Сьогодні, 24 серпня 2016 року, державі Україна виповнюється 25 років.
З цієї нагоди редакції «Z» стало цікаво реконструювати ключові події найновітнішої української історії рік за роком: як ми жили і як змінювалися. Добіркою, яка у нас вийшла, ділимося з Вами. І, ясна річ, вітаємо нас усіх зі святом!
1991
24 серпня 1991 року. До парламенту заносять синьо-жовтий прапор. Фотограф Єфрем Лукацький опублікував цю знимку допіру на 25-літній ювілей
Агонія Радянського Союзу у завершальній фазі. Республіки Балтії і Грузія першими проголошують незалежність. Україна чекає свого часу, і він настає після серпневого путчу в Москві. 24 серпня Верховна Рада УРСР ухвалює історичний документ виняткового значення.
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України», — йдеться у датованому 24 серпням 1991 року «Акті проголошення незалежності України».
1 грудня рішення ВР леґітимізують 90,3 % голосів на всенародному референдумі (галицький результат — 98%).
Того ж таки дня (1 грудня 1991) українці вибирають собі першого президента — ним стає голова Верховної Ради, член політбюро ЦК КПУ Леонід Кравчук.
Шістдесятник і дисидент, багаторічний політв'язень В'ячеслав Чорновіл виграє президентські вибори лише в трьох областях Галичини і набирає в сумі трохи більше 23% голосів виборців проти 62% кравчукових. Лідери національно-демократичного спрямування тоді так і не змогли об'єднати свої зусилля. Спробувати свої шанси на президентство до кінця вирішили й Левко Лук'яненко, й Ігор Юхновський — щоб мати більші можливості аґітувати за Україну на референдумі. Історія, як відомо, не має умовного часу, однак ми переконані, що перемога В'ячеслава Чорновола у підсумку дала б нам усім цілком іншу Україну…
В Галичині Чорновіл здобув більше двох третин всіх голосів (69%), Кравчук — 13%, Лук'яненко — 10%, 4% — Юхновський.
Чорновіл відмовляється стати представником президента на Львівщині (ним стає Степан Давимука) і переселяється до Києва, Галицька Асамблея поступово згортає свою діяльність.
1992
Київ. Всюдисущі черги
Цього року всі українці поголовно стають мільйонерами — Національний Банк, який очолює Вадим Гетьман, відмовляється від радянського рубля і запроваджує в обіг карбованці. Ці гроші називалися купонами і були захищені лише символічно, їх масово підробляють і вони активно знецінюються — інфляція на кінець 1992 року становила шокуючі 3 000%. Люди отримували зарплатню величезними пачками й одразу відносили їх в магазини — у вжитку були купюри номіналом 200, 500 і 1 000 карбованців, потім з'явилися і 200 тисяч, 500 тисяч, 1 мільйон.
Вперше на політичній арені з'являється лідер «червоних директорів» Леонід Кучма. Цього року він стає прем'єр-міністром, виразно тяжіє до Москви, вимагає «закручувати гайки» для країни і просить для себе надзвичайних повноважень. Коли ці повноваження йому було надано, активно опонує президенту Кравчуку. В уряді Кучми вигулькують такі прізвища, як Віктор Пинзеник (економічний блок), Василь Онопенко (юстиція) і Дмитро Табачник — скромний урядовий прес-секретар, великий тоді пошановувач Петлюри.
У країні квітне криміналітет. Організована злочинність стає буденним явищем, і кожен може назвати з десяток прізвиськ кримінальних авторитетів. Приватне підприємництво тягне за собою активізацію явища, що увійшло в історію з назвою «рекет». Бандити не гребують засобами і накопичують свій первинний капітал. Одне слово, «беспрєдєл» буремних дев'яностих.
А Верховна Рада тим часом ухвалює головні державні символи: Тризуб як малий герб і музику Гімну — слова затвердять аж через 11 років.
В Галичині помалу спадає протистояння між греко-католиками і православними за храми, що охопило було свого часу три сотні сіл, а в Україні — розкол в УПЦ: у Харкові за розпорядженням РПЦ відбувся собор, на якому усунули неприсутнього там Філарета з посади предстоятеля УПЦ і обрали Володимира Сабодана. Філарет рішення не визнав, і в Мінюсті зареєстрував статут УПЦ Київського Патріархату.
1993
Марія Деві Христос
Страшний голодний рік для українців. Буханка хліба коштувала 2 000 карбованців — інфляція сягнула історичного рекорду 10 206%. Уряд заморозив фонди заробітної платні, і люди почали отримувати замість грошей продукцію підприємств, на яких працювали. А підприємства ці повсюдно зупинялися — державного замовлення практично не було, а ціни на енергоносії (здебільшого російський газ) росли непомірно.
Оголошено першу хвилю первинної приватизації. Люди отримували в «Ощадбанку» ваучери, які тоді не мали права купити чи продати — можна було лише у щось вкласти. Але вартість одного ваучера становила 10 млн 50 тисяч крб. — станом на кінець 1992 року це було майже нічого.
У 1993 році в Україні з'являється мобільний зв'язок, який презентує компанія UMC. Це дорога забава — апарат коштує тисячу доларів і ще кілька тисяч становить щомісячна сплата послуг. Благом цивілізації на той час в Україні користувалося неповних три тисячі абонентів.
З'являються трасти — перші зразки фінансових пірамід. В людей видурюють останні гроші, обіцяючи надприбутки — 10–15% місячно, люди на обіцянки радо купуються.
У січні львівський Фонд Мазоха (заснований Романом Віктюком, Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем) організовує «першу в історії художню виставку в космосі»: на борту космічної станції «Мир» вивішуються офорти Подольчака. Юрко Андрухович пише і видає свою «Московіаду».
Восени суспільство сколихнула страшна історія з «Білим Братством» — релігійна секта, лідери якої напророкували кінець світу на 24 листопада й закликали «вірних» самоспалитися у Софійському соборі Києва. Виявилося, що «Біле братства» налічувало понад 80 тисяч осіб. То були люди, в яких лідери організації — Марія Деві Христос та Юоанн Свамі — обманом відбирали гроші і майно. Після відсидки в українській в'язниці (4 і 7 років відповідно) ці двоє одружилися і переїхали до Москви.
На політичному олімпі відбуваються певні зміни: прем'єр Кучма фактично звільняє з посади голови НБУ Вадима Гетьмана, але на його місце призначають нову креатуру голови ВРУ Івана Плюща — мало відомого навіть у професійних колах банківського працівника Віктора Ющенка. Загалом у країні вималювалася перша політична криза — Верховна Рада ухвалює рішення про проведення дострокових виборів президента і парламенту, призначивши їх на березень і червень 1994-го.
1994
Підписання угоди між Україною, Росією та США щодо передання ядерної зброї в Росію для подальшого знищення
Рік великих політичних змін. Президент Кравчук відходить в історію як «хитрий лис» і людина, що вміє пройти «між крапельками дощу».
На кінець каденції Леонід Макарович під тиском Росії та США підписує документ, згідно з яким Україна втрачає статус ядерної країни в обмін на міжнародні ґарантії безпеки. Україна — третя в світі країна за ядерним потенціалом — віддала Росії свої крилаті ракети та боєголовки, підірвала пускові шахти й пустила на металобрухт п'ять десятків стратегічних бомбардувальників…
Дострокові вибори президента відбуваються двома турами — 26 червня і 10 липня. Окрім головних претендентів, у перегонах брали участь такі персонажі, як Олександр Ткаченко та Олександр Мороз. Перемогу здобув Леонід Кучма (в Галичині він набрав 3,1% в першому турі і 3,9% у другому), 19 липня почалася його перша президентська каденція. Одне з перших рішень — призначення прем'єр-міністром Віталія Масола, старого радянського управлінця, відставки якого з цієї посади у 1990 році вимагали голодуванням студенти «Революції на ґраніті»…
Паралельно феєрично тривав процес виборів народних депутатів: усі 450 обиралися за мажоритарною системою і на умові абсолютної більшості, тобто кандидат-переможець на окрузі мав набрати понад 50% голосів за як мінімум такої самої фреквенції. З першого разу депутатами ВРУ стали лише 49 кандидатів, у решті округів відбувалися нові й нові голосування. Недообраною на 45 депутатів Верховна Рада залишалася ще взимку 1995 року. Стало очевидно, що виборчу систему треба змінювати.
Поза тим розклад сил у другій каденції ВРУ виглядав так, що з-поміж партій найбільше місць зайняли комуністи, другими за чисельністю були рухівці, за ними йшли Селянська партія, соціалісти і УРП з Конґресом українських націоналістів, від СДПУ(о) в Раду потрапив Віктор Медведчук. На цю каденцію Галичина делеґувала також трьох унсовців: О.Вітовича, Я.Ілясевича та Ю.Тиму. Але головна пісня у парламенті була за «позапартійними» (до речі, найбільший відсоток в Галичині дістав тоді саме позапартійний Ігор Осташ на Стрийщині — 87,44%), яких набралося там дві з половиною сотні.
У Львові відновлено «Львівську Богословську Академію», яка влітку 2002 року стала Українським католицьким університетом.
1994 рік — це також рік наших спортивних леґенд. На зимовій олімпіаді перше незалежне українське золото здобула у фіґурному катанні Оксана Баюл. Влітку свій останній рекорд світу поставив Сергій Бубка, стрибнувши на висоту 6 метрів 14 сантиметрів.
1995
Кучма, Марчук, Мороз — владна трійка
Україна укладає угоду з МВФ — і гіперінфляція починає спадати. Платимо за це ще більш масовою зупинкою підприємств, затримкою і повною невиплатою заробітної платні, банкрутством більше двох десятків банків. Криза неплатежів грає на руку великим фінансово-промисловим групам.
В політиці наростає конфлікт між президентом Кучмою і парламентським спікером Морозом. Леонід Данилович хоче і вміє зміцнити свою владу: влітку він підписує конституційну угоду з парламентом, згідно з якою влада в областях не обирається, а призначається президентом. Так народжується президентська вертикаль — інструмент для керівництва країною в цілому. Влада в уряді фактично переходить до першого віце-прем'єра Євгена Марчука. Масол іде у відставку.
