Нині на Личакові ховають бл.п. Любомира Полюгу, особистого охоронця Романа Шухевича. In memoriam публікуємо його розмову з Юрком Волощаком 2008 року.
— Я прочитав книжку Ярослава Гайваса „Воля ціни не має”. Це про боротьбу ОУН у 33 – 36 – 41 роках.
Я вже прожив 50 літ, але перше поняття, яке я дістав про ОУН тридцять років тому, про взаємовідносини, діячів, коли мені трапилася відфотографована книжка про ОУН, і я її мав на плівці, то коли мене вперше забрало КГБ, десь у 1975 році, то я просто, остерігаючись обшуку, спустив плівку в унітаз. Таким чином, прочитати докладніше у той час про Стецька, Бандеру, Шухевича, Мельника я не мав змоги. І сьогодні, хоча і є література, але кожен раз я зустрічаюся з нерозумінням двох речей. Причому, не лиш я не розумію їх, але й більшість моїх співрозмовників від 20 до 65 років. Адже преса і наш телепростір заповнений нецікавим і нікчемним матеріалом, де зовсім не висвітлюється боротьба за незалежність України.
Ось ці питання. Що сталося таке важливе, і чому націоналісти в діаспорі і в Америці, і в Канаді, і в Англії, і в Австралії донедавна, і може ще нині поділені на непримиренних прихильників полковника Андрія Мельника і Провідника Степана Бандери? В чому полягає їх антагонізм, чи непорозуміння? Це в діаспорі, бо в Україні це питання взагалі не стоїть, бо просто нема публікацій на цю тему. Чи це непорозуміння було штучно створене якимись третіми чинниками? Про це переважно говорять лише в історичному аспекті.
Я би вважав, що ОУН мало б активно працювати серед молоді і сьогодні, щоби існувала служба безпеки ОУН, тому що СБУ, яке в нас існує не має направду права називатися СБУ, бо вона і сьогодні приховує архівні матеріали від 39 року, як засекречені (розмова відбувалася 2008 року — Z) . Перед ким вони приховують матеріали КГБ про знищення УПА? У нас нема реальної сітки ОУН, яка би працювала з молоддю. У чому ж полягав конфлікт Проводу УН, який очолював Андрій Мельник і Організації УН, яку очолював Степан Бандера?
— Тут треба торкнутися історії ОУН, історії нашого минулого. Тому що ми сьогодні одних величаємо, а других призабуваємо. Відразу підійду до Степана Бандери. Це легендарна людина. Він є символом нації, і так по сьогоднішній день його вважають. А тепер, якщо йти від історії. Все таки ОУН, включаючи УВО створив Коновалець. Коновалець створив ОУН. То є той початок, то є той світоч української нації, котрому в першу чергу треба віддати поклін і шану.
Після вбивства Коновальця в Роттердамі приходить Мельник.
Я є проти цього, щоби виступали про Андрія Мельника, як про людину, котра внесла можливо деяке непорозуміння. Він все таки є великою людиною, і полковника Мельника ми не маємо права відкидати з історії. Це є велетень, котрий прийняв ОУН від Коновальця, і далі вів, по суті справи, аж до сорокового року.
РОЛЬ АНДРІЯ МЕЛЬНИКА В ОУН
— Можна Вас спитати, чи це було призначення, чи вибір? Чи Коновалець передбачав саме його, як свого правонаступника, чи його обрала організація?
— Це було Коновальцем запрограмоване, що Мельник повинен був стати на чолі ОУН, на випадок, якби щось з ним сталося.
Мельник є велика фігура в історії ОУН, і тому його відкидати не маєм права. Можливо є в нього деякі невеличкі помилки, але вони є в багатьох, і тому невільно їх нам брати за основу, коли говоримо про цю велику людину.
— Чому про нього так мало говорять в Україні, і так мало знають сьогодні в Україні?
— В першу чергу, я хочу наперед сказати, що цей роздор між Мельником і Бандерою не так у нас був створений тут, як був створений чужинцями. Він був спеціально штучно зроблений москалями. Я скажу більше, в старшинській школі УПА, я був на присязі другої старшинської школи УПА в Рожанці. Очолював цю старшинську школу командир Поль. Це ж він був мельниківець. Про це я тільки недавно довідався. Про що це говорить? Що в нас не було цього розколу, в нас не було цих розбіжностей. Вони були далеко не в такій мірі, як зараз це подається. Це треба пам’ятати.
Наперед я скажу, що в підпіллі в нас не було різниці, чи то мельниківець, чи бандерівець. Він є українець, націоналіст, є людина, котра будувати хоче Україну, і він бореться за цю Україну.
Розколи були незначні, і почалися невеличкими змінами. Мельниківці старалися використати німців, наскільки це було можливо. За основу взяти їх, і через них добиватися свободи і незалежності України. Мельниківці старалися дістати права, можливо урядування, посади дістатися, зайняти позиції, з яких потім будувати власну державу. Це є орієнтація на німців.
У той час Бандера абсолютно на це не розраховував. Він тільки розраховував на власні сили, на власну боротьбу. Це був основний клич.
