Цього липня Українська Православна Церква, що належить до Московського Патріархату, стала однією з головних дійових осіб національного новинного та політичного видноколу.
Підставою є «Хресна хода миру, любові та молитви за Україну», яка дістала в українському суспільстві цілком протилежні до назви оцінки. Близькі до УПЦ (МП) громадські, релігійні чи політичні діячі здебільшого схвально відгукуються про ходу, акцентуючи, що це тільки релігійний захід без жодної політики. Решта ж переконані, що хресна хода є демонстрацією потуги досі актуального в Україні «русского міра», а її організатори хочуть спровокувати сутички на релігійному ґрунті, щоб укотре спробувати дестабілізувати ситуацію в Україні.
Навіщо йде хресна хода і чому її бояться
Третього липня учасники хресної ходи вирушили зі Святоуспенської лаври біля Слов'янська на Донеччині до Києва. Дев'ятого липня до столиці вирушили їхні одновірці з Почаївської лаври на Тернопільщині. Вони мають зустрітися 27 липня у Києві, напередодні чергової річниці хрещення України-Русі.
За тиждень перед початком ходи Митрополит Київський УПЦ Онуфрій закликав усіх православних християн приєднатися до хресної ходи, однак відгуки про акцію від інших християнських деномінацій не були надто прихильними чи їх взагалі не було, тож московські православні традиційно самі рушили пішою ходою на Київ.
Очевидно, що цей захід не привернув би такої уваги, якби не його організатори — УПЦ (МП). Адже саме ця конфесія займала чітку антимайданівську позицію під час Революції гідності, її очільники так і не висловили свою позицію щодо російської аґресії, врешті багато священиків та вірних МП стали на бік сепаратистів і воюють досі. Священики УПЦ були духовними наставниками бійців Гіркіна, зокрема духовенство Святоуспенської лаври у Святогірську, яку в пресі не раз називали місцем прихистку бойовиків. Тож хода миру та молитви за Україну з такого місця не сприймається як суто духовний акт — минуле нагадує про себе постійно.
Вихід зі Святогірська
Та представники Церкви не бачать в цьому проблем і наголошують на тому, що це аполітична та миролюбна акція, покликана об'єднати Україну. Таку заяву зробив в ефірі «Еспресо ТВ» протоєрей Микола Данилевич, заступник начальника відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ.
«Наша хресна хода — аполітична. Люди моляться за те, чого їм не вистачає. Не вистачає миру, любові та молитви за Україну. Це суто релігійна хода. Люди йдуть від села до села, з містечка в містечко, з парафії в парафію. Люди приєднуються до ходи та полишають її, а хтось іде весь маршрут», — сказав він.
Зі слів отця Данилевича, мета ходи — «об'єднати Західну та Східну Україну в Києві, бо Київ — це наш духовний центр, наш другий Єрусалим, наша столиця».
Перед початком ходи народний депутат України Дмитро Тимчук, відомий як організатор групи «Інформаційний спротив», поширив на своїй сторінці у Facebook інформацію про те, що буцім у населених пунктах на підконтрольній бойовикам території працюють аґітатори, серед яких і священики УПЦ, які закликають людей долучатися до хресної ходи з Донбасу до Києва. В тому ж таки повідомленні пан Тимчук переказував інформацію, що серед місцевого населення циркулюють чутки про ймовірні провокації під час ходи.
Натомість голова інформаційного управління УПЦ КП архиєпископ Євстратій Зоря на своїй сторінці у Facebook в коментарі щодо цієї акції наголосив, що люди бояться цієї ходи:
«Бояться, що під виглядом релігійної процесії у столицю зайдуть тітушки/бойовики/агенти; бояться спеціально влаштованих провокацій з кровопролиттям і жертвами — щоби Кремль мав чергові підстави для розширення агресії; бояться, що хода перетвориться у столиці в новий анти-Майдан, тощо».
На думку речника УПЦ КП, ці побоювання спричинені тим, що «за 2,5 роки російської агресії Церква МП в Україні зробила все для того, щоби її асоціювали не з миром, а з «рускім міром».
«Заяви про "громадянську війну" і демонстративне невставання при вшануванні Героїв України, про-кремлівські заяви Московського патріарха і церковні ордени Кісельову-Лаврову; бабусі з іконами, які перешкоджали українським військовим викинути кремлівських терористів зі Славянська, "Русскаяправославнаяармия", обрання на єпископа для Криму одного з відкритих поплічників сепаратистів, і т.д. і т.і. — все це міцно увійшло в суспільну свідомість. Керівництво МПвУ не лише нічого не зробило, щоби змінити ставлення суспільства до себе — навпаки, воно обрало план "фортеця в облозі" як модель поведінки», — написав керівник інформаційного управління УПЦ КП.
