Голосування за «суддівські» конституційні зміни у Верховній Раді влучило в саме осердя української бінарності – в ту поділку, котра розділяє наше буття на категорії «перемог» і «зрад».
З одного боку, маємо компліментарні відгуки з Державного департаменту США та Єврокомісії. З іншого – маємо правозахисника Аркадія Бущенка, який зарікся захищати політиків, причетних до ухвалення змін. «Нехай їх захищає і підтримує той суд і та адвокатура, котрі постануть унаслідок цього рішення. Гадаю, не треба втримувати того, хто падає в викопану для іншого яму. Щасти!» – прокоментував Бущенко.
З одного боку, маємо схвальні відгуки від адвокатів та експертів того ж таки «Реанімаційного пакету реформу», котрі кажуть, що проект є загалом хорошим як для початку очищення системи. Але водночас маємо професора Києво-Могилянської академії Володимира Сущенка, котрий після четвергового голосування вирішив відмовитися від ордену «За заслуги» та скласти повноваження члена конкурсної комісії з відбору до Антикорупційної агенції. На думку Сущенка, в Україні «за цілком зовнішньо демократичними процедурами» відбулась «узурпація державної влади окремими політично-олігархічними угрупуваннями».
Справді, реформа містить шанс і містить загрозу. Вона породжена імпульсом до змін та небажанням мінятися. Запитом до очищення і жагою наростити впливи.
Напевне, вона не могла бути інакшою в наших умовах.
Голоси на виклик
…Коли президент України прийшов до Верховної Ради на засідання 2 червня, то вже знав, що голосів на конституційну реформу вистачає з лишком. Для такого висновку не обов’язково було мати якихось інсайдерів на Банковій чи у виконкомі партії «Солідарність» – було достатньо вслухатися у виступ Петра Порошенка, котрий був помережений cтвердженнями президента мало не в доконаній формі.
«Почати свій виступ я хотів би зі слів вдячності, вдячності сьогодні українському парламенту, українській Верховній Раді. Вдячності за те, що парламент знайшов у собі сили в найважливіший і, можливо, найважчий час в історії України, об’єднатися… Дуже щасливий, що ви, шановні народні депутати, піднялися вище традиційної боротьби між владою і опозицією і більшість з вас, абсолютна більшість, прийняли рішення підтримати проект... Завершую свій виступ закликом забути партійні розбіжності, пам'ятати, що наша улюблена, наша єдина для всіх Україна завжди найбільше прагнула тільки одного: свободи і справедливості», – це короткий конспект виступу президента.
Петро Порошенко, на жаль, не уточнив, що «свобода» в одному зі своїх значень іноді є оксюмороном до «справедливості». А особливо в стосунку до нашої сердешної системи правосуддя. Коли крадій насолоджується свободою – це не є справедливість.
Чи ми маємо сумніви, що в день, коли проект конституційної реформи входив у правову реальність через широкі двері навстяж, то «зелені кнопки» натискали і ті депутати, котрі сподівалися уникнути проблем з боку «реформованого» суддівства? Сумнівів нема, але все одно зазначимо: конституційні зміни підтримало більш як півсотні колишніх «регіоналів»: 38 народних депутатів із «Опозиційного блоку», 22 із «Відродження» і 18 із «Волі народу». Ці люди не належать до тих, хто погодиться стинати гілку, на якій сидить. Радше до тих, хто набирається гілок, аби відгородитися міцним парканом від неприємного для себе втручання ззовні, у тому й суддівського.
А між тим, саме голоси «Опозиційного блоку» виявилися вирішальними для голосування. Якщо від тих 335 народних депутатів, котрі висловилися «за» конституційні зміни, відмінусувати 38-особову команду з сектору «Опоблоку» – то на реформу чекав би «пшик». Хоча…
На «підстрахівці» у Петра Порошенка до останнього моменту залишалася Радикальна партія Олега Ляшка. РПЛ легко могла би «перекрити» ризики для Конституції, якби «регіонали» почали гальмувати. «Ляшківці» буквально до останньої миті продовжували нараду в кулуарах, змусивши депутатську залу сидіти в напруженій паузі, а заразом і Порошенка в президентській ложі. Парламентські вуайєристи стверджують, що полеміка серед «радикалів» тривала до того часу, поки в гурт не прибився чиновник із Адміністрації президента. Невідомо, що саме посланець сказав Ляшкові, але було б логічним, якби говорив про достатній потенціал голосів навіть без Радикальної партії.
Поза тим, треба визнати: Банкова виконала кулуарну роботу вправно. Не часто в Адміністрації президента випадає днина, коли вона може перебирати союзниками на важливі голосування. Офіс Порошенка наразі не поділився секретами успіху: можливо, спричинилися цікаві риторичні прийоми, а може, «амбарна книга» з архівів Партії регіонів, а може, погроза реформованими судами? Значну роботу в переконанні депутатського корпусу виконав і Захід, котрий вбачав у пропонованому проекті однозначно прогресивні зміни. Особливо ж наполегливою міжнародна спільнота була у переговорах із «Батьківщиною», котра зрештою теж голосувала «за», всупереч тактиці «тотальної опозиції».