— У книзі „Презентація життя” Микола Горбаль, згадуючи збірку поезій Миколи Воробйова пише: „В його текстах, здається, промайнула відповідь, що це за „безсмертний дотик до душі”, що за голос каже: „Кому волю дарують, того у неволю беруть”.
— Так. Але саме з тих незначних тактичних розбіжностей почалися ті непорозуміння. Вони, здається, як два можливі шляхи почалися ще з боротьби за Карпатську Україну. Тоді Мельник також був проти того, щоби воювати. Хотів з німцями змиритися, хотів піти на спокій, тому що німці справді підтримували мадярів у цій боротьбі.
РОЛЬ СТЕПАНА БАНДЕРИ В ОУН
Бандера ішов по другому шляху. Тоді якраз і Шухевич очолив військовий штаб Повстанської Армії, котра йшла проти мадярів, і велася кровопролитна боротьба, котра тривала більше місяця.
— В яких місцевостях проходив фронт і бої в Карпатській Україні?
— Він опинився недалеко від Хуста, столиці Закарпатської України.
(В ніч з 13 на 14 березня 1939 року хортистська Угорщина за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегове-Севлюш. 16 березня 1939 р., зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.
Один з найбільших боїв відбувся саме поблизу Хуста, на місці, яке згодом через чисельні втрати з боку січовиків, було перейменоване в Красне Поле. — Ю.В.)
— Чи Вам траплявся письменник Верес, а може то його псевдонім? Запам’ятав кілька стрічок його вірша:
„На узбіччі стрімкім, край лісу
здивувалась смерека струнка,
що постала тінь ще стрункіша
молодого січовика.”
(вже потім я довідався, що С.Верес було псевдо Святослава Гординського для збірки «Легенди Гір» виданої ним 22 березня 1939 рок відразу після першої битви Другої Світової війни під Хустом — Ю.В.)
— Я чув, але особисто його не знав.
— Ще інше прізвище мене цікавить – Барановські Роман і Ярослав. Бандера дуже критикував їх. А Мельник надавав їм вагу.
— Тоді можна взяти Барановського, і Сціборського, і Сеника.
— Так, власне про цих осіб писав Бандера у великому листі до Мельника.
— Знаєте, тепер вже викрито є і тепер все ясно. Це все московська робота. Посилається спеціально людей для того щоби зробити це недовір’я. Вони самі вбивають провідників.
— Я не зрозумів, чи той лист Бандери може бути підробкою псевдо-листом, чи то були псевдо-люди в його оточенні, які дораджували йому?
— Ці люди є убиті наче б то бандерівцями, тільки для того, щоб створити цю ненависть, щоби створити непорозуміння, створити цей розкол, котрий потім вже розвивався і ставав чимраз то більшим, щораз сильнішим.
— А все ж, чи то є автентичний лист Степана Бандери до Андрія Мельника на 27 сторінок, де він каже, що Ви прихилили до себе Ярослава Барановського, котрий Вас дезінформує і відсікає від реального життя, від справжньої боротьби. Тобто там на тих осіб кинені конкретні звинувачення.
— Ви розумієте, на той час таке було поняття, що справді вони є засланцями більшовицькими, для того, щоби творити цей розкол.
КИМ БУВ ДЛЯ УКРАЇНИ БАРАНОВСЬКИЙ?
— Чи реально Сціборський, Барановський, Сушко відіграли в ОУН таку негативну роль?
— Мені важко сказати. Я цього не знаю. Знаю тільки загально, що це є провокація більшовицька. Яку роль вони відіграли, і в чому заключається їх обвинувачення я не можу сказати.
— То були два брати Роман і Ярослав Барановські. Я зрозумів з книги Ярослава Гайваса, де написано про Ярослава, як про позитивного героя, який ріс разом з рухом.
— Так, як позитивного, але є, що трактують його як провокатора.
— Так само позитивно згадує його і відомий мовознавець, професор Львівського Університету Юліан Редько:
„Славко Барановський був моїм товаришем у гімназії. Ми чотири роки сиділи за однією партою. Вже учнем шостого класу він був членом націоналістичного підпілля. Брав участь у „саботажах” 1921 – 23 рр., у підпалах панських маєтків і мазурських колоній. ...був учасником нападів УВО на пошти з метою експропріації грошей на користь організації, не раз був арештований, засуджений на три роки тюрми. Став найближчим співробітником Євгена Коновальця, його адьютантом. Він першиий побачив розшарпане вибухом бомби тіло цього провідника націоналістичного підпілля (1938).
Керівником ОУН (Організації Українських Націоналістів) став Андрій Мельник, а коли згодом організація розбилася на дві фракції – „мельниківців” і „Бандерівців” – Барановський залишився вірний старому побратимові Коновальця, Мельникові. Між двома групами націоналістів наростала боротьба, яка, власне, не мала ніяких розумних підстав і глузду, розвинулась запекла ворожнеча й ненависть, що знаходила вислів у ряді вбивств мельниківців бандерівцями.
В 1943 році Ярослав Барановський приїхав до Львова... І тут досягла його ворожа куля...