Серйозний переділ починається на Донбасі. У жовтні під час футбольного матчу на донецькому стадіоні підірвали найвпливовішу особу краю — Ахатя Брагіна. І це був лише початок. Протягом наступних місяців «прибрали» чимало впливових місцевих бізнесменів. Бійню влаштувала банда Євгена Кушніра, працюючи, як заявила Генпрокуратура, на замовлення Павла Лазаренка, який начеб розчищав газовий ринок під дніпропетровське ЄЕСУ. Ця версія, однак, лише одна із ймовірних, і щодо неї є низка застережень.
Шевченківську премію того року отримує «шістдесятник» з Франківська, художник Опанас Заливаха.
1996
«Головний автор» Конституції Михайло Сирота після ухвалення Основного Закону
Отож Донецьком прокочується хвиля гучних убивств. За Брагіним прибирають Олександра Шведченка, голову українського представництва газотрейдера «Ітера»; розстрілюють бізнесмена Олександра Момота, одного із засновників ІСД; і найбільш резонансний розстріл — вбивство у донецькому аеропорту політика та бізнесмена, чи не найбагатшої людини в країні Євгена Щербаня. Попри звинувачення на адресу Павла Лазаренка, які згодом педалював Леонід Кучма, переділ донецького газового ринку після убивства Щербаня відбувся на користь Ріната Ахметова.
А що Лазаренко? Він став прем'єр-міністром України, змінивши на цій посаді Євгена Марчука, який «відбився від рук» президента Кучми і був звільнений зі смішним формулюванням: «за формування власного політичного іміджу». А Лазаренко під той момент «політичного іміджу» ще не формував, а працював на зміцнення свої фінансово-економічної потуги. Цей період в історій української влади назвуть «епохою дніпропетровських», бо впливи Павла Івановича дуже скоро наблизилися за значенням до впливів самого Леоніда Даниловича.
Але в історію 1996 рік ввійде насамперед як рік народження Конституції та повноцінної національної валюти — гривні.
Жорстка монетарна політика стабілізувала українські гроші. Оголосили реформу і вже у вересні міняли 100 тисяч карбованців на 1 гривню. Курс гривні до долара звучав на нинішні вуха просто фантастично: 1,7 грн до $1. Ціни у крамницях нарешті знову почали виглядати по-людськи — хліб коштував якісь копійки.
А Конституція з'явилася вночі. Верховна Рада засідала 20 годин поспіль від ранку 27 червня, і о 06:00 28 червня 1996 року Україна отримала Основний Закон у компромісній версії між тим, що пропонував президент Кучма (зокрема, двопалатний парламент), і тим, що обстоювала очолювана Морозом Верховна Рада.
Галичина (точніше директор тоді ще львівського нафтогону «Дружба» Л.Буняк) починає будувати нафтопровід «Одеса–Броди», будівництво триватиме шість років і коштуватиме «Дружбі» $100 млн.
1997
Леонід Каденюк — наша людина в космосі
Ключова подія — підписання угоди з Росією, якою передбачалося перебування військового флоту РФ у Криму до літа 2017 року. В обмін на «послугу» Україні гасять борг за використаний газ. Відтоді чотири сотні російських кораблів швартуються до українських берегів, а обслужний персонал і військова команда дислокуються на українській суші на цілком законних підставах.
Кучма звільняє з посади прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Кримінальне переслідування його почнеться пізніше, а наразі Павло Іванович зосереджується на політичній діяльності, активно готується до виборів у ВРУ як опозиція до політики президента Кучми — пригадайте, була така партія «Громада».
А урядом керувати спершу призначать нічим не примітного Василя Дурдинця і вже за місяць замінять його на теж непримітного Валерія Пустовойтенка, який протримається в кріслі прем'єра до кінця 1999 року.
Зміни в олігархаті. Компанію ЄЕСУ, яку очолює Юлія Тимошенко, позбавляють можливості постачати газ на промислові підприємства, і вона стрімко втрачає свою потугу. Кучма робить ставку на власних олігархів: Пінчука, Медведчука, Суркіса, Ярославського. Паралельним процесом у Донецьку визрівають дві потужні ФПГ — Ріната Ахметова і Віталія Гайдука. В політику входять Віктор Янукович — його призначають головою Донецької облдержадміністрації, і Юлія Тимошенко — вона стає депутатом Верховної Ради.
У Львові Кучма нарешті витиснув з влади Миколу Гориня — той подав у відставку спрешу з посади голови ОДА, а відтак і голови облради (1994-го його обрали на прямих тоді ще виборах). А на Франківщині з рекордним результатом (86,5%) народним депутатом обрано на довиборах Славу Стецько.
У 1997-му маємо першого й останнього українського космонавта — 16 діб пробув на борту американського шаттла «Колумбія» полковник ВПС України Леонід Каденюк. Згодом він подався в політику й навіть був депутатом Верховної Ради.
Цього ж таки року в Києві відкривають перший на всю країну McDonald's.
Згрубша 1997 рік можна вважати роком умовного спокою для людей — курс гривні щодо долара протримався 2 до 1, а літр бензину коштував 60 копійок. Ціни на житло просто смішні — однокімнатна квартира у Львові вартувала $5 тисяч. Втім і заробітки людей не вражали нулями — середня зарплатня становила 143 грн. Під той час серед приватних підприємців масовим явищем стало виплачування працівникам зарплатні «у конвертах».
1998
Протест згорьованих шахтарів у Луганську
«Стабільність» тривала до кінця літа, коли в Росії стався дефолт. Криза неабияк зачепила українців. Національна валюта знецінилася у два рази, ціни у крамницях зросли відповідно. Економіка в ступорі: ми вже забули, але тоді практикувалися суцільні бартерні схеми і взаємозаліки.
Головна зміна для українського підприємництва — запровадження єдиного податку, який дрібний бізнес дуже швидко оцінив і перейшов на сплату 10% від обсягу реалізованої продукції.
Політично 1998 рік — рік виборів до парламенту, які вперше відбулися за змішаною системою: 225 депутатів вибиралися по старій «мажоритарці», інші 250 — за партійними списками. В Галичині 30,1% дістав Народний Рух, 16% — радикальний блок «Народний фронт», 8,4% — ПРП, що на вибори назвалася тоді «Нашою Україною».
А загалом в Україні більшість (майже 25%) взяли комуністи. РУХ, очолюваний В'ячеславом Чорноволом, здобув 9,4% голосів. Спілка Мороза з Ткаченком (соціалісти і Селянська партія) — 8,5%. Ледве здолали чотиривідсотковий прохідний бар'єр Проґресивна соціалістична партія Наталії Вітренко, «Громада» Лазаренка-Тимошенко (35% в Дніпропетровській області), СДПУ(о) (очолював Євген Марчук, а фактично керували Медведчук і Суркіс) та прокучмівські Народно-деморатична партія і майже фейкова Партія зелених.
Від 12-го мажоритарного округу (Вінниччина) народним депутатом став Петро Порошенко, що висувався від СДПУ(о). В Івано-Франківську починається ера Зіновія Шкутяка (буде міським головою до 2006 року), у Львові депутатом міської ради обрано Андрія Садового.
Президент Кучма рятував своє становище у ВРУ за рахунок мажоритарників, і розклад сил між ним і опозицією зрівноважився так філіґранно, що достатньої для домінування кількості голосів не мала жодна сторона. Результат — затяжна спікеріада. Голову парламенту не могли обирати два місяці, голосували 23 рази. Компромісу досягли з кандидатурою Олександра Ткаченка.
Леонід Кучма активно готується до президентських виборів. Серед іншого, починається жорсткий тиск на ЗМІ.
Найгучніша подія року — вбивство Вадима Гетьмана. Впливового фінансиста і політика застрелили в під'їзді власного будинку на Печерську. Цей злочин вчинив один із членів угруповання згаданого вже Кушніра, і його (убивство) теж «вішали» на совість Павла Лазаренка.
1999
Лілія Григорович плаче біля депутатського місця В'ячеслава Чорновола після загибелі голови Руху
Почався рік з усіма наслідками кризи кінця 1998 року. Нацбанку довелося повністю відпустити гривню, і її курс щодо долара впав до 5. Ознака часу — брак грошей і масові неплатежі: бюджетники не отримували платні, пенсіонери — пенсій.
25 березня в автокатастрофі на трасі під Борисполем гине лідер НРУ В'ячеслав Чорновіл. Досі немає єдиної думки щодо того, чи був це нещасливий випадок, чи спланований атентат проти опонента Кучми. Йшла виборча кампанія на посаду президента України, і другий термін був справою честі Леоніда Даниловича.
Знакова подія виборів — «канівська четвірка». Євген Марчук, Олександр Ткаченко, Володимир Олійник та Олександр Мороз зібралися на могилі Тараса Шевченка й пообіцяли, що «в кінці залишиться лише один», тобто що висунуть з-поміж себе єдиного кандидата. Закінчилося все доволі кумедно: Олійник «здався» на користь «Марчука», а Ткаченко — на користь Симоненка. Останній врешті й вийшов у другий тур президентських виборів з Кучмою. Українці обирали між поганим і ще гіршим — Кучма пішов на повторну каденцію. Галичина тоді віддала чинному президенту 92% голосів (в першому турі — 67%). Було гидко, але провідник комуністів був для нас ніякою не альтернативою…
Паралельно тривав ще один політичний процес — протистояння Кучми і Мороза. Фінансову підтримку лідер соціалістів міг отримати від Павла Лазаренка, який тоді не міг бути самостійним гравцем, оскільки імідж корупціонера №1 вже надійно за ним закріпився. Щоб унеможливити успіх кампанії Мороза, Кучма нейтралізовує Лазаренка цілком і повністю: ГПУ відкриває на Павла Івановича 5 кримінальних справ, а згодом його — з панамським паспортом — затримує швейцарська поліція. Починається гучний процес з назвою «Справа Лазаренка». Судили опального екс-прем'єра України в США, у тюрмі Лос-Анджелеса він пробув 9 років.
На сам кінець 1999 року прем'єр-міністром України стає Віктор Ющенко. Його кандидатуру Кучма подає на розгляд ВРУ після того, як депутати «прокатали» Пустовойтенка. Зрештою Віктора Андрійовича, зірковий час якого саме починався, затвердили не з першої спроби, а щойно після того, як оголосили поіменне голосування. На той час Юлія Тимошенко вже розколола партію «Громада» і створила свою «Батьківщину», лояльну до Леоніда Даниловича. Її Віктор Ющенко взяв у свій реформаторський уряд віце-прем'єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу.
