Юрба пливе широкими вулицями, що збігають ся в звізду. По серединї звізди високий камінний стовп, прикрашений корабельними щоглами, а на нїм Теґетгоф з адміральською булавою в руцї.
Стоїть просто, непорушимо і глядить на чорні цивільні капелюхи, війскові шапки, жіночі пестрі крисанї: "Куди вони йдуть? Нинї знов семий день в тижни, а вони всї десь там від вежі св. Стефана переходять юрбами попри мій стовп".
Адмірал не може обернути ся анї навіть звернути голови і не бачить за собою гилястих лип, буків, каштанів і акацій, в холодною тїню, про яку на високім стовпі годї навіть мріти.
Але хто високо стоїть, той ледви чи може зійти в діл, хоча би хотїв. Адмірал привик вже до свого cпособу житя. Він не хоче об тім знати, що за його плечима простягаєть ся віденський Пратер. Тепер там не лише зелень, воздух, холод, але також воєнна вистава. Трамваї привозять під Пратер сотки, тисячі людий. Чути всї мови многомовної монархії. Війсковий однострій переважає. Не всї йдуть на виставу. Тут в поближу є північний дворець, дотепер є найбільший рух з усїх столичних двірцїв, бо се віденський живчик російської війни.
Юрба фалює до кас вистави і втискаєть ся воротами в середину. Карта вступу коштує лише 60 сотиків. Для війска половину.
Відень камінний і вистава камінна. Всї зводи будовані так, що наслїдують муровані стїни. Краски мурів білі, написи чорні. Дахи зводів, се легко похилені баракові дахи. Вікна зроблені в горішній части стін або в даху, щоби світло падало з гори і освітлювало всї предмети рівномірно.
Будинки так поприсували ся до себе, що подвіря і переходи між ними малі і вузкі, а дві головні площі, довкола котрих вони уставили ся, виглядають неначе би вони що дня ставали менші, бо робітники все ще щось нового добудовують. Вистава все ще не готова, все щось приростає. Вигляд стїн і окрас є вислїдом ощадної простоти теперішного воєнного часу. Лиш над головним входом вистави знїмаєть ся вежа, що має поверхи щораз вузші, неначе Волоська вежа у Львові. Се єдина більша прикраса вистави. На вершку мають чотири хоругви в красках чотирох центральних держав, а береги вежі висаджені жарівками до празничного освітлюваня.
Над усїми тими камінними будинками панує знане всїм веселим і поважним очам віденське "Велике колесо". Знаєть ся, що як би се колесо зірвало ся з оси, то роздавило би в переїздї вcї будинки як коробки від сїрників.
Вистава має свій театр з біло-синїми стїнами, біло-синїми кріслами і з безглуздою, але дуже веселою шуткою: "Чому ж воно тепер іде?", має своє ясно-біле кіно. На площі коло круглавого театру сторчить величезна корабельна гармата, а по другім боцї доріжки сталева накрива з форту, передїравлена набоєм 30½ сантиметрового моздїра. Коло тої передїравленої накриви меншає наш страх перед набоями на вид патронів з цукру і з чоколяди, які продає сусїдна цукорня.
На площі перед кіном плетені червоні крісла, звернені до зводу по серединї, звідки пливуть звуки смичкової орхестри.
До малої трафіки тягнуть ся курцї, щоби виблагати хоча по пять спортів, бо пять спортів є тепер, в часї европейської війни, важнїйше як присмажуваний котлєт з молодою фасолькою, там на терасї гостинницї з рожевими беґонїями.
Хто сидить в червонім крїслї годину, платить білєт зa 8 сотиків і прислухується роскішній музицї, що забуває й про трафіку і шпараґову фасольку.
В великих білих скринях хитають ся широколисті пальми, денеде стоїть дерево, що не уступило ся, коли будовано виставу. В терасовій гостинницї мусїв архитект вигнути нарошно стїну, щоби не пересувати підвалин, а не стинати дерева. Зробив се так зручно, що кривина з стїнї вийшла на її прикрасу.
Але зеленї мало, тїни мало, сонце гріє і лиш загадочний зміст зводів прикуває цїкавість. Струя людий пливе зі зводу, з простору до простору.
Тїсно, горячо, спішно. Через двері напливають все нові гостї і випирають тих, що на передї. Як всюди: хто прийшов, мусить зробити місце тому, що прийде.
(Далї буде).
[Дїло, 10.09.1916]
(Далї.)
Я вже переходив туди нераз перед полуднем між 10-ою і 12-ою, коли зводи порожні і можна все вигідно оглянути, але тепер обходжу ще раз, бо обводжу гостя, товариша Довбенка, що їде нинї вечером на італїйський фронт. В відплату за се поясняє менї як четар від артилєрії будову гармат і гавбиць, відкриває менї призначенє засувок, підойм, закруток. Тупа зелїзна маса перемінюєть ся від його слїв вне безпечного премудрого змия.
Чуємо брязкіт металю. Дївчата крутять машинами і вигнїтають луски, набивають їх порохом, завершують кулями. Кожда машина, обслугувана одною особою, додає якусь часть роботи. Набій виходить рівний, точний, лискучий. Дальша його судьба рішаєть ся над волинськими болотами, в Карпатах, над Сочею.
Набої до 30½-сантиметрових моздїрів стоять випрямлені неначе стійки в поли, мовчаливі але рішучі.
Кріси ріжнородної будови, давнїйших і новійших систем вкривають рядками всї чотири стїни високого "зводу трофеїв". Кілько то труду стояло розмірити всї віддалї і уставити кріси по поличках так, щоби були однаково віддалені і творили разом гарну цїлість мимо своєї ріжної довжини.
В скляних шафах одяги і прибори, здобуті на Італїйцях, Сербах, Росіянах, Французах, Анґлїйцях. А посеред здобутих шапок, шоломів, курток, штанів, плащів, ременїв, ладівниць, поломаних крісів і шабель стоять оба золотисті крісла престольної салї в Білгородї, стоїть престольна мовниця, а над нею сербський герб. Розторощене сербське королївство...
Інтересні скоростріли (Maschinengewehre), що виглядають неначе якісь сальонові машинки для виробу папіросів, на трьох ногах, легко скроєні, сильно сцїплені. Одна така забавочка стане за сотки крісів двох компанїй вояків.
В і ншім заводї крають прикравачі сїре сукно і передають до шитя дївчатам. Два ряди по 9 машин цокоче безперестанно і зшиває покраяні плати.
Колеса шевських машин сичать у воздусї і перед нашими очима переміняєть ся скіра в пришву, підошву, запяток, накінци в черевик з підковами і ухами.
Вози з запряженими кіньми, конї з повними вюками на хребтї стоять попри розпяті намети, готові до відїзду.
Не лиш суша є заступлена, а також вода і воздух. Моделї торпедовцїв, підводних суден. Правдиві торпеди як великанські циґара.
Здобуті прилади з італїйських кораблїв, побіджених в тій війнї. Також памятки з побідної боротьби під Лїссою. Кусник щогли адміральського корабля, на котрім видавав прикази в битві під Лїссою Теґетгоф. Сей корабель ударив на адміральський корабель італїйської фльоти і затопив його. Щогла пригадала менї знов Теґетгофа, що стоїть там на високім стовпі з адміральською булавою, звернений лицем до Відня, неначе би видавав все ще прикази фльотї на адрійськім морю. У піднїжа стовпа Теґетгофа вінки з пестрими лентами, які зложили Віденцї, бо сего року минуло 50 лїт від побідної морської битви під Лїссою 1866 р. 20-го липня.
В двох подвірях побіч обох головних входів замкнені лїтаки, великі мотилї, або без крил або з одним крилом або з розбитими грудьми. Є тут російські, бельґійські, французькі, італїйські метелики.
Моздїр (Mörser), стокріс чи скоростріл (Маschinengewehr), нуряк чи підводне судно (Tauchboot) і лїтак (Flugmaschine) — се характеристичні прилади теперішної війни, яка стремить до швидкости в убиваню, а проте таки протягаєть ся довше нїж війни в давнїйших часах, коли смертоноснї прилади були менше скорі.
Моделї з роботи піонїрів і саперів, моделї з роботи санїтетів є неначе лучником між воєнною роботою і занятєм в мирі.
Одна саля переповнена моделями і образками вояцьких гробів. Є тут і начерки на гроби і рисунки вже вибудованих памятників, при котрих подано в котрій місцевости находять ся.
Полеве духовництво представило таборні вівтарі східного, греко-католицького, римо-католицького, мойсейового і магометанського віроісповіданя. Виджу тут українські молитвенники.
Пресова кватира заповнила одну велику салю і 6 менших передїлів малюнками і рисунками а один великий простір книжками і часописями. Кілька брошур про українське питанє ховає ся стидливо під грубими книгами про чужі справи.
Звіт люблинської ґубернїї йде вже дальше не представляє війни, але мирову роботу в тій ґубернії, занятій ц. і к. війсками. Лїчницї, школи, почтові уряди, дороги, полеві роботи, селянську ношу, будівлї, околицї. Звіт переповнений і завалений предметами як повна комора в осени.
(Дальше буде.)
[Дїло, 13.08.1916]
(Далї.)
Ходжу з четарем п. Довбенком. Ще землянки з гарматами і мінометами (Minenweifer), які вкопані в землю від сторони головної пратерової алєї.
"Найважнїйша справа то Beobachter" — каже менї четар — щоби він десь високо сидїв, наглядав цїль і подав її без похибки після маси. Cамо цїлянє і стрілянє з найштучнїйшої канони йде вже цїлком механїчно".
"З Вашої уваги бачу, що спостерігач є очима батерії. Без него була би вона слїпа. Варта, щоби такий спостерігач мав шапку Зиґфрида, що робила чоловіка незримим. Тодї постерігав би все, а нїхто би його не доглянув".
