З судової салї.
Сегодня веде ся розправа перед судом присяжних в Самборі в справі о. Ив. Ґеґейчука, пароха з Розгірча. Акт обжалованя, якій внесла державна прокураторія самбірска звучить:
"Ц. к. прокураторія державна в Самборі обжаловує остаючого на вільній стопі Ивана Ґеґейчука, числячого 38 лїт, обряду гр.-кат., жонатого, вітця 2-их дїтей, гр.-кат. пароха в Розгірчу за се, що дня 6 жовтня 1889. в Розгірчу в церкві перед публично згромадженим народом сказав в своїй пpoпoвіди: "Наш цїсар, що мав дати автономію, видав ґвавтономію. Ті єго параґрафи і суди нїчо не варті, нїчо не значать." Тими словами старав ся він зібраних людей підбурити до ненависти против особи цїсаря і до погорди та ненависти против адміністрації і конституції держави, а через те допустив ся злочиньства забуреня публичного спокою з §. 65. буква а) з. к. і арт. II. зак. з 17. грудня 1862. ч. 8. В. з. д., котре підлягає карі після §. 65. зак. к.
До головної розправи перед присяжних має завізвати ся свідків: Гриня Якимця, Гаврила Войтановского, Петра Медведя, Стефана Левицкого і инших, а всїх разом 14 свідків, і зажадати відчитаня провізоріяльних актів Василя Тисовского против Ивана Ґеґейчука.
Причини: Свящ. Иван Ґеґейчук, парох в Розгірчу, виповів при закінченю своєї проповіди в недїлю дня 6. жовтня 1889 в церкві в Розгірчу перед зібраними людьми слїдуючі слова: "Як то тепер на світї! Коли давнїйше виступив хто против ксьондза, то вішали єго, а тепер такій чоловік на случай спору з духовним найде право лекше, нїж духовний" — і безпосередно по тих словах додав: "Наш цїсар... і т. д, як повисше." При виголошеню того уступу проповіди махнув обжалований рукою в такій спосіб, в якій звичайно обявляє ся погорда. Инкрімінований факт потверджують згідно свідки: Гринь Якимець, Гаврило Войтановскій, Петро Медвідь, Стефан Левицкій, Иван Шумко і Іосиф Кунаш, а в части також свідки Олекса Котик, Сень Якимець, котрі потверджують, що того критичного дня о. Иван Ґеґейчук говорив щось о автономії і "ґвавтономії".
Обжалований заперечив рішучо, мов-би він допустив ся закиненого злочиньства, і покликував свідків на доказ, що він проповіди читає все з друкованої книжки і що слів повисше наведених в часї своєї проповіди не виголосив. A свідкам, що зізнавали против него, закидає невіродостойність з причини ненависти і неприязни, якою до него переняті. Закид сей против свідків доказових не потвердило слїдство, a єсли би декотрі з них справдї неприязно відносились до о. Ґеґейчука, то трудно повірити, щоби всї свідки лише для догоди свому чувству мести згодили ся зложити ложне свідоцтво в судї. Впрочім за віродостойностію промавляє згідність их зізнань. А зізнаня свідків, яких покликав обжалований на те, що він раз на проповіди говорив о автономії і ґвавтономії, але в тім лише значіню, що люде, маючи даровану панщину, не уміють шанувати тої свободи, а лиш пють і крадуть та роблять в автономії ґвавтономію, — також не можуть ослабити зізнань свідків доказових. Бо зі свідоцтва Федя Возняка виходить, що обжалований сю послїдну проповідь мав в день св. Димитрія, т. є. 7. падолиста 1889, a инкріміновану проповідь, як виходить из зізнань згаданих повисше свідків, мав дня 6. жовтня 1889. Гаврло Войтановскій означив крім того день сеї проповіди в такій спосіб, що єї виповів о. Ґеґейчук в першу недїлю по провізоріяльній розправі з Василем Тисовским, а коли в тій справі видано вже 30. жовтня 1889 до ч. 19.773 провізоріяльне ореченє, то нема сумнїву, що о. Ґеґейчук два рази підчас своєї проповіди обговорював автономію, а то раз 6. жовтня 1889 в инкримінований спосіб, a другій раз 7. жовтня, щоби затерти вражінє з першої проповіди, коли спостеріг, що через ню можуть єго потягнути до карно-судової одвічальности. В виду такого стану справи оправдане єсть підозрінє, що обжалований виповів до зібраних людей слова наведені на вступі сего акту. А в тих словах містять ся всї знамена злочиньства забуреня публичного спокою. Хотяй о. И. Ґеґейчук висказав ся так, що міг нарушити честь, приналежну Найясн. Панови, але намір єго дальше ще сягав. Бо єсли зважить ся, що обжалований, невдоволений з ходу своїх процесів з парохіянами, в церкві підчас проповіди, котра повинна служити для вщіплюваня в слухачів певних засад і тенденцій, заявив о Єго Величестві, що замість автономії дав нам ґвавтономію і що ті єго параґрафи і суди нїчо не варта і нїчо не значать, то видно з того, що він хотїв, щоби єго парохіяне і побожні слухачі мали ті самі погляди і чувства, як він, щоби також чули неохоту і ненависть до цїсаря і до державного устрою. А він знав, що селяне безвзглядно довіряють свому душпастиреви, а через те слова єго звичайно переконують людей. Отже він старав ся приєднати зібраних людей для своїх погубних поглядів і вщіпляючи в них засади і погляди, що трують і нарушують суспільний лад, старав ся підбурити их до ненависти і до погорди особи Єго Величества, властей автономічних і судів. Сей спосіб, якого ужив обжалований, міг зовсїм осягнути задуману цїль, як се вже висше доказано, бо в одежи священичій з місця, з відки виходять слова, що мають на цїли уморальненє людей, поступив він після своїх интенцій, а через те представляє ся чин, єму закинений, ще каригіднїйшим."
Так звучить акт обжалованя. Ми звернемо увагу наших читателїв на то, що, як видко з акту обжалованя, о. І. Ґеґейчук мав допустити ся закидуваного єму чину ще в перших днях жовтня 1889 року, отже мaйже перед півтора року...
[Дѣло 20.05.1891]
Самбір дня 20 н. ст. мая 1891.
