Два роки в боях.

Львів, 9 вересня 1916

Завтра, коли се число нашої часописи буде в руках українських читачів минуть два роки від того дня, коли перша сотня українських сїчових стрільцїв вийшла в поле.

Від того дня 10. вересня 1914 р., коли з угорської місцевости Ґоронди рушили на боєвище перші віддїли українського стрілецтва, стоїть український стрілецький лєґіон до нинїшного дня без перерви на полях битв супроти російського фронту. Спершу припала стрільцям нашим незмірно тяжка зимова війна в Карпатах — Веречки назва першого боєвища; далї оборона Угорщини від наїзду; кріваві зусиля передерти ся через Карпати в Галичину; повна пожертвованя і повна неоцїнених овочів вивідна дїяльність у Галичинї; похід на Дрогобиччину і на Стрий; Маківка і Галич; днї побід і днї втрат — і цїла ріжнородність і змїнчивість одної з найтяжших в історії війн кампанії гірської — усе те було щоденним хлїбом українського стрілецтва за перший рік війни. Потім прийшли позиційні боротьби над Стрипою; далї тверде, вперте відпиранє російської навали на фронт ґр. Ботмера; справний відворот cеї армії на заднї становища — врештї — повні жертв і хвали останнї днї битви над Золотою Липою.

Зі свіжими лавровими листками, здобутими тільки-що над Золотою Липою, вступає українське стрілецтво в третій рік війни народів...

Війна для нїкого не є цїлю самою в собі; і війско нїкому не є такою самостійною цїлю для себе. Обовязують тут слова Клявзевіца: війна є продовжуванєм полїтики, веденим воєнними способами. Місце дипльоматичних способів полїтики займають способи воєнні; на місце дипльоматів, як носителїв і знарядів полїтики, вступають вояки — знов же як носителї і знаряди полїтики на протяг війни. Правда ся справджуєть ся в приложеню до держав, великих чи малих; справджують ся рівно безперечно й в приложеню до народів недержавних, отже й нашого.

Видаючи з себе на час війни свій лєґіон добровольцїв, УСС, і ставлячи його до бою проти ворога і гасителя свойого національного істнованя, проти імперіялїстичної й націоналїстичної Росії, українське громадянство австрійської України вивело природний, конечний і льоґічний висновок із десятків лїт своєї національної полїтики в Австрії і зі свойого розуміня проти української полїтики Росії. Десятками лїт перед війною здобувало собі українське громадянство степень за степенем, крок за кроком національні права в австрійській державі, здобувало собі вплив на сю державу, нагинало поволи, правда, та безпереривно державну полїтику числитись також з фактом істнованя многомілїонового українського племени на сходї Европи. Певна річ: розвиток був повільний і важкий, але рівно певна річ, що він був, що він виявляв ся чим раз яснїйше і чим раз практичнїйше та що спровола ми наближувались до осягненя реальних запорук на будучу будову українського Піємонту в границях Габсбурської монархії.

З другої сторони розвиток Росії з самодержавного царства в націоналїстичну імперію не лишав нїяких сумнївів що-до ворогованя сеї держави до українського "сепаратизму".

З сих обох обставин виводила в пору мира українська суспільність по обох сторонах кордону теоретичні і практичні принципи своєї національної полїтики в Австрії з одної сторони, в Росії з другої. З вибухом війни вивела австрійська Україна неминучі висновки зі свого положеня в минулім і для своїх змагань в будучім сотворила український лєґіон і поставила його в ряди союзних армій проти сильного ворога.

Що також в закордоннім українськім громадянстві деяким кругам не була чужа наша полїтична лїнїя в часї війни, про те свідчить созвучність полїтичних змагань "Союза Визволеня України" зі змаганями національної орґанїзації полїтичної австрійських Українцїв.

Завтра вступають У. С. С. в третїй рік своєї дїяльної участи у війнї. Якби з сього великого дужаня народів українське стрілецтво і не мало винести нїчого більше, як тільки високо піднятий стяг чести українського жовнїра і чести українського народу серед народів світа, — то вже сим одним дїлом воно нестерто вписуєть ся на скрижалях української історії. Але надїя таки не гасне, що крім сього дорогого скарбу ідеальних вартостий українська суспільність і з нею українське стрілецтво винесуть з війни сеї також реальні добра національні — правно-полїтичні і суспільні запоруки української національної будучности.

[Дїло]