Власне думав я написати де-що про наше висше образованє жіноче і про наші дївочі институти, коли появила ся в 190 ч. "Дѣла" з 5-ого вересня с. р. статья поважаного дописувателя з-над Буга, котрий, перенятий недолею руских священичих родин, дорікає менї за мою торічну статью в "Дѣлї", де я висказав свій погляд, щоби не обнижувати місячної плати 20 зр. за удержанє і науку в дївочім институтї в Перемишли, бо з превеликого бажаня зробити институт той і для найнизших кляс доступним, заженемо дївчата з наших передових, маєтнїйших домів в польскі пансіони. Прогнївав ся за те на мене Вп. дописуватель з-над Буга; дорікає менї, що я не знаю нужди в священичих родинах, відмовляє менї навіть компетенції забирати голос в тій справі і жадає вкінци, щоби институт перемискій обнизив плату за удержанє і науку дївчат до половини, т. є. до 10 зр., а тогдї певно зголосить ся тілько дївчат, що і місця не стане.
В надїї, що може не вся руска публика буде подїляти думку Вп. дописувателя з-над Буга що-до моєї компетенції забирати голос в сїй справі, позволю собі висказати найперше своїх кілька слів, котрі менї прийшли на гадку, коли я прочитав в часописях звістку о заснованю в Кракові приватної женьскої ґімназії та о приватній женьскій семинарії учительскій в Ряшеві.
В часописях було подано, що за науку в ряшівскій приватній учительскій семинарії означено місячну плату 10 зр. [Прим. Ред. — біднїйшим знижують на 5 зр.], а щодо женьскої ґімназії в Кракові — то на моє запитанє був ласкав відповісти менї п. директор Тшасковскій з Кракова, що місячна оплата за науку в тамошній женьскій ґімназії виносить також 10 зр.
Як звістно, краєва рада шкільна віднесла ся до проєкту заснованя публичної женьскої ґімназії в краю неприхильно. В дотичнім справозданю тої ради з жовтня 1894 ч. 19.113 сказано: "В плянї краєвої ради шкільної лежить також закладанє внеших женьских шкіл видїлових, котрі, подаючи ширше образованє женьскій молодежи, не ведуть однак по за сферу зазначену женщинї нашими суспільними відносинами і законодавством. Длятого не може кр. рада шкільна промовляти за заложенєм ґімназії клясичної для женьскої молодежи. Доки не є управильнена справа допущеня женщин до наук університетских, анї не опредїлене управненє, котре давала би своїм ученицям женьска ґімназія, тяжко підпирати заложенє шкіл, котрі будили би в молодих женщинах пориви наукові, а не подавали им нагоди дїйстного приспособленя до фахів учених".
Трудно в сїй відповіди нашої краєвої ради шкільної даній соймови краєвому не видїти нещирости, а навіть просто дивачного circulus vitiosus.
Кождий з вас здоров знає, що неодна женщина радо би послухала університетских викладів, та університет перед нею запертий, бо в молодости єї, коли она ще не знала сили науки, не дано їй можности скінчити ґімназію. Тепер же, замість сотворити ґімназію женьску, а тим самим постаратись о тих, в котрих интересї буде "управильненє допущеня жінок до наук університетских", каже рада шкільна, що ґімназії ще не треба, бо доступ женщин до університету ще не управильнений! Однак сама суспільність зрозуміла свої потреби лучше як райцї від зеленого столика, і — за приміром женьского товариства у Відни "Verein fur erweiterte Frauenbildung" і товариства жіночого "Міnervа" в Празї — заснували сего року Польки в Кракові свою женьску ґімназію.
