Міністер судівництва ґр. Шенборн, приїхавши в пятницю вечером до Львова, замешкав в палатї намістництва. В суботу о 9-ій годинї рано відвідав міністер палату висшого суду краєвого. В сали засїдань висшого суду зібрали ся совітники суду висшого, краєвого і всї урядники львівских судів. Міністра повитав президент висшого суду краєвого п. Симонович слїдуючою промовою:
"Ваша Ексцелєнціє! Позвольте Ваша Ексцелєнціє, що іменем збору совітників висшого суду краєвого, суду краєвого, президіїв і цїлого стану судейского тутешного округа, зложу перед Вашою Ексцелєнцією найнизшу подяку за ласкаве прибутє до нашого краю і за дану нагоду станови судейскому повитати Вашу Ексцелєнцію, яко дорадника корони і найвисшого шефа заряду судівництва. Пeред дорадником корони мушу передо всїм висказати іменем цїлого стану судейского неограничене привязанє до наймилостивійше нам пануючого дому цїсарского і цїсаря і короля нашого Франца Іосифа і прошу Вашу Ексцелєнцію, вискази тих чувств стану судейского цїлого тутешного округа занести перед найвисшій престол.
Ваша Ексцелєнція, яко найвисшій шеф адміністрації судової, зволить приняти запоруку, що мимо стереотипних нарікань на відносини судівництва в Галичинї, стан судейскій, перенятий вагою свого завданя, з цїлою совістію і неутомимою пильностію задачу свою старає ся сповнити. Сли мимо того результат не сягає по за ті наміри, сли вимір справедливости а особливо поступованє екзекуційне не і де так скоро, як би сего належало домагатись, сли вимірови справедливости в судах повітових хибує нераз пожаданої основности, то не винен тут стан судейскій, причина сего лежить в відносинах внїшних, в неповности нашої дотеперішної процедури цивільної, котрої застарілі постанови зовсїм не відповідають вимогам скорійшого ходу новочасного житя правного і суспільного. Реформа процедури єсть для нашого краю тим більше пожадана, що сельске населенє нашого краю по повітах непорадне, стояче на низькім ще степени просвіти, остало позаду інших народів західної части монархії. З тої причини наданє форми правним претенсіям нашого населеня більше вимагає часу як в інших провінціях. Край наш отже, як також і стан судейскій звертають ся до Вашої Евсцелєнції з цїлим довірієм, що Ваша Евсцелєнція до піднесеня відносин під тим взглядом в краю нашім ласкаво зволите приложити руку. Сли згадаю, що за часів дїяльности Вашої Ексцелєнції, яко шефа найвисшого заряду судівництва, дізнали ми вже в многих взглядах полїпшеня уряджень, іменно в судах повітових, що одержали новий суд окружний в Стрию, що остаточно в тім часї зачато будову палати судової у Львові, — що все впливам Вашої Евсцелєнції треба завдячувати, то думаю, можемо мати надїю, що Ваша Евсцелєнція яко член ради корони і дальше зволите задержати для нас ті взгляди, котрі дотепер були нашою участею. Тою надїєю і просьбою кінчачи, витаю ще раз Вашу Ексцелєнцію."
На сю промову відповів п. міністер так: "Ексцелєнціє! За дуже ввічливі слова, якими висказали Ви радість з причини мого прибутя і якими Ви мене зволили повитати, прошу приймити мою найщирійшу подяку, з котрою звертаю ся також до всїх тут присутних панів. Тронуло мене глубоко, хотяй не здивувало, що в привітній промові почув я вискази вірности для єго цїс. і кор. Милости Найяснїйшого Монарха; тронуло оно мене, але не було для мене новим, бо у всїх краях розлогої держави нашого Наймилостивійшого Монарха, аж до послїдних границь оживляє урядників той сам дух, той іменно, якій Ваша Ексцелєнція висказала. Прошу з моєї сторони приняти заявленє, що і мене дуже тїшить, що можу пізнати тутешні обставини судівничі і лично з Вами Панове зійти ся.