Заким зберуть ся оба трибунали, с. є. трибунал судьїв, що складає ся з сов. Колясиньского яко предсїдателя і пп. Ивановского та Шипайла яко вотантів, та лава судьїв присяжних, котрих мають ще вильосувати, хочу коротенько подати Вам образ великої салї розправ суду окружного в Самборі. А хочу описати єї для того, бо представилась она менї зовсїм не так, як можна би сподїватись по єї традиційній славі "великого суду" в Самборі, котрого рамя судейскої справедливости сягало далеко і широко в наш край, і котрий за час свого вимірюваня справедливости так далеко спопуляризував ся, що перейшов в душу народа, в єго пісню, отже не пером, a памятью записав ся до живої книги в исторії нашої Галичини. Тая саля, що нема майже села з якої десятки теперішних підгірских повітів політичних, щоби не найшов ся бодай один чоловік, щоби єї не бачив, в котрій пересудилась якась сотка справ, в котрій проголошено не мале число засудів на смерть, на довголїтну вязницю і т. д. — тая саля — от звичайна собі маленька цюпка, не в оскорбу кажучи, — добра собі комнатка для тїснїйшого кружка студентів на "сепаратку" не-офіціяльного комерсу, так около 2-гої години з опівночи!... Лише бронзове, позолочене погрудє цїсаря, поміщене в фрамузї стїни поміж двома вікнами, а перед ним, на підвисшеню з звичайних соснових чи ялинових дощок, стіл застелений темно-зеленим сукном, на нїм Розпятє між двома мосяжними лїхтарями, і з боку два менші столи також так застелені — настроюють поважнїйше і кажуть догадуватись, що се якась цїсарска канцелярія. Для оборонця стоїть також з боку коло прокураторского стіл, так само застелений темно зеленим сукном, а дальше на сали в тім самім рядї під стїною звичайненька собі скромна лавчина для обжалованих, котра може помістити худих два мужа. Напротив тої лавки під другою стїною дві лавки, такі самі, як бувають в деяких трошка поряднїйших школах народних — се лава судьїв присяжних. Кожда мусить помістити 6 судьїв, а заступникам "приставлюють" дна крісла з котрих они звичайно великодушно резиґнують... хотївши не лише чути людей, але й видїти их та трибунал, а з чого мусїли-б резиґнувати, коли-б хотїли пошанувати свої судейско-почестні ноги. За раз по під ті крісла йде до стїни барієра, що віддїлює "салю" від авдіторії. А що на салю входять свідки й обжаловані з коридара дверми vis á vis судейского трибуналу, тож для догідности входячим зроблена з барьєрів уличка до дверей, котра з правого боку не доходить аж до стїни, лиш має про галицку замість фірти, щоби можна дістатись до... печи, ну, і кавалок авдіторії. От і вся примана салї. Якихсь ґалєрій та витребеньок тут — сохрани Господи! Се ще слїди давної собі простоти... Впрочім цїла саля така, що як би так приказали всїм небіщикам, котрі з вироків самбірского суду перестали дихати, в отсїй сали добрати ся, де би мали им ще рад пригадати, за що вимірено им кару, — сумнїваю ся, чи би котрий небіщик витерпів і не закричав: "А бійте-ж ся Бога, панове судьї! хоч души мало місця треба, та все таки з нею десь приміститись треба..." З одного боку саля для судьїв присяжних, з другого знов саля розправ; для оборонцїв і свідків — до диспозиції... коридор, де поприбивано таблички, що курити не вільно. Даруйте, що й я, поки-що збігну на папіроса... за браму...
Година 8¾ рано. Пан предсїдатель трибуналу сов. Колясиньскій прихилив ся до мого прошеня і казав принести менї столик, щоби на колїнї не писати [як то перед кількома лїтами бувало, що справоздавець дневникарскій через чотири днї мусїв писати на колїнї...] При тій самій нагодї розказав п. предсїдатель принести ще одну [другу] карафку води.
Льосованє скінчилось, розправа зачинаєсь. Предсїдатель відбирає присягу і взиває до салї всїх свідків, щоби их відчитати. Явили ся всї. Многі з них не роблять доброго вражіня і виглядають більше на сїльскій пролетаріят, або скупцїв і ворохобників та демаґоґів. Між ними находить ся і тамошний учитель Петро Медвідь.
Слїдує відчитанє акту обжалованя, а потім предсїдатель поясняє обжалованому о. Ґеґейчукови, що суд самбірскій, вдоволяючи єго прошеню, зажадав зацитованих ним актів з суду стрийского і що посїдає их у себе.
Наступає переслуханє обжалованого.
[Дѣло, 21.05.1891]
Самбір дня 21 н. ст. мая 1891.
До вчерашної вісти о складї трибуналу я через поспіх забув подати, що прокураторію заступав прокуратор Саганек, а боронив обжалованого адвокат д-р Дзендзелевич зі Львова. Лава присяжних складала ся з самих христіян, людей интеліґентних, між тими ґр. Едмунд Дїдушицкій, нотар Мадейскій з Луки, і другі, котрі цїлу справу трактують з занятєм і поважно. Розправа веде ся в рускім язицї, котрим сов. Колясиньскій володїє вправно, так само оборонець і присяжні, лише прокуратор Саганек покульгує... Доконавши деяких формальностей, предсїдатель, сов. Колясиньскій звертаєсь до обжалованого з запитанєм, чи почуваєсь до вини закиненого єму злочиньства?
Обжалований: Не лиш не почуваюсь до вини, але чую ся навіть дуже тяжко покривдженим. Чоловік сорок-лїтний, котрий лиш власною працею добив ся кусника хлїба і становища, посвятив ся праци для свого народу, з котрого сам вийшов...
Предсїд. Нам ходить, отче, о саму річ, именно: чи дня 6 жовтня говорили ви в церкві о автономії і що ви о нїй говорили?
Обжалований: Я згадав в церкві о автономії, але тиждень перед тим в проповіди о талантах, до яких я зачислив в житю...
Предс. Ви давно в Розгірчу?
Обж. Четвертий рік.
Предс. Ваша парохія велика?
Обж. Дуже мала.
Предс. Там суть свідки, котрі чули, як ви говорили, в церкві на проповіди, що цїсар надав не автономію, але "ґвавтономію".
Обж. О тих свідках мене вже перед тим, заким я туди прийшов, упередили мої попередники, що то люде темні, неспокійні і без всякої моральної цїни, о чім небавом я й сам пересвідчив ся. Свідок Якимець, давний війт, богач, з великим впливом в громадї, — а виробив собі єго не справедливостію та симпатією личною, лише брутальством і пострахом. Розуміє ся, що я прийшовши, міг паралізувати єго різні махінації в селї, отже вже тим самим я став наперед єго ворогом, хоч ще єго й не знав. До того ще він під різними позорами уживав ерекціональний грунт, котрого в Розгірчу всего 12 морґів, а з котрих я переважно мушу удержуватись, бо парохіяльних доходів майже нїяких. Так само з Гаврилом Войтановским. Там був звичай, що попередники мої давали по кусневи поля на відробок. Войтановскій мав один кусень, засаджений бульбою, і за той кусень мав робити. До того ще позичив він у мене 14 зр., а що не хотїв нї робити, нї віддати грошей, прийшло до процесів, котрі я, розумієсь, вигравав. А що було ще й більше таких, що були помішані в ті справи грунтові, отже утворила ся цїла гурма менї противних людей, тим більше, що таке дїяло ся вже й за моїх попередників, котрих брали ся навіть бити. З Петром Медведем [учителем] я не мав нїяких справ судових. Іосиф Кунаш був спільником полевим і також мав відрабляти.