Микола Азаров тоді очолює податкову і якусь мить навіть розглядається кандидатом на голову уряду. Володимира Литвина Кучма призначив головою власної Адміністрації Президента. А Віктор Янукович далі порядкує в Донецьку, де перед виборами президента організував цілий політичний рух «За єдність, згоду і відродження» на підтримку Леоніда Кучми.
А ще цього року Україна скасовує смертну кару. Суспільство не сприймає цей факт однозначно бодай через те, що крайньої міри покарання уникає серійний вбивця Анатолій Онопрієнко (52 жертви — це лише доведені слідством його криваві злочини).
2000
Листівка, яку поширюють у Києві відразу після зникнення Ґонґадзе
В Галичині рік почався новим шоу в Опері — нагороджували номінантів конкурсу «Галицький лицар» Мирослава Мариновича, Івана Вакарчука, Ярослава Дашкевича, Юзя Обсерватора та інших. Постаттю року став владика Любомир Гузар, який, вийшовши на сцену, дуже гарно промовив до присутніх: «Для декого може видатися дивним, що я тут. Але я тут, бо Церква завжди має бути там, де люди».
В Україні рік під знаком великих змін. Галичина закохується в Ющенка і м'якшає до Юлії Тимошенко. Уряд Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко справедливо називав себе реформаторським. У підприємницьких стосунках повністю припиняються бартерні розрахунки та взаємозаліки. Економіка наповнюється «живими» грошима. Гасяться борги перед бюджетниками. На кінець року зафіксовано перший за роки незалежності приріст ВВП у 6%. Гривня стабілізується на рівні 5,5 за 1 долар і так протримається кілька років поспіль.
Саме цього року, завдяки неактуальності бартерно-вексельних схем, зникає бізнес компаній-енергопосередників. Натомість нарощують потугу Донецькі та Дніпропетровські ФПГ, які активно експортують і мають гроші.
Велика реформа в освіті — школярів переводять на 12-бальну оцінку знань.
Успіхи уряду і відповідно ріст популярності його керівників подобаються не всім. Ющенко і його кабмінівська команда зазнають тиску від президента. Влітку затримують й заарештовують Олександра Тимошенка — чоловіка Юлії Володимирівни та керівника ЄЕСУ.
Тим часом у країні наростає соціальна напруга, не пов'язана з добробутом людей. Леонід Кучма «закручує гайки». Відбувається низка подій, які насичують суспільство тривогою.
Найперша — зникнення відомого журналіста, засновника і редактора «Української правди» Георгія Ґонґадзе. 16 вересня о пів на одинадцяту вечора Георгій поїхав додому, однак так там і не з'явився. Перед тим він офіційно звертався в ГПУ і заявив, що за ним організовано стеження. Прокуратура на звернення зреагувала формально.
2 листопада в лісі біля Таращі знайдуть обезголовлене тіло журналіста.
28 листопада Олександр Мороз скликає прес-конференцію і оприлюднює частину аудіозаписів з кабінету президента Кучми. З почутого випливає, що до вбивства Георгія Ґонґадзе безпосередньо причетні міністр МВС Кравченко, голова СБУ Деркач, керівник Адміністрації Президента Литвин і сам президент Леонід Кучма.
В Україні починається широкомасштабна акція протесту «Україна без Кучми». Люди вимагають відставки президента і його близького оточення. 15 грудня на майдані Незалежності виростає наметове містечко, а 27 грудня його прибирають — влада Києва під орудою Олександра Омельченка заходилася реконструйовувати площу.
Ще одна вражаюча історія 2000 року — ракета «Точка-У» класу «земля-земля», яку випустили під час військових навчань на полігоні під Черніговим, а влучила вона у …житловий будинок Броварів під Києвом. Ракета пробила всі бетонні перекриття і буквально нанизала на себе вісім поверхів будинку. Троє людей загинули, два десятки були доправлені до шпиталю. З-поміж військового керівництва країни не постраждав ніхто — у відставку спровадили лише головнокомандувача ракетних військ Терещенка та офіцера, який командував групою бойової підготовки, полковника Корнеєва. Ще одного фіґуранта «інциденту» — першого заступника командувача військ Північного оперативного командування, генерала Пашинського — понизили на посаді.
Серед іншого — гучна справа «Градобанку» й арешт його керівника, народного депутата Віктора Жердицького, якого звинуватили у крадіжці грошей, що їх Німеччина виплачувала українським остарбайтерам. Жердицький відсидів у німецькій тюрмі майже шість років, а після повернення в Україну Верховний Суд зняв із нього звинувачення і скасував рішення суду в Гільдесгаймі.
Під кінець року, у грудні, Леонід Кучма урочисто обернув ключ і зупинив останній — третій — реактор Чорнобильської АЕС. За «шоу», яке транслювалося у прямому ефірі, спостерігала вся країна, і не тільки — припинення роботи електростанції вилилося Заходу у суму, більшу за мільярд євро, яку українська влада довго перед тим виторговувала.
2001
Папа Римський у Львові
Центральна подія року — перший за історію Святого Престолу візит Папи Римського в Україну. Наприкінці червня Іван Павло ІІ на три дні приїхав до Києва і після того два дні перебував у Львові. На Святу Літургію у столиці Галичини зібралося понад півтора мільйона вірних. Ішов дощ, та Понтифік заспокоїв: «Іде дощ, діти ростуть».
Іван Павло ІІ своєю присутністю і надихнув людей до дій, і трохи зняв емоційну напругу в серцях багатьох українців — рік для нас був воістину неспокійний.
В січні набрала обертів нова хвиля акції протесту «Україна без Кучми» — наметове містечко розташувалося вздовж усього Хрещатика, бо майдан Незалежності саме тоді зазнавав кардинальних реконструкцій. 1 березня намети протестувальників брутально знесли. А у Шевченківські дні, 9–10 березня, відбулася низка сутичок громадських активістів із міліцією. Правоохоронці згрібали молодь на вокзалі пачками, ідентифікуючи прихильників опозиції навіть просто за тим, що вони розмовляють українською мовою. Вночі 10 березня було затримано понад три сотні людей.
У той час активно обговорювався і засуджувався вчинок Віктора Ющенка, який, бувши прем'єр-міністром, поставив свій підпис на знаменитій «заяві трьох»: Кучма, Плющ і Ющенко дали оцінку протестним діям народу, назвавши ці дії «українським різновидом націонал-соціалізму» та «безпрецедентною політичною кампанією з всіма ознаками психологічної війни».
А ще перед тим прем'єр-міністр дав згоду на звільнення з уряду Юлії Тимошенко, популярність якої в лавах опозиції була надзвичайною. Перед відставкою Кучма організував порушення Генеральною прокуратурою двох кримінальних справ проти Юлії Володимирівни як екс-керівника ЄЕСУ. В лютому Тимошенко беруть під варту в Лук'янівському СІЗО. У березні відпускають.
А навколо Віктора Ющенка в уряді далі точаться політичні інтриґи. Зрештою все закінчується гучною відставкою з посади прем'єр-міністра. Вперше в Україні уряд усувають за резолюцією недовіри ВРУ.
16 серпня, напередодні Дня Незалежності, Віктор Ющенко з адептами сходить на Говерлу і там заявляє про створення опозиційного до президента блоку політичних партій «Наша Україна».
Цього ж таки року реноме Леоніда Кучми страждає через міжнародний скандал, пов'язаний із торгівлею зброєю, та через трагедію над Чорним морем — 4 жовтня у воду впав пасажирський літак Ту-154М, що здійснював рейс Тель-Авів–Новосибірськ. За попередньою версією його випадково збила українська ракета, випущена під час військових навчань у Криму. Україна офіційно визнала свою провину, але у процесі слідства вона не вважається до кінця доведеною й досі.
2002
Фаворит партійних виборів, «Наша Україна», зразка 2002 року
Претензії до України у зв'язку з торгівлею зброєю наростають. Кульмінація настає у вигляді «кольчужного скандалу» — про те, що «Укрспецекспорт» в обхід санкцій ООН продавав Іраку радарні комплекси «Кольчуга», писала вся західна преса.
Всередині країни увага посполитих прикута до «справи перевертнів» — група колишніх міліцейських офіцерів викрадала людей і обіцяла повернути їх близьким за викуп, однак жертв викрадення після отримання грошей все одно вбивали.
27 липня — чорний день Скнилівської трагедії. У Львові під час святкового авіашоу винищувач СУ-27 падає в натовп глядачів, яких зібралося на летовищі 10 тисяч. 77 людей загинули, серед них 28 — діти… У трагедії суд визнав винними пілотів, які встигли катапультуватися й не постраждали під час падіння: за халатність і невиконання льотного плану перший пілот отримав 14 років тюрми, другий — 8. Генерали, які керували підготуванням шоу на Скнилові, виправдані повністю.
2002 рік — рік парламентських виборів. В управлінні країною нові зміни. Холод у стосунках між Юлею Тимошенко і Віктором Ющенком унеможливлює повне об'єднання опозиції — політики йдуть на вибори двома колонами: великий блок «Наша Україна» та іменний Блок Юлії Тимошенко. За партійними списками Ющенко фінішує першим — 23,57%. Юлія Володимирівна набирає 7,26% (в Галичині — відповідно 68% і 25,6%). Проходять у ВРУ комуністи (19,98%), соціалісти (6,87%), прокучмівська ЗаЄдУ (11,77%) і СДПУ(о) (6,27%). Та система виборів і далі змішана — «мажоритарка» залишається місцем, де можна надолужувати партійні втрати. Як наслідок, у парламенті формується пропрезидентська більшість: 175 мандатів ЗаЄдУ, яка стає найбільшою фракцією, плюс 31 багнет СДПУ(о).
Спікером ВРУ обирають Володимира Литвина, прем'єр-міністром затверджують запропоновану Кучмою кандидатуру Віктора Януковича, одіозний Віктор Медведчук керує Адміністрацією Президента, одіозний Василь Базів стане його заступником.
Тим часом в країні починається кредитний бум — іпотеку дають мало не кожному охочому, а охочих виявляється багато. Це тягне за собою пожвавлення на ринку нерухомості, і саме у 2002 році відбувається різкий стрибок цін на житло.
