Дня 14 мая 1891 відбулись у Відни збори женщин, де нараджуванось о допущеню женщин до середних шкіл і університетів, о управненю их, щоб могли брати участь в політичних товариствах, і о заведеню політичного загального рівного і безпосередного права голосованя для всїх повнолїтних без різницї пола. Отже збори ті внесли до ради державної таку петицію:
"Висока палато послів!
З довірієм звертаємось ми женщини Низшої Австрії до покликаних заступників нашого народу, котрого половину становимо ми, упослїджені у всїм, a спеціяльно позбавлені всяких прав політичних, і сподїваємось певно, найти ласкаву прихильність для нашої просьби і оборону для наших загрожених интересів.
Не пусте бажанє звернути на себе публичну увагу, і не нерозважне стремленє за добром, з котрого не могли-б ми належито скористати, не честолюбність і не легкодушність се, що нас спонукує в такій незвичайний для женщин спосіб звертатись з просьбою до законодавчих орґанів нашої держави. Що нас до сего спонукує, се радше потреби часу, котрі і нас женщин тяжко гнетуть, се з дня на день взростаючі утрудненя условій, в яких тепер і ми так само, як і наші чоловіки-горожане, мусимо бороти ся о истнованє і здобувати собі єго. Вже ті часи давно минули, коли жінка не потребувала виступати зі свого тихого домашного кружка і могла посвячуватись зовсїм своїм обовязкам в своїй неширокій, але мирній дїяльности. Нинї втискаєсь журба о щоденний хлїб і між жінок, так колись спокійних, і що-раз більше жінок мусить боротись о житє.
Не лише жінки робітницкої кляси, але ж з середних верств суть що-раз більше приневолені забезпечувати собі удержанє власною працею. Число супружеств у всїх культурних краях що-раз зменшає ся, а надїя на вихід за муж дочок менше заможних станів меншає тим скорше, чим дальше розходить ся загальний злий стан економічних відносин. Відповідно сему змінив ся основно вже від давна погляд дївчат на житє. Певне численє на "удержанє" в супружестві, на виживленє через працю мужа вже устало. Що-раз яркійше видить тепер женщина, що мусить сама зарабляти на себе працею рук чи голови. і так по неволї виступає она як конкурентка мужчини на великі ринку працї.
Під тяжким гнетом тих економічних і суспільних обставин витворилось вже велике число фахів для працї жіночої. Але ті занятя суть звичайно низшого рода, коли тимчасом ті занятя, до котрих треба висших студій, для нас і давнїйше і тепер неприступні. Законодавство не поступило на тім пунктї рівномірно з економічним розвоєм. Хоч сей розвій вигнав вас з тихих домів, то законодавство яке було, таке єсть, і все ще дивить ся на женщину, як на дружину чоловіка, котрий нею має опікувати ся, котра самостійно не працює і тому не має жадних самостійних публичних интересі. Але-ж в тім зацофаню законодавства в порівнаню з теперішними потребами часу криєсь велика і поважна небезпечність суспільна. Бо обмеженє працї жінок лише на незначне число занять викликує зовсїм природно велике переповненє в тих занятях, а через се знижаєсь заробок і витворюєсь жіночій пролєтаріят. Не потребуємо чей порушати моральних переступств, які з того виходять, а думаємо, що сказане вже вистане до умотивованя наших жадань, щоби і середні школи були приступні для жіночого пола, а именно безплатна там наука, і щоби льоґічно розвиваючи сю реформу, з часом розширити також і круг занять для жінок.
Лише зі взростом тяжких економічних відносин, як се зовсїм природно, взростає і духова самостійність а через се зрілість і охота, брати живу участь при публичних нагодах. Поки женщина не була спонукана боронити власними силами своїх интересів, поти не розуміла она також интересів горожаньскої суспільности. Але нинї, коли она силою обставин стала робітницею, потребує она бути і горожанкою. Тож політичне житє — се лише найвисша і найчистїйша форма борби о матеріяльні интереси; отже хто в ню вмішаний, той не може держатись від неї здалека. Політика не єсть вже тепер для нас женщин нїчим так незрозумілим. Ми занимаємось нею не тому, що хочемо, а тому, що мусимо. Ми працюємо на своє удержанє, вибираємо собі званя, платимо податки, і мало-ж би бути нам се байдужне, що дїє ся з нашими податками і в якій спосіб орудує ними держава, котрої закони що дня і що години сягають в наше житє. Як співробітницї у всїх культурних напрямах новітної держави думаємо, що маємо право жадати і для себе горожаньских прав.
(Конець буде.)
[Дѣло, 04.06.1891]
(Конець.)