Коло санїтарського будинку з ношами, перевязками і лїками заступає нам дорогу 6 зелїзних стовпів, вмурованих в бетонову підставу з орлами майже подібними до австрійських. На них чорно біло-червоні пруги. Се російські граничні стовпи, що переїхали ся з над галицької границї на побут до Відня.
За тими стовпами начинаєть ся деревляний міст, вибудований для вистави, щоби не переривати інших переходів. Міст веде в поле "ins Feld", де є представлене поземелє правдивої війни.
Простір, дещо менший від площі, яку Українцї старають ся закупити під Український Город у Львові, заповнили війскові технїки трема закопами (Schützengraben). Оба перші закопи получені з собою прокопами (Laufgraben) і докопами (Verbindungsgraben). На передї дротяні перепони, а всї рови вкопані в землю на який 1 м. 80 сант., стїни і долївка виложені старанно дошками. В порівнаню з тими ровами, які я бачив над Стрипою, то сальони. На рубци закопу розміщені кріси, деякі уладжені так, що в зеркальци о пів метра низше видно, що дїєть ся на горі перед закопом. І опісля того образу в зеркальци можна цїляти.
В заглубинах поміщені стокріси, міномети, сіяки (Scheinwerfer).
На третій лїнїї розміщені є гармати і гавбицї.
Частина сего поля представляє скали Кpaсу, а на них закопи, зладжені з помічю мішків з піском і каміня.
В печерах тої штучної скали є підстої (Unterstände), щоби помістити вояків і офіцирів. Неодна підстоя дуже практично уладжена і гарно окрашена.
В найбільшій печері гудять машини, сплїтають дроти і колючки в одну заплїтку та звивають в звої.
Всї наші тисячно-кільометрові фронти обмотані дротяними перепонами неначе зелїзними сїтями. Від Балтійського до Чорного моря сягають дротяні перепони як зелїзний смок.
В осїднім зводї, вибудованім з покритого корою дерева, представлена є в образах і прозрачах (діяпозитивах) війна в Тиролї. Тут друкуєть ся "Tiroler Soldaten Zeitung", яка що дня видає звіт союзних армій, і зібрані є часописи, які виходять для вояків ц. і к. і нїмецької аpмії, а також для полонених. Поминене є українське виданє часописи "Полевий Листок".
При входї на "поле" уладжено війскову пекарню з машинами до мішеня тїста і металевою печию до випіканя бохонцїв.
Товпа пливе всїми доріжками, тиснеть ся все в однім напрямі, проливаєть ся ровами, досягає крісів, торкаєть ся стокрісів, мінометів, елєктричних проводів, лямпок, оглядає під землею елєктричну централю, що витворює світло для законів, дістаєть ся на каменистий верх Красу і спливає назад до деревляного мосту, що лучить "поле" з "виставою".
Хто змучений вже війною, сїдає в полевій гостинницї і їсть ковбаски величини двох набоїв до манлїхера за 1 кор. та пє склянку пива за 50 сот. Як має хлїбову карту, то дістане хлїба, як не має, то вільно йому придивляти ся, як другі їдять хлїб.
Мостом між виставою і полем прямують лївим боком безперестанно дві струї, одна з вистави в поле, друга з поля на виставу. На право при входї на міст, коли йдеть ся з вистави і в поле, стоїть в тїни галузистих зелених дерев білий звід з чотирма жовтими стовпами і червоним струнким дахом. Прохожі читають, розпізнаючи гарно але дещо нечитко стилїзовані букви: "U-kra-і-nі-sсhe Legion".
— "Was ist das? Ukrainische Legion?"
— Jawohl, Ukrainische Legion. Es ist interessant. Wir müssen hinein.
Звід повний людий. Ідуть в лїво, просувають ся з трудом довкола стїн, оглядають розміщені предмети і виходять.
В серединї долом стїн до висоти 80 сант. цеглясто червона пасмуга закінчена деревляною листвою. Опісля біло ґіпсовані стїни до висоти півтретя метра замкнені деревляним бальком. На бальку спочиває верх зрубу з природного дерева. В тій части зрубу є вікна з притупленими горішними кутами, як се стрічаєть ся часто в українських деревляних будівлях.
(Дальше буде.)
[Дїло, 14.08.1916]
(Далї.)
Стеля на 6 поперечках, виконана також з природного дерева, ясно-жовтої краски. Долівка покрита скрізь хідником в червоні пруги, що біжать в глуб зводу і поглубляють дещо для ока малий простір.
Середину зводу окрашає стіл, довкола него три виплїтині крісла, в двох кутах навроти входу по однім кріслї. Стіна з дверима, окрашена пультом зі скісно закінченим верхом. На полицї по обох боках дверий лежать за склом в рамах друки і рисунки.
Oкo входячого спочиває передовсїм на жовтів льві в синім полю, що спинає ся на скалу між вікнами стїни напроти входу. По обох боках гербу, долом, російське оружє: два кріси, чотири шаблї, револьвер і ручний ґранат.
Під гербом і оружєм великий образ в краскаx: зимовий краєвид з над Стрипи. Снїгом вкрите поземелє підносить ся в гоpy. Глубокий провал перетинає убіч. На лїво попалені хати, на право довгий закіп. До того закону йдуть чергами рої вояків і стрільцїв. Розєднані вони по цїлій долинї. Великий простір покритий снїгом, придавлений морозом, знищений пожарами, подїравлений ґранатами, поперетинаний законами. Характеристична поява для теперішної війни, що войовники не підходять масами, але розпорошені по великім просторі. З образу вичуває ся осторожність, щоби ворожі ґранати не поцїлили кількох людий разом.
Сей образ, се світлина хор. Т. Мойсеовича, члена "Артистичної Горстки" УСС., зроблена в сїчни 1916., а побільшена і покрашена в заведеню Кільєфот.
На право від него краєвид з лїсом коло села Панович над Золотою Липою, відсвітлений теперішним провідником "Аристичної Горстки" четарем І. Іванцем в серпни 1915. Тут стояли стрільцї через липень і серпень 1915.
На лїво від него, також в красках викінчена світлина (з марта 1915) незнаного автора: "Гора Маківка". В долинї село Грабовець. За селом гора з трема верхами неначе будівля з трема банями. Боки і вершки гори вкриті шпильковими лїсами, а дальше гори, верхи, вкриті темно-зеленими борами. Цїлий простір засипаний снїгом. Карпати стоять перед нами в зимовій стужі, і не пізнати, що вони переживають війну. Десь там в провалах, долинами, вертепами, гущею йде боротьба малих сотворінь на двох ногах. А Карпатам се байдуже. Вони спокійні, непохитні велити.
Образ "Над Стрипою" має розміри 2.30 м.х1.05 м., краєвиди "Пановицький лїс" і "Mаківка" 1.20 м.х0.60 м.
Під великим краєвидом Т. Мойсеовича висить по серединї малюнок стрільця Осипа Куриляса (38 смх46 см.). На цїлім краєвидї лежить червоність заходячого сонця, що закрашує зівялу траву, збутвіле листє землї, на якій вже давно стопив ся снїг. Хто стане між Стрипою і Студинкою і глядить на широке, плоске корито Стрипи, то видить велику плаковину. Се представив артист на своїм образї в промінях заходячого сонця.
Ті чотири краєвиди дають характеристику гір і низин, де виступали Українські Сїчові Стрільцї. Всї чотири виведені в красках, оправлені в золоті рами, творять неначе осередок всїх инших образів, які розміщені є на білім полї стїн.
Найпершою знимкою на тій стїнї є "Стежа під проводом Я. Рудницького". Се уривок з вправ в лїсї коло Страбичева в вересни 1914. Стрільцї мають на собі одяги і шапки-мазепинки, в яких виїхали зі Львова. Видно листисті дуби, підшиті корчами, а з гущавини виринає стежа, яка старає ся підсунути як найдальше вперед і оружє тримає в поготівлю.
На знимцї Я. Рудницького з падолиста 1914. видно замок в містї Густ з нашими стрільцями, які розглядають ся по околицї з крісом в руцї, під проводом сотника К. Гутковського.
Дві світлини Ю. Буцманюка того самого формату що попередня, зроблені в Славську: 1) Сотник І. Чмола з своєю сотнею в снїгу по колїна дня 13. марта 1915. 2) Злагода (Abfertigung) сотень І. Чмоли, Р. Дудинського, О. Букшованого через атамана С. Горука дня 29. марта 1915. Сотники порозумівають ся з атаманом що до приказів, а сотнї чекають оподалїк. Глубокий снїг. По рухах пізнати студінь.
Стрілець на вартї в Славську в лїснїй гущавинї (18 см. Х 24 см.), світлина Ю. Буцманюка з марта 1915.
Сотник Д. Вітовський під ялицею на Кичерцї в Славську дня 6. марта 1915. Стоїть опертий о дерево в снїгу і глядить серед себе. Знимка 21 см.х30 см. Ю. Буцманюка.
Стрілець на вартї на Маківцї в смерековім лїсї (18 смх24 см.) Світлив І. Іванець в цвітни 1915.
Сотня д-ра Омеляна Левицького в супорі (Stützpunkt) за Галичем коло Тустаня: Стрільцї в закопі при крісах, а сотник наглядає перебіг пальби. Знимка з липня 1915.
(Дальше буде.)
[Дїло, 19.09.1916]
(Далї.)
На гостинци між Галичем і Тустанем зловили їздцї української кавалєрії Москаля і переслухують його. Вся увага, рухи осіб і коний звернені ід бранцеви. Світлина І. Іванця з липня 1914 р. в овальній рамі 45 ст. X 60 ст.