Серед народу, що йшов за домовиною вбитого, переважала думка, що Ярослав Барановський став жертвою братовбивчих міжусобиць. Такі факти вже були. Згинули Сушко, Сціборський... Це було прикре, болюче. Якесь прокляття нависло над нашою нацією. Не досить, що вороги нас гублять, то ще й самі вбиваємо одні одних...
А це свідчило про те, до якого здичавіння доводила гітлерівська пошесть.
ЩО СТАЛОСЯ З ОУН СЬОГОДНІ?
— Хто би міг про те остаточну правду сказати? Врешті, кожна людина має в собі і світлі і темні сторони. Важливо, котра з них переважає. Треба подумати про молодь, бо вона є категоричною. Найчастіше хоче знати від вчителів, що є чорне, а що біле, що є добре, а що зле. От як мені пояснити юнакові, де є правда? Бо, на жаль, того піднесення національного, яке було у 35 – 39 роках і до кінця боротьби УПА, зараз просто не існує.
Я би вважав за необхідне, щоби і сьогодні організаційна структура ОУН була в підпіллі і в Україні, і за кордоном, і щоби вона контролювала усіх тих, незалежно від того, хто зараз є при владі. Тому що при владі зараз є і позитивні, світлі особистості, і темні, зловорожі Україні, і хруні, і пристосуванці, а найбільше меркантильних хапуг, котрі просто обдирають Україну. Ідеалістів Гельсинської Спілки та інших цей уряд просто вже відсіяв, ми з вами відсіяли, власне тому, що нема по-новому розвиненої ідеї націоналізму і нема розгалуженої у всіх прошарках виконавчої структури ОУН, аж до п’ятірок на місцях.
— України ще нема, вона лише балансує на лезі граней свого становлення, або занепаду і заглади. Сьогодні, як і в 60-х є лише мала щобта ідеалістів-борців і багато розгуканої, несформованої, невігласної молоді, можливо з добрими намірами, але з повною відсутністю знань про організовану боротьбу своїх попередників, або й з нігілізмом щодо них у серці, через нерозуміння їх осягів, бо шанують тільки остаточних переможців.
— У нас нема ще України, а ми вже позбулися її організаційної структури ОУН, її керівництва. Чи може я не знаю про її існування?
— Ви абсолютно правильно питання поставили. Тут є довга історія. Тут треба було вивчити би всю історію. У книжці Камінського, Охрімовича є про всю історію ОУН, і ті всі неполадки, що у ній були, які сталися потім, після 45-го року, після того, як Бандера вийшов із Заксенгавзену. Тоді власне створюються ці всі ОУН, ОУН-М (мельниківців), ОУН-бандерівців, і це далі розвивається, перехід в КУН. Одним словом розколюється ОУН. Сьогодні є три чи чотири ОУН, клоновані і своїми, і спецслужбами, тому люди губляться. Наслідком тих розколів постає це непорозуміння, і для молоді це все незрозуміле – хто все таки на державотворчих позиціях, чи ті старі, котрі кров’ю захищали Україну, чи ті молоді, що прийшли і створили КУН, і створили навіть УНА – УНСО, яка претендує, що за основу вони брали ОУН. Усе це привело до тих неполадок, недовіри.
— А власне правонаступництво, якби починати від Бандери, оскільки і сьогодні і вже довший час його ім’я об’єднує, як прапор для гуртування довкола національної ідеї, то правонаступництво тієї ОУН іде через Стецька, Славу Стецько, чи через кого? Кому були реально передані клейноди влади? Хто обійняв право організаційної роботи?
— То питання важко пояснити, тому що я бачу – вам недоступна була історія ОУН, історія переходу від повстанців, від УПА. На цю тему я сьогодні ще не хотів би говорити.
МІФОЛОГІЗАЦІЯ УПА І ДІЙСНІСТЬ
Почнемо від УПА, що УПА була створена Бандерою, і ми сьогодні про це говоримо, і що її Бандера вів. На сьогоднішній день ми мало говоримо про справжніх тих осіб, які творили в тому випадку і політику і нашу Повстанську Армію. Ми мало говоримо сьогодні про Шухевича.
— Все ж для нашої громадської організації Товариства „Кіш” роль Романа Шухевича є більш відомою і поцінюваною ніж Мельника, чи Бандери. Кошовий товариш Гриць Козій з дружиною зробив ще давніше пам'ятні медалі Шухевича і Коновальця. Поза тим, що був про нього знятий добрий фільм „Нескорений”, поза тим, що є свідки і приятелі його діяльності, як Ви, дружина Дарія, Ольга Ільків, Дарія Гусяк, і є зроблені музеї, пам’ятники і пам’ятні знаки то загал вже знає Шухевича і ми щороку вшановуємо його в Білогорщі.
Про його життя і боротьбу вже щось знаємо. Про теоретичне його підгрунтя і міркування менше знаємо. Ким був Шухевич, як теоретик нації?
А тут виникають два питання. ОУН зародилася, як протиставлення польському тиску. А друге, хто були її теоретиками? Практиком однозначно був Бандера. Яка ваша позиція щодо того?