Навесні цього року просто під час футбольного матчу стає зле тренеру «Динамо» Валерію Лобановському. З поля його забирає швидка, і через кілька днів, пробутих у лікарні, леґенда українського футболу помирає — гравці та вболівальники сприймають цю смерть як особисту втрату.
2003
Тузла-2003
Для українського політикуму це час великих інтриґ у передчутті майбутніх президентських виборів. Віктор Ющенко — кандидатура, яку схвалюють західні лідери, на противагу Леонідові Кучмі, якого фактично бойкотують через скандал із «Кольчугами» та вбивство Георгія Ґонґадзе — «плівки Мельниченка» дуже актуальні. Кучма ще більше зближується із Росією — цього року він приєднує Україну до формування Єдиного економічного простору і починає розмови про створення газотранспортного консорціуму за участю російського «Газпрому».
У внутрішньополітичному процесі головна увага надається педалюванню політреформи. Кучма хоче зробити ревізію Конституції, щоб обмежити впливи президента, яким дуже скоро і дуже ймовірно може стати опозиційний лідер. Леонід Данилович також подає на розгляд Конституційного Суду питання про свій третій президентський термін («Чи можна вважати його другий термін першим?» — «Так можна», — відповіли судді), хоч згодом від цієї ідеї він сам відмовиться. В оточенні Кучми точаться інтриґи за роль потенційного «наступника». Зрештою, питання «На кого поставить Кучма?» хвилює всю країну.
Влітку Україна висилає своїх військовиків (майже 2 тисячі осіб) з миротворчою місією в Ірак, і ставлення до українського президента з боку США трохи теплішає. Тоді ж таки Росія вирішує будувати дамбу з Краснодарського краю до українського острова Тузла, вперто не визнаючи, що посередині Керченської протоки проходить офіційний українсько-російський кордон. За Тузлу почалася справжня інформаційна війна, Україна обстоювала свою позицію до останнього. Кучма заявив: «Якщо глянути на карту Росії, то стає смішно. Невже їм чогось ще не вистачає?». Натомість заява з російського боку шокувала.
«Ніколи Росія не залишить Україні Керчинську протоку. Досить того, що Крим сьогодні український і ми ледве заспокоїли людей з цього приводу. Досить знущатися з нас. Якщо треба, то ми зробимо все можливе і неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми скинемо туди бомбу!», — пряма цитата голови путінської адміністрації президента Олександра Волошина.
Зрештою росіяни зупинили будівництво дамби восени — до української території залишилося 100 метрів. На той момент українські Збройні сили стягнули на Тузлу війська, терміново організували прикордонний пост, газети писали, що до війни з Росією залишається півкроку…
А тим часом Україна вперше бере участь у пісенному конкурсі «Євробачення». З піснею Hasta la vista туди їде Олександр Понамарьов і займає не дуже почесне 14-те місце.
2004 рік
Помаранчева реолюція супроводжувалася ідеалізацією кандидата
На початок року Віктор Ющенко виглядає безумовним фаворитом президентських виборів. Видається, що завадити перемозі кандидата від «Нашої України» може лише щось фатальне. Лише в страшних думках припускають, що може йтися про фізичне знищення політика. Проте у вересні Україну сколихує повідомлення про спробу отруєння Ющенка. Одна з найбільших загадок України 2000-х років досі залишається нерозгаданою.
Штаб прем'єр-міністра Віктора Януковича нарощує потенціал кампанії, не гребуючи брутальними методами. У команді «реґіонала» з'являються російські політтехнологи, які радять будувати кампанію на протиставленні заходу та сходу. Україну заполоняють листівки з пошматованою мапою, телебачення транслює ролики про «фашистів», «бандерівців» та «аґентів Заходу». Одного разу «фашист» таки вцілив у Януковича персонально — Дмитро Романюк скосив прем'єр-міністра яйком під час його приїзду до Івано-Франківська.
У березні в Центральну виборчу комісію приходить Сергій Ківалов, який має місію будь-що «підрахувати» перемогу Януковича. Технології відпрацьовують на виборах бурмистра в Мукачеві.
Телеканали перебувають під контролем влади, опозиційні медії зазнають утисків. Улітку «Львівська газета» влаштовує протест у Києві проти переслідувань. А у Львові підпалюють офіс «Поступу».
Леонід Кучма та близькі до нього політичні сили намагаються перестрахуватися. В парламенті пробиває собі дорогу проект конституційних змін, покликаний перетворити Україну на парламентсько-президентську республіку. Це спроба залишити впливовими тодішні «мінотарні» партії, які боялися перемоги Ющенка, але й не довіряли Януковичу. Проте 8 квітня на цей проект чекає провал: для конституційної більшості бракує якихось шість голосів.
Росію інтенсивно припрошують до виборчої кампанії в Україні. Шириться плітка, що Володимирові Путіну як «гебістові» неприємно підтримувати колишнього «зека», проте виходу вже нема. Леонід Кучма возить Януковича до Москви як свого наступника. У жовтні Путін приїжджає особисто підтримати Януковича на виборах — і «реґіонал» намагається почастувати його льодяником.
Росія не покладає спроб створити ЄЕП. 20 квітня Верховна Рада ратифікує угоду про Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном — 265 голосів «за». Та насправді ЄЕП співає свою лебедину пісню. 24 травня в Ялті вкотре зустрічаються лідери держав «простору» — але без конкретики. Кучма тоді каже Назарбаєву: «Це такий бордель, бля». Й досі не ясно, чи то йшлося про Лівадійський палац, чи про переговори, чи про ЄЕП, чи про президентство…
Перший тур президентських виборів — 31 жовтня. Віктор Ющенко лише на півмешта випереджає Віктора Януковича: 39,87% проти 39,32%.
Другий тур — 21 листопада. Основною технологією, яку стосує влада під час голосування, є «виборчий туризм». Вертикаль змушує виборців брати «відкріпні посвідчення» й возить електорат різними дільницями. Молодь, яка гуртувалася переважно довкола громадської організації «ПОРА», вдається до відчайдушних спроб протесту: студенти лягають на зимний асфальт під колеса «виборчих» автобусів.
Проте головний удар чекає на Україну після закриття виборчих дільниць. «Тіньовий штаб» Януковича спільно з ЦВК налагоджує машину для грубої фальсифікації результатів: паперові протоколи попросту переписують, а до електронної системи вносять вигадані дані. Вночі 22 листопада Віктор Ющенко оголошує про невизнання виборів і кличе українців до Києва на Майдан.
Вранці протестувальники займають проїжджу частину Хрещатика, довкола майдану Незалежності починають напинати намети. За декілька днів табір розростається на весь центр.
Критичні моменти Помаранчевої революції: 23 листопада — Юлія Тимошенко закликає йти брати Адміністрацію Президента; 24 листопада — ЦВК оголошує офіційні результати (Ющенко — 46,69%, Янукович — 49,42%); 28 листопада — з'їзд «депутатів усіх рівнів» у Сіверськодонецьку, який ледь не проголосив «ПіСУАР» (Південно-східна українська автономна республіка); ніч проти 29 листопада — командувач внутрішніх військ Сергій Попков дає наказ «силовикам» рушати на Київ.
На переговори до Києва приїжджають міжнародні посередники: Хав'єр Солана, Александр Кваснєвський, Валдас Адамкус, Борис Гризлов. Команда Януковича ніяк не годиться на переголосування, проте крапку ставить Верховний Суд України, який 3 грудня скасовує постанову ЦВК і визнає неможливість встановити результати виборів.
8 грудня вважається останнім днем Помаранчевої революції. Верховна Рада призначає «третій тур» на 26 грудня, формує новий склад ЦВК, змінює виборче законодавство, ухвалює проект конституційних змін на користь парламентсько-президентської республіки (той, що вже був відхилений навесні).
26 грудня у «третьому» турі за Віктора Ющенка проголосували 51,99% виборців, за Януковича — 44,2%.
На наступний день після виборів, 27 грудня, знаходять мертвим міністра транспорту Георгія Кірпу, велика кар'єра якого починалася з Львівської залізниці. Офіційна версія — самогубство.
Попри надзвичайну наелектризованість, 2004 рік приніс українцям і втіхи. Співачка Руслана перемогла з піснею Wild Dances на «Євробаченні». Футболіст італійського «Мілану» Андрій Шевченко дістав «Золотий м'яч» як найкращий гравець світу. Хокеїст Руслан Федотенко став першим українцем, що здобув американський Кубок Стенлі, ще й закинув у вирішальному матчі дві шайби.
2005
Тимошенко слухає звернення Ющенка про свою відставку
23 січня Віктор Ющенко складає присягу президента України. У президентській промові голови держави вишукують натяки: хто буде прем'єр-міністром? На той час головними претендентами вважаються Юлія Тимошенко, яка подає себе як «прем'єр Майдану», і Петро Порошенко — близький соратник Ющенка, найвпливовіший політик у його оточенні.
На 25 січня запланована перша закордонна поїздка новообраного президента — в Росію. Перед самим відльотом Ющенко оголошує власне кадрове рішення: Тимошенко — прем'єр (пізніше парламент дасть 373 голоси за її призначення), Порошенко — секретар РНБО. Аби підсолодити посаду для Петра Олексійовича, Ющенко дає Радбезові широкі повноваження.
На спільній прес-конференції у Москві Ющенко з Путіним декларують бажання перезавантажити стосунки між державами. Слова Путіна можна перевірити вже навесні: 23 березня російський десантний корабель «Ніколай Фільчєнков» зі 142 десантниками та 28 одиницями техніки перетинає український кордон. Росіяни виправдовується: трапилася технічна помилка.
Що ж до нового уряду, то вде на першому засіданні він оголошує намір заново виставити на продаж завод «Криворіжсталь», який купили за безцінь Пінчук з Ахметовим. 24 жовтня завод відійшов у власність мільярдера Лакшмі Міттала, який заплатив за «Криворіжсталь» 4,8 млрд. дол. — майже в шість разів більше, ніж попередні «покупці».
Загалом беручи, той перший уряд можна назвати кабінетом втрачених можливостей, адже головні зусилля публічних осіб ідуть на взаємні звинувачення. Поза тим Кабмін, як і обіцяв кандидат Ющенко, запроваджує допомогу для породіль: 9 тисяч гривень. Міністр оборони Анатолій Гриценко забороняє у війську «портянки» й скорочує час служби. Парламент ухвалює закони для вступу до СОТ. У чомусь влада намагається переймати досвід взірцевої тоді для України Грузії — проте часами це завершується курйозами (як у випадку з ліквідацією ДАІ).
