Гладіатор

«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ...» (41)

«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова...»

(Богдан Ігор Антонич)

«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)... Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.

Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова... Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо...

ГЛАДІАТОР

Наш крик до вас — як стрільно з пращі

Ципріан Каміль Норвід «Спартак»

(переклад Дмитра Павличка)

Короткий двосічний меч, gládius, наче миттєве glissando по струні, – як коротке, миттєве життя того, хто з тим мечем на всипаній піском круговій арені. «Orbis terrarum», круг земель, світ, десь там, де в нього впирається спис легіонера. Тут, цей круг, осяжний для ока, досяжний – для меча. Час і простір – єдине. Час – на вістрі меча, простір – на відстані меча. Все – тут і тепер. «Nunc» – тепер, нині. «Cras», завтра, – мов раз меча, що відсікає нинішнє від завтрашнього.

Гладіаторові на арені нíколи приймати рішення – він його хапає (capit)*, перехоплює, як щитом – удар меча. На піщаному крузі – лише дія. Чиста, без слова, без думки – лише дія і протидія, миттєва протидія (ре-акція). Погляд, удар очей («ictus oculorum») – водночас із ударом меча. Мить загайки – смерть. Гладіатор знає, що таке «in actu mori», хоч і не читав Сенеки... Втім, при розкопах, на стіні гладіаторської школи, вістрям меча – «SÉNECA» як подяка тому, хто вперше подав голос за рабів, проти жорстокості.

На піщаний круг, вихлюпами – ревище житейського моря. Не мірного, впогідненого, а збуреного вітрами пристрастей, ошалілого, спіненого моря. Гладіатор його не чує, не бачить. Тут, у крузі, – лиш посвист меча, дзенькіт заліза, хрипкий видих...

На арені – не той, що йде на смерть. Він – на межі: вчорашнє й завтрашнє – обабіч. Ті, що за кругом, самі того не свідомі, – йдуть. Ідучи, дивну втіху знаходять у смерті інших, певні того, що вони – поза кругом...

Один меч, на змиг ока, таки схибив. За цим змигом пекучий, наче крізь вибух, із межі, – крок у багряне. За ним – темрява, де немає тіней, окрім тих, що стали тінями...

Окружне тут –

пісок, арена,

На вістрі меча –

тепер.

Кривавий труд...

юрба шалена

Зметнулася. Час –

завмер.

Заліза зблиск –

і знак багровий.

До скону уже –

й не крок.