Дуже інтересно схоплені отсї знимки І. Іванця:
Похід стрільцїв від Галича ід Золотій Липі в липни 1915 р. стрілецькі віддїли ступають дорогою в задвоях (Doppelreihen). Видно насип шляху а сотня за сотнею гине десь там в незнаній дали. Похід відсвітлений з лївого боку, але більше з заду. Через се звернена є цїла наша увага на ноги, які виступають твердим великим кроком. Розміри образу 40 ст.х60 ст.
Малий віддїл спочиває в серпни 1915 р. коло лїса над ставком. Характеристичний є краєвид: В отвертім поли поодиноко стоять високо підрубані дерева.
Стрілець зі стежі хоче лїпше розглянути ся по околицї пановицького лїса і вилїз на дерево. Серпень 1915 р.
Стежа причаїла ся за деревами і разглядаєть ся по околицї. Видимо плечі, голови з заду, рамена оперті на кріси. Якась небезпечна тайна бє нам з простору в очи. Там на полянї мусить дїяти ся щось важного. Знимка в овальній рамі 45 ст.х60 ст. з над Золотої Липи в серпни 1915.
Четар Гарасимів лежить над книжкою: Знаменито видно лише його коротко стрижену голову і кусень книжки. Є в тій сценї і простота таборного житя і гумор. Серпень 1915 р.
До боїв над Стрипою відносять ся світлини Т. Мойсеовича: Яма від ґранату повна води, коршма розбита кулями і спалена в Вівсю (грудень 1915 р.), напони (Spanische Reiter) через корито ріки Стрипи (цвітень 1916 р.), д-р Беляй з санїтетами.
Овальна світлина. 18 ст. X 24 ст., представляє стрільцїв перед церквою в Вівсю підчас богослуженя. Світлив І. Іванець.
Під краєвидом Маківки висить світлина величини 60 ст.х100 ст., яка представляє офіцирів з сотниками, атаманами і полковником Грицем Коссаком.
Стоять туж між офіцирами, від лївої руки видця почавши до правої, команданти сотень Василь Кучабський, Андрій Мельник, д-р Омелян Левицький, Роман Дудинський, Осип Яримович, Дмитро Вітовський, Осип Будзиновський, Роман Сушко. Стоять команданти курінів Семен Ґорук, Василь Дідушок і комендант полку Гринько Коссак. Світлину зробив четар І. Іванець 22. IX. 1915 р. в Вівсю в околицї Стрипи на тлї тамошної школи. Офіцирський збір має на тій знимцї вже рік воєнних трудів за собою.
Звернім ся тепер в право. Бічна стїна права доповнює своїм змістом середну стїну. Найбільшим образом є тут світлина Т. Мойсеовича 70 ст.х100 ст. в дня 25. вересня 1915 р. Так як там на великій знимцї Іванця видїло ся старшину по роцї війни, то тут видимо стрільцїв: Похід повним кроком на полях в Вівсю. Чети ступають лавами а се викликує у видця вражінє велитньої маси, що в своїм походї зломить кожду запору. Дня 10. вересня 1914 р. вийшла перша сотня в поле до бою. Дня 27. вересня мала ся сотня свої огневі хрестини. Від того часу перебуло стрілецтво Карпати по угорськім боцї, Карпати по галицькім боцї, Підгірє, Днїстер, Гнилу Липу, Золоту Липу і опинили ся над Стрипою.
Під тим великим образом стрілецького походу висить в двох рядках пять знимок.
В висшім рядку знимки: Світлину ґенерала Витошинського, що сидить на земли зі своїм зверхом (штабом) в околицї Золотої Липи, зняв сотник І. Чмола 13. VІІІ. 1915 р. Се командант 130-тої бригади, де котрої належав II курінь.
Піонїри переходять через міст на Стрипі напротив Соколова. Знимка з вересня 1915 р. І. Іванця. Видно воду, стовпи мосту і міст в сильветцї. Мостом переходять піонїри з рискалями і джаґанами на плечах. Спокій, сила і вага роботи промавляють зі знимки.
Стокріс (Masсhinengewehr) в Викторові. Обслуга стокріса і стокріс криють ся за деревом при плотї. Знимка Мойсеовича в червни 1915 р.
Два стрільцїв стоять по пояс в викопанім долї і сторожать за дротяними перепонами, які широкою і густою лавою тягнуть ся здовж берега. Подальше видно вузку воєнну кладку, положену через Стрипу. Цїла околиця вкрита снїгом. Знижку побільшену на формат 40 ст.х60 ст. робив Мойсеович в лютни 1916 р.
(Дальше буде.)
[Дїло, 21.09.1916]
(Далї.)
Світлина стрілецької орхестри в Соснові над рікою Студинкою. На переді капельник хорунжий Михайло Гайворонський зачинає власне похід з піднесеним в гору топірцем, щоби подати такт, а за ним всї члени орхестри з трубами, клярнетами, флєтами, бубном, тарабаком зачинають гру. Величина 28 ст.х47 ст, знимка з 3. лютого 1916 Т. Мойсеовича.
Хорунжий І. Берегуляк, провідник стежі (згинув 2. падолиста 1915) пише звіт про се, що стежа бачила. Вістовий стоїть з крісом при нозї; чекає на звіт, решта стежі разом з пишучим провідником відпочиває на убочи при дорозї, що йде попід лїс. Світлив Іванець в серпни 1915 р. в околици Золотої Липи. Формат побільшеної світлини 40 ст.х60 ст.
Стрілецьку кінноту в походї зняв Іванець при наступі від Галича до Золотої Липи. Інтересна є його знимка хати, горіючої в ночи в Маловодах.
Цїла ґрупа знимок на правій стінї, яку власне оглядаємо, відносить ся до боїв в Карпатах.
Вихід стрільцїв на гору Погар 28. цвітня 1915 р. відсвітлив І. Іванець. Стрільцї зняті підчас ходу. Убіч підносить ся і її лук відбиваєть ся від виднокруга разом з сильветками спинаючих ся в гору стрільцїв. Ступаючі згинають ногу в колїнї і в стопі, щоби її посунути горі убочею. На плечах несуть повні плечники. Деякі двигають кріс, перевішений кольбою в гору, декотрі підпирають ся друком. Похилені вперед ступають в горячім сонцю, що стоїть високо, бо тїни статий короткі.
Наступ стрільцїв з Тухлї на північ. ІІ. курінь зачинає йти через вкладку на ріцї Опорі. На передї довгі ряди І-го куріня. Филї ріки з високими берегами, кладка, гори, люди, що переходять ріку кладкою, творять краєвид, яиий вбивається в память. Світлив І. Іванець 10. марта 1915, формат 40 ст.х60 ст.
На знимцї І. Іванця з марта 1915, 21 ст.х30 ст, видимо тодїшні старші десятницї, нинї хорунжі Олену Степанівну і Софію Галечківну в законї серед лїсу на горі Татарївцї.
Стрілецька стежа з сотнї Дудинського стоїть між ялицями, а один зі стежників глядить через дальник (Feldstecher) в лїс на противній горі. Величина 40 ст.х60 ст, знимка І. Іванця в цвітни 1915.
Елємер Фаркаш, рітмайстер від гузарів, орґанїзатор кінноти українського лєґіону, сидить на сїнї поруч атамана Гринька Коссака. Знимка в Славську 16. марта 1915.
До боїв в Карпатах відносять ся ще слїдуючі світлини четаря Ю. Буцманюка:
Надпоручник М. Кватерник з ґенерального зверху (штабу) в Фораштутї, в угорських Карпатах дня 18. сїчня 1915. Рух підчас розмови схоплений так, що лице надпоручника виходить вповнї природне і вірне. Схоплені є бистрість гадки, швидкість в постановах, свобода в поведеню. Стать М. Кватерника вбила ся неодною чертою в память стрільдїв.
Ми стоїмо на горі, а перед нами долина з хатами Славська. Оподалїк від села стоять вози обозу армії і вози лєґіону. Довкола підносять ся гори. З поза гір вихиляють ся другі гори. Смерекові ліси, яловець, хати відбивають темними цятками від білого снїгу.
Стежа вертає зі звідів дня 6. марта 1915 до Славська. Стоїмо неначе в загородї. Перед нами воринє, за воринєм свобідний простір, що зливаєть ся в своїй снїжній білости з небом. На лїво видно хату, символ тепла в зимовім краєвидї. Стежа грязне в глубокім снїгу. Постаті стрільцїв відбивають ся як чорні сильветки. В плащах, з крісами через плече вертають зі звідів в студеній просторі.
В лїсї серед високих і грубих смерек відпочиває гурток стрільцїв. То лежать, то сидять. Темний лїс є тлом, перед стрільцями полянка з розсипаними зломами галузя. Світлина з Маківки дня 4. цвітня 1915.
Дня 26. мая 1915 зроблена знимка ґенерала Гната Фляйшмана з його офіцирами. Ceй ґенерал провадив 55-ту дивізію, до котрої належали Українські Сїчові Стрільцї. Природна і свобідна ґрупа 6 осіб на стежцї в городї.
Густий лїс високих смерек. Денеде продираєть ся небо. Від лїсової тїни відбивають численні білі хрести. На їх раменах спочивають великі смерекові вінцї. Гроби, обложені долом камінними плитами. Тут спочивають Українські Сїчові Стрільцї, що полягли 29 цвітня і 1. мaя 1915. В образї лежить щось з глубокої тиші Беклїнівського "Острова померших". Знимав Яків Рудницький в маю 1915 р., величина образу 87 ст.х61 ст.
(Дальше буде.)
[Дїло, 22.09.1916]
(Далї.)