Певно, несправедливо було би, єсли би я поминув се, що Ваша Ексцелєнція коротко о перепонах в вимірі справедливости згадали; розуміє ся, що як великій простір сего округа, так число населеня а неменше і велике число справ, то перепони, котрі скорому залагоджуваню і вимірови справедливости стоять на завадї. О тім не можу забувати. Але сли навіть, як се Ваша Eкcцелєнція піднесли, стало ся вже не одно, щоби справедливим бажаням відповісти, і сли, як надїюсь, не одно ще стане ся, то однакож взгляд на фінансові обставини держави єсть такій, що нїяк не можна так скоро поступати в виповнюваню бажань, ставлених до заряду судівництва, як би належало. Думаю однакож, що всї тут присутні панове, як також всї урядники того округа, наповнені суть почутєм обовязку, і ревним виповнюванєм єго старати ся будуть і дальше відповісти гідно своїй задачи, тим більше Панове, що на вашім чолї стоїть муж, котрого точне і поважне понятє обовязків, глубоке знанє і свідомість обставин єсть запорукою, що і деальні стремленя заряду судівництва до сповнюваня своєї задачі мають ту найлїпшого представителя."
Міністер закінчив промову висказом признаня для п. Симоновича і всїх присутних, додаючи, що єсли би були які особисті бажаня, прийме їх з найбільшою приятностію до відомости.
Відтак представили ся пану міністрови члени збору висшого суду. З кождим поговорив ґр. Шенборн кілька слів, почім оглядав бюра палати висшого суду, де представлено єму всїх урядників.
З суду поїхав п. міністер впрост в товаристві п. Симоновича з візитою до архиепіскопів д-ра Моравского і д-ра Сембратовича.
Від години 11 до 1 удїляв ґр. Шенборн авдієнції в палатї намістництва. Між іншими принимав п. міністер видїл львівскої комнати адвокатскої а іменно пп. Роїньского, Горвата, Малаховского, Білиньского, Чесера, Ґорецкого і Помяновского.
Промова п. Роїньского звучала: "Пересвідчені, що хиби судівництва були причиною приїзду міністра судівництва, тїшимо cя, що лично о тих хибах пересвідчить ся. Хиби суть дїйстно і то великі, мусимо то піднести і потвердити. На першій плян ставимо за мале число судів і перетяженє сил судових, судьям віддаємо однак справедливість, що працюють майже над сили, але мимо того при надмірі працї, не можуть відповісти своїй задачи. З другої сторони не сумнїваємо ся, що міністер подїляє погляд, що поважний стан адвокатів єсть конечний до доброго виконуваня судівництва і длятого повинен знайти всюди поміч у судів і властей. На жаль, мусимо сказати, що тепер стан адвокатів не тїшить ся тою помочею, противно роблять ся заходи, щоби той стан підкопати.
Не можемо тут говорити спеціяльно о всїх хибах і бажанях наших, згадаємо лише о тім, що міністер рядом предложень правительственних старає ся о реформи судівництва, однакож майже нїколи проєкти законів не удїлюють ся комнатам адвокатским, a прецїнь адвокати як практичні правники, маючи безнастанні зносини і з судівництвом і з населенєм найлїпше можуть оцїнити потреби краю.
Приладжуємо меморіял, в котрім вкажемо на всї ті хиби і бажаня, вкажемо на конечність реформ в деяких напрямах і просимо тепер міністра, щоби на меморіял той спеціяльну звернув увагу і стан адвокатів взяв під свою опіку.
Міністер ґp. Шенборн відповів: "Тїшить мене, що пп. представителї стану адвокатского зволили мене тут повитати і що висказуєте менї свої бажаня що-до судівництва, тїшить мене, що Панове адвокати занимаєте ся так дуже виконуванєм юдикатури. Я роздїляю вашу думку, що поважний стан адвокатів єсть конечний для доброї юдикатури. Знаю, що для судівництва галицкого богато треба зробити — стараю ся о реформи, але то можна зробити лиш в міру можности. Можете панове бути пересвідчені, що всї ваші оправдані жаданя знайдуть у мене поміч, бо нам всїм єсть спільна цїль виконуваня справедливости."
На жаданє п. міністра представив д-р Роїньскій всїх членів делєґації а ґр. Шенборн випитував ся о подробицї адвокатури і судовництва галицкого, о число адвокатів, о покутне писарство, о оборони карні і т. д. на що Роїньскій давав міністрови подрібні поясненя, піднїсши між іншими з притиском, що мимо змагань комнат адвокатских суди, особливо на провінції не виступають против покутних писарів так, як би повинні і не ідуть на руку адвокатам в їх змаганях, сю язву сельского населеня вигубити. Авдієнція комнати адвокатскої тревала майже пів години.
[Дѣло]
14.09.1891