Незважаючи на те, що «помаранчева» команда тринькає власні шанси, колишні посадовці все одно впадають у переляк після встановлення нових владних інституцій. Правоохоронці кличуть на допити Євгена Кушнарьова, Олександра Єфремова, Юрія Кравченка та багатьох-багатьох інших. Володимир Щербань, Анатолій Засуха, Микола Білокінь та інші тікають за кордон.
4 березня Кравченко вкорочує собі віку напередодні допиту у справі вбивства Георгія Ґонґадзе. Смерть колишнього міністра внутрішніх справ остаточно обриває ланку в ланцюжку між замовниками та виконавцями вбивства Гії. Кількома днями раніше правоохоронці затримують убивць Ґонґадзе: Миколу Протасова, Валерія Костенка, Олександра Поповича. Четвертий — Олексій Пукач — тікає.
6 квітня 2005 року прокуратура затримує одного з чільних «реґіоналів» Донеччини Бориса Колеснікова: голову Донецької обласної ради звинувачують у вимаганні. 17 серпня на кілька днів затримують екс-голову Харківської облради Євгена Кушнарьова — за перевищення влади. Правоохоронці влаштовують акт публічного застрашення Ріната Ахметова: міліція проводить слідчі дії з залученням панцерної техніки.
Пізніше Ющенко змушений іти на потепління з «реґіоналами». Ані справа Колеснікова, ані Кушнарьова, ані інші не завершилися вироками й в'язничними термінами. 22 вересня президент укладає меморандум порозуміння зі своїм опонентом Януковичем.
Підписанню цього меморандуму передують події, що їх досі вважають хрестоматійним прикладом для описування політичних чвар: після семи місяців «помаранчевий» табір лускає. 5 вересня державний секретар Олександр Зінченко скликає прес-конференцію, на якрій заявляє про корупцію в оточенні Ющенка, називаючи прізвища Порошенка, Третьякова, Мартиненка та інших. 8 вересня Віктор Ющенко звільняє усіх разом: і секретаря РНБО, і цілий уряд.
22 вересня новим прем'єр-міністром стає Юрій Єхануров. Першим випробуванням для нього стає «газова війна», яку готує Росія. Москва вимагає від України нову ціну на «блакитне паливо» — замість $50 уже $230, названих «ринковими».
Щодо інших подій, то в 2005 році Україна приймає «Євробачення». На революційній хвилі влада вирішила делеґувати на конкурс гурт «Ґринджоли» з піснею «Разом нас багато».
Справді значущою подією в культурному житті була перемога режисера родом із Надвірнянщини Ігоря Стрембіцького на Каннському фестивалі — 21 травня митця відзначили за стрічку «Подорожні» у номінації «Короткометражні фільми».
Героїнею року стала Настя Овчар — п'ятирічна дівчинка з села Воронцовка на Харківщині голіруч винесла з вогню свою дворічну сестричку, діставши страшні опіки.
29 листопада на Львівщині розстріляли екс-голову Львівської облдержадміністрації Степана Сенчука — вбивство досі не розкрите.
2006
Антикризова коаліція
1 січня 2006 року Росія перекриває газову трубу для України. Подальші події називають «першою російсько-українською газовою війною». Українська влада каже, що країна протримається доти, доки Москва не піде на поступки у переговорах. Через обмеження імпорту потерпають Угорщина, Польща, Словаччина, Австрія, Німеччина тощо.
Вночі 4 січня «Газпром» із «Нафтогазом» таки укладають договір на постачання газу. Від імені України свій підпис ставить голова Конґресу українських націоналістів Олексій Івченко. Українська влада намагається приховати текст угод, але хвалиться, що ціну вдалося збити до $95. Невдовзі виявляється, що Росія таки витиснула на переговорах бажану для себе ціну, просто на кордоні з Україною паливо «змішується» з дешевим туркменським газом. Посередником у цих схемах стає компанія «Росукренерго», за якою стоїть Дмитро Фірташ. Екс-прем'єр Тимошенко звинувачує Ющенка в тому, що він теж є визискувачем схеми.
Президент сприймає початок року з невдоволенням, адже втрачає частину повноважень, згідно з конституційними змінами. Спочатку це не шкодить, бо прем'єр-міністром є однодумець Юрій Єхануров, та 26 березня країну чекають парламентські вибори.
Склад Верховної Ради вперше обирають за чистою пропорційною системою. Найбільше голосів здобуває Партія реґіонів — 32,14%. У внутрішній сутичці за «помаранчевого» виборця перемагає Блок Юлії Тимошенко — 22,29%, натомість «Наша Україна» збирає 13,99%. До парламенту також проходять «ліві»: Соцпартія — 5,69%, і Компартія — 3,66%.
Коаліціада триває до середини липня. «Наша Україна» вимагає прем'єрства для себе, БЮТ бачить головою уряду лише Юлію Тимошенко, Олександрові Морозу байдуже до решти — але він хоче стати головою ВР. У час, коли «Наша Україна» врешті таки згоджується на прем'єрство Тимошенко, лідер Соцпартії вицофується з перемовин: 6 липня він стає учасником коаліції з Партією реґіонів та комуністами й отримує на знак подяки посаду голови Верховної Ради.
«Антикризова» коаліція подає президентові кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра. 3 серпня на Банковій підписують «Універсал національної єдності», а наступного дня Януковича затверджують головою уряду. Ющенкові вдається домовитися про представництво для власної партії у Кабміні, зокрема там залишаються Юрій Луценко, Роман Зварич, Анатолій Гриценко, Борис Тарасюк.
«Універсали» діють недовго: Партія реґіонів, усупереч домовленостям, ухвалює низку дражливих рішень. У Криму «реґіонали» забороняють проводити міжнаціональні навчання і проголошують півострів «територією, вільною від НАТО». Новообрані обласні й міські ради на сході та півдні України починають ухвалювати рішення про надання російській мові статусу «реґіональної». ПР нахабніє і в кулуарній політиці: команда Януковича переманює депутатів із фракцій БЮТ і НУ. У жовтні «Наша Україна» оголошує про перехід в опозицію, а міністри вилітають з уряду один за одним.
А тим часом українці радісно спостерігають за польотом у космос першої жінки українського походження — Гайдемарі Стефанишин-Пайпер виходить на навколоземну орбіту в човнику «Атлантіс». Невдовзі після повернення на Землю Гайдемарі провідає родичів у селах Якимів і Новий Яричів на Львівщині, звідки походить її батько.
Збірна України з футболу влітку вперше виступає на чемпіонаті світу. В Німеччині команда Олега Блохіна пробивається аж до чвертьфіналу, де поступається команді Італії — 0:3. Перший гол для України на мундіалях забиває Андрій Русол.
2007
Ожидівська трагедія
Віктор Ющенко наближається до екватора свого президентства, і в нього нема іншого виходу, як шукати союзника в особі Юлії Тимошенко. Формується опозиційна коаліція, яка розробляє план дочасних парламентських виборів.
Увечері 2 квітня президент видає указ про розпуск Верховної Ради на тій підставі, що парламентські партії спотворили результати виборів і знехтували волевиявленням народу. Голова держави призначає дострокові вибори на 27 травня, проте Партія реґіонів із сателітами запекло блокує Ющенкову ініціативу. Використовуються Міністерство юстиції і Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, суди, прокуратура, внутрішні війська, Управління держохорони... «Силові» відомства протистоять іншим «силовикам» і порушують карні справи одне проти одного — кожне розпоряджається наявним арсеналом так, як лиш може.
Вночі 27 травня у Секретаріаті Президента відбувається новий раунд перемовин, на якому сторони все-таки домовляються провести дочасні вибори 30 вересня. Правовим механізмом для розпуску ВР обирають складення мандатів депутатами і «обнулення» виборчих списків.
На виборах БЮТ майже наздоганяє Партію реґіонів — 30,71% проти 34,37%. Виборчий бар'єр також долають: «Наша Україна – Народна самооборона» (на чолі з Луценком) — 14,15%; Компартія — 5,39%; Блок Литвина — 3,96%. БЮТ і НУНС отримують для коаліції мізерний запас голосів — 227 мандатів. Незважаючи на мінімальний резерв, парламентська більшість призначає прем'єр-міністром Юлію Тимошенко, а спікером — Арсенія Яценюка.
18 квітня спільна заявка від України та Польщі перемагає в конкурсі на організацію футбольного Євро-2012.
У квітні вперше відбувається зовнішнє незалежне оцінювання.
16 липня під Ожидовом на Львівщині перекинувся товарний поїзд із 15 цистернами жовтого фосфору. Віце-прем'єр-міністр Олександр Кузьмук назвав цю трагедію «другим Чорнобилем». Минається без жертв — проте наслідки для екології жахливі.
31 липня — перший вирок для чиновника «кучмівської» епохи: Апеляційний суд Івано-Франківщини присуджує 5 років умовно екс-голові Закарпатської ОДА Іванові Різакові.
27 жовтня в Одесі зі скандалом та бійками відкривають пам'ятник Катерині ІІ.
Наймасштабніша трагедія в історії українського вуглевидобування: 17 листопада на копальні Засядька внаслідок вибуху метану гине 101 гірник.
2008
Антинатівська істерія в Києві
Саме цей рік багато в чому надламав Україну. Держава виявляється надто слабкою, щоб витримати світову фінансову кризу. Держава спостерігає за загрозами прямого воєнного вторгнення на досвіді Грузії. Держава переживає новий період політичного зрадництва, а правляча еліта цілковито провалює тест на державність…
У червні коаліція «Нашої України» і БЮТ руйнується, коли з її складу виходять депутати Бут і Рибаков. «Помаранчеві» починають сепаратні переговори з Партією реґіонів, і найбільшого зближення тут досягає саме «Батьківщина». Восени БЮТ спільно з «Реґіонами» ухвалюють низку «антипрезидентських» законів, які послаблюють Ющенка. Подейкують про створення нової коаліції.