Гуртову стрілецьку могилу на горі Ключ представляє світлина в овальних рамах 45 ст.х60 ст., знята хор. Б. Бородиєвичем. Один хрест висоти яких 6 метрів знимаєть ся на могилї, около котрої працює гурток стрільцїв, щоби її викінчити. В могилї лежать жертви бою 28. жовтня 1914 р. На образї видно високий, білий хрест, курган і широке небо. А що власне живі люди трудять ся около окрашеня могили, то виглядає вона майже весело і творить контраст до тїнистих і самітних гробів на Маківцї.
Се була права стїна зводу, коли входимо через двері. Всїх 23 образів, які на ній розміщені, є побільшеними світлинами в темних рамах і доповнюють себе своєю величиною і темами, які представляють.
На стїнї по лївій руцї висять лише малюнки. Кождий образ в такій рамі, яка відповідає його темі, краскам і настроєви.
Барабанний огонь під Семиківцями. Образ величини 72 ст.х91 ст. в темних дубових рямах. Дротяні перепони перед селом, з котрого видно три хати. Простір між хатами і перепонами вкритий ямами від гарматних стрілів. Власне перед нами бють в гоpy два великі стовпи землї від ґранатів, що вибухають. Овид затемнений синявим і білявим димом. Не видно нїякого чоловіка, бо се барабанний огонь на дротяні перепони, щоби їх прорвати і зробити улицю до приступу. Підхорунжий Юлїян Назарак брав участь в боях під Семиківцями і віддав тут безпощадну жорстокість противника, що зачинає приступ.
Над образом Назараха видно в брунатно-зеленаво-синявім краєвидї бальон на привязи. Глянемо близше, се кусник помаряного полотна, відійдемо, то се столочена війною околиця, небо з білими облаками, а по серединї бальон-хитрець. Підносить ся до хмар, щоби разом з ними заглянути в ворожі закопи.
Краєвид свіжої зеленї в ясних лучах сонця. Чути світляне тепло, видно свіжість погоди, але по серединї ясного, веселого дня камінний придорожний хрест з круглими раменами, а коло него труп стрільця.
Оба ті образи, перший величини 26 ст.х31 ст., другий 44 ст.х61 ст., малював артист-маляр Осип Курилас, який вступив в грудни 1915 р. добровільно до стрільцїв, щоби малювати околицї, де перебували стрільцї, а також робити портретові студїї. Члени "Артистичної Горстки" в українськім лєґіонї утїшили ся незвичайно його приїздом, бо прибула їм нова сила до співробітництва.
Тут я спонуканий розказати про "Артистичну Горстку" при Українських Сїчових Стрільцях. Розвій того стрілецького гуртка звязаний з особою артиста маляря Ю. Буцманюка. Він перший робив шкіци з стрілецьких типів і сцен в Ґорондї і Страбичеві в вересни 1914 р. З його світлин, роблених в перших днях побуту в Ґорондї, удало ся лиш кілька виратувати, бо плити попсували ся через довге невикликуванє. В своїй робітнї натрафляв на ріжні трудности, на брак матеріялів до мальованя і світленя, а навіть на неприхильність деяких осіб до сеї роботи, які говорили: "До чого такі дурницї?" Коли він виїхав в жовтни до Відня, то світлинами хотїв заняти ся В. Скоморовський і дістав від Української Боєвої Управи світлинний прилад з сочкою Ґерця і хемікалїї. Від него переняв се стрілець Мойсеович і зробив в падолистї 1914 р. понад 30 світлин в Страбичеві і Ґорондї. В поли, в Карпатах перебував уже тодї І. Іванець, який мав свій власний світлинний прилад, робив знимки і рисував. В грудни 1914 р. іменувала Українська Боєва Управа п. Ю. Буцманюка орґанїзатором Артистичної Горстки, щоби він в степени четаря рисував, малював, робив світлини, а заразом вишукував між стрільцями тих, що мають артистичний хист, і пoбуджував їх до артистичної роботи поза їх службовими обовязками. Так мав відтворити ся кружок, для якого стрілецтво мало стати темою в малюнках, рисунках, різьбах, світлинах, мельодіях, піснях і описах. Була надїя, що вражіня незвичайних трудів, цїлковита зміна житя, похід між житєм і смертю до остаточного здїйсненя народних мрій піддадуть нові теми і оживлять духову творчість.
Четар Ю. Буцманюк працював в поли від сїчня до кінця мая 1916 р. Малював портрети, робив шкіци, світлив, працював разом з підхорунжим І. Іванцем, однак через свою грудну слабість не міг цїлої своєї задачі перевести так, як се йому поручила Українська Боєва Управа. Удав ся на лїченє до шпиталїв і як нездібного до фронту, придїлено його в лютім 1916 р. до зборища в Марморошськім Сиготї.
(Дальше буде.)
[Дїло, 23.09.1916]
(Далї.)
Орґанїзація Артистичної Горстки перейшла на І. Іванця. В маю 1915 р. переїхав в поле також Т. Мойсеович, який отримав нові прибори до світленя від Української Боєвої Управи і порученє стреміти до того, щоби кожда сотня мала свого світливця. Артистична Горстка лучила би всїх світливцїв і улекшувала би доставу плит, викликуванє і копіованє. В кождій сотнї повинен би найти ся лїтописець своєї сотнї, сотенний рисівник, сотенний збирач оповідань, пісень, мельодій. В порозуміню з відповідними стрілецькими і війсковими властями могло би двох або трьох членів посвятити свій час виключно обовязкам "Артистичної Горстки", а инші члени працювали би о стільки, о скільки позваляли би їм на се службові обовязки. Се були би "придїлені" і звичайні члени.
Полковник Українських Сїчових Стрільцїв Гриць Коссак заопікував ся щиро "Артистичною Горсткою" і уможливлював роботу її членам, о скілько се лежало в межах його власти. Він причинив ся до того, що О. Курилас рішив ся вступити до стрільцїв і став співробітником "Артистичної Горстки". Полковник перевів також, що Л. Лепкий в грудни 1915 р. прибув до стрільцїв і міг зачати роботу в "Артистичній Горстцї". В сїчни 1916 р. відбула ся в Соснові нарада сотників і отаманів в справі "Артистичної Горстки" і відбула ся нарада членів Горстки при участи самого полковника, а в Новосїлцї обговорили члени Горстки в своїм кружку на 4 засїданях напрям і методу працї. Подїл роботи виглядав так:
Віддїл дописувачів і письменників, провідник Р. Купчинський. Віддїл малярів, провідник О. Курилас. Віддїл світливцїв, провідник І. Іванець. Віддїл музичний, провідник М. Гайворонський, капельник орхестри УСС. Віддїл видавничий, провідник Л. Лепкий. Господар "Артистичної Горстки" Т. Мойсеович. Заступник голови І. Іванець. Голова Ю. Буцманюк. Була надїя, що четар цїлком подужає і верне в поле. Провід цїлої роботи мав тимчасом І. Іванець.
На підставі нарад і рішень роздано роботу, начеркнено плян видавництв і визначено умови працї, відвічальности і зносин з Українською Боєвою Управою.
В мартї прибув до стрільцїв теперішний їх комендант А. Варивода і заопікував ся роботою "Артистичної Горстки". Тому, що четар Ю. Буцманюк придїлений в Сиготї, то провід Горстки переняв тепер четар І. Іванець. В тім часї переслала "Артистична Горстка" скіци і малюнки І. Іванця, Ю. Ґеца, О. Куриласа до Відня на виставу. В Відни повстала світлинна робітня "Артистичної Горстки" під проводом п. Ореста Кузьми при Zieglergasse 6б, округ VII. Всї плити пересилаєть ся до Відня, де п. Орест Кузьма їх порядкує і переховує в нарочно на се пороблених коробках. Число плит доходить до 3000, але воно росте постійно, бо задача світливцїв "Артистичної Горстки" є подати в світлинах лїтопись українського стрілецтва, представити його устрій, його походи, бої, важні подїї і хвилї через цїлий час теперішної війни. Кожда світлина мусить длятого мати свою дату, день, місяць, рік, назву aвтopa і місця, де зроблена. Лише тодї може мати історичну вартість.
Частину світлин і малюнків представила Українська Боєва Управа в зводї на Воєнній Виставі у Відни, а вибрала ті теми, які відповідають смакови і уяві мешканцїв столицї та можуть заняти своїм змістом також чужинцїв.
Не одна річ для нас важна, а виходить для чужих не інтересна. Малї розміри зводу причинили ся до того, що лише часть найкрасших малюнків і світлин пішла на виставу. Вибір узгляднив також засаду, що на виставу йде лише те, що видержить сміло порівнанє з предметами у всїх инших зводах.
А тепер верну назад до лївої стїни.
Далекий простір корита Стрипи з дротяними перепонами в напрямі Соколова віддав Курилас на образї величини 35 ст.х40 ст.
Запору в кориті річки Студинки на тлї села Хатки представляє другий образець тої самої величини. Оба образцї доповнюють ся. Студинка впадаючи до Стрипи, творить з нею острий кут, на котрім лежить село Соснів. В Соснові стояли стрільцї майже рік.
(Дальше буде.)
[Дїло, 28.09.1916]
(Далї.)
По другім березї Студинки напроти кінця Соснова стоїть одна-однїсїнька хатчина. Довкола поле, нїде анї корча анї деревини. Поземелє підносить ся в гору, неначе велика филя, яка може за якийсь час піде в долину і скине з себе хатку. По полях лежить снїг, вітер поробив з снїгу пруги і борозди. Студїнь, вітер, великий простір, а серед тих сил мала, самітна хата з соломиною стріхою, присипаною снїгом. Сей образ, 42 см.х33 см, в білих срібнявих рамах робить велике вражінє. Але лише стрільцї знають, що він лучить ся з війною, бо підчас їх боїв над Стрипою ся хатина нераз мала зажне значінє. Для звичайного видця не пригадує він війни, лише подає мотив з подільського "Зимного Кута".