Почаївська колона
Пізніше владика Євстратій закликав у жодний спосіб не піддаватися на заклики до фізичного насильства щодо учасників ходи. А якщо громадяни України побачать серед її учасників осіб з георгіївськими стрічками, монархістською, сепаратистською символікою чи підозрілих осіб-провокаторів, то їхній обов'язок — повідомити про це поліції та СБУ.
Із речником УПЦ КП солідарний протестантський пастор з Донеччини Сергій Косяк, який просить гарячі голови заспокоїтися і не доводити ситуацію до насильства.
«У цій ситуації я розумію одне — рухати їх не можна, навпаки, пилинки з них здувати, щоби дотоптали, пошуміли та розійшлися по домівках. Не можна з них робити "святих" мучеників і тим паче церкву, яку піддають гонінням. Завтра про цю подію ніхто не згадає», — написав Сергій Косяк у Facebook.
Проте він чітко висловив свою думку про те, що організатори ходи «менш за все думали про те, що задекларували як цілі акції».
«Яка їхня справжня мета — гадати не беруся. Та коли в окупованому Донецьку упродовж півроку щодня священики і парафіяни всіх конфесій — УПЦ КП, римо-, греко-католики, протестанти різних напрямків, навіть мусульмани на чолі з муфтієм Саїдом — виходили молитися у центрі міста про мир та любов в Україні, то представників УПЦ МП там не було жодного разу», — зазначив пастор.
Що за лаштунками
Попри істерику в соцмережах та в ЗМІ, часто цілком більшовицького штибу, варто виокремити цілі, що їх перед собою ставлять організатори ходи. З тим також є свої проблеми — ми не знаємо всіх організаторів і про деяких можемо хіба здогадуватися на базі непрямих доказів.
Перша мета організаторів — демонстрація того, що УПЦ (МП) в Україні так само жива і впливова, як це було кількома роками раніше. Це доволі поважна для організаторів мета, адже соціологічні опитування, що їх у травні цього року перепровадив Центр Разумкова, засвідчили, що за останні 2,5 роки адепти Московського Патріархату суттєво розгубили впливи. Причини цього дуже чітко виклав владика Євстратій Зоря у вже цитованому коментарі.
Бодіґарди у колоні
Отож, за даними Центру Разумкова, майже дві третини українців ідентифікували себе як православні, але при тому число прихильників УПЦ Київського Патріархату відчутно перевищує число вірних УПЦ Московського Патріархату: серед усіх опитаних 25% проти 15% відповідно, а серед тих, хто зарахував себе до послідовників православ'я, — 38% проти 23%. Серед православних 1,8% вважають себе вірними Української Автокефальної Православної Церкви, 21,2% — просто православними, 2,0% вагаються з відповіддю. Як констатували соціологи, число прихильників УПЦ від 2010 року знижується (у 2010 році воно становило 24% всіх опитаних, у 2013-му — 20%, у 2014-му — 17%, наразі — 15%); натомість зростає число прихильників УПЦ КП: порівняно з 2000 роком воно зросло вдвічі — з 12% до 25%. Також від 2010 року у понад два рази — з 22% до 10% — зменшилося число громадян, упевнених в тому, що «Українська православна церква має залишатися невід'ємною частиною Руської (Російської) православної церкви». Така точка зору залишається порівняно поширеною на сході України (17%) і на Донбасі (15%).
На тлі боротьби за автокефалію для українських православних та зусиль для створення помісної Православної Церкви клірики УПЦ (МП), очевидно, відчувають загрозу подальшої втрати пастви. Тож хресна хода мала би зміцнити у вірі тих, хто не хитається, й дати поживу для тих, хто відчув певні сумніви і розглядає можливість зміни конфесійної належності. Водночас важко безапеляційно стверджувати, що поміж кількох тисяч учасників ходи геть немає справді віруючих, для яких задекларована мета акції залишається єдиною і не має жодних інших підтекстів.
Ще один момент, радше церковний, аніж релігійний, полягає в тому, що хода має стати демонстрацією здатності чинного керівництва конфесії організовувати масштабні акції, вести за собою великі маси людей, своєрідним тестом на профпридатність. Очевидно, що йдеться передовсім не про паству, а про керівництво Московського Патріархату, для якого українське питання знову стає вкрай важливим з огляду на звернення про автокефалію, скероване до Патріарха Константинопольського.