8 серпня починається російсько-грузинська війна — проте український політичний клас не вбачає у цьому загроз. Партія реґіонів та інші проросійські сили виступають цілковито на боці Москви. Депутати «Батьківщини» покладають велику частину провини за спалах конфлікту на Міхеїла Саакашвілі. Шерег експертів попереджає, що наступною жертвою Росії може виявитися Україна. Треба визнати, що в нашій державі лише Віктор Ющенко виявився готовим адекватно оцінити акт російської аґресії. 12 серпня Ющенко вирушає на мітинґ до Тбілісі, де висловлює солідарність із Грузією.
3 жовтня Юлія Тимошенко вирушає до Москви. Цей візит яскраво демонструє стан тодішніх стосунків у владних кабінетах, як і міру усвідомлення загроз від Росії. Перед відльотом Тимошенко залишається без літака — через полом президентського «борту №1» урядове судно забирає Ющенко, щоб летіти до Львова. «Леді Ю» прибуває до Москви приватним рейсом і сміється з жартів Путіна про «мазуріка», який літака «утащіл».
Російське лобі здобуває перемогу на інших фронтах. Україні відмовляють у наданні Плану дій щодо членства в НАТО на саміті в Бухаресті 2–4 квітня. Західний істеблішмент зважає на протести Росії та позу українського політикуму («реґіонали» кілька місяців блокують парламент із повітряними кульками). Дорогою до Бухареста Україну провідує президент США Джордж Буш.
Українські політики чубляться на тлі наростання економічної кризи. Якщо навесні долар коштує приблизно 5 гривень, то в грудні на «чорному ринку» вистрибує до 10. Інфляція становить 22,3%. За підсумками року сукупний державний і ґарантований державою борг виростає на 40%, до $24,6 млрд. Міжнародний валютний фонд подає Україні руку й зголошується на програму фінансування розміром $16,5 млрд.; у листопаді приходить $3 млрд. Банкрутіють банки і компанії. Росте безробіття. У популярності росте професія «колекторів», які допомагають «вибивати» (іноді буквально) позики зі споживачів.
Економічна криза не дозволила Україні відчути переваги від вступу до Світової організації торгівлі (протокол про вступ підписали 5 лютого у Женеві).
Наприкінці липня Західна Україна зазнає удару стихії: внаслідок повеней на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті, Львівщині, Тернопільщині гинуть 24 особи.
На урочистості з нагоди 1020-річчя Хрещення України прибуває Вселенський Патріарх Варфоломій І. Ющенко порушує питання про отримання автокефалії для Помісної Української Православної Церкви.
Корупційний символ року — голова Львівського апеляційного адміністративного суду Ігор Зварич. У кабінеті Зварича виявляють мільйон доларів і кілька мільйонів гривень. Зварич каже — «посівали». Невдовзі суд присуджує йому 10 років ув'язнення. Екс-голова львівської апеляції вийшов на волю у 2016 році згідно з «законом Савченко».
2009
Тимошенко особисто їде укладати газову угоду з Росією
Рік починається знову з «газової війни». Вранці 7 січня Росія зупиняє подання газу. «Газпром» називає «Нафтогаз» неплатоспроможним і чекає грошей. «Вентиль» знову б'є по європейських споживачах. Компанія «Укртрансгаз» рятує спорожнілу українську трубу завдяки тому, що перемикає систему на реверсний режим.
19 січня Україна та Росія підписують нову газову угоду. Свій персональний підпис під домовленістю ставить Юлія Тимошенко. Угода стискає Україну в кабалі, адже передбачає височезну ціну на газ (у липні — $350), при тім не дає можливості вискочити з газової залежності через принцип take-or-pay. Тимошенко втішає, що їй вдалося викинути з газових схем RosUkrEnergo. Ця угода досі стоїть боком для України.
Навесні БЮТ знову намагається зблизитися з ПР. 7 червня Віктор Янукович дає підтвердження чуткам про ПРіБЮТ, щоправда визнає провал перемовин. Юлія Тимошенко намагається виправдатися: йшлося про коаліцію за участю всіх сил, у тім і «Нашої України». Під час телезвернення вона кидає багатозначну репліку: «Пропало всьо!»
У травні міністр внутрішніх справ Юрій Луценко потрапляє в скандал: він напідпитку бунтує в аеропорту Франкфурта.
16 червня у Голованівському районі троє місцевих «князьків» убивають селянина Валерія Олійника. Серед убивць — народний депутат від БЮТ Віктор Лозінський. Невдовзі його засудять до 15 років ув'язнення. Лозінський вийде на волю у 2016 році згідно з «законом Савченко».
19 жовтня офіційно стартує президентська виборча кампанія. Участь у виборах беруть 18 кандидатів.
Один з головних векторів у виборчій кампанії Тимошенко — спроба відмежуватися від економічної кризи, яка нуртує в державі. За підсумками року ВВП упав на 15%. Станом на 31 грудня державний і ґарантований державою борг становив $52,264 млрд. — удвічі більше, ніж роком раніше. Експерти звинувачують Тимошенко у нагнітанні істерії, пов'язаної з епідемію «свинячого грипу».
У лютому Україна програє Румунії суперечку в Міжнародному суді з приводу прикордонної частини Чорноморського шельфу. Гаага прокладає лінію кордону згідно з баченням Бухареста, віддавши Румунії велику частину шельфу, багатого на нафту й газ.
20 травня донецький «Шахтар» перемагає у Кубку УЄФА, долаючи у фіналі німецький «Вердер» — 2:1.
22 липня на Житомирщині затримали екс-керівника департаменту зовнішнього стеження МВС Олексія Пукача, вбивцю Георгія Ґонґадзе. Пізніше Пукача засудять до довічного ув'язнення.
Росія знову бряцає зброєю: президент РФ Дмитро Медведєв записує звернення до Віктора Ющенка на тлі військових кораблів і звинувачує українського президента в утисках російської мови та перешкоджанні флотові РФ.
2010
З ним не могло скінчитися інакше
Настає зоряний час Віктора Януковича. 17 січня він здобуває в першому турі 35,32% голосів проти 25,05% у Юлії Тимошенко. На другий тур для Тимошенко важливо мобілізувати розчарованого «помаранчевого» виборця. Проте їй доводиться зіштовхнутися з феноменом «противсіхів». У повторному голосуванні Янукович перемагає з невеликим відривом — 48,95% проти 45,47% (при тім 4,36% не підтримали жодного кандидата).
Країни Заходу назвали вибори-2010 зразковими. А для України це було прощанням з демократією на чотири роки — аж до Революції гідності.
В останні дні свого президентства Віктор Ющенко зважується видати указ про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України. А 13 січня, теж іще за Ющенка, Апеляційний суд Києва виносить постанову у справі про Голодомор 1932–1933 років, констатувавши провину Сталіна, Молотова, Кагановича та інших у геноциді.
25 лютого Янукович іде на інавґурацію. Парламентські двері символічно зачиняються йому прямо перед носом. Лідер «реґіоналів» одразу ж починає насаджувати авторитарний режим. Віктор Янукович береться формувати нову коаліцію через фракції ПР, КПУ, Блоку Литвина та індивідуальних нардепів-«тушок». 8 квітня Конституційний Суд леґітимізує «тушковану» коаліцію. А 1 жовтня КС ухвалює ще потворніше рішення, скасовуючи зміни до Конституції 2004 року. Суд повертає Януковичу повноваження Кучми.
Віктор Янукович прогнозовано йде на зближення з Росією. 21 квітня президент у Харкові укладає з Дмитром Медведєвим угоду, яка продовжує перебування Чорноморського флоту РФ до 2042 року. Натомість Україна отримує 100-доларову знижку на газ. 27 квітня під час ратифікації «харківських угод» у парламенті спалахують бійки. Володимира Литвина бомбардують яйцями, Андрій Парубій намагається зірвати голосування «димовими шашками».
У травні прокуратура порушує першу справу проти Юлії Тимошенко — за спробу підкупу суду; пізніше додаються справи про нецільове використання «кіотських» коштів і незаконне придбання перед виборами автомобілів «швидкої допомоги». Від 15 грудня Тимошенко на підписці про невиїзд.
Юрієві Луценку пощастило менше: 27 грудня Печерський суд заарештовує екс-міністра внутрішніх справ, звинуваченого в марнуванні державних коштів.
Під арешт беруть екс-заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, екс-міністра екології Георгія Філіпчука, екс-голову Митниці Анатолія Макаренка та інших.
Влада діє руками не лише «силовиків», а й зрадників чи заздрісників. Під місцеві вибори у низці реґіонів дублюються осередки партії «Батьківщина». Зокрема, на Львівщині БЮТ відмовляється від виборів до обласної ради. В Галичині на муніципальних виборах 31 жовтня тріумфує ВО «Свобода».
Під кінець року підприємці влаштовують протест проти зміни до фіскального законодавства, котрі утискали дрібний бізнес. Серію демонстрацій назвали «податковим майданом».
2011
Інтронізація Блаженнішого Святослава
Режим Януковича продовжує переслідування політичних інакодумців. Екс-міністр економіки Богдан Данилишин дістає політичний притулок у Чехії. Екс-голова Держрезерву Михайло Поживанов перебирається до Австрії.
У червні проти Юлії Тимошенко порушують нову кримінальну справу за укладення «кабальних» газових угод, ще й без належних директив. 5 серпня суд заарештовує Юлію Володимирівну. А 11 жовтня Печерська Феміда присуджує екс-прем'єрці сім років ув'язнення. Під судом тривають протести, проте вони надто нечисленні для того, щоб на щось вплинути.
Схильність Януковича до помсти ворогам впливає на стосунки з Європейським Союзом. 19 грудня на саміті Україна–ЄС лідери європейських інституцій відмовляються підписувати бодай якісь документи на тему Угоди про асоціацію, бо це — цитата з Германа ван Ромпея — «залежатиме від політичних обставин». Тоді ж таки європейська бюрократія починає вживати новий термін — «вибіркове правосуддя».
На якийсь час Янукович входить у роль європейського друга і навіть обурюється кроками Росії. Ціна газу, згідно з формулою, зростає до 400 доларів. Президент каже, що то принижує не лише його, а й державу.
23 березня Синод єпископів УГКЦ обирає Святослава Шевчука Главою Української Греко-Католицької Церкви. 77-річний Любомир Гузар за станом здоров'я вирішує відійти від керівництва Церквою.
