Стремлїня людей, що живуть біля себе, часто перехрещують ся. На сїм тлї повстає всяка боротьба: одиницї проти одиницї, партиї проти партий, народу проти народу. На сїм тлї виростає й донос, як оден зі способів боротьби.
Донос як спосіб боротьби є явищем звичайним, з яким стрічаємо ся дуже часто. Його подибуємо і між малими і між дорослими, він процвітає так в области любови як і в области полїтики, про його знають і ученики ґімназиї й професори унїверситету, він має свій захист і у шевськім варстатї й у державних урядах. Взагалї нема анї одної области людського життя, де би доносу не було. Також у нас Українцїв був донос від давна тай тепер ще є частим оружєм в боротьбі.
Між доносами можна відріжнити два головні роди. Оден донос має на цїли добро партиї, нациї, держави. Се донос, так сказатиб, альтруістичний. Другий, се донос, котрим донощик хоче здїйснити свої особисті цїли, хоче конче звернути на себе увагу. Такий донос можна назвати еґоістичним. Альтруістичний донос лучаєть ся досить рідко. Донощик звичайно, а може навіть у всїх случаях, має на оцї головно свою особу. Еґоістичний донос є отже правилом, а альтруістичний виїмком. Передусїм у нас можна се легко ствердити. В тім нема нїчого дивного. Миж нация індівідуалїстів, нация, котрої члени за своїми власними користями й за своєю честилюбивістю дуже легко забувають про добро цїлости.
Всякі чинности чоловіка дадуть ся вияснити вродженими прикметами, вродженою вдачею та окруженнєм і обставинами, серед яких йому приходить ся жити. Отже досьвід та застанова учать нас, що одиницї сильні є мало склонні до доносів. Одиницї сильні для здїйсненя своїх цїлий не потребують в кождім случаю чужої підмоги. І в почуттю тої сили вони не старають ся о ласку в других людей. Коли-ж вони вже змушені обставинами шукати підмоги в других людей, то роблять се так, як диктує їм їх почутє їх сили. Отже вони у своїх стремлїнях опирають ся на своїх власних прикметах, а не на слабости других людей, вони йдуть прямою дорогою до цїли, дорогою працї, а не намагають ся звернути на себе увагу обнижуванєм вартости своїх соперників. Однак одиниць, що почувають ся сильними, є мало. Одиницї в більшій части почувають ся залежними від окруженя, а навіть безсильними супроти непереможних обставин. Тому старають ся вони для здїйсненя своїх цїлий приєднати других людий, старають ся звернути на себе їх увагу. А коли не можуть осягнути сього самі своєю працею, то оглядають ся часто за якимись посередними дорогами. Осьтак безсильність одиниць буває психольоґічним тлом, на котрім виростає донос.
Донос буває ріжного роду. Він може бути отвертий, явний, а може бути й скритий. Се у многім залежить від вдачі особи, а іменно, чи той, що робить донос, є відважний, чи боязливий. Однак значний вплив на якість доносу має і житєвий досьвід. Чоловік мало інтелїґентний і мало досьвідний є несьвідомий небезпеки чи неприємностий, на котрі наражуєть ся через донос, тому користуєть ся доносом отвертим. А відворотно, чоловік, котрого житєвий досвід зробив оглядним, користуєть ся доносом скритим.
Найбільш небезпечними донощиками бувають одиницї, що їх житє та досвід зробили оглядними, боязливими: се люди хитрі, скриті, се люди, в котрих часто на устах мід, а під полою ніж. Се тип людий, котрі підглядають і підслухують, однак не на те, щоби заспокоїти свою цїкавість, тільки аби те, про що довідали ся, при нагодї використати для своїх еґоістичних цілий. Тих людий можна часто пізнати вже по зверхнім виглядї: се люди, до котрих ми часто вже інстинктовно чуємо антипатию.
Окруженє і обставини, від котрих залежна одиниця, впливають на розвиток доносів у двоякий спосіб: вони або є корисні для його, тобто піддержують його, або є йому шкідні, отже здержують його.
До зверхних чинників, що можуть бути й є корисні або шкідливі для повставаня доносів, належить передусїм інстанция, перед котру йде донос і котра репрезентує собою якусь власть (інстанция, що приймає донос, вже представляє для донощика якусь власть, хотяйби се була приватна особа) тай суспільність.
Інстанциї, перед котрі йдуть доноси, можуть дуже легко здержати їх розвиток. До сього непотрібно великих зусиль. Вистарчить дати пізнати донощикови, що його інформациї є злишні, що вони радше приносять шкоду, як користь. І таке в деяких случаях дїєть ся. Одиницї, що дбають про добро тих людий чи тої інституциї, котру вони заступають як власть, приймають доноси дуже оглядно, а в кождім разї старають ся справу докладно розслїдити, старають ся приглянути ся їй зі всїх можливих сторін.
