[Статья надіслана з Самбора.]
Минувшої каденції відбувала ся в Самборі перед трибуналом судьїв присяжних характеристична і дуже цїкава розправа карна против Берка Шпіннера, торговця кіньми і властителя реальности в Журавнї о злочиньство обманьства сповненого ось в якій спосіб:
В селї Облазници, повіту жидачівского був господар Мацько Войтїховскій, у котрого кромі порядних будинків господарских було ще по-над 10 морґів грунту вартости до 600 зр., красний инвентар, запаси збіжа і т. д. Войтїховскій, не маючи дїтей, приняв одну дївчину, Катерину Панушеву, за свою, а посватавши єї за Пилипа Иваника, дуже гідного парубка, записав им весь свій маєток у вічнїсть, застерігаючи для себе лише до смерти уживанє. Тимчасом маєток той забажав загорнути собі Берко Шпіннер, справдїшний павук журавеньских сторін, против котрого було ведених, нї менше нї більше, тілько 12 слїдств карних, то о крадїж, то о обманьство, то о знасилуванє женщини і т. и. — а зі всїх тая невинна жертва людскої злоби завсїгди успіла вийти сухо.
В сїм випадку Шпіннер розпочав роботу свою найперше від того, що горівкою, булками, масивами і другими ласощами обмотав старого Войтїховекого так, що, порізнивши єго з Иваниками, спонукав старого до процесу з ними о уневажненє даровщини, до різних провізорій, баґательок, жалоб о оскорбу чести і т. д., через що, сaмо по собі, поспільна ненависть між згідливими до того часу людьми що раз більшала.
Зробивши так початок, Берко Шпіннер снував свою сїть дальше. "Знаєш що", каже він до Войтїховского, "дай менї 200 зр. а я тобі Иваників прожену з хати на сто вітрів." — "Дав би я тобі, Берку, з душі-серця, коли-ж не маю", відповідає на те Войт—скій. — "Нїчо не шкодить, ходїть до "адвоката" та підпишіть менї лише скрипт, що обовязуєтесь заплатити тих 200 зр., а я пристану й на те... зараз я не хочу." І Берко зaвiв Вой—ого до покутного писаря Фоґля. Але тут, як прийшло до підпису при свідках, каже до Войт—ого присутний яко свідок Сидір Петрушка: "На що тобі, чоловіче, давати жидови 200 зр.? От радше дай тих 200 зр. Иваникови, а він сам уступить ся. Войт—ій признав рацію тим словам і не підписав ся. З так несподїваного обороту справи не міг Берко бути вдоволений, а що "ґешефт" не позволяв довго зволїкати, то мусїв він пробовати взятись до дїла з другого боку. І от в якійсь час по тім каже він до Войт—ого: "Знаєте що? виставте ви менї вексель на 200 зр., нїби що я вам их позичив, то Иваник, побачивши, що ви poбите довги, скорше уступить ся." Войт—ій пристав і на тую раду. Пійшли знов до того самого "адвоката", але вже з иншим свідком, з Иваном Процем. А коли і тому свідкови було якось дивно, що все говорить ся о позичцї 200 зр., а грошей тих якось на столї не видати, то проворний Берко і оброблений уже через него Войт—ій успокоїли свідка тим, що они вже з собою вперед порозумілись і най він тим не журить ся, а най лиш підписує. Так отже Войт—ій знайшов ся уже в кишені ненаситця, хоч из грошей тих не побачив нї зломаного шелюга.
Тимчасом в журавеньскім судї идуть терміни за термінами, Берко стає на них за Войт—ого раз яко повномочник, другій раз яко адвокат, а за тую фатиґу каже собі приносити з обійстя Войт—ого все, що лиш той має: і збіже, і худобу, і воли, а се, бачите тому, щоби, борони Боже, не дістало ся все те Иваникови!... Коли вже з обійстя не було що тягнути, тогдї каже Шпіннер Войт—ому, щоби продав 4 морґа грунту, бо хто знає, коли процеси покінчать ся, а Иваник тимчасом сидить на грунтї і не уступаєсь. Може як побачить, що грунт уже спродає ся, скорше уступиться. Войт—ій згодив ся й на те: зараз десь мов би на закликанє знайшов ся і "порядний купець", кольоніст Альбрехт Зеліб — і той, не зважаючи на се, що грунт той не єсть уже власностію Войт—ого, а Иваника, купує 4 морґи за 240 зр. і виплачує их не на руку Войт—ого, але на руки Берка. Берко взяв ті гроші, нїби то на заспокоєнє векслевого довгу в квотї 200 зр., а 40 почислив на проценти, і — Войт—ій знов крейцаря не бачив. Одним словом обмотаний Войт—ій уже не міг зорієнтуватись і стямитись, що з ним і довкола него дїє ся.