Дві акварелї вибрані є з альбому О. Куриласа, величини 21 см.х27 см. Стрільцї відгортають снїг. Постава і рухи працюючих в полученю з зимовим освітленєм схоплені просто і ядерно. На другій акварели видимо фіолєтні блески заходячого сонця на вкритих снїгом стріхах села Новосїлки, де свого часу стояв стрілецький обоз.
До портретів належить погрудє хорунжого Солтикевича. Рух голови, черти лиця, добір красок, розміщенє погрудя в просторі вражають гармонийним виведенєм.
Доколїнні портрети Василя Дїдушка і Грицька Коссака оба величини 90 см.х130 см., виступають найбільше між олїйними образами.
Полковник Гриць Коссак на тлї зимойого карпатського краєвиду в сивім кожусї, покритім зеленавим сукном з золотистими ґузиками. На голові шапка з сивого баранка того крою, що шапка Мазепи, але з дашком. В кожушанім зарубци шапки є витятий з переду клин. На свобіднім поли, яке творить сей клин, виднїє офіцирська рожа. По лївім боцї шапки на зарубци синьо-жовта кокарда. Лице блїдаве, обголене, звужує ся остро в долину. Очі великі, обчеркнені довгими повіками і лукастими бровами, опановують черти лиця і вбивають ся в видця як два сверли. Цїла постава приказує і від того приказу не можна нїяк ухилити ся.
Постава курінного атамана Василя Дїдушка в чорній кожушаній шапцї мазепинцї, в чорнім кожусї відбиває остро від снїгового краєвиду над Стрипою.
І. Іванець намалював стрільця з крісом. Від рамен і карку стрільця йде вражінє жилавости, сили, воєнної жвавости.
З портретів Ю. Буцманюка висить портрет ґенерала Р. Дрди, коменданта 129-ої бриґади, в котрої обсязї стояв передтим 1-ий курінь. Сиве волосє, розчесане на половину, здорове лице, пооране зморшками. Сиваві, приязні очи глядять спід корчастих, чорнявих бров.
Лишає ся нам до огляненя четверта стїна зводу, в котрій є двері. Тому, що в нїй нема вікон, має вона найбільше простору до розміщеня образів і по білій части, широкій на 160 см. і по горішній части з жовтого дерева над дверима, сягаючій аж до стелї.
На свобіднім просторі в горі панують над всїма образами стрілецької вистави великі погрудя провідників українського лєґіону.
По серединї портрет теперішного вожда Українських Сїчових Стрільцїв Антона Вариводи. Погрудє кисти стрільця О. Куриласа. В глубоко осаджених очах так много доброти і пічливости, а в кутиках уст майже збиточної веселости. Але улаженє самих уст і лїнїї долїшних очних каблуків вказують на черту строгої, подрібної точности. З чола, з крою цїлого лиця вдаряє видця розвага, розумна гадка і супокій.
По обох боках вожда видимо світлинні, старанно викінчені погрудя атаманів М. Галущинського, С. Ґорука, Г. Коссака, В. Дїдушка і старшої десятницї Олени Степанівної.
Портрет вожда в різблених, золотих, простокутних рамах, 72 см.х81 см., побічш портрети, 51 см.х70 см., в гладких, овальних рамах чорної краски на вершку з золоченою прикрасою. Всїх сїм погрудий творить незвичайно поважний, гарний фриз, який завершує цїлу виставу.
Отаман М. Галущинський, референт Українських Сїчових Стрільцїв при корпусї ексц. Гофмана, глядить задуманими очима з якимсь рішучим, неприступним жестом в шиї.
(Дальше буде.)
[Дїло, 29.09.1916]
(Далї.)
Отаман Гірняк, комендант Коша УСС., з елєґантно насадженим на ніс цвікером, коротко стриженим вусом, зачесаним филясто в гору волосєм, з дещо запалими лицями, короткими заличками викликує в уяві вражінє рухливої підприємчивости і помисловости.
Погрудє О. Степанівної віддане після світлини, знаної нам всїм зі стрілецьких марок, зробленої Ю. Буцманюком 21. цвітня 1915 р. в Болехові. Голова в шапцї без дашка, очи спокійні, уста творять рівну, енерґічну лїнїю. В лици слїдно якусь болїсну рішучість, але через се, що голова звернена на право і подана де-що до нас, працює і стремить думка мимо перепон вперед.
Курінний отаман С. Горук в шапцї зі стрілецькою кокардою, з піднесеним ковнїром від кожуха. Неначе видимо, що стоїть перед Kypiнем мимо студени і вюги, щоби докладно сповнити, що обовязок вимагає. В очах схоплена черта, яку я спостеріг не раз у людий, що приїжджають з поля від огневої лїнїї. В їх очах миготить якийсь сталевий острий блеск.
Відчуває ся, що ті очи видїли вже не раз смерть своїх і ворогів, рішали про житє і смерть свого віддїлу і самі йшли на смерть.
Коли глядимо на фриз з погрудь командантів, то маємо низше на білім тлї стїни, по правій сторонї дверий мапу стрілецьких походів в рамах за склом величини 97 ст.х155 ст. Північна Угорщина, Карпати, Підгірє і низини аж далеко на північ поза Ковель простягають ся перед нашими очима, бо ми уносимо ся над тими околицями в лїтаку і видимо їх з птичого лету. Ся релїфна карта, мальована віденський малярем Ю. Карау-ом після поданих йому вказівок, має заголовок: Найважнїйші шляхи Українських Сїчових Стрільцїв в світовій війнї 1914—1916 р. Шляхи сотень від 10. IX. 1914 р., коли то вийшла перша сотня в поле аж до наступу через Болехів 29. V. 1915 р. визначені ріжними красками.
Від Болехова до Стрипи, де стрільцї прийшли 1. IX. 1915 р., назначені шляхи курінїв червоною краскою. На картї ходило менше о педантичну точність а більше о мальовничий начерк, в котрих околицях і якими шляхами поступали Українські Сїчові Стрільцї.
Наступи через Карпати йдуть чотирма провалами: Ужок, Веречки, Лавочне і Вишків. Стрільцї виходять від Мункача, де стояв їх кіш зразу в двох сусїдних селах Горонда і Страбичїв, опісля в однім селї Варпаланка. Поземелє в Карпатах, де стрільцї зводять бої з Москалями, дасть ся вимежити лїнїєю, яку поведемо через Мункач, Чап, Унґвар, Турку, Ужок, Старий Самбір, Дрогобич, Стрий, Сигіт, Густ, Мункач. Наступи і відступи поодиноких сотень в тих околицях, походи в ріжних напрямах творять на мапі сїтку, яка накриває верхи і долини Карпат неначе серпанок. Від Болехова ступають стрільцї двома головними шляхами, але всї переходять Галич, Завалів, Підгайцї, щоби дістати ся в подільську низину Зимний Кут, між Стрипою і Серетом, і перебути опісля найбільше часу в Соснові над Стрипою напроти Соколова. Стрільцї влучені тут були в корпусї ексц. Гофмана в звязь нїмецької армії ґр. Ботмера. Пересуненє лїнїї зі Стрипи назад на Золоту Липу наступило в половинї серпня 1916 р.
На бої в Карпатах припадає час від виходу в поле 10. IX. 1914 р, до бою під Болеховом 29. V. 1915 р., разом майже девять місяцїв. Наступ від Болехова до Стрипи тревав від 29. V. 1915 р. до 1. IX. 1915 р., се є три місяцї. Бої між Стрипою і Серетом, а опісля над Серетом тревали від 1. IX. 1915 р. до половини серпня 1916 р., майже 12 місяцїв. В другій половинї серпня йдуть вже бої знов над Золотою Липою. Так минули два роки повні трудів, невигоди, небезпеки, крови і смерти.
За сей час перейшла цїлі ряди стріч і боїв з кровавими стратами:
1. Бої коло Веречок. 2. Бої коло Турки. 3. Бої коло Старого Самбора. 4. Бої коло Борислава. 5. Бої коло Веречок. 6. Бої коло Дрогобича. 7. Бої коло Стрия. 8. Бої коло Синевідська. 9. Бої коло Бескида. 10. Бої коло Вишкова. 11. Бої на Титарівцї, Кливі і Маківцї. 12. Бої під Лїсовичами і Гузїєвом. 13. Бої під Викторовом. 14. Бої під Галичем. 15. Бої над Гнилою Липою. 16. Бої над Золотою Липою. 17. Бої в Зимнім Кутї між Стрипою і Серетом. 18. Бої під Соколовом. 19. Бої під Семиківцями. 20. Бої під Сосновом, Раківцем і Беневою. 21. Бої над Золотою Липою під Потуторами.
(Дальше буде.)
[Дїло, 01.10.1916]
(Далї.)
Домислїмо виправи на звіди двайцяток в жовтни 1914 і тисячі стеж, які стрільцї висилали, щоби провірити становища ворога, то будемо мали в приближеню понятє про труди, які стрільцям прийшлось поконати і які вони дальше поконують.
Се приходить на гадку, коли глядимо на мапу найважнїйших стрілецьких шляхів.
Стрілецький кіш, технїчним війсковим виразом сказати би треба "кадра", переносив ся за сей час з місця на місце. Були се слїдуючі місцевости: 1. Ґоронда, 2. Варпаланка, 3. Камінка коло Сколього. 4. Боднарів, 5. Гнильче, 6. Свистїльники, 7. Потік коло Рогатина, 8. Розвадів коло Миколаєва.
Лєґіон гуцульських добровольцїв боров ся на захід від Чернївцїв в місцевостях на граници Галичини а Буковини і відзначив ся в численних боях, особливо коло Кірлїбаби.
Оглядини карти найважнїйших шляхів українського стрілецтва забрало нам много часу. Перейдїм знов до образків.