Предс. Що то було, що ви того Кунаша кликали до себе і толкували ся, що ви так в церкві не говорили?
Обж. Я, діставши дня 3 марта візванє з суду, прикликав паламаря та братчиків і питав ся: чи они щось таке чули? Впрочім они знають, хто ходить найпильнїйше до церкви, отже щоби менї их списали, а потім я кождого поодиноко питав у себе, чи чув що з моїх проповідей против цїсаря.
Предс. Ви жадали печатки від війта, а війт не хотїв дати?
Обж. Так не було.
Предс. Чи приходив хто і чи робив вам увагу що-до проповідей, на що такі проповіди говорите?
Обж. Нїхто, нїколи.
Предс. А чи о §§-ах ви говорили, що они до нїчого або що добрі?
Обж. Рішучо заперечую, я нїколи о параґрафах і не споминав. Проповіди я звичайно говорю з підручної книжки.
Предс. (показуючи тую книжку): Є тут тота проповідь, котру ви того дня говорили?
Обж. [показуючи і вказуючи на різні нотатки, пороблені оловцем]: Так само в проповіди о дарах я додав о автономії.
Прок. То ви рішучо заперечуєте, мов-би ви говорили, що цїсар замість автономії видав ґвавтономію?
Обж. Перечу рішучо.
Прок. А по що-ж ви опісля питали cя свідків?
Обж. Менї мусїло ходити о те, як загал зрозумів мої слова, а потім, річ природна, менї йшло і о свідків відводових.
Прок. Що ви говорили о автономії в тій проповіди?
Обж. В селї розпаношились дуже пiятика, крадежи, особливо-ж шкоди полеві. На се нераз звертав я увагу теперішного війта, але він звиняв ся, що боїть ся Якимця. Я отже сказав, що з боязни перед лихими людьми, котрі знають і завсїгди виїзджають з тим, що тепер свобода, і з тої свободи, з тої автономії зробили собі "ґвавтономію", старшина громадска не виконує своїх автономічних громадских прав так, як треба.
Оборонець: З того видно, хоч не ясно, що моральність у вашім селї добре підтята. Чи ви знали о тім ще заким там прийшли?
Обж. Остерігали мене. Впрочім я вже на самім вступі мав нагоду пересвідчити ся. Перепроваджуючись до Розгірчан, я просив их о підводи. Не дали, ще висміяли: "піп має гроші, най си найме!" З кождим попередником процесувались, нїхто не згадує их мило, нїхто відтам не вийшов чистий.
Обор. Чи правда, що там мали одного священика навіть побити?
Обж. Так, побив син Якимця. Злоба тих людей против мене дійшла вже до того, що Гаврило Войтановскій обжалований тепер о обманьство за фальшиве свідченє на мене в стрийскім судї. Войтановскій донїс був на мене, що я обидив суд і судью Абрагамовича, а при розправі показало ся, що се була єго видумка, отже суд мене увільнив.
Обор. Чи називав він вас "рабівником"?
Обж. Чи раз? Навіть у церкві!
Обор. Чи Левицкого ви перше усунули, а він аж опісля на вас писав?
Обж. Так. Коли ще був дяком, то мав навіть сам говорити Войтановскому, що за такій безосновний донос тоже Войтановскій пійти до криміналу.
Приступлено до переслуханя свідків.
Свідок Гринь Якимець з Розгірча, лїт 65, жонатий, батько троїх дїтей, давний війт і господар, караний, злости на о. Ґеґейчука, каже, не має.
Оборонець: Якимець підписав донос на о. Ґеґейчука до трибуналу і був инстіґатором, — він підписав одно донесенє разом з Войтановским, — він обжалував свого священика в судї о 22 зр., відтак провадив екзекуцію, секвестрував і подав зараз о ліцитацію, щоби лише свого священика понизити, — він разом з Войтановским сплели, мов-би о. Ґеґейчук обидив судью Абрагамовича, — він внїс жалобу на о. Ґеґейчука і до Консисторії, щоби конче "позбавити священика хлїба". Хоч би Якимець був лише слїпим орудєм в руках того, що був душею цїлої справи, т. є. відправленого дяка Левицкого, то супротив наведених фактів, очевидних доказів, я рішучо мушу сказати, що той чоловік мусить тревати в злости до о. Ґеґейчука і тому прошу не заприсягати того свідка.
Прокуратор спротивив ся не заприсягати того свідка "клясичного". Сли Якимець робив доноси, то до того попихала єго "льояльність", а за-для "льояльности" Якимцеви не можна робити закиду. Годї відмовити Якимцеви практичного розуму, щоби він не відрізнив злого від доброго. Він "доносив" в почутю своєї глубокої льояльности, яко горожанин держави. За тяжко приходило бідному "хлопкови" платити деякі дачі священикови, що-ж природнїйшого, як віднестись до Консисторії? Якимець у всїх випадках поступав собі так лєґально, як не міг лєґальнїйше! (Веселість.) Одно хиба можна би єму закинути, що непотрібно влїз в тоту справу в судом стрийским, але то дрібниця... Впрочім кождому чоловікови закинути щось найде ся, нїхто з нас не без гріха...
Оборонець обстав при своїм і був погляду, що Якимець не "доносив" з льояльности, але зі злости. Закон нераз і вимагає від горожан, щоби стояли на сторожи публичного спокою і безпечности, але сли проповідь була 6 жовтня, а Якимець пробував свою льояльність доносом аж по програних процесах в кілька місяцїв, то я дякую за таку льояльність! Таж §. о злочиньстві підбурюваня рефлєктує, що наслїдки повинні проявитись зараз, отже що би то була за льояльність: донести аж по такім часї, коли небезпечність минула? Впрочім той свідок становить нерозривне тїло з свідками Левицким і Войтановским, а ті, як побачимо, доносили зовсїм не з льояльности.
Трибунал по довшій нарадї ухвалив заприсягнути свідка.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 23.05.1891]
Дѣло, 25.05.1891
Ексклюзив з продовженням
З судової салї.
[Процес о. Ив. Ґеґейчука в Самборі.]
Самбір дня 21 н. ст. мая 1891.
(Дальше.)
Гриць Якимець представляє ся дуже відражаючо: зі спущеною головою, стріховатим, розхрістаним волосєм, хмурними запалими очима, обдертий, — хоч, як кажуть, в селї він великій богач.
Предс. Baс слухали в стрийскім судї?
Свід. Та брали, прошу "принайсвєнтійшого" суду "на протокули".
Предс. Ви чули, що ваш священик говорили 6 жовтня в церкві на проповіди і як же они казали на автономію?
Св. "Допрашьию сьв" світлого суду, я всьо оповім з кінця.
Предс. Ну, говоріть з кінця. А "янкору" якого не маєте на єгомостя?