Суспільність видко відчула і зрозуміла, що в краю, де на 493 мужчин припадає 507 жінок, на 65.000 вдівцїв 217.000 вдовиць, — там фразами о висшім женьскім образованю "котре би однак не вело женщину по за сферу зазначену їй нашими суспільними відносинами і законодавством" нїчого не вдїєш, — і коли всїм звістно, що наука є сила, котра ублагородняє, і хлїб в руки дає, і соціяльно підносить, і нераз тяжку долю облекшує, — то чей-же відмовляти тих дарів цїлій, і то з природи слабшій половинї роду людского і не дати в заміну за те нїчого — чей-же не годить ся, — не годить ся тим більше, що тую статистику з конечности незамужних женщин побільшає, а тим самим погіршає устрій державний, церковний і т. д. через заведенє целібатів, високих кавцій, безплатних практик по урядах — що просто забороняє і унеможливляє держатись женщинї тої сфери, до котрої єї природа головно призначила, хоч може би она й сама рада тої сфери держати ся.
А що-ж доперва маємо казати ми, Русини, котрі не лиш мусять відчувати тую загальну недолю суспільну, але котрим просто грозить винародовленє через женщину-Польку? Сила интеліґентної женщини якої-будь народности знана чей-же кождому интеліґентному чоловікови; знане є й се, що интеліґентнїйша людина мусить виперти менше интеліґентну, менше поворотну, — і чи є нинї руска родина, де би не чути вже наріканя на те, що женщина-Полька витискає руску з интеліґентних, особливо світских родин? Тепер ми лише пождїм з заложеними руками, аж підростуть всї тії семинаристки і ґімназистки по Краковах та Ряшевах, а побачимо, кілько буде по наших містах интеліґентних родин руских...
Вже школа наша — не наша; навіть в церкві нашій не нашим починає віяти духом; що-раз різше чути голоси: "перше католик, а відтак аж Русин"; целібат руского священьства у воздусї висить. Занедбаймо ще вихованє і виобразуванє нашого молодшого жіночого поколїня, а відтак хутко стане ясно, чи ми нарід, чи лише — по селах доживаюча голота.
І що-ж на се радить дописуватель з-над Буга? Він рад би очевидно дати дочкам священиків — бо про них він головно говорить — і ладне патріотичне, ба навіть аристократичне вихованє та образованє — дорікає прецїнь львівскому институтови під зарядом Василіянок за те, що институтки ходять до різних публичних львівских шкіл — "там [каже] стикають ся з розличними колєжанками, гіршого і середного вихованя" — і тут же бажає, щоби всьо то ладне, патріотичне, навіть певного рода аристократичне образованє і вихованє враз из цїлим удержанєм институтки коштувало не більше як 10 зр.! Які же се можливо? Таж сама наука, коли она не має бути именно така, якої ми всї не хочемо — т. є. як справедливо Вп. дописуватель каже "ex omnibus aliquid, ex toto nihil" — мусить коштувати майже тілько або не богато менче, як то показує свіжій досвід в Ряшеві і в Кракові.
Вп. дописуватель з-над Буга каже: "патріотизм, тверда воля учителїв"... Мій Боже! Чи не пора вже раз з тими нещастними фразами у нас покінчити? Чи Вп. дописуватель з-над Буга думає, що Поляки, Нїмцї і Чехи менче є жертвенні для своїх женщин, як Русини? А чому-ж они не годують своїх просвітителїв фразами о патріотизмі, але зовсїм прозаїчними грішми? Та й чи Вп. дописуватель знає, длячого головно дївочій институт Василіянок у Львові не удержує тепер, які се попередно чинив, своєї власної школи, але посилає институтки до публичних шкіл? Прикро до гріха признати ся, але нїкуди правди дїти — от длятого, що панове професори ґімназіяльні, принявши на себе обовязок безплатної науки в институтї, приходили — очевидно з виїмками — ледви два-три рази на цїлий курс! і сказати не було можна нїчого, звістно: дарованому коневи... А коли так, коли станемо на тім становиску, що за науку добру треба і добре заплатити — бо наука то сила, а сили нїхто дурно не дає, — то що ж лишить ся з тих грошей на само цїломісячне прокормленє і удержанє дївчини, на бібліотеку, певно нераз на лїкаря і лїки, на чистоту і удержанє порядку в институтї і в огородї? Хто годен то всьо справити — не кажу вже за пятку, але за десятку на місяць?... Та й ще на тім не конець! Бо для чого-ж має перемискій институт ограничитись на самі священничі дочки? Коли — як Вп. дописуватель каже — на институт давали братства церковні, а певно міщане, ремісники і т. д., то длячого-ж не примінитись до спроможности тих кляс? А як же-ж тогдї порадити?!