Між тим Берко поміркував ся, що хоч би з Войт—им не знати що робив, то все-таки було-б лучше — упорати ся також з Иваниками, бо процеси Бог зна коли скінчать ся, а ту Войт—ій уже старий, кождої хвилї може "клапнути", а Иваник обійме цїле єго майно. Треба отже ще й тую жертву в свою сїть зловити. В тій цїли переказує він через Иваникового брата, що-би Иваник нїчого не бояв ся, на все, що доси між ними було, забув [Берко раз навіть бив ся з Иваником], а до него доконче колись прийшов, бо він мав єму щось дуже важного і для него дуже користного сказати. Иваник, довго не нагадуючись, йде до Берка, а стрітившись в єго хатї аж зумів ся... Берко, той смертельний єго ворог, тепер мов не той самий! Такій солодкій, щирий, а такій розкаяний, що годї було не повірити в щирість і правду єго слів... А Берко від него нїчого більше не бажав лиш ось чого: "Дивись", каже до него, "старий продає вже грунт, а як схоче , то і все продасть, а ти нїчого не дістанеш. От знай, що я тобі щирий, продай ти менї тих шість морґів, що ще лишились, а я тобі зараз 200 зр. за них виплачу. Має Войт—ій взяти, волиш ти ті гроші дістати". Иваник на таке аж підскочив з радости. Тож то пімстить ся на старім! Не знав сердега, що він таки свій власний грунт, своє власне майно продає!.. Берко зараз виготовив цесію, Иваник разом з жінкою підписали і тільки ждали на гроші від Берка. Але Берко виплачує лише 100 зр., а другу сотку задержує ще при собі, дока не полагодить справи з жінкою Иваника, котра не була ще повнолїтною, тож не могла власновільно підписуватись на цесії. Вистаравшись о уповнолїтненє єї і не маючи з правної сторони вже нїякої трудности, Берко виплатив Иваникам вже тілько 60 зр., бо 40 зр., бачите пійшло на... кошти!
По закінченю сего "интересу" Иваники випровадила ся від Войт—ого, а Берко, станувши з ним на найблизшім термінї, казав єму в судї сказати, що з Иваниками вже погодив ся і більше процесуватись не буде. Суд на таке заявленє зложив з вдоволенєм справу ad acta. Від того часу перестав уже Берко достатчати Войт—ому горівки, булок і пр., а по просту сказав єму: "Що ти собі, дурний ґою, гадаєш, що я тебе до смерти годувати буду! От скорше здихай... Я не потребую старого нероби! Бо мусиш знати, що грунт уже анї твій, анї Иваників, тілько мій! Розумієш?..." Доперва тепер Войт— ій щось порозумівав, та ще не все було єму ясне. Аж коли з часом з маючого господаря зійшов на цїлковитого дїда, тогдї вже зрозумів усе, тілько, на жаль, за пізно...
Прокураторія самбірска, довідавшись о тих гарних "ґешефтах" Шпіннера, занялась єго особою дуже щиро і совістно, а зробивши все, що до неї належало, віддала єго під суд присяжних, котрому проводив сов. Рошкевич. При розправі, веденій без найменшої пристрасти зі всїм знанєм спосібного і рутинованого криміналіста, вийшли на яву такі факти, що формально волосє ставало на голові. Треба було бачити тую безчельність Берка, з якою він оправдував ся, що в цїлій тій справі він не зробив нїякого интересу, дав 160 зр. готівкою, a Бог знає, до коли ще ждати мусить, і пр. Речник прокураторії п. Моравскій в знаменитім своїм плєдоє представляв Шпіннеpa — nomen-omen — яко павука, що кровію темних журавеньских селян вигодував собі кругленькій животик, на котрий неоден такій Войтіховскій зложити ся мусїв, і пр. Жалую дуже, що не можу Вам доставити в повній основі знаменитої промови прокуратора, по котрій всї присутні були певні, що Шпіннер попаде ся вже раз в руки справедливости. Оборонець Шпіннера адв. Иржечек був погляду, що цїла та справа єсть натури "чисто цивільної" і нїяк "не надаєсь до криміналу"; що Шпіннер "нїчо не винен," отже присяжні повинні того "нещасливого чоловіка" увільнити, і пр. Оборонець був щасливий: шість присяжних сказало, що Шпіннер не винен! В наслїдокь вердикту трибунал увільнив Шпіннера від обжалованя, а позаяк прокуратор не зголосив жалоби неважности, пущено Шпіннера в єго любі сторони, до котрих вже був затужив. Понїс він з собою у вдячній памяти имена ось-тих пп. присяжних: Михайла Люца, Войтїха Пока, Франца Никлевича, Ивана Бережницкого, Войтїха Лобоса, Вацлава Свободи, Генрика Лінднера, Іосифа Якубовского, Іосифа Яворского-Фаєвича, Іосифа Турка, Іосифа Шерера і Кароля Шуфа, яко зверхника. Тим панам має Берко Шпіннер дякувати за именованє себе на "цивіліста", і спацеруючи нинї по Журавнї певно благословить нашу юдикатуру, котра єго вже тринацятий раз виправдала...
