першого куріня і курінь другий в Посухові.
Коло 6. год. ранком дістав атаман 1-го куріня Лисняк приказ відійти з обома прочими сотнями на становище. Коли прийшов на місце, вже друга сотня йшла трьома розстрільними до бою. Ішла на північ і північний схід до лїса лївобіч горба 348. На наступаючих "Мельниківцїв" отворила ворожа артилєрія пекольний, не видержимий огонь.
Під градом шрапнелевих куль — ворог бив найбільше шрапнелями — клались стрільцї як кошена трава — але другі йшли витревало чим раз дальше вперід. Була година 7.07, коли перша розстрільна допала лїса, пірвала зі собою рештки 1-ої сотні і часть одної сотнї полку краєвої оборони і вдарила на ворога.
Ворог сипнув сильним крісовим і скорострільним огнем — але не видержав.
В рукопашнім бою добули стрільцї першу резервову лїнїю і там обкопали ся.
"Nun ging Alles — пише в боєвім звітї кур. атаман до команди — mit stürmіsсhen Hurrarufen vor, und eroberte die zweiten Stellungen im Walde..."
Дїйсно добутє тих становищ було дуже важке. В лїсї росте низонька густа смеречина. Ворог скрив ся за нею і безпечно сипав досї на стрільцїв, поки ті в завзятій рукопашнї не вибороли ножами становища.
Коли таке дієть ся на лївім крилї лїса, на правім крилї і на горбах 327 і 348 держить ся ще ворог, ба, ще більше сам напирає і намагаєть ся відтяти тих, що в лїсї, від цїлої розстрільної.
Атаман розвиває проти них трету сотню: Кучабського. Сотня, скріплена частю куріня одного гонведського полку і нашою краєвою обороною, здержує Москалїв, сама переходить до приступу і під сильним огнем російської артилєрії, скорострілїв і крісів випирає ворога, добуває полудневу часть лїса, де лучить ся з Мельниківцями, а по полудни обкопуєть ся на яких 200—250 м. перед горбом 327.
В часї від пів до 8-ої до ½9-ої години сотнї відбивають кількакратні ворожі приступи, місцями напирають самі і крок за кроком добувають забрану землю.
Тимчасом ворог напер на полудни від горба 348, прорвав ся і загрозив з права. Почав наступати від яру під тою горою.
Тодї кинено туди четверту сотню — Будзиновського; курінь ат. Ґорука, котрий стояв ще в Посухові, дістав приказ іти в злуцї з одним курінем угорського полку до протинаступу на свіжо загроженім місци, почавши від горба 327 348 дальше на полудне в напрямі Потутор і рятувати четверту сотню.
Конець буде.
[Дїло, 15.09.1916]
(Далї.)
Сотня боронила ся по геройськи, а дальше рушила сама на ворога. Перед стрілецькою розстрільною пішла офіцерська: сотник, усї чотарі і підофіцири... До помочі наспіли два скоростріли хор. Черника, котрий уставив свої скоростріли на голім поли і "понад голови наступаючої сотнї сипав страшним огнем на воpотa" — як пишеть ся в урядовім звідомленю про сей епізод.
В завзятім бою стрільцї добули склін гори і цїлу півд.-східну лїнїю. Вороги боронили ся завзято. Котрий втратив кріс, боров ся каменем, кував, різав ножем, а не подавав ся.
Цїле поле встелило ся ворожими трунами. Стрільцї полонили понад 200. З наших впало теж чимало; зі старшини двох командантів чот: хорунжі Соколовський і Максимишин, підхор. Романишин, Мальований, Алексевич і чимало старих стрільцїв.
Коло 10 год. почав ся на ново сильнїйший ворожий напір. Ярком попід гору 348 втиснуло ся позад нашої розстрільної кількадесять Москалїв, разом зайшли майже на зади куріня і полонили цїлу курінну управу, сотника Будзиновського і кількох стрільцїв. Один стрілець утїк. По дорозї ще набіг на одну чету другого куріня. Командант чети хор. Ясеницький поспішив сей час з відсїчю. Ворог, бачучи, що зле, лишив полонених і в ноги, а по дорозї пoпав ся на один наш скоростріл і майже вигинув.