Св. А Боже сохрани! [Веселість.] Наші єгомость вийшли в недїлю до церкви правити... Зачали правити, правлять, правлять, a далї стали казати "казанє". Taй замість казати "казанє", взяли казати "поученіє" коло престола. Кажуть они, кажуть, a далї повідають так: Тепер так помежи вами — свобода. Давнїйше брали на кару, хто виступив проти "ксьондза". Такого били буками і вішали, a нинї так не мож, бо нинї цїсар видав автононію; але тото замість видати автононію, видав "ґвавтононію". Тай тілько всього.
Предс. Тілько всього?
Св. Тілько всього.
Предс. Чи мали перед собою книжку?
Св. Мали маленьку.
Предс. Показує на кодекс: таку?
Св. Таку.
На дальші питаня предсїдателя Якимець починає крутити: каже, що то був папір не книжка, а дальше, як побачив книжку предложену о. Ґеґейчуком, починає відпекуватись, що нїчого не було, лиш Євангелія. Стояв за людьми, але впевняє рішучо, що дивив ся і книжки жадної не видїв. На заміт предсїдателя, що ось признав, що бачив, каже, що нїчого не памятає, бо то вже не тепер дїє ся.
Предс. Говорили о талантах?
Св. "Допрашьию ся" до світлої прокураторії, наші єгомость як що не докажуть, то вигадають. Того не було.
Предс. А відки-ж прийшло до того, що таке говорили?
Св. Я сам не знаю!
Предс. А що-ж перед тим говорили або потім?
Свід. не знає, бо не розумів нїчого.
Предс. А не питали ся ви кого в церкві, що то за проповідь єгомость говорить, та й на що они таке кажуть?
Свід. Нї.
Предс. Може дома з жінкою?
Свід. Нї. Жонам нема що говорити. Жони повиходять собі на прогони та й там тота теє друга онеє [розкладає руками, а в авдіторії і на лавах присяжних веселість] звичайно як жони. Хто би там собі з ними заходив? або жона що знає? [Веселість.] Аж як прийшли до мене раз вечером Стасєнко та й от наш професор Петро Медвідь, а Стасєнко повідає: "Подайте, бо то гріх." Я казав внести гарнець пива, почестував, та й кажу: "Ви, Панове, є учені люде та й знаєте як то ся робить, та й треба би свідків яких подати."
Дальше Якимець поясняє дуже попутано справу написаня доносу [котру найправдивійше подав свід. Шугаєвскій і ми подамо єї на властивім місци], розказує о ліцитації, о тім, що мав перед тим грошеву справу з о. Ґеґейчуком за 40 зр., на котрі присягав [судьї присяжні: Ага!], що то він доносив до прокураторії на о. Ґеґейчука і до Консисторії, але не хотїв єму шкодити, і т. д.
Прок. A скажіть ще раз: Як о. Ґеґейчук сказав на проповіди?
Свід. Цїсар, що мав видати автономію, видав "ґвавтононію". Тоті "паліґрафи" от! — і махнув рукою. Але на тамтім світї будемо мати "паліґрафи".
Прок. А казав: тоті "єго" пapaґpафи і суди?
Свід. "Єго" не казали і о судах не казали.
Прок. В Стрию ви инакше говорили.
Свід. мовчить.
Оборонець порівнує зізнаня свідка з зізнанями в слїдстві і виказує грубі суперечности що-до слів і осіб, котрі в него були і що говорили.
1-шiй присяжний: Ви умієте читати і писати?
Свід. Нї.
Прис. А як же ви могли положити підпис на письмо, о котрім ви самі казали, що дуже небезпечне, коли ви не знали, що в нїм написано, a Левицкій нераз перед вaми, як кажете, брехав?
Свід. Мовчить.
2-гій присяжн. [ґр. Дїдушицкій]: Слухайте Гриню! Чи ви знали, що ті люде до вас прийдуть вечером?
Свід. Знав, бо ми вже радили ся, щоби подати до суду.
Прис. Так? Ви вже радили ся? То ви вже знали на перед, та тому казали пива принести?
Свід. Нї, я мав пиво для себе, для своєї родини; а трафились люде, то почестував.
Прис. А ви часто приносите собі до дому пива?
Свід. хитає головою, що, мовляв, "нема куди", а потім ще й каже жалібним голосом: "Ой чьисто?!" [Веселість.]
На питанє иншого присяжного, чи затямив собі ще що з тої проповіди, каже, що нїчого.
Предс. А довго говорили єгомость проповідь?
Свід. Доки не скінчили. [Веселість.]
Прис. [ґp. Дїдушицкій]: А не могли би ви нам сказати, чому вашої голови нїчо і чіпало ся, лише ті три слова?
Свід. мовчить; на сали веселість.
Другій свідок Гаврило Войтановскій родом з Братковець, замешканий в Розгірчу, жонатий, 38 лїт, коваль, караний за крадїж, мав процеси з о. Ґеґейчуком. [По піднесених і сконстатованих справедливих закидах против свідка зі сторони оборонця, трибунал прихилив ся не заприсягати Войтановского.]
Свідок оповідає з-разу так, як Якимець, а відтак наводить слова з "казаня": "Давнїйше, як хто виступав против духовної особи, такого били і вішали, a нинї і в судї єго слухають. Але нинї і в судї нема правди; цїсар, що мав видати автономію, видав ґвавтономію, але тоті єго §§-и до нїчого". Коли була проповідь: по євангелію чи аж по службі, свідок не памятає, але знає добре, що мала бути проповідь о Закхею [Веселість], бо він собі записав. В нотатцї записав собі і слова инкриміновані, але що не був певний, чи так о. Ґеґ. говорив, радив ся учителя Петра Медведя і Стасєнка, а ті потвердили, що так, і урадили писати донос, лиш треба пошукати свідків, бо єгомость скажуть, що я вирвав ся.
Предс. А чому-ж ви радились ще других, чи так єгомость казали? Памятайте, говоріть правду, бо душу запропастите і до криміналу можете дістатись, як говорите неправду.
Свід. Як єгомость не говорили, то я себе кажу засудити зараз на 10 лїт! [Веселість.] Свідок ходив сам найперше доносити устно до суду, але там казали подати на письмі; відтак він по нарадї у Якимця пійшов до Шугаєвского, a ceй казав що таку важну річ треба мудро написати і відослав их до "комісаря" [економа] Хмуровича в Жулинї з письмом від себе, але комісар сказав, що він за старий волочити ся по судах. Свідок конфронтований з Якимцем, котрий казав, що за §§-и о. Ґеґ. не говорив, що они "до нїчого", Войтановскій починає мішатись і потитись, а потім каже в злости до Якимця: "Бо ви забули!" [Веселість.]
Предс. до свідка: На що ви дивили ся в книжку, яка то мала бута проповідь?
Свід. Щоби можна скаржити єгомостя.
Предс. до Якимця: Войтановскій каже, що і він був у вас тогдї вечером на нарадї, коли ви их пивом честували. Був, чи не був?
Якимець: Був, був!
Предс. А чому-ж ви нам того перше не казали, коли я вас виразно питав ся?
Свід. Ну, коли він сам признає ся, то й я кажу поправдї. [Веселість.]