— Теорія — це абсолютно Коновалець. Це він засновником був ОУН і розвинув її революційне теоретичне підґрунтя. А Бандера, як політик, як символ Нації, теоретик. Він багато зробив безперечно, але його роль не можна перебільшувати. На сьогоднішній день ми чуємо це перебільшення на кожному кроці. Якщо взяти Бандеру, головою ОУН він, по суті справи, був з 40-ого по 41-ий рік. То всього на всього півтора року він за все своє життя був керівником ОУН.
— Зародження ОУН: чи Організація ідейно зародилася, як засіб протистояння саме польському гнітові?
— Так.
— УПА, як протистояння вже російсько-імперському, чи також польському?
— Починалося від польського. Бо на Волині була польська поліція, котра виступала проти народу і нас нищила. Вони нищили дуже багато населення. Створилися відділи самооборони проти польської поліції, польського нахабства. Це був початок. А потім проти німців, а далі проти більшовиків. Це було проти всіх окупантів.
— Після того, як генерал Шухевич був знищений фізично, все ж, боротьба УПА ще продовжувалася. Кого можна назвати з провідників того часу вже після Шухевича?
— Після смерті Шухевича, як правонаступник прийняв керівництво Василь Кук – полковник, після цього генерал-хорунжий. Він перейняв всі три пости – Голову Проводу ОУН, став секретарем УГВР і командуючий Повстанською Армією.
— Він же і був на чолі похідних груп на схід України, спочатку. Мені довелося почути й таку думку, що, оскільки йому зберегли життя при такій дуже поважній посаді в ОУН, що він здавав частину повстанських груп. Таку підкидають народу версію.
З другого боку мого тестя брат Михайло Лех у групі Центр пішов на схід України, згинув, і невідомо як і де. З Василем Куком я розмовляв по телефону ще рік тому. Тесть хотів найти слід свого брата. Він не пам’ятав.
Ще одне, чи від Василя Кука пішло правонаступництво влади і впливу до дієвої, політично грамотної, виваженої, професійної людини, котра б могла продовжувати належно ту справу.
— Тут треба сказати, що і на Заході була ОУН і була тут. Були дві зовсім роз’єднані частини. Слава Стецько після Ярослава Стецька прийняла. І що ж вона зробила? Там же була ОУН, а вона перейшла тут і зробила КУН (Конгрес Українських Націоналістів).
— Раніше ж це було як з’їзд, а тепер конгрес заступив місце партії. Не може ж бути постійно діючий конгрес.
— Вона ж зробила Блок Визволення Народів, що не має — як і КУН — ніякого відношення до УГВР (Української Головної Визвольної Ради).
Стецько очолював ОУН. Чому вона була в Мюнхені, і там було ОУН? Чому вона приїхала тут і тут зробилося КУН? Тим більше, що тоді Зіновія Красівського викликали в Мюнхен, щоби вони перенесли ОУН тут в Україну.
Це ж не є якийсь спадок, що переходить між родичами, як королівство. Тут можна і треба обирати людину, яка може очолювати, яка є грамотною політично і відповідає цьому. Можна було обрати і передати повноваження. А бачите, вона там очолювала ОУН, а тут зробила КУН.
— Чи було доречно міняти назву, і так зрізничкувати, щоб ще й зробити ОУН в Україні?
— В тому й справа. Зіновію Красівському і ще двом, кого викликали у Мюнхен, було дано завдання ОУН перевести в Україну, бо за Совєтської влади тут нічого не було. Кук взагалі не міг нічого робити, і нікому передати. Він, по-перше був під їхнім наглядом весь час. Він сидів там в тюрмі, і він не міг нічого зробити.
То все єрунда, що говорять, що він там видав. То би вже давно знали і знайшли би незаперечні докази, але такого нема і не могло бути.
— Тобто мова йде про те, що Слава Стецько організаційну структуру ОУН перенесла з закордону в Україну, а Кук не мав до того ніякого відношення? Тобто ОУН в Україні і КУН то є різні організації?
— Так тепер і стало. Створене було ОУН в Україні, а вона ще КУН зробила.
— Я інакше поставлю питання. Пан Губка є в якій організації, бо він мені дуже подобається своєю активною позицією, і як людина?
— Він очолив цей Блок Народів (АБН). Навіть і не знаю, ким він зараз є. Я знаю, що він із шестидесятників був. Вони, по суті справи, мали би продовжувати справу ОУН.
— (дружина п.Любомира — п. Дарія): При чому вони до ОУН, Любку? Вони не мали ніякого відношення. Вони відстоювали права людини. Створили Гельсинську Групу, яка з перебудовою стала УГС (Українською Гельсинською Спілкою), а далі Республіканською Партією. Вони не мали ніякого відношення до націоналізму в той час. Аж потім вже, коли Левко Лук'яненко створив партію, то вже трошки до того йшло. А тоді давніше, ще ніхто не думав про Самостійну Україну.
— На ясний розум, врахувавши сучасні умови, мені здається, що без сильної Організації Українських Націоналістів Україна не може вижити, як національна держава і протистояти як русифікації економіки і духових сфер, так і протиставитися глобалізаційним процесам американізації свідомості, тому, на кого сьогодні сподіватися, до кого апелювати про відновлення, поширення Організаційної структури і роботу?