За пятнайцять хвиль полону обрабували Москалї усїх своїх полонених до чиста. Не зайвим буде сказати, що й їх камандант, якийсь прапорщик, не був від того.
Тимчасом прибув курінь ат. Ґорука і розвинув ся в рострільну проти горба 348 і дальше на півд. захід від тої гори. Лїве крило куріня становила с. V. Дудинського, центр с. VІІ. Яримовича, праве крило с. VI. Носковського. Після приказу полкової управи розпочав курінь приступ на простір між 327 і 348 і на захід від 348, де держала ся сильна ворожа розстрільня. Курінь підсунув ся мало не під самі рови згаданих ворожих позицій.
В лїсї на становищах І-го куріня лютував дальше завзятий бій.
Ворог намагаєть ся кількократно перейти до приступу. Стрільцї відбивають, двічі заганяють ся навіть під перші рови...
В розгарі боротьби пропадає сотник Мельник. Відай ранений попався в полон в часї вічної тяганини вперед та взад. Незадовго по нїм надають тяжко ранені: четар Кобєрський і хор. Ковалик і Безпалко.
Трету сотню окружають також Москалї, полонять сотника і двох четарів — хорунжих Пасїку і Матчака. Провід над сотнями обіймають четар Гнатевич і хорунжий Чичкевич.
По полудни бій втихає. Обі сторони приготовляють ся до розправи на вечір. Стрільцї впорядковують ся.
Під вечір в приступах ранять чет. Гнатевича.
Розстрільною в лїсї проводить сотник Будзиновський, четар Добрянський і Чичкевич. Як скріпленє приходить сотня піонїрів і обкопуєть ся в резерві в лїсї.
Ніч сходить на менших і більших перестрілках. Ще під вечір прийшло скріпленє — один баварський полк, дещо пізнїйше кілька сотень ріжних полків і один курінь.
Присутність запасу додала стрільцям охоти, а головно прихід Нїмцїв.
— Вони підуть з нами, говорили стрільцї, тож не даймо засоромити ся...
Над ранком 4. IX. часть нїмецького війска скріпила лїве стрілецьке крило (І. курінь, комбіновану сотню Добрянського, сотню піонїрів і одну сотню п. п.).
Скоро світ мала цїла розстрільна рушити проти ворожих становищ.
Приступ почав ся між 5 і 6 год. рано. Лїве крило, скріплене частю баварського полку, пішло вперед і по короткім, дуже кровавім бою добуло перші становища. Стрільцї і їх команданти йшли вперед з таким завзятєм, такою бравурою і погордою смерти, як може нїколи.
— Ми буди колись на француськім фронтї, — говорили нїмецькі офіцири нашим, — там були дуже завзяті бої, не менші тих, але там ми йшли муж проти мужа, а тут чорти проти чортів. З вами варто йти...
Дїйсно, за цїлих два роки війни не йшли ще нїколи Стрільцї до приступу так, як ранком 4. вересня.
В тім приступі добули стрільцї два скоростріли самі, а один у спілцї з Нїмцями.
Другий курінь робив приступ пізнїйше. Приступ не вдав ся. Правда, стрільцї придїлені до куріня сотнї вищих полків, і один угорський полк пішли вперед і добули навіть часть ворожих ровів, але не вдержались. Проти них стояла за велика російська сила, до того дістали огонь з боку. Курінь відступив, втративши убитих, ранених і полонених.
Супроти того подало ся взад й лїве крило розстрільної: комбін. сотня Добрянського, сотня піонїрів, Нїмцї і сотня одного ц. і к. полку. Відступили назад на перші резервові становища, очевидно не без втрат.
Цїлий день тривала сильна артил. стрілянина. Ворог як лиш міг сипав ураганним огнем на наші становища. Арматні стріли нарвали цїлі зломи вапняку, білий пил і дим стелив ся клубами здовж наших становищ.