Прокуратор ставить зараз внесенє о виключенє явности розправи.
Оборонець спротивив ся тому внесеню. Очищенє обжалованого мусить бути також прилюдне, коли оголошено прилюдно акт обжалованя.
Трибунал не прихилив ся до внесеня п. прокуратора.
Предс. [конфронтуючи Войтановского з Якимцем]: Якимець каже, що єгомость мали книжку перед собою і говорили з книжки. Як же?
Якимець починає крутити, каже що був дальше за людьми, здає ся єму, що то був якійсь папір. A Войтановскій каже, що добре не додивив ся, а потім: Чи то чоловікови на голові?" [Веселість.]
Оборонець ставить Войтановскому питаня і представляє суперечности в єго зізнанях.
Войтан. потить ся і видає ся гнївно.
Обор.: Де кидай ся і не гнївай ся, чоловіче, на мене, я тобі нїчого не винен. Предс. до Войт—го строго: Відповідати на питаня п. оборонця!
Обор. Чого ви шукали по книжках церковних?
Свід. Я дивив ся, чи є там за "ґвавтономію".
Обор. Чи ви дословно записали собі то, що єгомость говорили, так слово в слово?
Свід. Слово в слово.
Обор. А чому ви відписували слово в слово?
Свід. Щоби скаржити.
Обор. Вже тогдї ви гадали скаржити? Добре пригадайте собі!
Свід. Я від разу хотїв скаржити, таки тої самої недїлї.
Обор. А не говорили тої недїлї єгомость що против вас?
Свід. Говорили. Казали: оттакій, що ходить і бунтує село, не варт вам ходака підтерти, a ви єго слухаєте...
Обор. А ви зараз взяли гадку скаржити єгомостя?
Свід. Зараз.
Обор. Просить сконстатувати, що в слїдстві свідок казав: "Менї і в гадцї не було скаржити єгомостя, аж на другій тиждень ми зговорили ся [Сконстатовано. Свідок обтирає піт і тяжко зітхає.]
За-для припізненої пори оголошено розправу на 3½ години з полудня.
Свідок крил. о. Горникевич, родом зі Львова, тепер парох в Гошеві й декан болехівскій [одинокій зі свідків зізнає по польски, а з огляду на присягу священичу прокуратор і оборонець годять ся не заприсягати свідка.] З жалобою на о. Ґеґейчука до о. декана нїхто не приходив, лиш о. Ґ. сам просив, щоби зробити у него візиту деканальну. О. Ґ. жалував ся, що люде незгідливі, пють, роблять шкоду, а за те, що их упоминає, не люблять єго. За другої візити о. Ґ. жалував ся також. При третій жалував ся на учителя Медведя. О. декан візвав учителя до себе, а той заявив, що о. Ґ. понижає єго, не хоче з ним жити, не буває у него, і т. д. О. Ґ. застав парохію дуже запущену, богато там піяків, особливо-ж шкідників. О. Ґ. відобрав до 8 парцель парохіяльних і через те мав богато процесів. Є він чоловік трудящій, прикладний, встає, як о. деканови говорили, о 3-ій годинї, сам ходить коло поля. В розмові з Медведем, котрий оженив ся з селянкою, віднїс о. декан пересвідченє, що Медвідь, свідчачи проти о. Ґ—ка, зробив то більше зі злости.
Свідок учитель Петро Медвїдь, родом з Лисятич, жонатий, батько 4-х дїтей, учитель в Розгірчи, караний не був, має жаль до о. Ґеґейчука, бо о. Ґ. слухав таких приятелїв, котрі говорять перед о. Ґ. на него, а знов перед свідком на о. Ґ—ка.
Обор. просить не заприсягати свідка.
Прок. спротивив ся, а трибунал ухвалив заприсягнути.
Свідок оповідає: Перед двома роками на богослуженю виразив ся о. Ґ., що наш монарх видав... Ой-ой-ой... плете ми ся на язицї.. [думає]
Предс. Може не знаєте, о що нам ходить, то я вам пригадаю!
Свід. Ей, нї!
Обор. Нї, пану професорови ходить лиш о початкову букву...
Свід. Так, так!...
Обор. То я вам нагадаю. Може: ав...
Свїд. Автономію, автономію! Веселість. […] але не тої недїлї. Здає ся, що се було тогдї, як о. Ґ. програв процес з Войтановским, і казав: З §§-ами можна крутити як-не-будь, але на тамтім світї все мусить вийти на верх, там уже крутити не можна. По тій проповіди, коли була бесїда о автономії, я вийшов з церкви, а Войтановскій каже: "Ви чули, що то за казанє піп говорив?"
На се нїхто не зважав, нїкому не впало на гадку, щоби скаржити, нїхто о тім не говорив. Аж як о. Ґ. щось там собі поробили з Войтановским, тогдї се вийшло якось, то Войтановскій сам вже якось... щось... Я погнївав ся з о. Ґ. через то, що там ходив Войтановскій, говорив на мене а передо мною знов на єгомостя.
На питанє предсїдателя, як свідок собі толкує слова о Ґ—ка о автономії, він каже, що може єгомость трохи щось так в церковнім... і у співі, троха щось... забувають ся...
Вотант Ивановскiй (до свідка): Чи думаєте, що о. Ґ. говорив, щоби образити цїсаря?
Свід. Нї.
Предс. Чи ви ходили до Якимця из Стасенком?
Свід. Нї.
Предс. Якимець! Ви чули?
Яким. Чув.
Предс. Були тогдї у вас п. професор?
Якимець з учителем перечать ся.
(Конець буде.)
[Дѣло, 25.05.1891]
Самбір дня 21 н. ст. мая 1891.
Свідок Стефан Левицкiй, родом з Мервич, 42 лїт, батько 6 дїтей, був караний за незаконну видачу службових книжок і за якогось чоловіка, тепер находить ся під обжалованєм о обманьство. Незаприсягнений зізнає: Удержує ся з господарства; перше був писарем громадским 6 років, був дяком "троха" з рік, потім о. Ґеґ. відправив єго за те, що він, хоть заприсяг на горівку, пив пиво з гараком. [Веселість.] Я ще був тогдї дяком, як о. Ґ., говорячи проповідь о "богачи і убогім Лазари", виразили ся, "прийшло им щось до голови": "Знаєте, люде, як то давно було, що як був хто виступав против священика, то били буками, або й вішали, а тепер монарх надав автономію, та замість автономії, ґвавтономію; а тоті параґрафи — то от! [і махнув рукою] до нїчого". Потім вели собі дальше проповідь. Книжки я жадної не бачив, бо я, прошу ясної світлости пресвятого суду, таки є трохи фальчивий на око. [Загальний голосний сміх.]