— Ото ж ми приїхали років три чи чотири тому у Львів, і ми дуже розчарувались. Тому, що та інтелігенція, і ті дійсно люди, котрі є самостійники, котрі колись воювали за те, якось вони розсіялись і нема нічого.
ЯК З ХОХЛІВ ВИХОВАТИ ПАТРІОТІВ?
— Більшість з героїв є знищені, або повмирали, але для того щоби переконати молодь, якій зараз 15 – 20 років, для того їм треба дати досить правдивої інформації, реальні дані...
— То треба мати провідника, дійсно самовідданого.
— Нехай вона з-поміж себе сформує того провідника. Для цього ж їм треба мати теоретичну базу, щоб не наступати на граблі. Не просто лють на владу, чи комуністів, а справжню непідкупну, жертовну любов до свого і тоді шукати можливість, як ту любов зреалізувати, не через ненависть, а через любов. Є багато літератури про історію ОУН, але вона не відбиває реалій сьогодення. То що ж радити тій молоді?
— Перш за все, читайте Донцова. От він є ультранаціоналістом.
— Але чи це сприйме схід України?
— Ми говорили з Куком, то Кук казав: „Тепер націоналістів треба виховувати на Шевченку”.
— Ой, я дуже незгідний, і я скажу чому. Тому, що українська нація має в собі притаманну харизму серця, щирості, гостинності, чутливості, моральності, але в неї бракує харизми розуму. Як на мене кращим, потрібнішим гімном для України є „Вічний революціонер” Франка, ніж „Ще не вмерла Україна”, тому, що він спонукає до активної дії, чину, і я би виховував більше на Франкові, ніж на Шевченкові, бо емоцій і серця в нас є забагато.
— Це на Заході, а Схід вас не прийме. В тому й біда. Ми були 43 роки на сході.
— І що, за 150 років ніяких змін? Добре, Шевченко є апостол України.
— Не тільки апостол. Він каже „Борітеся – поборете! Вам Бог помагає”. Він таки каже піднятись на боротьбу. Він таки сильні гасла дає не менші, як Франко. Франковий заклик до організованої боротьби є сильніший. Але то є схід України, і ми не можемо так зробити. Говорити там про націоналізм так, як говорив Донцов, Бандера ми там не можемо. Там воно не сприйметься.
— (п. Дарія): Ми як почали там піднімати народ на півдні, Любомир написав там книжку. Ми починали там по Шевченку, починали від любови до України від морального, від Бога, від добра. Бо сам націоналізм, якщо сказати, що Україна тільки для українців, то це навіть захід тепер не прийме. Ви ж то знаєте.
— Третій З’їзд ОУН, який був в 43-му році, якраз перекреслив все це старе, що говорилося перед тим – Україна тільки для українців.
— Колись ми так виховувалися, і ми говорили „Україні слава! Бандері слава!”
— Але мені здається, що це не є дуже мудро.
— Це зовсім не є мудро. Це не вільно так говорити. І ви розумієте, що то є такий цілий клубок, і то є тяжко ще його розв’язати. І там на Великій Україні ми дійсно такі були націоналісти, що Україна для українців. Один вождь, і ніяких розмірковувань чи сумнівів. Не можна цього. Тепер так цілий Захід нас не прийме. На Заході були мельниківці і бандерівці. Кажете, що мельниківців більше знищили. Бо Мельник був більш лояльний до того всього, як Бандера.
— З листа Бандери до Мельника я більше виніс позитивне ставлення до Степана Бандери, ніж до Андрія Мельника. Окрім того, що він написаний дуже ерудовано, з правилами політесу, щадячи самолюбство опонента, то виглядає, що Бандера був тісніше зв’язаний з реальною боротьбою народу на місцях, з конкретними людьми. У той сам час Андрій Мельник мені більше видався кабінетним теоретиком, і більш амбітним.
— Вони обидва були амбітні, і всі вожді наші були дуже амбітні.
— На сьогодні, ви самі бачили, яким постає пам’ятник Бандері у Львові і як він подальше планується з тими колонами. Чи все вам там подобається?
— Розкол був ще у 39 році, тоді, коли Карпатська Україна була. То був якийсь з’їзд, і Бандера звідтам забрався, пішов. Але то був не другий з’їзд, бо на другому з’їзді Бандеру признали, що він є провідником до кінця життя, у Кракові. А третій з’їзд Надзвичайний, то вже тоді, коли Бандера був арештований у 43 році. І тоді, коли похідні групи вже вертаються з України, і побачили помилкове відношення ОУН — про це, що Україна є тільки для українців.
РОЛЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В ОУН
— Треба добре застановитися над тим як вчити молодь. Не може бути так, щоби провідник, провідника призначав і владу передавав. Має Провід обирати. На якому чині їх вчити?
— Ви знаєте, нам треба би було почати від цього Третього з’їзду Надзвичайного Великого в серпні 43 року. Тому, що тоді наступає перебудова всієї ОУН. ОУН тоді переходить з однопартійної з Бандерою до колективного керівництва. Вибирається Провід до 15 чоловік, і серед того проводу вибирається Бюро Проводу Маївський, Матла і Роман Шухевич. Тоді Роман Шухевич стає головою Бюро Проводу.
