Родина яко огнище національної свідомости

(Присвячено рускому жіноцтву.)*)

 

Як би ви вчились так як треба,

То й мудрість би була своя...

Т. Шевченко.

 

Родина єсть підвалиною суспільного житя, огнищем всяких честнот суспільних, а именно також національної свідомости.

 

Хто-ж в родинї найбільш покликаний до того, щоб розбуджувати і плекати національну свідомість? Чи може сю задачу сповнити батько, котрий більшу частину дня проводить звичайно по-за кружком родинним? Батько не може при найщиршій воли займати ся вихованєм дїтей, він не може покористуватись кождою і часто найпригіднїйшою нагодою, щоб розбуджувати і піддержувати національне чутє і думанє, бо як вельми влучно сказав Шіллєр:

 

"Der Mann muss hinaus

Ins feindliche Leben,

Muss wirken und streben

Und pflanzen und schaffen,

Erlisten, erraffen,

Muss wetten und wagen

Das Glück zu erjagen."**)

 

Инакше становище в родинї займає мати. Она береже і плекає своїх дїток, співає им і оповідає, віддає ся дїтям з такою любовію, дбалостью і саможертвою, на яку може спромогтись одна тілько мати. Так як влучно сказав Шіллєр на становище батька, так гарно зобразив сей великій поет трудну і високу задачу матери в родинї:

 

"Und drinnen waltet

Die züchtige Hausfrau,

Die Mutter der Kinder,

Und herrschet weise

Im häuslichen Kreise

Und lehret die Mädchen

Und wehret den Knaben

Und regelt ohn' Ende

Die fleissigen Hände."

 

Нїхто не зможе заступити матери в родинї — і справдї щасливі ті дїти, котрі мають добру і освічену матір! Зpoзyмiв се і наш нарід і зобразив нам в пісни идеал матери піднесений до обоготвореня.

 

"Мати наша, мати!

Де-ж нам тебе взяти?

Хиба тебе мати

Та намалювати...

Намалюю матїр

На божничку в хатї,

На божничок гляну —

Матїр і спомяну;

Назад оберну ся —

Сльозами заллю ся...

 

Наш нарід справедливо називає матір порадонькою, порадницею вірною.

 

Як-же-ж щаслива і така мати, котра покликана сповнити найкрасщу, і найвисшу з усїх задач: передати будуччинї, скілько спроможно, щасливу истоту! Освічена мати орудує повною чapoдїйнoю скарбоною казок, переказів, оповідань і пісень. З великою обережностію вибирає добра і освічена мати поживу для дїтокь з сеї чародїйної скарбони, бо знає добре, що всяка постать, всяка черта характеру відібьє ся в души дитячій в тім віцї міцнїйше, як коли небудь. Таким побитом кладе мати основні підвалини характеру, якій має виробити ся в кождій дитинї. Щирість і привітливість, cі головні прикмети характеру, потрібні в обходї товарискім, поміркованє у всїм в инші прикмети характеру можуть родичі відповідним способом в дѣтяx розбудити і скріпити. Те саме можна сказати про патріотичні і національні чутя і змаганя. Розбуджуючи і плекаючи ті чутя і змаганя, виступає вже родина з свого тїсного кружка і лучить ся з цїлостію висшого значіня, з народом.

 

Нїхто не заперечить, що велику вагу для цїлости, се-б то для народу має дух, якій віє в родиннім огнищи. З того виходить, що і мати має важну ролю в справі національного вихованя. Без матери не можна нїяк національного вихованя довести до досконалости, а коли се хочемо осягнути, то мусимо дати нагоду матери, щоб она розбудила і скріпила національне чутє і національне думанє.

 

З жалем мусимо сказати, що на сю задачу вихованя в родинї доси у нас вельми мало звертали бачність або несвідомо прямували до той цїли.

 

Велика частина руских дїтей росте собі оттак, віддана Божій воли, і здає ся, що вже все для них зроблено, коли не ходять голодні та нагі. Щасливі ще такі дїти, коли доведесь им на селї поміж челядію попасти на таку людину, що звичайно вивінована з чародїйної скарбони народної защепить в их серце тую любов до свого рідного слова, дасть им пізнати чарівну силу рускої казки і чудову красу рускої пісни. Се вже буде для тих дїток вказівка, що при звичайних обставинах не дасть им зійти з народного шляху. Бувають однак і такі роднни, де дїтям не можна сходитись з челядью, щоб не попсувались, а від матери не почують руского схова, лиш польске, бо руске нїби то "просте", "хлопске" [як се, на жаль, буває ще по-части між рускими родинами по містах і не в однім священичім домі], та й в тій польскій мові не вчують від матери нїчого, що розвивало-б их ум, підносило духа, ублагородняло серце! Такі дїти, вирісши, тиняють ся опісля, слїпуючи серед людскої суспільности, не знаючи, де им прихилитись, на що і для кого они живуть на світї.