Окрім того, провладні фракції сильно виструнчили власні ряди: у фракції БПП не голосувало лише четверо нардепів, а у «Народному фронті» – один. Рідкісне, майже прецедентне явище.
Отже, 335 голосів. Цей доробок був святом для Петра Порошенка, адже президент прагнув отримати на таблі переконливий результат, намагався засвідчити потенційним союзникам, що жоден із них не має «золотої акції», й жоден не може трактувати себе як улюбленого партнера Банкової у політичному гаремі. Також Порошенко хотів довести свою спроможність в очах міжнародної спільноти. Власне, він сам про це говорив на прес-конференції у п’ятницю: «Ми провалили сценарій російського агресора, який намагався представити світу Україну в хаосі, а українську владу, зокрема парламент, нездатним проводити реформи».
Узурпатор до кінця терміну
Перейдімо ближче до самого проекту. Одна з основних новацій суддівської реформи – деполітизація «третьої гілки влади». Незалежність Феміди досягатиметься через позбавлення президента та Верховної Ради права призначати суддів, а також обмеженням впливу голови держави й депутатського корпусу на функціонування Вищої ради правосуддя, котра, власне, й опікуватиметься кадровим наповненням суддівських лав.
Нагадаємо, дотепер українські судді завдячували своїми посадами президентові та парламенту: голова держави роздавав мантії на «пробний» п'ятирічний термін, а пізніше Верховна Рада затверджувала суддів безстроково. Така система породжувала подвійну й сталу залежність суддів.
Незалежність Вищої ради правосуддя, котра має затверджувати нових суддів і дисциплінувати старих, гарантуватиметься за рахунок посилення суддівського самоврядування: з’їзд суддів призначатиме половину членів ВРП, при тім, що сьогодні його квота у Вищій раді юстиції – лише 3 членів із 20-ти. Президентська ж і парламентська частка зменшаться, з ради «випадуть» міністр юстиції та генпрокурор.
Чому ж тоді Порошенка звинувачують у спробах схилити на свою користь суддівський корпус, ба навіть в узурпації? Відповідь – у перехідних положеннях Конституції, котрі відтерміновують частину новацій аж на кінець Порошенкового президенства. Зокрема, проект передбачає «транзитний» період, протягом якого повноваження Ради правосуддя виконуватиме стара Рада юстиції: Конституція дозволяє зволікати до весни 2019 року.
Окрім того, президент до кінця 2017 року зберігатиме право на реорганізацію, ліквідацію та створення суддів. Лише за півтора роки голова держави поділиться цим правом із Вищою радою правосуддя та Верховною Радою.
Це дуже важливий момент, адже, згідно з задумом авторів реформи, ліквідація судів буде одним із механізмів очищення системи. І тут планів – ціле громаддя. Зокрема, Україну в найближчий час чекатиме реорганізація найвищих судів: нинішні спеціалізовані суди зі статусами «вищих» будуть скасовані, а Верховний суд докорінно змінять і перезапустять. Оновлена інституція комплектуватиметься суддями через відкриті конкурси. Старі служителі Феміди не зможуть туди потрапити автоматично – лише на загальних із іншими кандидатами засадах.
Президент у процесі створення судів та обрання суддів відіграватиме дуже вагому роль. Не більшу, ніж зараз, але й не меншу.
Українські суди відчують незалежність від голови держави хіба що після наступних президентських виборів. Ну а Петро Порошенко уникає частини ризиків до кінця своєї каденції. І мусить налаштовувати себе на черги «прохачів» із числа тих партій, котрі голосували за суддівську реформу в четвер.
Закон на закінчення
2 червня Верховна Рада розглядала не лише зміни до Конституції, а й закон про судоустрій та статус суддів – у новій редакції. В громадській думці ці два законопроекти сплуталися й обмінялися недоліками, до чого спричинилися, зокрема, опозиційний депутати своїми заявами.
Зміни до Конституції – це «рамковий» закон. Перелік основних конституційних новацій можна коротко перелічити в одному абзаці.
Внаслідок змін частково ліквідовується суддівська недоторканність, а право на арешт носіїв мантії дає не Верховна Рада, а Вища рада правосуддя. Змінюється процедура призначення суддів і посилюється незалежність Вищої ради юстиції – про це ми писали раніше. Розширюється перелік підстав для звільнення судді: «брудна» декларація, вчинення суттєвого проступку. Перехідними положеннями Основного закону передбачено кваліфікаційне оцінювання всіх суддів – фактично, переатестацію всього суддівського корпусу. Інституція «Верховний суд України» трансформується на нову – «Верховний суд». Допускається можливість визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду – щоправда, не раніше, ніж через три роки (напевне, з огляду на тривання АТО). Право на функцію захисту в судах отримують винятково професійні адвокати. Розділ про прокуратуру цілковито вилучається з Конституції і переходить у «звичайну» статтю Основного закону; прокуратура втрачає функцію нагляду.
