Котляревський і Шевченко мали в голові набагато більше правильної сірої маси, ніж наші сучасники. Наші сучасники не знають цього, і почуваються добре.
Вона тижня
«Жінки! коли б ви більше їли, А менш пащиковать уміли, Були б в раю ви за сіє», — таке років двісті тому говорив Іван Котляревський, і не знав, що його слова матимуть безпосередній стосунок до життя в Україні у двадцять першому столітті. Надія Савченко говорила за диктатуру і власне президентство, потім її слова інтерпретували в різний спосіб.
Симпатична жінка, яка балансує між Жанною Д'Арк, Харі (та, яка Мата) і Евітою, може ще взнати про існування Боудіки. Коли Надія Вікторівна докопається до генези дружини Прасутага і навчиться робити з верби клітки, то живі позаздрять мертвим. Так казав Роберт Льюїс Стівенсон вустами Джона Сільвера.
Сама ж Савченко, яка вирішила бути диктатором-президентом-рятівником нації, тепер має погану опінію. Але то вже проблеми населення України, а не королеви бритів чи Орлеанської діви.
Вбивство тижня
Нічого нового немає під Сонцем і все — марнота марнот. Еклезіаст знову має рацію, а люди, які кажуть про ориґінальність нащадків тих, хто з'їв яблуко в Едемі, тобто собі подібних, трошки помиляються. Вибухи в центрі Києва стаються не вперше, і трішки вище від перехрестя вулиць Хмельницького і Франка колись вибухнула машина тамтешнього кримінального авторитета.
Журналіст Шеремет, якого вбили професійно і з розумінням того, що має статися далі, буде ще одним пунктом у майбутніх підручниках історії засобів масової інформації. Колись на факультетах журналістики декани казатимуть про утиски свободи слова на зламі тисячоліть, згадуватимуть викраденого Ґонґадзе і білоруса, який шукав правду в Україні.
Коли вигулькне Олександр Мороз, Микола Мельниченко і плівки, на яких записано багато цікавого, то також не варто дивуватися, бо все вже було і все мине. То казав не Еклезіаст, але також дуже не дурний чоловік.
Геноцид тижня
«Рейтан, або Занепад Польщі». Ян Матейко. 1866 рік
«Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай», — Тарас Григорович знав так само багато, як Іван Петрович. Тільки Котляревський сміявся, а Шевченко мав інший настрій.
Польські законодавці вирішили назвати події на Волині у сорокових роках минулого століття «геноцидом» і мають на те повне право. Був би живий Котляревський, то пригадав би братам-ляхам про Штитно, Бреслау і Данціґ. Шевченко б звернув увагу на відсутність у поляків зараз Юзефа Пілсудського і наявність у росіян постійного бажання зробити новий розподіл країни, яка так любить слухати полонез Огінського.
Міські голови тижня
Ірпінь і Буча стануть також персонажами підручників, але історики того вивчати не будуть, бо ці населенні пункти і їхні мешканці потраплять до книжок, які студіюють психіатри.
Містечка, де є бурмистри з десятками квартир у власності, встають на захист тих самих бурмистрів. Тому що очільники Бучі й Ірпеня гнані і голодні, тому що Анатолій Федорук (міський голова Бучі) і Володимир Карплюк (міський голова Ірпеня) мають пару копійок, щоб дати землякам для поїздки в столицю і махання транспарантами.
Генеральна прокуратура цікавиться місцем перебування мерів, але її цікавість така делікатна, що самих винуватців прокурорських інтересів вона навряд чи потурбує.
25.07.2016