Симфонія Зізнання

Якщо архітектура – це застигла музика (Гете), то музика – це ніщо інше, як схоплена жива емоція. Почуття, зберегти які композитори намагаються, наділивши їх формою, висотою, тембром. Такою щирою, як непідробні людські сміх та сльози, буде і "Симфонія Зізнання" від Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Почути чуттєву та емоційну програму запрошуємо 12 вересня о 18:00. 

Твори, що прозвучать, дібрані добрим другом України – диригентом зі Швейцарії Симоном Камартіном, який знову вийде на сцену з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії. Маестро Камартін є однією з непересічних постатей європейської музики. Його інтерпретації змушують поглянути на вже відомі твори під новим кутом, або ж відкрити для себе абсолютно нову музику. На цей раз програма «Зізнання» матиме дві червоні лінії, якими упродовж концерту проведе диригент. 

Тим, що обʼєднує музику концерту, а також власною історією знайомства та підтримки української музики Симон Камартін напередодні концерту поділився у розмові.

Диригент із Швейцарії Симон Камартін.

Зізнання сповіді 

Ганна Гаврилець була моєю доброю подругою досить довго і я добре знав музику Ганни, виконував її неодноразово. Коли після початку війни Ганна померла, її рідні попросили мене виконати деякі з тих творів, що ніколи ще не звучали. Рішення – довірити мені її партитури було важливим для родини.

Однак я ніколи не складаю музичних програм без червоної лінії, яка б пронизувала кожен з творів. Коли я зрозумів, що візьму твір Марії Слєпченко, то одразу стало очевидним, що у цій програмі звучатиме і Концерт Ганни Гаврилець. Назва твору Марії – «Ісповідь», твір Ганни також певною мірою є сповіддю, бо що таке сповідь? Це бажання сказати щось світу, зізнатися. І це те сказане, що має бути почутим усіма. Це ідеально описує Фортепіанний концерт, який понад 40 років чекав на те, щоб його усі почули.  

Отже, першою червоною лінією концерту є сповідь. Вона проходить крізь усю першу частину програми – це твори Антоніна Дворжака, Марії Слєпченко та Альберіка Маньяра. 

Другу частину я б хотів присвятити Ганні Гаврилець. Саме тому її Концерт оточують «Павана на смерть інфанти» Моріса Равеля та Хорал «Komm, süßer Tod» Йоганна Себастьяна Баха. Ця меланхолія не лише про сум від того, що сталося з Ганною, а й про те, як нам шкода, що вона тнпнр не разом з нами і не може чути цієї музики. Для мене хорал Баха, який звучатиме у програмі – це найсумніша музика з усього, що він створив.

Зізнання знайомства 

Вперше я приїхав в Україну у 1999 році. І я працював у Швейцарському культурному фонді, де моїм обовʼязком було реалізовувати культурні проєкти за підтримки швейцарського уряду. Це були проєкти з різноманітними митцями та напрямками: кіно, образотворчого мистецтва і, звісно, ж музики. 

За цей час між 1999 та 2002 роками у Києві я познайомився з багатьма музикантами, композиторами та виконавцями зі Львова, Києва, Одеси та інших міст. З багатьма із них склався контакт, що й дало початок наступним проєктам, присвяченим українській музиці та музикантам. З композиторів мене особливо вразила музика Юрія Ланюка своєю ідіоматичністю, яку неможливо не впізнати від перших тактів творів. Не менш значущою для мене є і музика Ганни Гаврилець, те який розвиток у ній відбувається від ранніх творів (одним з яких є і Концерт для фортепіано з оркестром) до творів останнього десятиліття. 

Життя навчило мене тому, що недостатньо лише писати гарну музику, чи бути хорошим музикантом. За музикою має стояти гідна особистість. Ви повинні бути гарною людиною. Це важливо не лише для композиторів, а й для кожного музиканта в оркестрі. Адже саме це, більшою мірою навіть аніж віртуозність, дає змогу реалізувати свої думки, чи написане автором музики. І це те, що для мене також виокремлює і Юрія Ланюка, і Ганну Гаврилець,  –  я добре їх знаю і як композиторів справді світового рівня, і як людей. Однак я впевнений, що так можна характеризувати ще багатьох українських композиторів: Станковича та Скорика, Алмаші, Фроляк, Щербакова та багатьох інших. 

Зізнання співпричетності

Я сподіваюся, що програма 12 вересня для когось стане відкриттям української сучасної музики і точно стане відкриттям Фортепіанного концерту, соло у якому виконає Віоліна Петриченко. Я б хотів, щоб усі присутні в залі відчули, якою ця музика є важливою та актуальною. Але також ця програма є нагадуванням українським слухачам, що ми тут, ми разом, світ не може про них забути і є багато підтримки, багато музикантів, які приїздять у ці особливо темні часи. 

Останні роки я багато разів запрошував до Швейцарії на гастролі українських музикантів. Не у 100, але у 90% разів це були українські музиканти. І щороку я виконую у Швейцарії твори українських композиторів. 

Думаю, що навіть якщо ми не можемо багато змінити у цій жахливій війні, ми можемо триматися разом, бути з Україною, приїздити в українські міста та виконувати українську музику у себе вдома. Війна стала майже нормальним фактором тепер у світі. Музика ж, бажання не знищувати, а підтримувати одне одного, – це те, що змушує зло втрачати силу. Тому так багато моїх колег обирають підтримувати Україну, тому і я тут.

Я б хотів, щоб українська публіка знала, ми виступаємо тут з великим задоволенням, але ніколи не забуваємо, який сенс має зараз мистецтво для України. Ми ніколи не забуваємо про реальність, яку проживають українці щодня.

Більше про подію тут .

Текст: Марія Левкович