Він залишався один. Вірніше його залишали. Він сам закривав вхідні двері на ключ, кип’ятив собі воду і запарював чай. Потім відкривав холодильник і діставав відбивні. Вона готувала йому на всі дні. На всі дні коли їх не буде вдома. Найбільше мороки випадало на Різдво. Майже два тижні тих свят, аж до Йордану. Їй приходилось товкти і товкти, відбивати це м'ясо.
Вона закладала весь холодильник готовою їжею. Йому залишалось тільки взяти і розігріти. Це єдине що йому було по силах, в куховарці він був повний профан. Бухгалтер, а потім і головний бухгалтер, у цій музиці цифр, співвідношення дебету - кредиту він був свого роду маестро і мало цікавився тим, як влаштований побут, власне життя, звичайне, сімейне життя. В нього була вона. Дружина Марія. Вся хатня робота, куховарка, прання, прибирання, діти, виховання дітей, все на ній, все це робила вона. Він ховався за колонками цифр, які виливались в зарплату, яку приносив додому. Не всю. Він випивав. Давно, багато і регулярно. Вдома і на роботі. Вдома по повній, особливо коли вийшов на пенсію. Вірніше його відправили. Пив методично. Не роблячи галасу, не збираючи жодних компаній, без пафосу, ніби приймаючи ліки. Тихо на лавці біля під’їзду, В погану погоду в квартирі, на самоті.
Його залишали самого вона, його дочка Олена, її чоловік, їх двоє дітей. Його внуків. Вони сідали в машину і їхали. Це бачили ті, хто був у дворі. Вони їхали далеко до баби і діда, які жили в гірському селі. Він залишався один. На лавці. На всі вихідні, всі святкові і звичайно дні відпустки і канікул у школі. Вона не заважала йому пити. Вона не могла, або просто не знала як це зробити. Вона не залишала йому грошей. Він спускався вниз з п’ятого поверху і йшов в аптеку, де за якісь символічні суми купував настоянку глоду, пустирника, та всього, що було на спирту і продавалось з позначкою «внутрішньо». На магазин у нього не було достатньої суми.
Коли померла його дружина Марія, її мати, він був вдома. Це було зранку. Він подзвонив на роботу і сказав, що не прийде, бо у нього вдома небіжчик…. і поклав слухавку. Потім підійшов до буфету, взяв звідти пляшку горілки, випив її і ліг спати. Накрився і поруч з нею, Марією, й заснув. Пройшов день і ще день, поки на роботі почали цікавитись «де він і що він, і як там, і може треба якось помогти, в сенсі зібрати грошей і профспілка, чи як ?» …і врешті решт вирішили його провідати. Тим більше по телефону не випадало, незручно якось було — цікавитись про небіжчика. Так, не сказавши, хто, власне, помер, ще ніхто не «відпрошувався з роботи».
Про все це довідались сусіди. Очевидно, що померла Марія. Діти виросли і роз’їхались, в квартирі жило тільки двоє людей. Їм дзвонили, спільні знайомі, з його роботи. Люди, які з ним працювали просто поцікавились, чи все це правда, і хто ж все таки вмер і чи не потрібна їх допомога. Звичайно від колективу, профспілки, сусідів.
Він спав. Поруч з нею на ліжку. На стук у двері і телефонні дзвінки не реагував. Спав. Потім пив. В хаті було ще достатньо нерозпитих пляшок.
Спочатку відкрили двері, вірніше сокирою виломили замок, потім були лікарі і міліція, потім всі кинулись прибирати небіжку, яка сильно розпухла, шукати її одяг, замовляти труну, домовлятися з церквою, лікарями й кладовищем. Потім, по тому всьому рейваху і переполоху, були довгі спроби знайти її адрес і додзвонитись в її гуртожиток. Її тітка, мамина сестра, відшукала її київські координати. Вірніше гуртожиток. Дзвонити старшій дочці, її старшій сестрі в Штати, сенсу не було.
Коли Олена приїхала з Києва, маму вже поховали.
25.07.2016