Яка була причина цього, що сталося? Похідні групи, котрі верталися з Великої України, котрі йшли працювати на Велику Україну сказали про це, що нас не приймають там люди, тому, що вони не визнають ОУН. Та ж вони мали тоталітарну систему, мали московську, мали німецьку, і тепер, кажуть, бракує щоби і українська була. Абсолютно треба міняти структуру і треба міняти підхід ОУН.
Тоді Голова Бюро Проводу став підзвітний Проводови. Провід був виборним органом. Роман Шухевич був головою аж до смерти до 1950 року, а потім перебирає Кук.
Провід був органом вищим від особи Голови Бюро Проводу.
— Загалом для більшості людей, в уяві народу, найсвітлішими, лицарськими, чистими постатями є Коновалець і Шухевич.
— Так. Саме так і я вважаю.
— Тобто нема жодної тіні на тих постатях, нема ні закиду в амбітності, чи невиправданому смертовбивстві. Бо хтось може щось закидати Бандері, хтось Мельникові, а вони наділені довірою і повноваженнями народом стають у світлі чистої слави понад усім.
— Цілком правильно. І цей З’їзд був першою великою подією, великою працею, яку створив Шухевич. Це він підготував до цього перевороту, до зміни політики в ОУН з одноосібної на демократичну, до зміни Статуту, до зміни Проводу, до зміни всієї структури Організації Українських Націоналістів. Це є дуже важливе. І це було під німецькою окупацією. Демократичні зміни при тоталітарному режимі. Ой, як цього не хочуть визнати росіяни і комуністи.
Друга велика подія, котра сталася завдячуючи Шухевичу — це створюється перший Союз Визволення Народів, де входять 12 народів – Прибалтика, Азійські народи, Грузія, Вірменія, Азербайджан. Їх платформою є спільна боротьба проти ворога, спочатку проти німців, бо це ще 43 рік, а потім проти більшовиків.
— Про це я чув, але чи сприймали цей союз, як реальну силу?
— Він мав значення, як політична сила і як народження ідеї єднання поневолених. Народи об’єдналися для спільної боротьби.
— Але ж Олег Ольжич поїхав саме з тою метою представляти цей Союз, як внутрішній фронт, а Черчіль і Рузвельт цього просто не сприйняли, як щось реальне. А яка роль в даній ситуації Олега Ольжича? Він же більш культурологічну роль грав ніж структурно військову.
— Він так як Кук, їхав на Київ піднімати народ, пропагувати ідею. Він мав такі повноваження від Проводу. Кожен очолював групи. В УПА навіть відділи тоді створилися з чужинецьких народів. Чому ви кажете, що та ідея єднання різних народів за визволення України не сприйнялася?
— На рівні людей так, але на рівні держав?
— Е, які тоді були держави? Вони всі були під Совєтським Союзом.
РОЛЬ ЖИДІВ В УПА
— Відомо, що ще в Січових Стрільцях був жидівський курінь. А чи в УПА вони були, і яка їх була мотивація?
— Питання ви поставили дуже цікаве. Пам’ятайте, що в УПА були різного роду національності, і там було до 13 національностей. Там були спочатку і росіяни, і німці, і поляки, грузини, жиди. Були представники усіх інших народів, які із полону німецького попали сюди і воювали.
— (п.Дарія): І з Армії радянської також переходили.
— А все ж, яка мотивація, наприклад, жида бути в УПА. Це ж тоді їх так називали, бо ще слова єврей не знали.
— В жида не було мотивації. В них була мотивація – вижити. Найбільше їх було лікарів. І певним є, що ніколи жид не зрадив.
— (п. Дарія): Так, жоден жид ніколи не зрадив. І це свідчить про це, які вони разом були вжиті, оскільки вони разом ішли у цю боротьбу.
— Ви розумієте, коли вже Шухевич легалізував багатьох, які могли легалізуватися і працювати, то деякі з жидів легалізувалися, але вони нікого не зрадили. В УПА було багато жидів. Може деякі просто за життя, бо німці би їх розстріляли і знищили, а вони тим собі зберегли життя, але вони і вірні були.
— А були й повстанці, що йшли за ідею. Вони побачили ту смертну боротьбу і свідомо стали по стороні добра і правди.
— (п. Дарія): І я думаю, що ряд жидів уважав ту землю за свою землю і билися за свою батьківщину.
— Так, звичайно, що вважали і багато, і тепер стояв один жид, як був ланцюг єднання. Йому кажуть: „А чого ти прийшов?” А він: „Як я чого прийшов? Я тут родився. Мої тут батьки були. То моя земля. Тому і я стою в тому ланцюгу.”
— Я знаю і українців недобрих, злих, дурних, підлих, плюгавих, так само і добрих, мудрих, світлих. Так мені здається є і серед будь якого іншого народу. Але той загальний позитив, або негатив у різних народів переважає по різному. То є та карма, той еґреґор, який надбав для людства народ впродовж історії.
— Так абсолютно правильно. А я ще хочу сказати про події, якими завдячуємо Шухевичу. В 1944 році постає УГВР. Це по суті справи є уряд в уряді. Це таємний, або підпільний уряд, і з того часу УПА вже перестає бути підпорядкована ОУН і стає підпорядкована УГВР. Це вже стає державна структура. І в 1946 році є сказано, що ми не маємо права мати негативного відношення до цивільних чужинців, ми воюємо тільки проти органів КГБ та інших насильницьких органів окупанта. КГБ тоді називалося НКВД.