Отже чого-ж властиво домагає ся Вп. дописуватель, бажаючи обнаженя плати в перемискім институтї з 20 на 10 зр.? Дїйстно, хиба вже руска суспільність не зносить чистої підлоги і виметених від павутиня кутів, коли так дуже разить єї "комфорт" того института і бажає комфорт знищити.
На підпору своїх поглядів наводить Вп. дописуватель з над Буга факт, що якась там панночка з одного института мала десь там згірдно висказатись про хлопів. Коли б навіть так було, то годї той випадок ґенералізувати і робити за него одвічальним заряд дотичного института — без доказу на те, що такій погляд впоєно в дївчину в институтї, а не винесла єго панночка з свого питоменного дому або з моментального свого окруженя. А коли нема доказу, то й годї робити институт одвічальним за необдуманий висказ одної дитини. Будьмо в критиці совістними!
Що-ж отже робити? куда прямувати з образованєм нашого жіноцтва? По моїй думцї належить приступити до дїла з двох боків.
Перше: Наші товариства жіночі — клюб Русинок у Львові, товариства Руских женщин в Станиславові, в Перемишли, Коломиї, Городенцї і де ще инде они є — повинні порозуміти ся з собою і за приміром своїх сестер ческих, польских і нїмецких подбати о своє молодше поколїнє, а тим самим о суспільність свою, та приступити як найскорше до заснованя рускої женьскої ґімназії у Львові.*) Знайшов ся в Кракові бувшій директор ґімназії Тшасковскій, може й у нас найти ся наш директор ґімназії з руским серцем і з рускою душею, от хоч-би п. директор Борковскій. Руске жіноцтво, взявши ся за се святе дїло, урятує і себе і родини свої від очевидної національної і економічної смерти. Що треба буде жертв а не фраз, то річ ясна; исторія завязок ґімназій жіночих у Відни, Празї і Кракові, куди впрочім можна вислати делєґатів або бодай зажадати пояснень, поучить нас, як взяти ся до дїла. Рішучо і сміло, а з культурою Европи дійдем кудась; з бурсаччиною не забредеш нїкуди! Институт Василіянок у Львові міг би дати праміщенє для будущих ґімназіясток.
Друге: Для дївчат біднїйших і менче талановитих — бо для талановитих, хоч бідних, знайде ся все і всюди місце до осягненя найвисших наук, як ось тепер власне в Перемишли oтвоpeнo одно місце безплатне для сироти визначаючої ся талантом, — повинна суспільність подбати о дешеві институти, не жадаючи обнижуваня світогляду і образованя тим, котрі можуть і хотять осягнути образованє висше. Що не всї сироти по священиках зможуть знайти приміщенє по найперших институтах, се гірка правда; але ж так само марнїла і марнїє неодна донька учителя, бідного урядника, міщанина і всїх других станів, котрі би раді дати дїтям своїм висше і красше образованє, а не можуть. Се загальна наша нужда народна, за котру чей-же нїхто не стане винувати один институт перемискій... Се наслїдки нашої историчної неволї, котра нам лишила лишень обдерті маси без провідної гадки, без тямучої з масами звязаної интеліґенції, котра би вміла постояти за висші культурні, духові добра свого народу і була готова для свого народу віддати всьо — тілько одного нї, а то: позволити на обниженє свого образованя на мниму користь мас...
*) Думку сю готову стрітив я уже у Вп. предсїдательки клюбу Русинок у Львові — і се додає менї смілости виступити з нею публично.
[Дѣло, 15.09.1896]
15.09.1896