 

Коли така доля доведе ся хлопцям, то ті ще деколи хоч в школах попадуть на людей [товаришів шкільних, учителїв], що вкажуть им праву дорогу, а кілько-ж таких хлопцїв, не маючи підвалин національної свідомости і характеру з дому, сходить на манівцї і пропадає, або стає ворогами рускої суспільности!

 

А вже-ж сумна доля таких дївчат, що виростають зовсїм несвідомими истотами або національними недоріками. Науками шкільними рускі дївчата мало що користують ся і лиш дуже немногі виходять повисше круга звичайної народної школи, а коли-б нам прийшло виказати процент руских дївчат в видїлових школах або семинаріях учительских, мусїли б ми вельми засоромитись, але се не спиняло наші верховодячі женщини петиціонувати о право руских дївчат до університетских студій! Які-ж то будуть матери з таких дївчат і яких они виховають дїтей?! На се може де-хто замітити, що нема у наших людей на се спроможности, нема за що дати дочкам освіту. Одначе ся замітка тілько в невеликій частинї справедлива, бо кілько-ж руских дївчат без всякої освіти віддає ся нераз з кілька тисячним віном, або кілько то батьків [именно між священиками] могли-б в домашній науцї дати своїм дочкам потрібну освіту? А вже-ж і се річ відома, що від трицяти лїт пильно заходимо ся, щоб допомогти хлопцям в науках, і спромогли ся оснувати десяток бурс для хлопцїв, а для дївчат нї одної, бо й те, що почали на тім поли, не довели до ладу [институт дївочій у Львові і Перемишли], не тямлячи про се, що як буде виховане наше жіноцтво, таке наше будуче поколїнє.

 

Коли-ж зміримо ступінь освіти тих немногих руских дївчат, що або з дому виносять знанє польскої мови або ходять до шкіл видїлових і учительских семинарій, то й тут дійдемо до вислїдків не дуже відрадних. Знанєм польскої мови користують ся они звичайно о стілько, щоби прочитати яку там Bibliotek-y Powieści i Romansów або Nowe Mody, а зі шкіл прилюдних для національної свідомости виносять або мало що або нераз баламутні погляди і poзуміня. Таким побитом вихованє і освіта дївчат у нас ще стоять вельми низько, хоч маємо літературу, котрої твори могли би бути окрасою якого-небудь европейского письменства, з котрої могло б наше жіноцтво чимало черпати засобів для свого національного ocвідoмлeня. Що-ж дивного при таких обставинах, що твори лучших навіть письменників десятками лїт вилежують ся на полицях і в маґазинах книгарских або по хатах авторів?

 

Отсі обставини спонукують мене подати кілька гадок, як би рускі родини могли красше сповняти трудну і преважну задачу національного вихованя молодого поколїня жіночого, а коли, мовляв, гадка гадку poдить, то ачей знайдуть ся у нас люде, що може вкажуть ще красшу дорогу до тої високої цїли.

 

*) Може де-хто з "поступовцїв", прочитавши наголовок сеї статьї, здвигне плечима, що я заговорив на тему націоналізму. Одначе се річ неперечна, що національна свідомість — се одна з найслабших сторін в розвитку нашого народу і тому треба національну свідомість і поміж рускою інтелїґенцією і в масах народу розбуджувати, плекати і піддержувати. Чехи, на котрих у нас часто люблять покликуватись, нарід високо розвинений що-до національної свідомости, а все-ж таки оден з найзнатнїйших молодо-ческих заступників в радї державній, д-р Едвард Ґpeґp, певно "поступовий" чоловік, заявив з натиском в имени своєї партії: "Ми передовсїм національна партія!" Скілько-ж Русинам ще треба позаходити ся, щоб довести нарід до такої національної свідомости, якою визначають ся Чехи?!

**) Наводжу слова нїмецкого поета з оріґіналу, позаяк не маємо ще доброго перекладу єго знаменитой поеми Die Glocke.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 28.08.1891]

 

(Конец.)