Предс. розпитує свідка за автономію. Свід. удає наївного, мов би не розумів слів "автономія" і "ґвавтономія" і каже, що "ґвавтономія" мусить бути бунт. [Сміх.] Яким світом справа зайшла до суду, не знає; зачув лише, що вже подали до суду. В тиждень, або може в два сказав до о. Ґ—ка: "На що ви таке говорили в недїлю?" — а о. Ґ. каже: Е, ти дурень! [Сміх.] Хлоп того не розуміє, і ти сам не розумієш". А я кажу: "Буде тяганина.." Свідок пізнає свої письма, доноси. Каже дальше, що здибав ся раз з о. Ґ—ом, а сей просив: "Може би ти мене як викрутив... можна би на когось иншого звернути..."
Предс. Чи до старости скаржили ви о. Ґ—ка?
Свід. Не памятаю. Лише...
Обор. Чи ви писали до міністра? На такім ладнім папери, довго...
Свід. Не памятаю...
Обор. Нїколи в житю?
Свід. Нїколи.
Обор. Ей пригадайте собі...
Свід. Якось раз, але то вже давно. [Веселість.]
Обор. Чому ви з початку казали, що о. Ґ. не так говорив в церкві, як тепер кажете, але що казав, що автономія добра, лиш ви з неї зробили ґвавтономію?
Свід. Я хотїв "вібадати"...
Предс. Відчитує суперечности зізнань.
Обор. А письма ви, кажете, не писали жадного до міністерства, так недавно, в отсїй самій справі?
Свід. Нї, жадного.
Обор. Високій трибунале! Осміляю ся предложити власноручне письмо свідка Левицкого до міністерства, писане недавно, бо дня 19 лютого 1891 р. і заадресоване: Świetne, apostolski majestat Ministerstwo u Widniu, Leste post strase Laxenburg, в котрім Левицкій пофальшував підписи.
На сали і в лаві присяжних великій сміх. Левицкій дивить ся зачудованими очима на адвоката, роззявивши рота, а на чоло бють єму смертельні поти. Войтановскій спинає ся з поміж свідків і поглядає й собі переляканими очима. Предсїдатель відчитує письмо надписане: Świetnyj apostolski Majestat ministerialny! в котрім Левицкій жалує cя на священика, на суди стрийскій і самбірскій, що не хотять Розгірчанам робити справи. По відчитаню предсїдатель питає Левицкого: чи то він писав? Лев. не знає що говорити, і жадає, щоби єму "доочно" показали письмо, а відтак приглядаєсь довго, хитаючи головою.
Предс. Ну, ваше письмо?
Свід. [киваючи сумно головою]: Та... моє.
Обор. Я мушу вдоволити цїкавість задивованого свідка, як се письмо "зявило ся" в наших руках, бо очевидно він і не перечував того. [Левицкій здивований, киває дальше головою, вдививши ся в землю.] Отже було так: Левицкій написав сю жалобу i дав Войтановскому разом з 17-ма крейцарами, щоби той оплатив порто і надав рекомандовано. Войтановскій, хотячи придобрити ся священикови, не дав того письма на почту [Левицкій швидко піднимає голову], але відослав єго до священика, дописуючи на третій сторонї від себе та поясняючи о. Ґ—ви, що 17 кр. бере собі "на тютюн" а письмо відсилає о. Ґ—ви, щоби знав на другій раз, "хто село бунтує".
Куріозний той лист на жалобі відчитано. Левицкій спихає вину того письма на Войтановского, бо каже, "він менї диктував". Войтановскій: "Неправда! ви самі написали в своїй хатї і принесли до моєї хати. [Звертаєсь до трибуналу]. Я питав ся: чи підписав хто, бо було богато підписів, — а він каже: "Хтось підписав, хтось нї". Я питав ся Якимця, а Якимець казав, що не підписував, а я тогдї запечатав і відослав о. Ґ—ови. За 17 кр. я "збрехав", бо Лев. не дав менї тих 17 кр." Левицкій не знає, що казати, мовчить.
Свідок Иван Шумко зізнає попутано. Першій раз в Стрию говорив, що в церкві нїчого не чув, лиш від Войтановского і Левицкого, другій раз сам зголосив ся і казав, що чув таки в церкві звістні слова, бо священик назвав єго "смаркачем". Суперечність зізнань поясняє тим, що він "служив цїсареви", отже по першім протоколї "нагадав собі на присягу". При подрібних випитах путає ся або крутить, що "не пригадув собі", "не памятає".
Свід. Іос. Кунаш був на проповіди. Єгомость мали перед собою книжку, набилили щось о екомонії і ґвавтомонії, а більше нїчо не тямить. Знає лише, що люде мали ренґот на єгомостя, а Войтан. і Лев. самі подали єго за свідка і учили, як має говорити "до протокулу", і він так говорив. Від єгомостя не чув, що цїсар видав ґвавтономію. В протоколї "збрехав з намови", бо так казали Войтан і Левицкій говорити, а тепер боїть ся "сумлїня" перед присягою "у великім судї". Він не гадав, що аж до того прийде...
Свідок Гнат Стасєнко: На проповіди о. Ґ. сказав: Наші люде не привикли, щоби их "ладно" просити, але привикли до "бука"; але нинї не вільно бити, бо цїсар видав автономію, а наші люде заробили з неї ґвавтономію: пьють, гуляють, ґвавтують. О §§-ах свідок не чув нїчого тої недїлї.
Свідок Федьо Гуменчук [клякає до присяги]: У церкві не чув нїчого, лиш люде "десь щось балакали", але як питав ся Левицкого, то той казав, що то все неправда, брехнї Войт—ого.
Світок Гаврило Пристай чув щось про "антимонію" і "ґвавтамонію", але що i як, крутить, і годї розібрати, чи чув, що цїсар дав ґвавтономію, чи не дав. Більше обстає за тим, що цїсар дав гвавтономію. [Прок. застерігав собі карне слїдство проти сего свідка, як і против кількох попередних.]
На прошеня прокуратора і оборонця предсїдатель конфронтує свідків Кунаша і Войтановского, з чого виходить, що Войт—ій завів Кунаша до суду, а на сходах "диктував" єму, як має говорити до протоколу: "Як ви не вирозуміли, що ксьондз говорив, то я вам вирозумію, щоби-сте казали в судї: "цїсар, що мав видати автономію, видав ґвавтономію, тоті єго §§-и до нїчого!" При тім був і Левицкій, але чи чув, Кунаш не знає; певне, що мав чути.
Войтан. оправдує ся, що він не намавляв, лише говорив Кунашеви, "щоби бyлo одно до другого якось складно".
Предс. Левицкій!
Войтан. (живо): Левицкій в тім нїчо не знає!
Лев. знає, що щось балакали, але що, не пригадує собі.
Свідок Федьо Віснюк, з Розгірча, сидїв тут у "великім судї" за "бучка".
Предс. Файний то був бучок! [Веселість.]