Зваживши все сказане, жадаємо ми, щоби нам позволено брати участь в політичних товариствах і щоби знести §. 30 закона з 15 падолиста 1867 р., котрим зборонено нам бути членами політичних товариств.
Однакож ми просимо о знесенє тих законних перепон, котрі не дають нам брати участи в політичнім житю, не лише в тій цїли, щоби ми могли в чисто академічний спосіб виконувати наші горожаньскі права, — противно, ми бажаємо такого уладженя сих прав, щоби нам можна було мати дїйстний вплив на полагоджуванє публичних справ. Одним словом: ми просимо о активне право вибору до ради державної, бо лише через те можуть бути жінки певні, що економічні і суспільні интереси нашого пола в державнім житю будуть достаточно забезпечені. Таж низшо-австрійским женщинам в теперішнім цензї податковім признано вже право вибору до рад громадских законом для громад з 17 марта 1849 і ординацією виборчою для громад з 31 марта 1864, так само і в громадї Вінер-Найштадт і Вайдгофен над Ибсом статутом міским.
Також мали низшо-австрійскі женщини право вибору до сойму, котре посягає на праві вибору громад, поки им недавно не віднято сего права рішенєм з дня 2 жовтня 1888 р. і право вибору до громад і до сойму єсть, чи взглядно було для нас женщин після теперішних законів посередне, бо право се могли і можуть виконувати лише повноміцью. Се соромне обмеженє походить ще з тих часів, коли ще не знали іншого рода женщин, як лише "господинї" (Hausfrauen), і коли ще не було економічної самостійности, а тим самим і законної, а передовсїм політичної.
Але нинї, як ми сказали, виглядає вже инакше. Сувора школа житя зробила нас женщин економічно дозрілими, а тепер хочемо, щоби нас признано і політично дозрілими і тому жадаємо безпосередних виборів, виконуваних лично. Єсли-ж ми з таким жаданєм виступаєм перед світом, то ми не хочемо сейчас, так як наші чоловіки, жадати привілеїв і виїмкових прав для означеної кляси, а инші кляси не допустити до тих користей, яких ми хочем собі дістати. Нї, за сим першим разом, коли австрійскі женщини звертають ся з просьбою до австрійскої ради державної о признанє им політичних прав, повідомляємо також всїх, що ми женщини розуміємо потреби новітного світа, і глубоко в серця наші вриті слова о рівности всїх, котрі лиш людске лице мають. Тому висказуємо ми найгорячійші бажаня всїх народів сеї широкої держави своєю просьбою о признанє права голосованя всїм повнолїтним і власновольним горожанам і горожанкам держави, т. є. о заведенє загального, рівного і безпосередного права вибору без огляду на оподаткованє, стан і пол.
То єсть просьба, яку ми низшо-австрійскі женщини даємо Високій палатї послів до прихильного осуду і розважного полагодженя. Ми знаємо дуже добре, що сповненю наших справедливих бажань стоять на перепонї ще всякі пересуди. Ми певні, що сей першій крок на тяжкій дорозї не доведе нас сейчас до пожаданої цїли, до цїлковитого успіху. Але-ж треба було зробити сей першій крок, щоби дальші приготовити. Ми будемо вдоволені, єсли ми на-тепер і не осягнемо нїчо більше, як лиш се, що законодавчі орґани звернуть на питанє жіноче увагу і безсторонно займуть ся пізнанєм наших потреб. А чей-же раз настане загальне переконанє, що мати, котра дає державі своїх синів; що жінка, котра разом з чоловіком працює і журить ся о житє; що незамужна женщина, котра займаєсь працею, пожиточною і для себе і для суспільности, — що всї ті жінки, котрі працюють дома, в школї, в бюрі, в варстатї і сильно причиняють ся до розвою культури, не повинні бути позбавлені на віки-вічні публичних прав. Новітна суспільність, котра не може не допустити працї жіночої, не буде також завсїгди відмовляти женщинам прав.
Сильно пересвідчені о недалекій побідї нашої справедливої справи, ставимо ми сим покірну просьбу, котра містить висше умотивовані бажаня і жаданя.
"Висока палата послів зволить ухвалити такі зміни в адміністративних законах і в конституції, щоби сим:
1. середні школи і університети стали приступними безплатно для жіночого пола і щоби з часом розширено обсяг вільних занять для женщин;
2. щоби дозволено женщинам брати участь в політичних товариствах, а знесено дотичні закази — і
3. щоби признано всїм повнолїтним і власновольним австрійским горожанам, без огляду на оподаткованє, стан і пол, загальне, рівне і безпосередне право вибору до ради державної."
З порученя загального збору женщин з дня 14 мая 1891.
Марія Шварц, предсїдателька; Леопольдина Гоппе, секретарка.
[Дѣло, 05.06.1891]
05.06.1891