 

Головним средством за-для розбудженя і плеканя національної свідомости і освіти єсть рідна мова і література. Було колись [а знаю се по переказу від покійної матери] одинокою лєктурою руских дївчат в недїлї і свята [бо в будні займались роботою] були акафисти. З того часу посеред вельми трудних обставин гарно розвинулось і збогатилось руске письменство. Заслужене товариство "Просвіта" видало чимало книжочок пригідних для молодого віку. На-взаводи з "Просвітою" починає пускатись "Руске товариство педаґоґічне" і подало руским дїтям кілька гарних і добрих книжочок, а можна сподївати ся, що подвоять свою ревність на тім поли. "Товариство имени Шевченка" не щадить накладу, щоб "Зорю", завдяки невсипучим заходам впорядчика В. Лукича, зробити справдешним письмом руских родин і виперти так з руских хат всяку чужину. Черновецка "Бeсїда" від кількох лїт видає цїнну "Бібліотеку для молодежи". Та й приватні видавцї силкують ся поповнити недостатки лєктури для молодого віку, от хоч-би илюстроване письмо для дїтей "Дзвінок" і кілька книжочок виданих накладом сеї часописи. Жаль тілько, що з сими виданями можна стрітити ся мало в котрій рускій хатї, так що они видавцям або мало або зовсїм не оплачують ся і за-для того перестають виходити. Так перестали виходити два вельми хосенні виданя "Руско-україньска (правильно повинно б бути "україньско-руска") Бібліотека" д-pa Е. Олесницкого і "Руска Бібліотека" И. Онишкевича, видавана опісля "Академичним Брацтвом". Спеціяльно для руского жіноцтва оснував при "Дѣлї" пок. Володимир Барвіньскій "Бібліотеку нийзнаменитших повістей" і почав з перекладів инших европейских повістей, щоб розбудити охоту до читаня руских видань між жіноцтвом, звиклим до чужих взорів, котре нерадо брало в руки повісти з руского житя. Опісля думав пок. Волод. Барвіньскій перейти до оріґінальних руских повістей, і се мушу в признанєм замітити, що Хв. Редакція "Дѣла" останними часами звернула бачність на сей заповіт колишнього редактора і видала "Причепу" та "Хмари" Ивана Левицкого, "Чорну Раду" П. Кулїша, "Чайковскій" Е. Гребінки. Можна б лише бажати, щоб і дальше редакція "Дѣла" подавала хоч-би й давнїйші, але мало приступні ширшій публицї повісти оріґінальні. А кілько то жемчугів розсипано в безсмертних творах Квітки, Шевченка, Кулїша, М. Вовчка, Стороженка, Нечуя-Левицкого, Кониського, Мирного, Федьковича і инших, котрі можуть загріти серце для нашої мови і літератури, для руского народу? Белєтристична наша література така богата і гарна, що на нїй могло-б виплекати ся справдїшне руске поколїнє.

 

А вже-ж найбільш може причинити ся до національного вихованя наших дївчат исторична наука. Від участників рускої проїздки до Чех дізнавсь я, що в кождій, навіть міщаньскій чи селяньскій хатї ческій лежить исторія ческого народу, і певно, що лежить там не лиш для окраси стола, але й читають і виучують єї пильно. Я мав нагоду розмовляти з освіченими Чехами і кождий з них основно обзнакомлений з исторією свого краю і народу. Чи-ж можна дивувати ся, що свідомість національна така жива у Чехів, що они так горячо боронять своїх прав, що они одної пяди землї не уступлять елєментови нїмецкому? Як же у нас сумно на тім поли! Не хочу вже говорити про селян і міщан, між котрими освіта загальна при всїх щирих змаганях вельми мало ще розповсюджена, а не то исторична. Але погoвopiм з нашою интеліґенцією, — кілько там знайдемо людей, що би знали исторію руского народу, нею интересувались і дбали о розширенє историчної освіти? Наша молодїж з невеликими виїмками зовсїм не горнесь до науки рускої исторії, котру вважає мабуть уже злишною і майже всї свої сили звернула до питань суспільних, хоч і на тім поли не черпає відомостей з основних дїл научних, а дуже часто лише з брошур та часописей мірної вартости. Коли Поляки в Галичинї виховали поважний кружок молодих многонадїйних историків, у нас між молодим поколїнєм не бачимо робітників на тім поли. Між нашим жіноцтвом бачимо в останних лїтах живійшій рух, одначе рух сей обертаєсь коло питань, котрі стоять на черзї у високорозвитих культурних і свідомих себе народів західно-европейских, а про историчну освіту нїхто тут не дбає. То й не дивниця, коли між рускими дївчатами вельми мало подиблемо таких, що знали-б исторію свого народу.

