Вони не можуть, не вміють, не знають, про що говорити, – і тому в хід іде алкоголь. Після першої склянки, ковтка все набуває зовсім іншого окрасу. Люди на спортивнім майданчику непомітно зникають: так – плями далекі, не з ними, не тут. Світ навколо стає кольоровим, пластичним і радісним – і діти, їхні власні діти, їх вже не так сильно дратують. Ті, що бігають, старші й менші, особливо у візочках, що безперервно плачуть, кричать.
Ще трохи випили – і кров закипає поволі, щось зарухалося в голові, можна якось потроху ліпити слова, скласти докупи то в речення, потім у два, три – і вийшла емоційна промова. З натяжкою цей набір слів, ці криві монологи можна назвати розмовою. Якщо треба якось відокремити слово, наголосити на чомусь, поставити крапку, в хід іде мат, тупий русскій мат – його взагалі в їхній бесіді ну дуже багато. Що поробиш, вони – мами, вони молоді, їм нудно, навіть тепер, коли в країні війна. Який такий життєвий досвід у них може бути, враження, знання від прочитаного, баченого чи пережитого? Нічого цього немає. Вся розмова крутиться навколо їхній дітей, що їли, що пили, що купили, носили, хотіли, про чоловіків – і, звичайно, плітки і ще раз плітки. Прихід чоловіка, демонічного виду мужчини, виводить це все дійство на рівень легкої драми, в хід ідуть елементи істерики й мат. Виявляється, коньяк випили весь, але є кока-кола, і він мусить іти в магазин. Він іде, і бере, і приносить. Під кінець тієї забави, коли долучились решта чоловіків, у всіх телефони і всі на зв’язку, і роботі кінець, бо все це досить довго триває, темніє, всі п’яні в дим, і їм абсолютно байдуже, хто там бігає, грає у що і з ким.
Мала батьківщина, райцентр. Тут у школу ходив, звідси вирушив у світ, повернувся і знову придумав у своїй голові місто, час той і, звичайно, людей. Є будинки нові, але переважно хрущовки старі, плюс веранди, балкони, сараї, якісь прибудови, городи, дерева. Одноманітне життя, люди нецікаво живуть, повільно товстіють, активно спиваються – і телевізор (а тепер телефон, комп’ютер) дивляться вдень і вночі. Вихідні – порожнеча.
Я ріс у дворі, де були алкоголіки, пияки і любителі випити – небагато, один-два на під’їзд. Всі вони – всі, навіть аматори – ніколи не пили при нас, при дітях, у публічному просторі. Для цього були забігайлівки класу «Берізка» і «Вітерець». Хто бажав ще якоїсь закуски і мав трохи грошей, особливо як була поважна причина й компанія (ювілей, наприклад) – той ішов у ресторан. Я бачив, як заносили п’яного – так, як меблі заносять або носилки з піском. Чоловік допився до того, що був непритомний, але двоє його колег-алкоголіків взяли за руки і ноги й вернули назад, в лоно сім’ї. Дружина відчинила їм двері, вони чемно акуратно поклали його на підлогу й пішли. Що було далі, які слова прозвучали, не знаю – це залишилося там і між ними. На люди це ніхто не виносив, не кричав, як тепер, що чує весь двір. Були моральні санітарні кордони, які не переходив ніхто. Тепер цього всього немає.
Не знаю, що було первинним – пропозиція, попит, бо люди почали вважати, що не треба встидатись власних бажань і можливостей. Чи коли з’явився новий алкоголь, вся ця «хімія» у порівнянні з якою «чорнило» – це майже натуральне вино: лонгери, шейкери, джин-тонік, ром-кола, а головне – пиво, закатане в банки, це вам не з бочки на вулиці в півлітрових бокалах, ці баночки зручно і легко носити з собою, відкривати і пити хоч де. До цього додайте закуску, яку можна покласти в кульок – сухарики, чіпси, горішки, «піца на винос» – це не сирок плавлений і ковбаса варена, яку ще треба нарізати, плюс хліб, огірки і посуд скляний, все це вимагає стола. А так маємо одноразовий посуд, пластик у формі розмаїтих пляшок, паперові салфетки і новий алкоголь. Мова не йде про великі об’єми – можна і в людному місці, на лавочках в парку, на спортивній площадці, майданчику, на трибунах стадіону, в дворі біля під’їзду, та хоч на капоті машини. Культура споживання кардинально змінилась. Якщо в часи мого дитинства і юності побачити жінку з гальбою пива було неможливо, то тепер вони п’ють, і пиво це – тільки розминка перед горілкою з соком, чи ще гірше – травою.
Так, не все в цьому житті витримує раціональний підхід, є в ньому місце для серйозної і тривалої п’янки. Так, алкоголь здатний примирити людину з її власним життям – свого роду знеболювальне, коли сильно болить, коли на душі важко пекельно і це змога забутись хоча б на якийсь час. Варто випити – і ти знову ніби живеш. Але скільки може тривати вся ця ілюзія, як часто? Раз, два, один день – от і все. Якщо більше – ефекту не буде, а буде навпаки, стане гірше. І головне – якщо ви дорослі, то самі вирішуєте, що вам робити з власним життям. Але діти, які то все бачать (а це масове явище, особливо ввечері, влітку, після роботи, на вихідні) – вони копіюють це все, вважають це нормою, так має бути, нічого, пройде. Воно не проходить, воно прилітає як бумеранг: коли випускний, коли Перше вересня чи дзвоник останній, дітвора перебрала, і вже їде «швидка», а він чи вона в парку лежать на траві непритомні, і все дуже погано, і ніхто не хотів, не думав ніхто, що так буде фатально, що це може бути кінець.
16.09.2025