Головою УГВР був Осьмак, східняк. Він закінчив в тюрмі. Його розстріляли на Луб’янці більшовики.
— Перший раз я задумався над ієрархією пантеону тих, що вже відійшли, тоді, коли я побачив пам'ятник Михайла Черешньовського. Там були Шухевич, Бандера, Коновалець і Петлюра. Я не міг у тому контексті вбудувати Петлюру. Я не міг погодитися з постаттю Петлюри. Я скорше бачу там Скоропадського.
— А чому? Адже Скоропадський був проросійський більше.
— Не проросійський. Просто він мав більше на услугах професійних офіцерів, які служили в російській армії.
— Він їх терпів. Він їх мав.
— Я не можу зрозуміти чому Петлюра віддав УСС полякам.
— Це наша історія така страшна. Він пішов з Пілсудським, адже Пілсудський також був проти більшовиків. Він хотів врятуватися від більшовизму. Він думав, що він з Пілсудським разом вижене з України ту всю мразь. Бачите, там знова Лондон має свої погляди на поляків. Поляки завжди були сильні. У них потужна діаспора, і вони уміли переконати англійський уряд. А наша діаспора того не вміла. Вони сварилися між собою, і до тепер сваряться.
— Мені би хотілося, щоби і на чолі нації стояли ті, і пам'ятники ставилися саме тим, хто не має на собі і тіні закиду у моральній нечистоті, лицарі, про яких говорили, без страху і догани.
— Я також так кажу, що якщо хтось вважає себе провідником, то провідник має бути чистим морально, має чесним бути в родині, і в сім’ї, і не має бути, щоб хтось йому міг сказати, що він не те, не так, і несправедливо щось зробив.
— З того огляду історія козацтва то є така мішанина...
— От, візьмімо того Сірка. Чи він був таким бездоганним?
— До мене у людей виникають якісь питання. Наша молода людина є, як табула раса, але вона має від Бога дане те, що вона може бути записана правдивим текстом, тобто має вроджений моральний імператив, то треба бути певним у тому, що ти йому говориш. Себто треба відверто казати, що тут є повна ясність, тут є ясність, а тут є певна тінь, але треба зрозуміти звідки і чому вона з’явилася.
— На те я таке скажу, що більшовики мали різні методи. Вони вміли нищити і фізично, і морально. Вони вміли нищити і пам’ять про великих людей. Вони не давали спати, вони впливали хімією, а крім того, що найгірше було, знаходили спосіб нищити нас нашими власними руками, чутками, наклепами, підкупом і т.д. Така політика їх була. Так усе перекрутили, що дійсно люди вірили їхнім брехням.
От так і з Куком було. Люди казали: „Як так, ми лягли кістьми, ми загинули, а йому дали квартиру.”
Яка там квартира була? Комірчина нещасна. Він увесь час казав: „Я би краще сидів в лагерях, так як всі люди, і був би чистим, щоби не було на мені тої тіні". Але бачите, йому того не давали. Його навмисно не садили, а розпускали чутки. А він кожний день чекав смерті.
— То так само, як з Юрієм Коцюбинським.
— Так. То все та сама історія. І то все, що Кук покаяння там написав. Він написав з якою метою? Вони мали шифри. Ціла система шифрів була в підпіллі. Дещо більшовики могли розшифрувати. Іщук пише, що є дуже багато нерозшифрованих речей. Це була робота в підпіллі. І тому він мав два слова таких, якими він міг сказати тим, що там є за границею, що є провалений такий, а такий, і що дорога до нього є закрита, і не посилайте більше ні ґрипсів, ні людей.
Ви ж бачите, що кого не посилали перед тим, всі валилися.
Він написав ті два умовні слова у тім покаянні. А ці на Заході те зрозуміли. І люди сьогодні говорять, чому його не вбили, чому не розстріляли? А коли він написав то покаяння, то після цього вже нікого не посилали більше. Значить були ще хтось з тих людей, які знали ту шифровку. То могли знати тільки два, три найближчих. Але зрозуміли ту шифровку його, і вже більше людей не посилали.
— Потім вже почалася нова хвиля опору – Гельсинська група, яка також лягла офірою на вівтар України. Вони не мали зав’язку з націоналістами. Я до того веду, що ми мусимо мати ОУН, бо в нас і сьогодні зовсім не вирішені ні питання національної єдності, ні державні.
— Я не уявляю, як би могла відродитися така любов до Вітчизни, та жертовність велика, яка була в нас. Але то треба, щоби була людина, безгрішна, як кажуть, морально чиста, яка би могла дійсно безкорисно оце все відродити, так як було на початку ОУН.
— Але для того треба глянути на початки. Як то могло початися? Могло зібратися п’ять, десять чоловік приятелів і мали собі присягнути на ідею. Мала би бути повна довіра, і має кожен знати, хто чим дихає, аби знати, що то дійсно люди порядні.
