"Українська Альбанїя".

Безпосередно по траґічній смерти наступника престола архикн. Франца Фердинанда, яка наступила в день ювилейного Шевченківського з'їзду українських "Соколів" і "Сїчий" у Львові, помістило вшехпольське "Słowo polskie" в ч. 283. з 3. липня 1914 передовицю п. н. "Kosztowna zabawa", яка зачинаєть ся отсими словами:

 

"Балкан зачинаєть ся вже в Східній Галичинї. Заки прийшло до Альбанії, була вже Україна. Тут мав уродити ся на разї український "нарід", поза Україною, якої прецїнь в Галичинї нема. Маскарада, заімпровізована в Нїмеччинї, повела ся над сподїванє" — і т. д.

 

"Коштовною забавою" було на думку вшехпольського дневника творенє "української Альбанії" в Галичинї, яка власне тодї мала заманїфестувати ся згаданим з’їздом.

 

"Słowo polskie" перестало по сїм боцї боєвої лїнїї виходити і тягне свої днї під зміненою назвою в Петербурзї, але його помисли в українській справі лишили глибокий слїд. Ось-так в польськім журналї "Kronika polska", який виходить в Швайцарії, помістив іменник редактора "Słow-a polsk-ого", польський соціялїст п. Лев Васїлевський, статю п. н. "Podział Galicyi", якої провідною думкою є, що творити з Східної Галичини окрему українську провінцію, значить творити "українську Альбанїю". Статю п. Васїлєвського передрукував у цїлости львівський Wiek Nowy" (чч. з 1., 3. і 4. с. м.), зазначуючи від себе, що робить се "ze względu na aktualność sprawy". Щож, коли справа подїлу Галичини є актуальна для польського дневника у Львові та коли він може її обговорювати міщенєм статї, яку автор писав для польського журнала в Швайцарії, то думаємо, що і для нас є актуальною, а також буде можливою річю переповісти ту статю з нашими увагами.

 

П. Васїлєвський зачинає:

 

"Серед віденських бюрократів і професорів, які в вільних хвилях займають ся полїтичним теоретизованєм, знайшов вдячний відгук руський помисл подїлу Галичини. Се домаганє, висуване руською інтелїґенцією обох національних відломів — російського й українського, дивно припав до смаку певним полїтичним кругам, які видять в його здїйсненю австрійський державний і нїмецький національний інтерес. Ті круги уявляють собі Східну Галичину по війнї як окремий коронний край Австрії, управлюваний нїмецько-українською бюрократією проти Поляків. Видаєть ся тим кругам, що утворенєм такого коронного краю скріплять підстави державної орґанїзації монархії, причинить ся до розвязки українського питаня, ослаблять польські національні змаганя й утворять охоронний вал супроти анексійних забаганок Росії".

 

П. Васїлєвський є очевидно зовсїм відмінної думки. "Подїл Галичини — каже він — має передовсїм ту властивість, що нїчого не рішає, нїчому не запобігає, нїчого не улекшує, нїчого не упрошує, а за те незвичайно ускладнює істнуючі відносини, поглибляє дотеперішні антаґонїзми, заогнює старі спори, укріпляє давні небезпеки і плодить нові".

 

Дальші виводи п. Васїлєвського посвячені мотивованю сеї його думки.

 

Отже перше всего на основі відомої нам "статистичної штуки" стараєть ся виказати, що цїла Східна Галичина творить польсько-українське пограничє, мішаний польсько-український край, якого віддїленє від Західної Галичини зовсїм не рішить польсько-українського спору. Сей спір в віддїленій Східній Галичинї тривав би далї, при чім ще поглибив ся би й заострив ся би. А се ось чому:

 

Українцям лекше мирити ся з їх теперішним положенєм в Галичинї, бо вони, що "аж менше більше від половини 19. віку почали переміняти ся в Галичинї з сирої етноґрафічної маси на нарід, робили в тім напрямі постійні і всесторонні поступи". В зовсїм иншім положеню опинили ся би в віддїленій Східній Галичинї Поляки, "засуджені Українцями на загладу, зіпхнені з правлячого становища на підрядне". В такім положеню стали би вони "одною збитою масою, зверненою солїдарно проти Українцїв", що тільки заострило би польсько-українську боротьбу. Також Поляки зпоза Східної Галичини, які доси старали ся впливати успокоюючо на польсько-українську боротьбу, "по подїлї Галичини мусїли би всїми доступними їм способами помагати своїм братям, поневоленим Українцями, і підпирати їх боротьбу з ними".

 

"Таким чином — каже автор — через подїл Галичини утворило ся би штучно провінцію, нездібну до спокійного розвитку, роздирану безнастанними внутрїшними спорами, що творила би предмет систематичного впливаня з внї, передовсїм зі сторони Росії".

 

Так доходить автор до головної — здаєть ся — цїли своїх виводів: що відділенє Східної Галичини рівнозначне для Австрії з утратою її. Ось його думка:

 

"Або в Росії по війнї побідить дотеперішний режім, або побита Росія зачне переміняти ся в державу, яка узгляднила би інтереси й неросійських підданих. В першім випадку матимемо дїло з продовженєм російської акції на східно-галицькім ґрунтї, яка видала такі богаті для Росії плоди на початку війни. В другім випадку були би ми свідками здобуваня якихсь культурно-національних прав російськими Українцями. В обох випадках відділенє Східної Галичини вийшло би безперечно в користь Росії, улекшуючи їй задачу відірваня сеї землї, чи в імя "з'єдиненя цїлого російського народу", чи під кличем злученя малого кусника української землї з великою цїлістю України, що знаходить ся під панованєм Росії. Чим більше був би ослаблений звязок між Східною Галичиною й рештою земель, з якими вона звязана історично (себто з рештою земель історичної Польщі), тим лекше було би впливати на неї ірредентї чи російській чи українській з Росії".

 

Для управдоподібненя сеї своєї думки п. Васїлєвський в дальшій части своєї статї стараєть ся по перше в як найлїпшім світлї представити ідейність і силу табору Дудикевича і тов., по-друге виказати, що український національний табор як в Росії так і в Галичинї перенятий полїтичним москвофільством.

 

В звязку з сим посвячує він кілька уваг, щоб висміяти ідею заложеня української держави, якої засновком мала би стати Східна Галичина. Ся часть його виводів, як то "ріжні Левицькі і Рудницькі" дурять полїтичний світ про істнованє українського напору по Волгу і Кавказ, могла би безпечно бути передовицею в "Hoв. Времени".

 

Кінцеве рішенє п. Васїлєвського звучить, що "кождий, хто популяризує домаганє подїлу Галичини, працює свідомо чи несвідомо в користь Росії".

 

В кінцї зазначує п. Васїлєвський, що всї Поляки "від консерватистів до соціялїстів" є противні подїлови Галичини і вважають усї змаганя в сїм напрямі "зa замах на свої історичні права".

 

"Тому — кінчить він — дуже сумнївну прислугу віддає Австрії той, хто тепер підносить і поручає пляни роздертя Галичини, розворушуючи до живого одноцїльну опінїю цілої Польщі. Бо нїхто не може ще оцїнити, що дадуть в результатї трудні, роблені тепер зусиля утвореня нової Альбанїї, сим разом української, коли тимчасом Польща нїколи не переставала бути живим і повним житя орґанїзмом, якого воля не повинна бути легковажена".

 

[Дїло]

07.06.1916