По обох боках карти шляхів висить по 5 образцїв величини 9 ст.х12 ст., се 10 світлин непобільшених.
М. Мороз: 1. Добровольцї уставляють ся в ряди у Львові, в долинї між "Цїсарським лїском" і костелом св. Войтїха. 2. Стовпина (Колонне) добровольцїв іде перелогами на Перзенківку до вправ. Се найдавнїйші стрілецькі світлини з послїдного тижня в серпни 1914 р.
Ю. Буцманюк: 3. Гори покриті снїгом, стрільцї зі сотником Р. Дудинським стоять 4. цвітня 1915 на Маківцї і глядять в сторону противника.
Я. Рудницький: 4. Гроби на Маківцї, знимку, яку ми бачили побільшену, видимо тут в первісній величинї.
І. Іванець: 5. Стежа з 4 стрільцїв здає звіт четареви В. Сроковському, що сидить на кони. Глубокий снїг, освічений, лучами сонця. 6. Трьох стрільцїв серед снїжної завії, в колибі, на горі Татарівцї грієть ся при огни, лютий 1815. 7. Зелїзний міст в Галичи, поправлений австрійськими піонїрами.
Т. Мойсеович: 8. чет. Василь Дїдушок і хор. Йосиф Навроцький стріляють з крісів коло Болехова. 9. Стрільцї будують міст через Стрепу між Семиківцями на лївім березї і Раківцем на правім березї. 10. Перепони тягнуть ся попри хати в Соколові. Знимка з 19. сїчня 1916 р.
Під картою шляхів видимо 5 побільшених знимок. І. Іванця стежу в коноплях, що підсуваєть ся в околицї Стрипи до ворога (18 ст.х24 ст.), стежу, як пересуваєть ся через високе жито в околицї Золотої Липи (21 ст.х30 ст.), закіп, опущений Росіянами коло Болехова з рештками воєнного табору, порозгадуваного по землї (21 ст.х30 ст.)
На знимцї Т. Мойсеовича 19 ст.х26 ст. видно російську землянку, побудовану з грубезних кльоців, на лївім березї Стрипи напроти Соснова, на Веселій. Землянку оглядають власне чет. В. Дїдушок і воєнний дописувач української Боєвої Управи д-р Осип Назарук.
Світлина, виконана сотником І. Чмолою дня 25. VIII. 1915, представляє закіп з стрільцями, а на правім крилї, на самім переді образця видно стокріс, придїлений до стрільцїв і мужву, яка його обслугує.
Переходимо попри двері. Оба крила дверий отверті. Дорогою ступають цивільні і війскові. Обі струї, одна з вистави на міст, друга з мосту на виставу, кружать безперестанно неначе кров в артеріях. Але ми ще маємо оглянути образцї по другім боці дверий, сказати б орґанїзаційного змісту.
По серединї нїмецька мапа України в виданю Загальної Української Ради, виготовлена д-ром С. Рудницьким. Під мапою вставлені є статистичні дати про Україну. Величина мапи разом зі статистичним виказом в нїмецькій мові 45½ст.х53½ ст.
Числа знані нам вже дуже добре, але незнані чужим. На світї живе 36 мілїонів Українцїв, а земля, яку Українцї замешкують в Европі, обнимає кругло 850.000 квадратових кільометрів.
Для порівнаня пригадуємо собі, що Австро-Угорщина обнимає 675.887 кв. км., Сербія 48.303 кв. км., Чорногора 9.088 кв. км., Греція 64.679 кв. км., Швейцарія 41.324 кв. км., а коли би ми тих пять держав злучили в одну, браковало би нам ще 10 кв. км., щоби простір рівнав ся просторови України.
Земля на Українї врожайна, копалень вугля і металів не брак, а в нашім серци від віків живе переконанє, що маємо стреміти до злуки і до роботи на своїй землї. Тут нїчого не вдїє чужа заздрість або злоба. Наша воля рішає про нашу долю.
(Дальше буде.)
[Дїло, 03.10.1916]
(Далї.)
Під мапою України знимка 1. Іванця 19 ст.х26 ст: Архикнязь Фридрих в розмові з сотником Р. Дудинським. За сотником видно четаря Осипа Навроцького. Було там тодї ще кількох стрільцїв, представлених найвисшому вождови. В рядї стоять австрійські офіцири і якими має ще архикнязь говорити. За архикнязем війскові достойники. На передї комендант IV-гo корпусу ексц. Петро Гофман, середного росту, з коротким, підкрученим до гори вусом, обголеним повним лицем.
За ним високий, стрункий, в довгім плащи з кожушаним ковнїром ексц. ґраф. Ботмер. Подовгасте лице, коротко стрижена кінчаста борода, сиве волосє. На голові островершка (Pickelhaube).
Відвідини відбули ся 10. грудня 1915 р. на фільварку Ваґа між Новосїлкою і Сосновом близько Стрипи. Але що день не був погідний, то світлина вийшла мутна і не дала ся відповідно побільшити. А шкода, бо сама хвиля добре схоплена.
Цїлком бездоганно відсвітлив чет. Іванець відвідини престолонаслїдника архикнязя Карла Франца Йосифа в українських стрільцїв дня 23. VII. 1915 р.
Світлина, побільшена, в овальних рамах 46 ст.х60 ст., висить над мапою України.
Стрільцї стоять лавою, в двох рядах, в однім рядї більше як двадцять. Лаву видимо з боку, а архикнязя, що переходить від одного стрільця до другого, в профілю. Легкість і елєґантність постави і рухів, чепурність в триманю голови характеризують архикнязя.
Між війсковими, що затримали ся разом з престолонаслїдником перед стрілецькою лавою, видимо команданта корпусу ексц. Гофмана, а з нашої старшини ат. В. Дїдушка, який випровадив стрільцїв перед архикнязя, і присутного на відвідинах полковника Гринька Коссака. Тло того гарного образу творить висока, копериста липа і менші дерева. Торжество відбуло ся в погідний день на полянцї в лїсї, при дорозї між Гнильчем і Дрищовом, в околицї Золотої Липи.
Перший раз відвідав престолонаслїдник Українських Сїчових Стрільцїв на Угорській Українї в Густї, дня 28. XII. 1914 р. Українська Боєва Управа є в посїданю знимки з тих відвідин. Престонаслїдник над'їзджає на білім кони, сотник К. Гутковський на карім кони представляється архикнязеви перед своєю сотнею. Знимка не остра, і не дала ся побільшити, щоби могла піти на виставу, але цїлїсть гарна.
Нїякої знимки нема з відвідин архикнязя Карла у стрільцїв з дня 29. грудня 1914 р. коло гори Мунчель, де архикнязь говорив з атаманом д-ром С. Шухевичем.
Послїдний раз представляли ся українські стрільцї престонаслїдникови в Білокерницї над Стрипою дня 21. липня 1916 р. Т. Мойсеовича світлина з тих відвідин випала цїлком поправна, не є однак подана на виставі, з браку місця.
Побіч мапи України висить в рамцях статистичний перегляд працї над тїлесним вихованєм українського народу в Галичинї.
Білий простір паперу подїлений з гори в долину на 4 роздїлки (рубрики), а в кождій роздїлцї є инше товариство: В першій "Сокіл-Батько", в другій "Український Сїчовий Союз", в третій "Союз Сїчий на Буковинї", в четвертій "Український пласт".
Над тими чотирма союзами виднїє напис: "Українські руханкові і стрілецькі товариства та пластові гуртки в Австрії як підстава українського лєґіону "Українські Сїчові Стрільцї" 1914 р. По нїмецьки: Ukrainische Turnvereine, Schützenvereine und Pfadfinderscharen іn Österreich als Grundlage der Ukrainischen Legion "Ukrainische Sitsch-Schützen" 1914 p.
В першій роздїлцї видимо погрудє Сокола в сокільскій шапцї з пером а під ним слїдуючі стрічки:
І. Руханково-стрілецьке товариство "Сокіл-Батько" у Львові:
Окружні товариства "Соколи" — 48
Окружні товариства "Сїчи" — 6
Товариства "Соколи" — 310
Товариства "Сїчи" — 602
Загальне число товариств — 667
Загальне число членів — 58.627
Рік основаня: 1894.
(Дальше буде.)
[Дїло, 04.10.1916]
(Далї.)
Під написом: "ІІ-ий Український Сїчовий Союз" розмежені є 2 роздїлки. В першій стоїть в горі погрудє Сїчовика "У. С. Союза" в високій шапцї з довгим викидом і пером, в другій погрудє стрільця в шапцї-мазепинцї.
Під погрудєм Сїчовика написано:
А. Товариства Сїчи".
Повітові товариства "Сїчи" — 29
Товариства "Сїчи" — 915
Загальне число товариств — 944
Загальне число членів — 60.000
Погрудє стрільця в мазепинцї завершує такі числа:
Б. Сїчові Стрільцї:
Курінї — 4
Товариства "Сїчові Стрільцї" — 86
Загальне число членів — 8.200
Рік основаня: 1913.
В рубрицї: III. з погрудєм буковинського Сїчовика в смушевій шапцї, який представляє "Союз Сїчий на Буковинї" наведені числа:
Повітові "Сїчи" — 6
Товариства "Сїчи" — 106
Загальне число товариств — 112
Загальне число членів — 6.000
Рік основаня: 1902.
Послїдний віддїл окрашений погрудєм хлопця пластуна в пластовім крисатім капелюсї:
IV. Український пласт:
Пластові гуртки — 34
Загальне число членів — 1.700
Рік основаня: 1912.
В виказї бракує роздїлу V., який однак доданий є в катальозї вистави "Ofiiziеllеr Katalog der Kriegsausstellung Wien 1916". На сторонї 184, де згадана є стрілецька вистава і поданий текст статистичного виказу:
V. Спиртове товариство студентів висших шкіл у Львові "Україна". (Унїверситет і полїтехнїка):
Число членів — 122
Рік основаня: 1911.