Немалу сензацію викликало між присутними виставлене для Берка Шпіннера зверхностію громадскою в Журавнї свідоцтво моральности, котрим [н-р 249] poświadcza się, że stosunki finansowe Berka Spinnera są w dobrym stanie [єще би!], co-do jego zachowania się moralnego, to jakkolwiek tenże kilkakrotnie był o pewne zbrodnie posądzany, to nigdy za to karany nie był; w gminie zaś zachowuje się moralnie [лише мав слїдство о знасилуванє женщини] i przyzwoicie, i cieszy się zaufaniem tak współwyznawców [та певно!] jak też i katolików. W Żurawnie 17 lutego 1891. Burmistrz Kronstein m. p. Поґратулювати Журавну таких moralnych obywateli, як Берко Шпіннер в представленю п. бурмістра. Тепер випадало би мешканцям Журавна при найблизших виборах на бурмістра зложити сей уряд в руки такого морального п. Берка Шпіннера, а щаслива Галилея може тогдї заспівати: осанна автономія!
Не таким уже "ловким цивілістом" був 25-лїтний Абіш Шрайбер з Турки. Де-де єму до Берка Шпіннера! Він забавив ся лише в невинний а глупий интерес по ½ крейцаря проценту від одного ґульдена на тиждень, а вже нароблено крику, слїдства, кpимiнaлів... Та за що? Або-ж то ½ крейцаря такій великій процент? Так само думали Гаврило і Рузька Меськові з Исаїв, повіту турчаньского, позичаючи у Абіша 200 зр. на акт нотаріяльний в роцї 1889. Але зовсїм инакше думав новий начальник суду в Tурцї п. Прокопчиц. Він, обчисливши, що ½ крейцаря на тиждень від 1 ґульдена — то як-раз 25%-ну, а такій процент колідує вже з §.1 закона о лихві з 25 мая 1881 н-р 47 В., з. д., і, як стій, віддав справу судії слїдчому п. Могильницкому. А що Шрайбер старав ся ударемнити слїдство через наклонюванє свідків до фальшивого зізнаня, то опинила ся справа Шрайбера перед звичайним трибуналом в Самборі, котрому знов проводив cов. Рошкевич, а прокураторію заступав п. Моравскій. Зь п. Шрайбером не роблено вже таких церемоній, як з Шпіннером, тілько, сконстатувавши при розправі, що справка Шрайбера зовсїм кваліфікує ся до криміналу, засуджено єго на 4 місяцї за обманьство і на 100 зр, а евентуально 10 днїв арешту за лихву та й на кошти поступованя карного.
Но нїчим ще Шпіннер, нїчим Шрайбер супротив Вольфа Зандавера, Industrieritter-a з Самбора, против котрого скінчило ся слїдство карне, переведене судією п. Чайківским. Що той недолюдок Вольф між тутешною темною шляхтою і селянами в области визиску надоказував, — сего навіть і в арабских "1000 і одній ночи" не найдете. Такі н. пр. факти, що з 170 зр. зробило ся по шістьох місяцях аж 500 зр., не суть ще супротив других фактів нїчим монструальним!
Ось вам кілька фактів з исторії нашої нужди з остатних часів. А чи таке діє ся лише в однім Журавнї, Самборі та Турцї? Де там! Кожде наше місто, кожне місточко, ба майже кожде село має своїх Шпіннерів, Шрайберів, Зандаверів, Байґлів е tutti quanti, о котрих ще прокураторія не дізнала ся, а котрі безкарно бушують між нашим нещастним народом і в нелюдяний спосіб визискують єго нужду. Длятого, хто щиро бажає добра для народу, той нехай, дізнавшись о таких фактах, доносить до часописей і до прокураторії. Схорілий орґанізм вилїчить ся доперва тогдї, сли повинаходить ся боляки. Як так одного, другого і третього лихваря впакує ся до криміналу, то инші, побачивши, що не жарти, чей занехають свого мерзенного ремесла і возьмуть ся до честної працї, з якої жиють всї совістні люде...
[Дѣло]
18.07.1891