Се люди, котрі розуміють, що донос походить звичайно з eґoістичних спонук (мотивів) та що він кривдить не тільки одиницю, на котру донощик кидає погане сьвітло, але й суспільність, до котрої ся одиниця належить. Однак таких представників власти на сьвітї мало. Представники власти дуже а дуже часто переконані, що донощик дїлає із альтруістичних мотивів та що вони самі, приймаючи доноси, також дбають про добро інституциї чи людий, котрих вони заступають. Вони звичайно або не мають часу вглядати у всьо, що до них належить, або не мають до того охоти та доброї волї. Отже вони радо приймають доноси. Бо доноси не тільки увільнюють їх від деякої працї та заощаджують їм часу й сил, але також часто дають їм в руки затроєну стрілу проти обвинених або проти суспільности, до котрої сї обвинені належать. Сей останний случай трапляєть ся передусїм тодї, коли представник власти чи власть, котру він заступає, стоїть у противенстві до суспільности, котрої членом уважаєть ся обтяжений доносом, отже взагалї тодї, коли користь власти й суспільности не лежить на тій самій лїнїї. Тодї представники власти не тільки приймають доноси, але також дуже часто їх зі всїх сил підпирають.
Суспільність відносить ся до доносу ріжно. Донощик, хотячи осягнути свою цїль, звичайно ховає свої еґоістичні спонуки (мотиви), а висуває як цїль свойого доносу або добро, чи то якоїсь громади людий чи її одиниць, або усуненє шкоди, котру обтяжений доносом міг би нанести. Отже донос видаєть ся дуже часто корисним або бодай нешкідливим для суспільности. Тому вона часто терпить, а навіть і підпирає його, помагає його розвиткови. Однак при близшім розслїдї, часто проти волї донощика, виявляєть ся, що він подає донос не з альтруістичних спонук, не на те, щоби принести якусь користь суспільности, тільки на те, аби здискредитувати, обнизити вартість свойого противника, котрий стоїть йому на дорозї й щоби евентуально самому заняти його місце. Часто виявляєть ся, що донос скривдив або міг скривдити чоловіка, котрий як член суспільности нераз стоїть висше о цїле небо від донощика. Тодї суспільність чи її публична опінїя осуджують донос, пятнують його. Чим більше сьвідома суспільність, чим сильнїйша її публична опінїя, з тим більшим недовірєм вона відносить ся до доносів і до донощиків. Чим більше сьвідома суспільність й чим більше інтелїґентна суспільність, тим лекше вона відкриває, що донощики кермують ся передусїм своїми власними інтересами, а тільки дуже рідко мають на оцї користь якогось загалу. Чим більше сьвідома суспільність і чим сильнїйша її публична опінїя, тим лекше вона вкінци переконуєть ся, що доноси, котрі влучають її членів, дуже часто шкодять їй самій, що вони часто нищать одиницї, котрі могли суспільности принести більшу користь, як донощики. Тому сьвідома суспільність уважає донос взагалї поганим ремеслом, тому вона не тільки не толєрує його, але й пятнує та стараєть ся його розвиток здержувати.
Найбільшу шкоду наносить донощик даній суспільности, коли він свій донос подає чужій інстанциї, тобто такій, якій часто не тільки не ходить о добро тої суспільности, а радше о її шкоду. Тодї донощик часто наносить суспільности подвійну шкоду. Навіть тодї, коли він обтяжує своїм доносом тільки одну особу, шкодить тим не тільки сїй одиницї, але й кидає тїнь на цїлу суспільність, до котрої обтяжений належить, а іменно дає часто нагоду чужій інстанциї факти узагальнювати і з того кувати оружє проти цїлої суспільности, тої суспільности, в котрій і він сам (донощик) евентуально хотїв би заняти відповідне місце. Така шкода для суспільности повстає із доносу, поданого перед чужу інстанцию й тодї, коли донос в дїйсности відкриває шкідника сеї суспільности. І така шкода буває часто більша, як шкода, котру евентуально наносить суспільности одиниця, обтяжена доносом. Тому сьвідома суспільність у кождім випадку пятнує донос, виведений перед чужою інстанциєю. І чим більше сьвідома суспільність, чим сильнїйша її публична опінїя, тим більше вона намагаєть ся пятнованєм таких доносів придушувати їх розвиток.
Однак пятнованє, догана для донощиків не вистарчає. Є одиницї, що не роблять собі нїчого з доган, а коли їх і боять ся, то не занехують доносів, тільки скривають їх. Коли суспільність хоче бути від донощиків вільна, або хоче мати їх як найменше, то мусить дбати про се, щоби вже дїтям вщіплювати відразу до доносів. Отже велике значінє може тут мати домове і шкільне осьвідомлюванє та вихованє. Дитина, котру навчили, що доноси часто не тільки несправедливо кривдять одиницї та цїлу суспільність, але й її саму понижують, і їй сором приносять, скорше здержуєть ся від доносів, як дитина, в котру не було кому вщіпити до них відрази.
Відраза до доносів, вщіплена дитинї змалку, стає для дорослого чоловіка провідником у житю. Вона не тільки здержує сю одиницю від обтяжуваня доносами других людий, але й робить її вразливою на доноси та спонукує її острійше осуджувати їх. Суспільність, зложена з таких одиниць, се булаб справді сьвідома суспільність.
Наша школа. Науково-педагогічна часопись. Орґан україньских товариств учителів висших шкіл: "Учительска громада" у Львові і "Тов. ім. Сковороди" у Чернівцях за червень 1916. Одвічальний редактор Юрій Рудницький. Р. VII. — Зш. 6. Львів — 1916.
[Наша школа]
08.06.1916