Загальне число українських руханкових, стрілецьких, спортових товариств і пластових гуртків в Австрії: 2.167.
Загальне число членів 120.299.
При тім числї стоїть в виказї нарисований лев, що спинаєть ся на скалу.
Послїдна роздїлка в долинї виказу окрашена образцем, викінченим після світлини М. Мороза зi стрілецьких вправ на Перзенківцї коло Львова в серпни 1914 р. Під тим рисунком стоїть:
Загальне число добровольцїв, які зголосили ся в Українській Боєвій Управі в серпни 1914 р.:
27.682.
Сей статистичний виказ величини 36 ст.х72 ст. в скромних дубових рамах представляє роботу руханкових і руханково-пожарних, спортових і стрілецьких товариств в протязї 20 лїт, від перших основних зборів першого руханко вого українського товариства до Шевченківського здвигу, — від 1894 до 1914.
Кілько то споминів переходить через голову, коли ті назви, роки, числа читаємо!
В роцї 1892 відбули ся в "Народнім Домі" у Львові збори, які розважали, чи українське руханкове товариство назвати "Сїч" чи "Сокіл". Поступoвa молодїж стояла від вражінєм приїзду чеських Соколів до Львова і переголосувала назву "Сокіл". В роцї 1894 в лютім вибрано перший видїл "Сокола Батька" і від тепер зачинаєть ся робота над тїлесним вихованєм народу. Хоч властиво верший пожарний "Сокіл" основав ся в селї Купчинцях вже в роцї 1891.
Головну заслугу около основаня "Сокола-Батька" положив Володимир Лаврівський, який писав про вихованє до рухливости і завзятя в "Дїлї" і "Громадськім Голосї" та заохочував до закладаня "Соколів" і "Сїчий". В р. 1894 видав порадник для руханки і пожарництва з приказами до впоряду в формі калєндаря на рік 1895, видав опис ситківки і союзняка.
Галицькі сїльські відносини витворили окремий тип товариств, які занимають ся у нас просвітою, руханкою, пожарництвом, стрілянєм до цїли і народними вправами.
В роцї 1900 в маю оснували селяни пожарно-руханкове товариство, до котрого устав зладив д-р К. Трильовський на підставі уставу В. Лаврівського, дібрав назву "Сїч", яку тому 6 лїт молодїж відкинула і впровадив в уставі технїчні козацькі назви. Се стало ся в Завалю снятинського повіта.
(Дальше буде.)
[Дїло, 05.10.1916]
(Далї.)
При своїй рухливій, козацькій вдачи спричинив Д-Р К. Трильовський, що в Коломийщинї, Снятинщинї, Косівщинї основували селяни "Сїчи". В Коломиї відбули ся три більші сїчові свята, одно свято відбуло ся в Станиславові, одно в Снятинї.
На Буковинї почали основувати ся "Сїчи" від року 1902, а на підставі засад, поставлених спільно від представників "Сокола Батька" і "Сїчового Союза", які ухвалив конгрес "Просвіти" в лютім 1909, полишив "Сокіл Батько" кождому новому товариству свободу в виборі назви "Сїч" чи "Сокіл", тим більше, що таке жаданє висказували селяни дуже часто.
На Буковинї основала ся перша "Сїч" 2. падолиста 1902 в Кіцмани, а "Союз Сїчий" 4. червня 1905.
Вправи спортові і легка атлєтика розцїкавили молодїж в академічній ґімназії у Львові в р. 1904. Тут повстав "Український Спортовий Кружок", який дав початок до основаня спортових кружків при середних школах. Перша стріча української дружини з польською в союзняку відбула ся в р. 1909 і скінчила ся побідою Українцїв. Перші легкоатлєтичні змаганя перевів У. С. Кружок в р. 1910.
Товариства "Сокола Батька" переводили безпереривно місцеві, окружні і областні здвиги, пожарні і руханкові курси. Появив ся цїлий ряд описів і брошур про руханку, гри і забави, пожарництво а в р. 1911 обширний Порадник для Сїчий і Соколів Семена Ґорука.
Перший краєвий здвиг українських руховиків відбув ся в р. 1911. Сей поважний народний виступ знайшов відгомін в европейських часописях. Устрій здвигу перевіз "Сокіл Батько". Здвиг побудив молодїж до устрою рухових вправ в кружках і товариствах. Шкільна молодїж зачала гуртувати ся в пластї. Пластом заняли ся передовсїм Петро Франко і д-р Ол. Тисовський. Під впливом здвигу основала українська молодїж унїверситету і полїтехнїки академічно-технїчне товариство спортове "Україна", одиноке спортове товариство слухачів висших шкіл в Галичинї.
Стрілецький здвиг наших сусїдів у Львові в роцї 1912, який був неначе відповідю на український здвиг в р. 1911, викликав в українській академічній молодїжи постанову основати чисто стрілецькі товариства.
Руханкові товариства "Сокола-Батька" і "Укр. Сїчового Союза" поклали вагу на полеві вправи і на науку стріляня. Запорожська Рада в грудни 1912 перевела наради і ухвали про стрілецтво на підставі реферату д-ра Л. Цегельського.
В р. 1913 видав "Сокіл Батько" калєндар "Вістий з Запорожя" на рік 1914 з впорядом, полевими вправами і вказівками про стрілецтво.
Академічна молодіж перевела наради і постанови про устрій Стрілецтва і про стрілецький однострій. Найбільше натрудив ся тут слухач фільософії Іван Чмола. Молодіж видала лїто ґрафовані описи про кріс і стрілянє. Д-р К. Трильовський і д-р Цегельський прийшли академічній молодїжи в поміч при обрадах над уставом і над одностроєм Стрілецтва. Погляди про начерк уставу стирали ся зі собою. Було стремлінє, щоби стрілецькі товариства мали один і той сам устав на цїлу Україну, а не ріжні устави, як се бачилося в товариствах "Сокола Батька", в товариствах "Сїчового Союза". Bсї бажали лучити тепер сили в один устрій і уникати відрядних ріжниць. Обставини так зложили ся, що з трьох ріжних уставів власти затвердили устав для товариства "Сїчові Стрільцї" і перше таке товариство основалося у Львові р. 1913. Головою став д-р В. Старосольський, писарем Ф. Королїв. Ріжницї не дали ся уникнути.
Прилюдно виступили перший раз стрільцї львівської "Сїчи" Січового Союза р. 1913 під проводом свого голови Дашкевича у капелюхах і одностроях, які ухвалила академічна молодіж на підставі цїлого ряду обрад.
В р. 1913 видав "Український Сїчовий Coюз" підручник "Впоряд", який є першим, повним підручником про впоряд в чисто війсковім стилю. Авторами були І. Демчук і О. Семенюк.
Шевченковий здвиг в роцї 1914 дав перегляд з роботи в областях руханки, пожарництва, спорту, пласту, стрілецтва. Bсї признавали і до нинї признають, що се було найкрасше народне торжество, які дотепер український нарід уладжував. "Сокіл-Батько", "Український Сїчовий Союз", "Спортове Товариство Україна", "Український Пласт" і українське стрілецтво виступили до вправ, до походу.
(Дальше буде.)
[Дїло, 06.10.1916]
(Далї.)
Европейська війна вдерла ся в усї области житя і роботи в Европі.
Українцї основали "Загальну Українську Раду" 30. липня 1914, а "Українську Боєву Управу" 3. серпня 1914. "Загальні Українська Рада" злучила представників "Сокола Батька", "Українського Сїчового Союза" і українського стрілецтва в "Українській Боєвій Управі", яка під проводом д-ра К. Трильовського перевела улад "Українських Сїчових Стрільцїв", маючи свою урядовню у Львові при ул. Мохнацького ч. 12.
Устрій українського лєґіону стрінув перешкоди у своїх і у чужих.
Начальство над Українськими Сїчовими Стрільцями обняв на жаданє Загальної Української Ради М. Галушинський 18. серпня 1914.
Воєнні обставини спричинили, що провід стрільцїв в поли перейшов на атамана Гриця Коссака, а від марта 1917 на підполковника Антона Вариводу. Провід Коша обняв в лютім 1915 атаман д-р Никифор Гірняк. В лютім 1916 виділено в Коши "Вишкіл" ("Ausbildungsgruppe"), а провід вишколу одержав майор Тарнавський, який з придїленою старшиною викінчує образованє сотень.
Уряд орґанїзаційного шефа, який посередничить між українським лєґіоном і війсковими властями і впливає на розвій і устрій Стрілецтва, повнить М. Галущинський, як стрілецький референт при IV. корпусї.
Статистичний виказ з роботи над тїлесним вихованєм будить в нас цїкавість побачити на виставі статистичні викази з розвою українського лєґіону про:
1. Кіш. 2. Поле. 3. Обоз (Ттен). 4 Помічню (Hilfsplatz). 5. Недужнище (Marodenhaus). 5. Збірнї.
Ті викази буде вільно предложити до відома загалу доперва по війнї, а тимчасом перейдім до дальших образцїв.
Під виказом про тїлесне вихованє висить світлина М. Мороза 19 ст.х26 ст., з 23. серпня 1914, яка представляє, як добровольцї відпочивають по вправах на подвірю Академічного Дому. "Верндлї", уставлені в піраміди, а стрільцї лежать ще в цивільних одягах на земли довкола знаної галузистої грушки, що росте перед Академічним Домом.
На світлинї О. Кузьми, величини 20 ст.х34 ст. видимо віденський ратуш, а II. віденська сотня в мазепинках на голові дефілює дня 26. IV. 1916 в день своєї присяги перед членами "Загальної Української Ради", "Української Боєвої Управи" і перед війсковими достойниками.