І тут ми входимо в царину політики, яка також буйно цвіте на берегах «аполітичної» ходи. Свою аполітичність хода втратила з появою «георгіївських/ґвардійських» стрічок та значків із зображенням російського царя Миколи ІІ. Зрештою, вся аполітичність розвіялася з вітром, щойно у передніх рядах прочан з'явився один з лідерів «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул, і тим більше — коли низка інформаційних ресурсів на чолі з телеканалом «Інтер» спершу дуже активно анонсувала захід, а віддак перейшла до висвітлення його перебігу в сюжетах, сповнених пієтету до дійства.
Таємницею полішинеля для будь-кого, хто цікавиться українською політикою, є те, що вірні УПЦ (МП) є одним з вагомих сеґментів електорального поля екс-«реґіоналів». Їхні тези про співпрацю з Росією, духовні зв'язки з теперішнім аґресором, акценти на мовному питанні й постулювання радянських міфів і досі знаходять відгук серед старшого покоління виборців. Тож поява на чолі процесії з хоругвами аж ніяк не відбере рейтинґу «опозиційним» політикам, які активно пропихають ідею перевиборів до парламенту. Зрозуміло, що це не може подобатися їхнім політичним опонентам, однак проблема в тому, що за оті понад два роки після початку російської аґресії вони не змогли витворити адекватну політичну альтернативу екс-«реґіоналам», які не тільки не сидять по буцегарнях, а й спокійно наживають нові маєтки.
Опитування Центру Разумкова
Однак заяви того ж таки Левуса про ходу як елемент гібридної війни також мають під собою серйозний ґрунт. На його думку, мета ходи — «деструктив, провокації, демонстрація сили та потуги адептів "руского міра" в Києві», тому держава має дати відповідь і показати міць та готовість реагувати на гібридні виклики.
Чітке підпорядкування УПЦ (МП) керівництву у Москві, яке, своєю чергою, є частиною тамтешнього політично-державного апарату, дає масу поживи для таких тверджень, тим паче, що й представники УПЦ (МП) своїми діями реґулярно тільки підтверджують правдивість припущень.
Саме тому заяви про руку Москви не виглядають істерично чи надто заполітизовано — всі ще пам'ятають роль православних отців та активістів в анексії Криму та їхню співпрацю з терористами на Донбасі. І вихід східної гілки маршу з лаври біля Слов'янська є вельми символічним. Очевидно, що страх має великі очі, й люди, які постійно живуть у стані стресу, бачать серед учасників ходи сотні «тітушок» та «зелених чоловічків». Щоби спростувати чи підтвердити цю тезу, варто проглянути відео з учасниками ходи і зробити для себе висновок. Але при тому не треба недооцінювати супротивника.
Найпевніше, головною метою є демонстрація православної єдності у Києві напередодні річниці хрещення Русі. Вже зараз говорять про 30 тисяч учасників. І якщо ФСБ хоче влаштувати провокації під час цієї акції, то очевидним є те, що вона не засилатиме аґентів як учасників ходи. Хода потрібна для того, щоб вони зайвий раз не світилися, а по-друге — щоб мали час і засоби для підготування своїх диверсій. Ну і, крім того, диверсії в Києві під час такої ходи мають зовсім іншу вагу. Якщо б таке, не доведи Господи, вдалося, це був би ґрандіозний плювок в обличчя і правоохоронної системи України, і її політичного керівництва на чолі з президентом.
Саме тому українські спецслужби, з одного боку, мають «здувати пилинки» з учасників ходи по дорозі, що набагато легше, і в Києві, де небезпека зросте у стократ. А з іншого боку, ще перед початком ходи СБУ мала б активізувати роботу в навколорелігійних середовищах, щоб вирахувати потенційні вогнища небезпеки і нейтралізувати ймовірних равальяків і фелтонів.
При тім не варто забувати, що у річницю хрещення традиційну хресну ходу матиме й УПЦ КП. Очевидно, що її учасниками будуть не лише вельми релігійні кияни чи мешканці інших реґіонів, а й войовничо налаштовані віряни, для яких процесія Московського Патріархату буде чимось гіршим від маршу комуністів чи ґей-параду. Саме тут мають виявити свої організаційні таланти панове Аваков та Грицак, щоб акуратно розвести дві ходи і не допустити до сутичок, яких і без того за останні роки під час масових заходів було чимало. Нікому не хочеться повторення історії з ґранатою біля Верховної Ради, але тут силовики мусять розуміти, що наслідки такого інциденту будуть набагато далекосяжніші, ніж можна зараз уявити. Бо ж нічого гіршого, аніж заворушення на релігійному тлі, вигадати не можна.
19.07.2016