Свід. Бук! [Веселість.] Чув у церкві: Видите, люде, цїсар видав автономію, а ви пєте, бєте ся, рабуєте, ґвавтуєте і зробили-сте з неї ґвавтономію". Був би чув і запамятав, сли би був о. Ґ. инакше говорив. О судах не памятає. То було десь перед Покровою, a міркує по тім, що були ще вівси, збіжа і т. д. У Якимця на весїлю, як зговорило ся о тім, говорив Левицкій: "Ксьондз того не говорив, я би десять раз на то заприсягнув!" А Якимець каже: "Бо ся боїш, драбе, щоби тя піп не нагнав". A Левицкій таки казав: "Сто рази присягну, що так не говорив!" Потім я раз ишов у лїс а він на Труханів, і другій раз тото саме казав. У Якимця було богато людей за столом.
Левицкій: Я не говорив. Впрочім... а може я й казав? Може я тебе хотїв "вібадати"?
Свід. Иван Стасєнко чув, що о. Ґ. говорив: "Покайте ся, не бийте ся, не крадїть, не пийте, бо сміють ся з вас околичні села. Маєте свободу, буком вас не бьють, панщини не робите, маєте автономію, а ви з того робите ґвавтономію." Се відносилось до закраденя сїраків з чужого села нашими людьми. Свідок нїчого не знав, аж прийшло візванє з суду стрийского. Тогдї довідав ся, що Левицкій "заскаржив" о. Ґ—ка до суду за образу цїсаря. Левицкій був на протоколах в суботу [сконстатовано] а потім здибав мене і казав говорити в судї до протоколу, що о. Ґ. казав у церкві так, як він сам зізнавав.
Левицкiй починає обертати зовсїм у противний бік, однак, притиснений питанями предсїдателя, признає ся, що звертав увагу, але не намавляв.
Стасєнко: Він ще й потім, коли лише здибав мене, говорив, що то ще будуть протоколи в Самборі, і учив, як маю говорити. А я казав: що знаю, що-м чув, що сумлїнє каже.
(Конец буде.)
[Дѣло, 26.05.1891]
(Конець.)
Свідок Петро Вижнюк, 53 лїт, війт, зізнав: "Говорять люде, що Левицкій заскаржив єгомостя. Прошу вис. суду, я в церкві не чув." Свідок не знає, чи він не був тогди в церкві, чи був може під церквою. Прийшли за ним і закликали єгo до о. Ґ—ка. Там було з 15 люда. О. Ґ. отворив канцелярію тай каже: "Мої парафіяне! Другі мої парафіяне заскаржили мене, що я говорив против Найясн. пана. Коли ви чули, коли хто з вас чув, скажіть менї в очи, я гнївати ся не буду: як казав, то казав". Ми всї сказали, що правда, що нї, що з нас нїхто не чув. "А підпишете ся під присягу, що ви того з мене не чули?" — "Присягнемо, єгомость!" Цїлий пожар пійшов з того, що єгомость мали там справи за грунт. Войтановскій виступав против єгомостя усе. [Коло порона поганив Войт—ій о. Ґ—ка по-за очи так, що війт хотїв єго аж замкнути до арешту, а навіть жид казав, що то не повинно бути, аби свого священика так поганити.]
Предс. Гаврило Войтановскій! Що маєте на то сказати: правду війт зізнав, чи неправду?
Войтановскій. Троха правду, троха неправду, але я...
Предс. Досить, досить! Троха правду, троха неправду, досить!
Війт оповідає, що Войтановскій і Левицкій навіть тепер, вчера і нинї сварились, що аж хотїв их до арешту віддати: один на другого звалює вину. Войтановскій каже, що через Шумка не виженуть о. Ґ—ка, а так були би вигнали.
Свідок Петро Медвідь каже, що єго проклинають за те, що сказав правду, та Войтановскій казав, щоби єму виздихали дїти. [Веселість.]
Що-до моральности і поведеня Левицкого і Войтановского війт "не хоче говорити за чуже сумлїнє", то вже "най Пан-Біг порахує"...
Свідок Иван Артим, заступець війта, памятає, що то було перед Покровою і чув слова "цїсар видав автономію" а за ґвавтономію добре не знає, до чого то відносилось. Чув про параґрафи: "цїсар видав §§., але ті §§. от, от! На тамтім світї будемо мати инше право". Оповідає дальше, як по него посилали тричи, щоби йшов до священика, він не хотїв, аж як казали, що там роздають "даровизну", пійшов. [Веселість.] Єгомость просили змилуваня у всїх людей, щоби их не губили та щоби их виратувати, бо обойчик стратять.
Предс. Аж до обойчика дійшло? [Веселість.]
Свід. Ая! По тім єгомость читали євангелію о чортї, що замішав ся в стадо, і казали підписувати письмо. В Стрию свідок зізнавав инакше [там зізнав, що зовсїм не чув закинених о. Ґ—ви слів] длятого, бо то було в "малім судї", а тут під присягою треба правду казати [Веселість.]
Свід. Федь Гуменюк каже, що він був також у о. Ґ—ка, але не чув прошеня о помилуванє.
Присяжний ґр. Дїдушицкій ставить Артимови питанє: як єму здавало ся тото прошенє: чи що о. Ґ. був винен a просив пощади, чи просив лише тому, що єго невинного заскаржили, отже просив, щоби правду говорили?
На се важне питанє свідок путає ся і каже, що о. Ґ. говорив, що він не винен.
Свідок Василь Тисовскій на проповіди не був, лише від других чув, що о. Ґ. мав говорити за автономію і ґвавтономію.
Свідок Іосиф Шугаєвскій лїсничій, сурдутовець, зізнає: Прийшов до него Гаврило Войтановскій і просив зробити жалобу на священика, що той на проповіди мав говорити: "цїсар видав лихі §§. і ґвавтономію". Свідок не хотїв писати, відослав их до адвоката, а відтак они казали, що пійдуть до п. Хмуровича до Жулина, а що той глухій, то я [на их просьбу] написав им на чвертцї паперу, о що йде. Свідок заперечує, що він их посилав до Хмуровича; они самі казали, що пійдуть. Потім прийшов Левицкій і просив бодай паперу. Свідок дав. Левицкій написав a свідок відчитав. Левицкій навіть казав, що то все неправда, a свідок звернув єго увагу, що не повинен був писати, коли неправда. Левицкій відповів, що се вільно, а суд най доходить. Левицкій відгрожував ся, що мусить научити о. Ґ—ка.
Сконфронтований Левицкій признає, що говорив до Шугаєвского: "Се все не правда".
Обор. [до лїсничого]: Чи ви собі не пригадуєте, як Левицкій писав а Войтановскій диктував, тогдї Войт—ій при диктованю казав не писати слова "наш" цїсар, щоби була більша образа. — Свідок признав, що так було. — Обор. А так само не казав писати, що "на §§-и махнув о. Ґ. рукою, бо в судї не будуть розуміти"? Свідок признає і се і додає, що Левицкій казав, що хоче так зробити о. Ґ—ови, як о. Ґ. єму.