Недалеко видимо світлину четаря Д. Кататая і тої стрілецької старшини, яка сю сотню вишколювала на майданї віденського Шмельцу. Четар і його дружина, всї в шапках мазепинках. Знимка з 21. IV. 1916 О. Кузьми, величини 40 ст.х60 ст.
Сюди належить світлина хорунжого ІІ-ої віденської сотнї з дня 27. IV. 1916 з прапором в руках, який подарували тій сотнї віденські Українки. Світлив О. Кузьма, величина 44ст.х22 ст. Світлину прапора українського лєґіону не можна було на виставі помістити, бо прапор викінчуєть ся власне у Львові після начерків голови Артистичної Горстки У. С. С. І. Іванця з рамени українського жіноцтва.
"Український Жіночий Комітет" відсвітлений О. Кузьмою при пакованю любисток для стрільцїв в комнатї Видавничого Віддїлу Боєвої Управи у Відни 2. І. 1916. Овальні рамцї, 25 ст.х32 ст.
В рамцях величини 34½ ст.х49½ ст. поданий перегляд на стрілецькі однострої. Зібраних є пять знимок в гарну цїлість.
Чета львівської "Сїчи", "У. С. Союза" стоїть в лаві на горі при "Цїсарськім Лїску" у Львові з кpicaми через плече. Одяг: Черевики, камаші запинані на бік, короткі штани, куртка з ґузиками на верхи, викладений ковнір, 4 кишенї на передї з круглавими клаптами. На голові крисатий капелюх в видї шолому для тропікальних війск.
Сей одяг ухвалила молодїж унїверситету і полїтехніки. В нарадах, получених з виставою рисунків, які наспіли на оголошений убіг, взяв участь відпоручник "Сокола Батька". Сукно ухвалено сивої краски, яку тодї носило війско і українські Соколи. Цїлою справою занимав ся головою І. Чмола. Львівська "Сїч" "У. С. Союза" відбувала в тім одязї під проводом свого голови Дашкевича полеві вправи і перевела торжество підносин прапора.
(Дальше буде.)
[Дїло, 07.10.1916]
(Конець).
Побіч сеї світлини бачимо стежу під проводом Я. Рудницького, що продирає ся через лїс в Карпатах коло Страбичева, в шапках мазепинках, в одязї того самого крою, що попередний. Сей одяг ухвалила перед Шевченковим здвигом з початком р. 1914 стрілецька комісія Українського Сїчового Союза. Начерк шапки з дашком, подібної до шапки, яку носив гетьман Мазепа на образї О. Куриласа, подав був Л. Лепкий, який перебував тодї в Бориславі. Оливкову краску сукна піддав д-р К. Трильовський, практичне виконанє проєкту перевів Д. Катамай.
В шапцї мазепинцї і в одязї оливковім виступали на Шевченковім здвизї "Сїчові Стрільцї У. С. Союза" зі Львова, Борислава і инших місцевостий.
Трета світлина представляє чету "Запорожських Стрільцїв", яку поставили на Шевченківський Здвиг в р. 1914 "Сїчи" і "Соколи" "Сокола-Батька".
Чета ступає улицею Коперника в празничнім здвиговім походї під проводом атамана д-ра С. Шухевича, в повнім наборі, з крісами, ладівницями і тайстрами.
Одяг має той сам крій, що попередні, лише клаптї від кишень на передї куртки не скраяні круглаво, а гранчасто, після мотивів українського стилю. На викладанім ковнїри відмінні відзнаки. Шапка з дашком, а головач шапки виконаний після рисунку козацької шапки в альбомі "З козачої старини" Васильківського і Самокиша з поясненями Явірницького.
Перед здвигом пopoзумів ся "Сокіл-Батько" з "У. С. Союзом" про краску стрілецькогo однострою, щоби оба стрілецькі устрої не ріжнили ся від себе що найменше краскою. Одяги "Сїчових Стрільцїв" і "Запорожських Стрільцїв" були на здвизї з такого самого сукна оливкової краски.
На четвертім образци видно закіп на замковій горі в Густї. Сотник К. Ґутковський стоїть зі своїми стрільцями в закопі, готовий до оборони. Стрільцї і сотник в одностроях австрійської армії, на лївім боцї шапки синьо-жовта кокардка зроблена зі стяжки.
Синьо-жовта кокардка, нераз з левком по серединї стала ся одинокою відзнакою Українських Сїчових Стрільцїв підчас сеї европейської війни, бо переведенє відрубного стрілецького однострою сперло ся на технїчних перешкодах, які все є найтруднїйші.
Пятий образець, се знимка четаря Д. Катамая і підх. М. Олокн з старшиною, яка вчила II-гу віденську сотню. Передше бачили ми побільшенє, тут бачимо світлину природної величини. Учасники ґрупи одїті в шапки мазепинки, після давного проєкту Я. Лепкого.
Начерк цїлого стрілецького одягу потребує все ще декотрих доповнень, які вже близькі цїлковитого порішеня.
Наші оглядини стїн закінчую світлиною з засїданя Боєвої Управи під проводом голови д-pa К. Трильовського, який з енерґічним жестом в голові і руках сидить за столом з паперами. Писар Д. Катамай слїдить перебіг дебати, щоби записати ухвали. Часть членів сидить, а часть стоїть довкола стола, заст. голови В. Темницький вказує пером на якісь слова в протоколї, о які певно в дебатї ходить. Знимка повна руху і житя.
Українська Боєва Управа лучить тепер ідейно всї руханкові, руханково-пожарні, спортові і стрілецькі товариства, переводить бранку, впливає на устрій і стан лєґіону і занимаєть ся немічниками стрільцями, які опускають лєґіон. Такого уладу, як сей, потрібно нам також по війнї. Се могла би бути головна управа всїх товариств, які занимають ся тїлесним вихованєм. Вона надавала би напрям тїлесному вихованю народу, а передовсїм вихованю хлопця на здорового, витревалого і ідейного українського вояка.
В пультах по обох боках дверий представлені друки команди лєґіону і команди збірнї у Львові, яку веде отаман д-р М. Волошин, і команди збірнї у Відни, веденої чет. Д. Кaтaмаєм.
Школи у Володимирі Волинськім з дїтворою і учителькою, комендантом Володимиром Мартинцем і комендантом комісаріяту У. С. С. чет. М. Саєвичем звертають нашу увагу.
Оказові числа гумористичних часописий, які виходять в Коши, і рисунки Стерчука з "Пресової Кватири" оглядаємо за склом.
В поли працює "Артистична Горстка", в подібнім напрямі працює при Коши У. С. С. "Пресова-Кватира".
Вона задала собі так много труду, щоб поробити записки і зібрати світлини зі стрілецького житя, що мушу про неї дещо більше пояснити.
Гадку, щоби основати "Пресову Кватиру" піддав проф. М. Угрин, який в мартї 1915 приїхав з Праги до коша в Варпаланцї і в порозуміню з командантом коша д-ром Гірняком основав "Пресову Кватиру". В маю 1915 став головою кватири Т. Мелень, а коли він згинув від російської кулї, став головою 20. червня д-р Осип Назарук, що працював в нїй до 10. жовтня 1915. Опісля провадив Пресову Кватиру ст. дес. М. Угрин. Пресова квaтиpa збирає стрілецькі вражіня, піснї, оповіданя, пише хроніку Коша, виконує світлини і подає вістки до часописий про українське стрілецтво. Від 6. червня стоїть Прасова Кватира під безпосередним проводом атамана Гірняка. Ст. дес. М. Угрин виїхав на Волинь, щоби там доробити світлини з тих околиць, які заслугують на нашу особливу увагу з історичного або культурного боку.
В кутї коло портрету Гринька Коссака звисає темно-синя хоругов з жовтим львом. Се хоругов українських добровольцїв "Народної Ґвардії" в Зборові з р. 1849. На пультї лежить синя лента з двома білими написями: "Treue führt zum Siege". "Erzherzogin Sophie von Oesterreich 1849". Сю ленту переслала архикнягиня Софія, мати цїсаря Франца Йосифа І. "Головній Руській Радї" в грудни 1849 р. до прапора народної ґвардії Українцїв у Львові...
На столї лежать українські і нїмецькі книжки і брошури, українські і нїмецькі часописи, які пишуть про українське питанє.
Між виданями заслугує увагу альбом воєнних рисунків панї Кульчицької з Перемишля. Участь українського народу в війнї представила малярка в серії рисунків, які подають головні теми війни: Стрільцї, стрілицї, добровольцї-гуцули, українські полки, терпіня матери, труп борця.
Гостї вписують ся на спомин своїх відвідин в памятну книгу.
Кождий з гостий признає, що вистава робить гарне вражінє, бо образи є старанно дібрані, а стїни та простір не є переладовані предметами.
Дехто думає, що в такім зводї, що має 4 м. ширини а 8 м. довжини, можна поставити ще ляльки з стрілецькими одностроями і моделї з стрілецьких боєвищ в Карпатах, під Галичом, над Стрипою, моделї з мостів або землянок. Се убило би лише простір і гробило його коморою повною предметів.
Коли у Львові знайдемо більше простору, тодї можна дати на виставу далеко більше предметів, узгляднити також потребу моделїв.
Вистава сповнює свою задачу, бо публика заповнює битком стрілецький звід а присутні стрільцї, які повнять службу, дають цїкавим видцям всякі потрібні поясненя. Особливо стрілець Ганківський має особливий дар пояснити гарно зміст екстази і підчеркнути в поясненях, що заслугує на особливу увагу.
Вірю, що прийде час, коли стрілецьку виставу будемо оглядати у Львові і в инших містах Галичини.
[Дїло, 08.10.1916]
09.10.1916