Недоліків, власне, небагато. Основний політичний ґандж – збереження сильних президентських впливів на судову гілку влади на півтора-два роки. Серед проблем, на котрі звернули увагу правозахисники (Українська Гельсінська спілка, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні тощо), – зволікання з ратифікацією Римського статуту під Міжнародний кримінальний суд, збереження інституту Генпрокуратури у тексті Основного закону (вони вважають, що ГПУ слід було викинути з Конституції, оформивши для неї лише підвідомчий статус), а також адвокатська монополія. На думку правозахисників, норма Конституції про «професійний захист» позбавляє малозабезпечених громадян можливості залучати захисників без адвокатської ліцензії; фактично йдеться про цехову «подачку» для однієї з ланок системи правосуддя.
Натомість закон про судоустрій був покликаний наповнити тезові конституційні норми практичними нормами і мав додати кілька новацій. Низка політичних сил вимагали від Банкової одночасного ухвалення цих законів, щоб пересвідчитися, що вона не має зловмисних намірів: «Покажіть нам, які ви хочете мати суди, а тоді ми поміркуємо, чи взагалі відкорковувати цього джина». Адміністрація президента «засвітила» цей проект допіру 30 травня, за чотири дні до голосування. Офіс президента квапився з тим, щоб реформу ухвалили до вакацій – уже за тиждень у парламенті буде неможливо зібрати повну залу.
Сприйняття законопроекту про судоустрій теж виявилося контраверсійним. З одного боку, демократичні фракції сприйняли його прихильно і, можливо, навіть позитивніше, ніж конституційний проект. Наприклад, Олег Ляшко на ранкових дебатах публічно заявляв, що Радикальна партія підтримає документ, бо «найгірше – нічого не робити». «Самопоміч» дала на підтримку закону два голоси. Частина соратників Садового-Березюка ствердила, що відмовилася від голосування не через змістові зауваження, а через процедуру розгляду.
Під час ухвалення закону парламент справді порушив реґламент. Народні депутати в поспіху злегковажили з вимоги закону, котра забороняє розглядати свіжий законопроект як остаточну редакцію в другому читанні, якщо його розмах перевищує 100 статей. Такий проект потребує повноцінного і тривалого розгляду. Голова ВР Андрій Парубій відкинув ці закиди ще в день голосування. «До мене підходять і говорять про дотримання реґламенту. Я нагадаю вам плакат на першій барикаді на Революції Гідності, там було написано: "Вибачте за незручності, ми змінюємо країну". Під тим плакатом наші хлопці захищали Майдан. І тому, шановні колеги, я ставлю на голосування», – відповів Парубій.
Якраз порушення реґламенту було основною причиною, котра змусила професора Володимира Сущенка відмовитися від ордену «За заслуги» та членства в журі до НАЗК.
Ініціатива «Реанімаційний пакет реформ», експерти котрої загалом схвально відгукувалися про конституційні зміни, вимагали відтермінувати розгляд «суддівського» пакету. Не лише через процедурні нюанси, а й важливі зауваження до закону. «На жаль, цей законопроект не відповідає очікуванням суспільства щодо проведення повноцінної судової реформи, оновлення суддівського корпусу та забезпечення незалежності суддів», – заявили у «РПР».
Закон, усупереч очікуванням, не передбачив звільнення керівництва суддів, призначених у часи Януковича. Апеляційні суди позбавлені «загрози» оновлення: якщо там і будуть вакансії, то хіба що для носіїв мантії з 5-річним стажем, але ніяк не для фахівців з-поза системи. Попри заклики громадських середовищ, автори законопроекту відмовилися від зміцнення ролі Громадської ради доброчесності у процесі переатестації суддів: є загроза, що вона буде декларативним, а не впливовим органом. Обмежується право на відеозапис судового засідання. Законопроект, хоча й передбачає створення Вищого антикорупційного суду, але не містить чітких часових рамок.
Щодо новел, то закон скасовує всю систему вищих спеціалізованих судів – господарського, адміністративного, цивільних та кримінальних справ. Ці ланки перейдуть до Верховного суду у форматі касаційних палат. Буде створено Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Регіональні суди реорганізовуватимуться на окружні.
Також закон посилює вимоги до суддівських декларацій: спосіб життя Феміди перебуватиме під пильним моніторингом, а судді будуть змушені подавати розширену інформацію також і про родичів.
Водночас закон передбачає істотне збільшення зарплатні для суддів, тож, згідно з задумом авторів реформи, вони позбудуться корупційних спокус. Із 1 січня зарплатня суддів місцевих судів, котрі пройшли через переатестацію, становитиме 15 мінімальних зарплат (наразі – 10 «мінімалок»). Протягом кількох років платню звичайним суддям підвищать до 30 мінімальних зарплат, для суддів апеляційних та спеціалізованих інстанцій – до 50, а для суддів Верховного суду – 75. Закон передбачає щедру систему надбавок, котра дозволятиме навіть подвоїти прибуток.
Повторимося, реформа містить шанс і містить загрозу. Вона породжена імпульсом до змін та небажанням мінятися.
Вона не могла бути інакшою.
04.06.2016