Ще раз пополудни пробували стрільцї добути ворожі становища, але й сим разом безуспішно. Ворог укріпив ся сильно, стягнув більшу резерву, скоростріли.
Треба було брати ся до него з иншого боку.
(Конець буде.)
[Дїло, 16.09.1916]
(Конець).
О год. 6 мін. 12 прийшов телєф. приказ, що наша артилєрія починає т. зв. "Feuerüherfall", і ще сейчас по нїм має цїла розстрільна йти приступом на ворожі становища. Точно 6 год. 50 почав ся наш барабанний огонь. Било кільканадцять батерій відpaзy: наші, німецькі, турецьці і моздїри в додатку.
Били так сильно, так страшно, що від диму поломіни вибухів не було видно ні клапчика ворожої позиції. Землі горіла від вибухів, тряслась від безпериривного могучого гуку...
Огонь артилєрії тривав пів години.
Що не згинуло, було фізично і морально знищене...
А живих було дуже мало. Майже все вороже війско лягло будь то від куль, будь засипане землею.
А потім всї наші війска пішли приступом. Опору майже не було, що над Сичявкою старали ся росіяни оперти нашому напорови, але не мали сили. Наші війска звалились на них гураґаном і відкинули за річку.
Позиція була вратована.
Про той приступ пише полковник Варивода в боєвім звітї з дня 4 с. м. ось-як:
"Sämtliche mir unterstellte Abteilungen sind trotz grosser Übermüdung uad Verluste infolge des am vorm, durgeführten Gegenangriffes mit grosser Bravour aller Offiziere und Manschaften vorgerückt, hahen den Feind, geworfen und sich in den Besitz der Stellung I. a. gesetzt."
Дуже похвальне висказують cя баварські офіцири про наших стрільцїв. "Нам дуже мило, що боролись рука в руку з таким хоробрим війском."
Команда баварського полку подала кільканайцять стрільців до нїмецького відзначеня.
Наведу один з кількох приказів, який прислала згадана команда полковій управі У. С. С.:
"An Abschnitts К-ten Major
Durch Unteroffizier Petsсheсha überliefere ich weitem 1 Unterofz, 1 Gefr. und 8 Mansch, vom ukr. Inf. Rgt. — die sich seit 4 IX. 1916 in meinem Abschnitt befanden und tapfer die Stellung mitverteitigien.
Den Gefreiter Dackow, der sich besonders tapfer benahm und mir auch 12 Russen als Gefangene zuführte, die er in meinem Aufrtage hei dem in mеіnem Rücken gestandenen russ. M. 9. hollte, kann ich für eine Auszeichnung warm emfehlen. Ich werde ihn übrigens bei meinem Rgt. für eine beyer. Auszeichnung (Verdienst Kreuz) in Vorschlag bringen.
Untoff. Patschecha und Inf. Katamay haben sich nach Meldung meines Patrouillenführers vergangene Nacht auf D. Aufkuad Patrouille sehr schneidig benommen.
Sander, Hptm."
Крім тих подала згадана команда на тім папері ще отсих стрільцїв, призначених до нїмецького відзначеня: Лука Проскурко, Волод. Данкович, Микола Вивка, Михайло Іванцїв, Юрко Мелилука, Іван Кіщук, дес. Андрій Білий і Яків Лапинський.
Дня 5. вересня прийшла до управи У. С. С. депутація баварських офіцирів: сотник Сандер і старший четар Геймбухер і депутація ц. і к. офіцирів одного полку ст. четар Конті і четар Конрад. В імени всіх товаришів своїх полків зложили вони управі полку У. С Війска як найщирійші привіти з нагоди побіди, і висказали повне задоволенє своїх команд стрільцями, котрі в їх рядах боролись.
Вкінцї діждались ми ще одної похвали з бриґади: "Schliesslich meide ich, dass die Legion sich in den Gefechten der letzten Tage brav geschlagen hat."
Полонили стрільцї понад 160 Москалїв, взяли силу воєнного матеріялу і зброї.
Стільки на разї про послїдні бої під Бережанами.
Писано в полї, дня 12. вересня 1916.
[Дїло, 17.09.1916]
17.09.1916