У квітні Верховна Рада ухвалює закон про обов'язковість використання «прапора Перемоги» на урочистостях з нагоди закінчення Другої світової війни. Це переростає у суспільний конфлікт. Найбільші сутички через це спалахують у Львові 9 травня. Націоналістичні сили намагаються не допустити використання червоної символіки — деякі особи застосовують під час конфлікту вогнепальну зброю.
У травні Марина Врода отримує «пальмову гілку» Каннського фестивалю за фільм «Крос».
У листопаді Верховна Рада змінює виборче законодавство: на парламентські вибори 2012 року знову повертається мажоритарна система. Бар'єр підіймають до 5%. Закон влаштовує тодішні опозиційні партії, і вони охоче його підтримують.
2012
Українські фани на Євро-2012 у Донецьку. Де вони тепер?
Українська опозиція вирішує єднатися для протидії режимові. Угоду про спільні дії укладають 22 січня в Києві, на День соборності. Більшість партій гуртується довкола БЮТу — під брендом «Об'єднана опозиція «Батьківщина». Арсеній Яценюк згоджується очолити виборчий список «Батьківщини», незважаючи на ще свіжу історію протистояння з Юлією Володимирівною. Осторонь від єднання залишаються дві партії, котрі мали тоді інші амбіції, — УДАР і ВО «Свобода».
В опозиціонерів попросту нема іншого виходу, як гуртуватися, бо влада вдається до щораз брутальніших методів. 27 лютого Печерський суд засуджує Юрія Луценка до чотирьох років в'язниці.
У квітні Юлія Тимошенко скаржиться на побиття працівниками Качанівської колонії. Посадовці насміхаються зі скарг Тимошенко. Під тиском міжнародної спільноти влада дає дозвіл на ушпиталення «леді Ю» в лікарні «Укрзалізниці» у Харкові. Тут вона пробуде аж до свого звільнення.
Приблизно в цей час до уряду Азарова входить Петро Порошенко. 23 березня Янукович призначає його міністром економічного розвитку і торгівлі України.
Відповідаючи на переслідування опозиції, Європейський Союз переходить до бойкоту української влади. Саміт «Україна-ЄС» скасовують.
Янукович сподівається на позитивні жести від Росії. Та Кремль теж невдоволений: у липні Володимир Путін, їдучи на зустріч із Януковичем, спізнюється на декілька годин — бо спілкується з байкерами. А в грудні Адміністрація Президента з невідомих причин скасовує поїздку Януковича до Москви.
3 липня Верховна Рада ухвалює закон про засади мовної політики, який запроваджує фактичну двомовність на офіційному рівні. Михайло Чечетов хвалиться: «Розвели, як кошенят». У центрі Києва спалахує протест проти закону Ківалова-Колесніченка. Доходить до сутичок з «Беркутом». Протягом кількох місяців більшість місцевих рад сходу і півдня України проголошують російськомовність реґіонів. Цей закон стає фактором у виборчій кампанії Партії реґіонів.
На виборах 28 жовтня партії проросійського спрямування програють проєвропейським: у Партії реґіонів (28,1%) і комуністів (11,8%) виявляється менше підтримки, ніж у «Батьківщини» (24,7%), УДАРу (15,1%) та «Свободи» (12,3%). Якби не мажоритарна складова, то демократи могли б святкувати (їхня мотивація голосувати за виборчий закон у ВР попереднього року залишається невідомою). В одномандатних округах тріумфують явні й «приховані» «реґіонали», і саме там зосереджуються основні фальсифікації. Міжнародні спостерігачі дають неґативну оцінку виборам.
Партія реґіонів захоплює всі керівні посади в державі: прем'єром знову призначають Миколу Азарова, а от спікером — Володимира Рибака. Янукович вводить до складу уряду друзів свої синів. Першим віце-прем'єром стає Сергій Арбузов, міністром доходів і зборів призначають Олександра Клименка, а міністром внутрішніх справ — Віталія Захарченка. Зароджується поняття «Сім'я».
Розвагою року стає Євро-2012. Будівельні роботи тривають до останнього дня. Кілька проектів згортається «на ходу» (на кшталт непочатої бази в Дрогобичі). Компанії, близькі до влади, світяться у «брудних» тендерах. Турнір яскраво гримить кілька тижнів — але залишає державу з низкою проблем і боргів. У Львові постає питання: як наповнити стадіон життям і як зробити його рентабельним?
Збірна України здобуває на домашньому турнірі одну перемогу над Швецією, а матчі з Францією та Англією програє.
2013
Євромайдан
Віктор Янукович йде на поступки. 7 квітня президент підписує указ про помилування Юрія Луценка. Екс-міністр виходить на волю змарнілим і начитаним. Луценко відмовляється повертатися у велику політику і каже, що його мета — сприяти об'єднанню демократичного табору.
До самої осені Європейський Союз сподівався, що президент звільнить і Юлію Тимошенко. Лідерові ПР запропонували «м'яку» формулу, пов'язану не з помилуванням Тимошенко, а з її лікуванням у закордонній клініці. Янукович крутить носом перед європейськими лідерами аж до Вільнюського саміту.
Опозиція вирішує випробувати вуличні методи боротьби. 18 травня на Софійській площі вирує акція «Вставай, Україно!». Під кінець мітинґу на демонстрантів кидається ватага натренованих молодиків, у перших лавах — Вадим Тітушко з Білої Церкви. Його прізвищем називають цілий суспільний прошарок, який політики використовують для «силових» методів боротьби.
21 червня ЮНЕСКО зараховує до Списку світової спадщини дерев'яні церкви карпатського реґіону: по вісім храмів від України та Польщі. У реєстрі — чотири церкви з Львівщини (церква Св. Духа у Потеличі, собор Пресвятої Богородиці у Маткові, церва Святої Трійці в Жовкві та церква св. Юра у Догобичі), два храми з Івано-Франківщини (церква Св. Духа в Рогатині та церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі), два об'єкти із Закарпаття (церква Вознесіння Господнього в Ясіні та церква св. архангела Михаїла в Ужку).
30 червня спалахує протест на локальному рівні, який згодом переноситься на центральний: мешканці Врадіївки обурені зґвалтуванням та замахом на вбивство своєї землячки. До злочину причетне керівництво місцевої міліції.
Росія різко реагує на «залицяння» Віктора Януковича до Європейського Союзу. Починається торговельна війна. 29 липня головний санітарний лікар Росії Геннадій Онищенко заявляє, що в продукції Roshen виявлено канцероген. За два тижні РФ ставить митні бар'єри перед усім українським експортом. Московські спікери кажуть: труднощі пов'язані з можливим укладенням Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.
Якщо раніше ув'язнення Тимошенко трактували як заваду для Угоди про асоціацію, то тепер воно стає козирем для Януковича, який попросту шантажує Європейський Союз. Президент вимагає захмарних компенсацій від Брюсселя за відмову від дружби з Росією. 21 листопада Кабінет Міністрів оголошує про рішення призупинити процес підготування до підписання угоди з ЄС. За тиждень Віктор Янукович їде у Вільнюс — і відмовляється від Асоціації.
В Україні вже відбуваються протести з вимогою підписати угоди з ЄС. Студенти вийшли на демонстрації у Львові, Києві та кількох інших містах ще першого дня після оголошення урядового рішення. Мустафа Найєм організовує у Facebook «перекличку»: хто готовий виходити на Майдан? Вночі 30 листопада, після повернення Януковича з Вільнюса, «Беркут» розганяє студентський табір. Напад здійснюють задля встановлення в центрі Києва новорічної ялинки.
1 грудня на Майдан Незалежності виходять сотні тисяч осіб. На Банковій відбуваються сутички з міліцією. Влада підставляє під удар незахищених бійців Внутрішніх військ. Увечері «Беркут» іде в контратаку й жорстоко б'є демонстрантів. З'являються «в'язні Банкової». Майданівці захоплюють кілька адміністративних будівель: Київраду, Будинок профспілок, Жовтневий палац.
Вночі 11 грудня — спроба штурму Майдану. «Силовики» прорвалися на саму площу, проте не наважилися на різкі дії. У відповідь активісти зводять іще більші барикади, ставлять ще більше захисних споруд. На центральній площі щоденно перебуває по кілька тисяч осіб. Щовихідних — велелюдні віча.
17 грудня в Москві Віктор Янукович підписує з Володимиром Путіним угоду про кредит на $15 млрд. Москва встигає перерахувати Януковичу $3 млрд. — ті, що тепер вимагає від України. Янукович бере на себе зобов'язання віддати Україну до ніг РФ. Втручання Росії в події на Майдані стає неприхованим.
2014
Зустріч бійців на майдані Незалежності
Рік борні. Економіст Олександр Пасхавер пізніше скаже: війна є сертифікатом якості для революції. Так і сталося.
16 січня Верховна Рада схвалює пакет «диктаторських законів», які забирають у громадян низку прав і свобод. Терпець рветься, і на найближчому вічі на вулиці Грушевського спалахує битва. Демонстранти вперше масово й неприховано застосовують «коктейлі Молотова».
22 січня на Майдані є перші вбиті — Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Того самого дня на околицях села Гнідин Бориспільського району знаходять замордованим львів'янина Юрія Вербицького.
Дії влади неминуче провадять до загострення. На 18 лютого штаб спротиву організовує «мирний наступ» до Верховної Ради. Міліція відбиває ходу демонстрантів. Влада вважає, що це слушний момент для переходу в контратаку і розгону Майдану.
Штурм триває майже три доби. За цей час внаслідок протистояння гинуть 78 учасників Майдану. Зокрема, 47 осіб загинули 20 лютого, коли «чорна рота» відкрила вогонь на вулиці Інститутській.
Влада діє нелогічно. Віктор Янукович досить легко йде на поступки опозиції. А пізніше чомусь кидається навтьоки зі столиці. На варті в Києві не лишається нікого. Створено ідеальні умови для того, щоб «хунта» захопила владу. Майдан не піддається на спокусу штурму. 22 лютого Верховна Рада обирає нового голову парламенту — Олександра Турчинова. ВР проголошує Віктора Януковича політиком, який усунувся від власних обов'язків. Депутати повертають Конституцію-2004. Турчинов як спікер перебирає на себе повноваження президента. Прем'єром обирають Арсенія Яценюка.