— Тому, власне, хочу зрозуміти, яким чином і за яких обставин може відродитися ОУН не десь за кордоном, а в нас в Україні.
— В тому й справа, шо треба тут, бо там до сих пір сваряться між собою. Йдеться про перші кроки ОУН. Де написано, як усе почалося? Перший день, тиждень, місяць ОУН, як це починалося у товаристві Лева, чи Товаристві „Кіш”
— Це почалося від Коновальця.
— Але як то почалося в побутовому плані, живому, не легендарному, а справді, з живих людей, зустрічей і розмов?
— То почалося з того, що поляки дуже тиснули, і треба було захиститися якось. На це зреагували першими студенти. Тих студентів підтримали бувші офіцери УГА і усусусів. Тобто була старшина, а до них прилучалися вже свідомі люди.
— Тобто кожний час буде мати свої реальні і неповторні підходи?
— Безперечно. Скелетом стала бувша старшина УГА і усусусів. Вони обрали Коновальця, який мав досвід. І треба, щоби сьогодні так було. Треба щоби очолив усе такий, що має вже досвід. Бо якщо просто зійдеться обурена молодь, то без досвідченого керівника вони знов трісок насиплять.
— Нам свідомість треба піднімати народу. Оце є найважніше сьогодні у нас. Без того нічого не зможемо зробити.
— А це є слово. Це є справа чесної журналістики.
— Безперечно, радіо, телевізор, преса.
— Адже ще і сьогодні, з причини тої недолугої преси слово націоналізм, то є страшне слово, то є страшніше, як фашизм. І не можна нічого говорити про націоналізм. Так є сьогодні на сході і півдні. Уявляєте собі як ми починали там. От Рух сприймався дуже гарно, бо то була організація така загальна. Там на півдні його приймали. Потім розкол Руху їх дуже відкинув, тих російськомовних. Потім почалася „Просвіта”
Інтерв’ю в родини Полюг взяв Юрій Волощак.
Любомир Полюга, кін.1950-х — поч.1960-х
Любомир Полюга (9.08.1925 — 25.07.2016) – лікар (педіатр), зв’язковий Романа Шухевича, член ОУН. Народився у Львові. Перші роки Полюги мешкали за адресою Лісна 18. Батько Іван працівник „Просвіти”, інспектор, один із засновників Українського Таємного Університету, який діяв 4 роки у Львові.
Любомир вчився у школі Князя Льва на вул. Круп'ярській. Далі у філії ґімназії, що містилася у кол. палаці графа Потоцького на Пекарській (тепер спеціалізована школа №102). У час війни поступив до Медінституту. З 1942 року став членом юнацької сітки ОУН.
Під час приходу більшовиків у 1945 році був із батьками в Карпатах у Рожанці. Любомир Полюга був арештований, але невдовзі відпущений. Дістав доручення повернутися до Львова і створити підпільне помешкання за адресою Куркова 40 (тепер вул.Лисенка). Туди приходили Катерина Зарицька, Іра Пашківська, Іра Савицька, Данка Пилипчук, Ольга Ільків.
Вдруге арештували у 1946 році, але зумів утекти. Перейшов у повне підпілля на Стрийщині у с.Дашава. Дістав завдання створити підпільну хату у Дашаві разом з Мартою Пашківською. Виконав приказ командира Романа Шухевича і був переведений в конспіративну хату в Княгиничах біля Рогатина, де для конспірації працював фельдшером. Після арешту в Ходорові Катерини Зарицької квартира була „всипана”.
Провівши Романа Шухевича зі штаб-квартири у рогатинський ліс, повертаючись з завдання, був тяжко поранений у груди більшовицьким снайпером Кравченком. Куля пройшла за сантиметр від серця. Був кинутим до пивниці тюрми, без надання медичної допомоги. Дивовижно рана зажила. Вісім місяців був у в’язниці під чужим прізвищем переселенця з Польщі, як Полівчак Богдан. Після того, як упізнали по фотографії відіслали літаком до Києва, звідти повернули до Львова у Бригітки. Після шести місяців ув'язнення тут і засудження до концтабору в Інті. Вся ближча і дальша родина Полюги 16 чоловік були арештовані і вивезені також. Майбутня дружина Дарія опинилася в тюрмі у Львові у Бригідках також і сиділа в одній камері з мамою Любомира Іванною. Вивезена також в Інту.
Одружилися відразу після виходу на волю у 1957 році. Подавали документи у 56 інститутів щоби закінчити навчання медицини. Закінчили медінститут у Семипалатинську у 1962 році.
Повертатися в Галичину було заборонено. Переїхали у Цюрупинськ (Олешки), де працювали лікарями і при найменшій можливості брали участь у громадському житті, Починаючи з 1989 року почали працювати на народній ниві, підіймаючи з колін земляків, піднімаючи національну самосвідомість людей. Лише у 2003 році родина повернулася до Львова. Два сини Полюгів також лікарі. Один в Запоріжжі, інший у Львові.
Любомир Полюга нагороджений „Хрестом Заслугами з двома шпагами” за відродження Олешківської Січі Отаманом Козаків, і „Орденом за Заслуги ІІІ ступеня” від Президента України.
Знимки з сайту Української Галицької Асамблеї