 

А вже-ж не можна сказати, щоб не було з-відки зачерпнути науки исторії руского народу. Таке дешеве виданє, як "Илюстрована исторія Руси" товариства "Просвіта", приступно для найбіднїйшого чоловіка. Для більше освічених виходить "Руска Исторична Бібліотека", котрої друкує ся вже XIV-ий том. Историчні моноґрафії, писані артистичним пером М. Костомарова, між тими знаменита моноґрафія "Богдан Хмельницкій", повинні-б находити ся в кождій освіченій родинї рускій. Одначе на сором сконстатувати мушу, що таких родин вельми, вельми мало, і то самі менше заможні, коли тимчасом більше грошевиті люде жалують "викинути" гріш на руску книжку, та ще наукову. Не нарікайте-ж на нашу лиху долю, не дивуймо ся, що сусїди нас далеко випередили, що на кождім поли усуває ся нам земля з-під ніг, бо нема у нас свідомости ясної: хто ми і куди нам прямувати? Хто не має горячого серця для свого народу, той не спроможесь на яку-небудь жертву для него, не постоїть за єго права, не зуміє подбати для єго поступу і розвитку.

 

Чи-малу прислугу в національнім вихованю може віддати спів. Щасливі дїти, що мають матїр, котра их від колиски вилелїє звуками рускої пісни. Яку вагу має cпiв для національного розбудженя мас народних, се показав наглядно наш подільскій Орфей, Вп. п. Іосиф Витошиньскій з Денисова, котрого великих заслуг на тім поли не вміла ще руска суспільність приналежно оцїнити. Свого часу нераз можна було читати в "Дѣлї", якій рух між pyским жіноцтвом викликав жіночій хор в Тернополи, а се було головним спонуканєм до основаня руского товариства співацкого у Львові "Боян". Се товариство може вельми успішно оживити і скріпити свідомість національну, коли плекати-ме свою національну музику.

 

На останку може богато причинити ся до піддержаня національної свідомости між руским жіноцтвом також мода. В хвилях, коли у нас свідомість національна почала живійше проявляти ся, можна було і між нашим жiнoцтвoм побачити національні костюми. Одначе з жалем сказати мусимо, що сі національні костюми відтак знов щезали і уступали місця чужим, бо наше жіноцтво так невільничо піддались примхам чужої моди, що не могло позістати при народних костюмах, бо то вже не модні. А вже-ж національний україньско-рускій костюм навіть в Парижи признали найгарнїйшим і таким він справдї представляв ся на одній картинї кольорованого Bazar-у. Годить ся однак примітити, що у нас мало хто одягає ся в костюм з прикметами чисто-народними, а часто появляє ся в костюмі якась мішанина і самовільна комбінація, котра зводить єго на нї-на-що. В сїй оправі помістило було "Дѣло" окремий фейлєтон перед двома трема роками, а ілюстрована "Зоря" вчинила-б велику прислугу рускому жіноцтву і національній справі, коли-б подала взірцї національних костюмів жіночих і их крою. Коли наші женщини могли в Чехах виступати в національних костюмах [хоч деякі в не зовcїм коректних] і там за те именно витали их з ентузіязмом, чому-ж не могли-б єго носити у себе дома?! Вже й Нїмцї починають бунтувати ся проти примховатої францускої моди, котра єсть в руках спекулянтів і доводить жіноцтво до марнотравства. В однім берлиньскім илюстрованім виданю бачив я проєкт найвідповіднїйших костюмів для жіноцтва і між ними був оден, котрий вельми нагадував простотою, але зовсїм не дорівнував красою нашому україньско-рускому костюмови. Чи-ж наше "поступове" жіноцтво, котре так богато говорить і пише про еманципацію женщин, не мало-б сили виеманципувати ся з тої неволї француских експльоататорів і вернути до свого гарного і доброго костюму?

 

Сим кінчу тих кілька заміток про національне вихованє нашого жіноцтва, а коли може в них находить ся яке терпке слівце правди, то висказане оно з щирим бажанєм, щоб справу сю ввести на лїпшу дорогу.

 

В Стрию в день Успенія Пр. Богородицї.

 

[Дѣло, 29.08.1891]

29.08.1891