На 22 лютого у Харкові планується з'їзд «депутатів усіх рівнів», куди хоче заскочити і Янукович-утікач. Учасники мають заявити про невизнання київських подій (про це свідчать телефонні розмови за участю Глазьєва, Затуліна та інших, оприлюднені нещодавно). Проте на той момент стає очевидним, що в Україні встановився новий консенсус: на центральному рівні політикум визнає леґітимність нової влади (328 голосів за відсторонення Януковича — це не абищо), а «силові» відомства відмовляються від подальшого опору. Тож з'їзд у Харкові провалюється. Віктор Янукович намагається втекти з України через Крим.
Вночі 27 лютого озброєні особи захоплюють будівлю Верховної ради Криму і вивішують на даху російський «триколор». Спершу їх називають «зеленими чоловічками» — Володимир Путін візьме на себе відповідальність за цей акт допіру через кілька місяців. Сепаратисти звертаються до Росії з закликом втрутитися. Телефонні розмови Глазьєва, які він провадив саме у ті дні, свідчать, що РФ готувала подібний сценарій для обласних центрів півдня та сходу, — проте ніде, крім Криму, більше «не запалилося». Ну а для того, щоб «взяти» принаймні Донбас, довелося йти на мілітарні кроки.
1 березня російський парламент дає дозвіл на використання російської армії за кордоном. Військовики РФ встановлюють тотальний контроль над півостровом, коли спротив України неможливий. Під дулами 16 березня проходить «референдум». Путін вважає анексію доконаною.
Вранці 12 квітня озброєні люди захоплюють відділок міліції у Слов'янську. 13 квітня українська влада оголошує антитерористичну операцію. Спершу АТО полювала на кількадесят мерзотників, проте невдовзі переросла у війну. Перелом настає десь у червні, коли Росія наважується скерувати до України кілька танків. Бойовики отримують вказівку знищити структури прикордонної служби.
На президентських виборах, які відбулися 25 травня, перемагає Петро Порошенко: 54,7% — і тріумф у першому турі. Інавгурація — 7 червня. Напередодні президент-елект відвідує Нормандію, де вперше після початку війни перетинається поглядами з Володимиром Путіним; участь у перемовинах беруть Франсуа Олланд та Анґела Меркель.
Росія невдоволена позицією Порошенка — і нарощує натиск. Російська армія обстрілює українські позиції, коли війська ЗСУ намагаються відтяти пухлину «ДНР/ЛНР» від кордону. Озброєння ввозиться безконтрольно з Росії. Цей шлях долає і система «Бук», яка 17 липня збиває пасажирський літак «Малайзійських авіаліній» (гинуть 298 осіб).
Російською відповіддю на успіхи АТО стає пряме вторгнення, скоєне на День Незалежності. На морському узбережжі Росія захоплює прикордонний Новоазовськ. Під Іловайськом бере українських хлопців у котел. Військовики РФ відсувають лінію фронту на кількадесят кілометрів на захід.
Згідно з підрахунком волонтерів на профільній сторінці у Вікіпедії, у 2014 році в протистоянні з РФ гинуть 1 762 бійців, 720 із них гинуть у серпні.
Петро Порошенко їде на переговори до Мінська. 5 вересня сторони домовляються: Україна має ухвалити закон про «особливий статус» для Донбасу, забезпечити амністію, провести місцеві вибори тощо; інша сторона мусить відвести збройні формування і віддати контроль над кордоном. Ці угоди досі не виконані.
Наприкінці року Україна проводить дострокові парламентські вибори. Найбільше голосів здобуває «Народний фронт» (22,14%), проте Блок Петра Порошенка (21,81%) дістає найбільшу фракцію у ВР за рахунок мажоритарників. До парламенту також проходять: «Самопоміч» (10,97%), «Опозиційний блок» (9,43%), Радикальна партія (7,44%), «Батьківщина» (5,68%). Формується коаліція з п'яти фракцій. Яценюк залишається прем'єр-міністром, а ВР очолює Володимир Гройсман.
2015
Лічені дні перед падінням Дебальцева
Росія знову повертається до відкритої аґресії. Відразу після Різдвяних свят бойовики починають штурм Донецького аеропорту. Аеропорт став символом опору для українців. А для Росії то був символ, який треба було розчавити. Українські військовики тримали оборону аж до лютого.
29 січня захопленням містечка Вуглегірськ починається операція бойовиків на Дебальцівській дузі. Росія ставить завдання — захопити місто перед початком нових переговорів у «нормандському форматі», що мають відбутися 11–12 лютого в Мінську. Українське командування наказує воякам будь-що протриматися до завершення перемовин. Точаться криваві бої. У Мінську Володимир Путін видає себе, коли каже іноземним посередникам, що бойовики оточили Дебальцеве. Порошенко наполягає, що оточення немає.
18 лютого українські підрозділи залишають Дебальцеве. Голова держави називає це продуманою воєнною операцією.
Згідно з підрахунком волонтерів на профільній сторінці у Вікіпедії, у 2015 році в протистоянні з РФ гинуть 1 220 бійців, 550 із них гинуть у січні–лютому.
У Мінську лідери узгоджують Комплекс заходів щодо виконання мінських угод (інша назва — «Мінськ-2»). Документ встановлює логічний ланцюжок втілення домовленостей, утім Україна з Росією досі сперечаються за те, які пункти належить виконувати першими.
31 серпня Верховна Рада розглядає проект конституційних змін, який одним реченням прописує потребу надати «особливий статус» для Донбасу. Голосування супроводжується сутичками під будівлею парламенту. Один з бунтарів, Ігор Гуменюк, кидає у натовп правоохоронців бойову ґранату. Внаслідок вибуху гинуть троє «силовиків».
Владі важко дати раду колишнім учасникам АТО, насамперед добровольцям. Найбільш промовистий випадок — липнева стрілянина в Мукачеві за участю бійців «Правого сектору».
Від 1 січня між Україною та ЄС діє зона вільної торгівлі. Офіційний Київ рухається в бік безвізового режиму — Брюссель оголошує чіткий перелік вимог, що охоплює, зокрема, боротьбу з корупцією.
16 квітня 2015 року президент України створює Національне антикорупційне бюро. Директором НАБУ призначає Артема Ситника, який вийшов у фінал відкритого конкурсу.
Українська влада оголошує початок «деолігархізації». Першим у черзі стає Ігор Коломойський: 25 березня він йде з посади після конфлікту довкола «Укрнафти» та «Укртранснафти». Восени правоохоронці заарештовують його близького соратника — Геннадія Корбана.
Натомість у травні в Україні з'являється ще екстраваґантніший голова ОДА — Петро Порошено довіряє Одещину Міхеїлові Саакашвілі.
У квітні Верховна Рада ухвалює пакет «декомунізаційних» законів. Наразі в Україні демонтовано 1,2 тисячі пам'ятників Леніну. Перейменування вулиць зачепило навіть обласні центри: тепер замість Дніпропетровська — Дніпро, замість Кіровограда –— Кропивницький.
Влітку в Україні дають старт Патрульній поліції. 4 липня патрульні, яких добирали на спеціальному конкурсі, складають присягу в Києві. Пізніше поліція «відкривається» у Львові та Одесі. Українці зустрічають молодих чоловіків і жінок в новенькій формі захоплено. Згідно з соціологічними опитуваннями, це найбільш помітна реформа в Україні. Невдовзі на «поліцію» перейменовують всю українську «міліцію».
У жовтні на місцевих виборах випробовують систему «відкритих списків». При тім 159 новостворених територіальних громад йдуть на вибори вже в новому форматі, сподіваючись на переваги децентралізації. Українська влада оголошує децентралізаційну реформу однією з основних, а наразі вона гальмується через зупинку конституційного проекту.
2015 рік — важкий економічно. Даються взнаки наслідки, спричинені російською аґресією. Гривня знецінюється. 26 лютого — пікове падіння національної валюти, до 30 грн. за 1 долар США. Наприкінці року курс становить 23,1 грн. за «зеленого». Продукти дорожчають. Ростуть тарифи на газ, тепло, холодну та гарячу воду, електроенергію — у такий спосіб влада намагається «вирівняти» тарифи до економічно обґрунтованих. Зрештою, це є вимогою зовнішніх кредиторів. Водночас уряд розробляє щедру програму субсидій. У 2015 році на допомогу українцям передбачають 24 млрд. грн.; програма охоплює 4,8 мільйона родин (роком раніше — 0,7 млн.).
У 2015 році Україна вперше закуповує на європейському ринку більше палива, ніж на російському. «Нафтогаз» не піддається на шантаж та пастки «Газпрому» й погоджується контрактувати паливо лише через виняткові угоди, засвідчені Єврокомісією. НАК чекає децизії Стокгольмського арбітражу й лаштується цілковито відмовитися від російського палива у 2016-му.
У липні обходять 150-ту річницю від дня народження Андрея Шептицького. У Львові не без проблем відкривають пам'ятник Митрополитові.
Зі спортивних втіх треба згадати про львівську шахістку Марію Музичук, яка у квітні здобула перемогу на чемпіонаті світу в Сочі.
2016
У нас досі багато проблем.
З-під східного кордону нікуди не поділася Росія. Навпаки, Москва тримає Україну в постійній напрузі. Нещодавня провокація з диверсантами у Криму віє тією самою тривожністю, що й акти РФ у 2014 році. На третій рік після Майдану РФ знову повертає до своєї риторики арґумент про «незаконне захоплення влади».
Але — нічого. Протрималися тоді — тримаємося й зараз.
Не все виходить. Доволі часто розчаровує влада. Хотілося б бачити там якнайбільше незаплямованих і натхненних людей (і, наприклад, можна шкодувати, що на початку року втрачено шанс на позаполітичний уряд). Хотілося б бачити від неї більше самозречених кроків (свіжий приклад — електронне декларування). Втім і зараз не можна не зауважити, що поступ — відбувається.
Про економіку кажуть, що падіння нарешті спинилося. Ми достукалися до дна і почали рух догори. Цього року ВВП вийде «в плюс». Гривня стабілізувалася і Нацбанк навіть наважився пом'якшити операції з валютою.
Держава, напевне, ще не стала державою нашої мрії — але нарешті з'являється більше справжності. Постає справжнє військо. Постає справжня дипломатія. Справжнішає любов до країни, до її символів, до цієї ніби навмання здобутої Незалежності.
Чи хтось тепер скаже, що навмання?
24.08.2016