Гладіатор

«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ...» (41)

 

«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова...»

(Богдан Ігор Антонич)

 

«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)... Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.

Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma»краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова... Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо...

 

 

ГЛАДІАТОР

 

Наш крик до вас — як стрільно з пращі

Ципріан Каміль Норвід «Спартак»

(переклад Дмитра Павличка)

 

Короткий двосічний меч, gládius, наче миттєве glissando по струні, – як коротке, миттєве життя того, хто з тим мечем на  всипаній піском круговій арені. «Orbis terrarum», круг земель, світ, десь там, де в нього впирається спис легіонера. Тут, цей круг, осяжний для ока, досяжний – для меча. Час і простір – єдине. Час – на вістрі меча, простір – на відстані меча. Все – тут і тепер. «Nunc» – тепер, нині. «Cras», завтра, – мов раз меча, що відсікає нинішнє від завтрашнього.

 

Гладіаторові на арені нíколи приймати рішення – він його хапає (capit)*, перехоплює, як щитом – удар меча. На піщаному крузі – лише дія. Чиста, без слова, без думки – лише дія і протидія, миттєва протидія (ре-акція). Погляд, удар очей («ictus oculorum») – водночас із ударом меча. Мить загайки – смерть. Гладіатор знає, що таке «in actu mori», хоч і не читав Сенеки... Втім, при розкопах, на стіні гладіаторської школи, вістрям меча – «SÉNECA» як подяка тому, хто вперше подав голос за рабів, проти жорстокості.

 

На піщаний круг, вихлюпами – ревище житейського моря. Не мірного, впогідненого, а збуреного вітрами пристрастей, ошалілого, спіненого моря. Гладіатор його не чує, не бачить. Тут, у крузі, – лиш посвист меча, дзенькіт заліза, хрипкий видих...

 

На арені – не той, що йде на смерть. Він – на межі: вчорашнє й завтрашнє – обабіч. Ті, що за кругом, самі того не свідомі, – йдуть. Ідучи, дивну втіху знаходять у смерті інших, певні того, що вони – поза кругом...

 

Один меч, на змиг ока, таки схибив. За цим змигом пекучий, наче крізь вибух, із межі, – крок у багряне. За ним – темрява, де немає тіней, окрім тих, що стали тінями...

 

                  *

                  Окружне тут –     

                                                пісок, арена,

                  На вістрі меча –

                                                тепер.

 

                  Кривавий труд...

                                                юрба шалена

                  Зметнулася. Час –

                                                завмер.

 

                  Заліза зблиск –

                                                і знак багровий.

                  До скону уже –

                                                й не крок.

 

                  Юрба – реве

                                                і прагне крові,

                  Як прагне її –

                                                пісок.

 

                  Безодня... Ніч...

                                                Місця понурі,

                  Куди зазирнув

                                                Гомер...

 

                  Німа юрба

                                                і – morituri,

                  Прибульці із тут

                                                й тепер.

 

_________________

* Лат. «cápere» і наше «хапати» – зразок прадавніх етимологічно поєднаних дієслів.

 

 

08.09.2025