Свідок Леопольд Шугаєвскій [син лїсничого] зізнає подрібнїйше: Левицкій раз спорив з Войтановским о тих словах і заперечував, мов-би о. Ґ. так говорив, бо се може прийти до присяги в судї і т. д., однак Войт—ій сказав, що они вже будуть знати, що робити. Войтановскій каже: Я буду диктувати, а ти пиши, лиш не пиши "наш" цїсар, щоби була більша образа; так само казав додати, що §§-и до нїчого. На увагу мого тата, на що пишуть не правду, відповів Левицкій, що він мусить научити о. Ґ—ва, бо він єго відправив в такій час, коли можна було найбільше заробити. Отже: як ксьондз менї зробив так я ксьондзови.
Свідок Василь Артим був в церкві, не уважав, не чув. Був і у священика і зізнає, що о. Ґ. говорив у себе: "як хто чув, що я говорив в церкві, най скаже". Більше нїчого не просив, щоби єго ратувати.
Свідок Дмитро Коптик дяк [по Стеф. Левицкім і перед ним] не памятає, чи був тогдї в церкві, і нїчо не чув; чув лиш від людей. У о. Ґ—ка було так, як зізнає війт.
Потім відчитано заявленє кільканацятьох громадян, котрі були зібрані у о. Ґ—ка, на котре війт дав був печатку. Дальше відчитано ще деякі протоколи свідків менше важних.
Предс. заявив, що поступованє доказове уважає за скінчене.
Трибунал поставив одно головне питанє судьям присяжним що-до вини о. Ґеґейчука в напрямі §-у 65, підбурюваня против адміністрації і конституції держави, а прокуратор зажадав поставленя ще другого додаткового питаня в напрямі провини з §.300. Відтак почались виводи прокуратора і оборонця.
Прокуратор уважає справу за поважну, тому й не думає бавити ся в фрази, а лише хотїв би трафити до пересвідченя судьїв присяжних. Бо, хоч прикро бачити на лаві обжалованих священика, а тим більше священика обжалованого о злочиньство підбурюваня против поступового ладу в державі, котрий не повинен бурити того, що другі будували, — то все-ж личність і достоїньство того, що тут сидить, не повинні мати впливу на вимір справедливости. Прокуратор перейшов відтак матеріял доказовий, починаючи від фільольоґічного виводу значеня слова "автономія" з грецкого язика — але все таки, зійшовши на "клясичних" свідків, котрих оборонець буде "немилосердно переслїдувати", зазначив, що Левицкій справдї стоїть під обжалованєм о обманьство, отже може бути, що він і не заслугує на віру...
Обжал. о. Ив. Ґеґейчук заявив, що міг би богато вивести на свою оборону, однак єму яко душпастиреви не годить ся виволїкати всїх похибок і лихих сторін своїх парохіян, хоч і як деякі з них єго кривдять. Впрочім, чуючи ся зовсїм невинним, жде спокійно вердикту судьїв присяжних в тім глубокім пересвідченю, що правда мусить побідити, і дальше веденє оборони полишає свому правному оборонцеви.
Оборонець д-р Дзендзелевич в знаменитій річи дуже зручно побивав прокуратора. Виходячи з того самого погляду, що і прокуратор, не вільно нї єму нї речникови держави бавити ся хорошими словами, апелюючи до серця і пересвідчень судьїв присяжних. "Тут треба стати на реальнім грунтї, та довести вину. Случайно сказав п. прокуратор, що з-відси не повинен нїхто виходити скривджений. Так єсть! Але хто сюди входить, стає під меч затроєний: одно ваше слово позбавляє єго чести, свободи і всего, що дороге чоловікови, і потягає за собою страшні, страшні наслїдки! Се не жарт, Вп. Панове, кількома словами приписати комусь вину злочиньства. П. прокуратор доводив, що обжалований, подразнений процесами, міг сповнити злочин, і не находить жадної иншої причини. Але ж хто з нас не мав або не має процесів, a прецїнь ще нїкому не прийшло на гадку через те сповняти злочин, стоячій на чолї нашого кодексу. Впрочім о. Ґ. процеси майже всї вигравав, процеси ті переводив судья швидко, на кожде жаданє священика, отже на кого мав мати злість?.." Відтак оборонець переходить на путанину свідків самих "клясичних", на их суперечности в зізнанях, і каже: "И на таких зізнанях та на такій путанинї, що хтось там лиш не дочув, посудити священика о так великій злочин? Мене на саму гадку того дрож переймає. Ви, Панове, знаєте житє. Я від 12 лїт сїдаю в лаві оборони, але доси не натрафляв ще на так здеморалізованих людей, таких смілих крутїїв, котрі тут, як сконстатовано, нам в живі очи брехали на перегони, щоби так легковажили собі присягу, як отсе ми бачили. Мене лише дивує, і то дуже дивує, як міг священик на підставі таких зізнань, по таких свідках, дістатись під таке обжалованє!" Дальше оборонець відповідає з гумором на фільольоґічні виводи прокуратора що-до слова "автономія" з грецкого, повідаючи, що він стоїть на розгірчанецкім грунтї, на котрім не родить ся грека, але темнота темна, — відтак суставляє і переходить матеріял доводовий, котрий як-раз став відводовим, тому і поминає зовсїм свідків відводових.
Прокуратор в відповіди звиняв ся, що він сам не ставив аподиктичного внесеня судьям присяжним, щоби засудили о. Ґ—ка, а лиш апелював до их пересвідченя, якого набрали з розправи, бо-ж се єго святий обовязок.
Потім подав предсїдатель трибуналу сов. Колясиньскій дуже старанно зведене резіме розправи і поставив присяжним слїдуючі два питаня:
Перше питанє головне: Чи винен о. Ив. Ґеґейчук, що дня 6 жовтня 1889 р. в Розгірчу, в церкві, публично зібраний там нарід уступом своєї проповіди, в котрій вирік слова: "наш цїсар, що мав дати автономію, видав ґвавтономію... ті єго параґрафи і суди нїчого не варті", хотїв підбурити до ненависти і погорди против адміністрації і конституції держави?
Друге питанє додаткове, на випадок сли би судьї присяжні заперечили 1-ше питанє головне: Чи винен о. Иван Геґейчук, що дня 6 жовтня в церкві публично через висміванє, називаючи автономію ґвавтономією, а також через вираженє, що ті параґрафи нїчого не варті, намагав побудити до ненависти і погорди против властей державних і громадских?
Присяжні одноголосно заперечили оба питаня, а трибунал увільнив обжалованого від вини.
__________
Хоч сей процес не має характеру чисто політичного, то ми нарочно вислали на розправу до Самбора свого справоздавця і подали єї хід майже вповнї, щоби показати, на якій не раз хиткій підставі засновують ся процеси против наших священиків, і яких приміри в послїдних часах лучали ся частїйше [от хоч би недавний процес о. Степанова] а які звичайно підносять наші противники до великого значіня політичного. [Мимоходом зазначимо тут яко прояв дуже сумний, що деякі дневники польскі з великим "сожалїнєм" подали акт обжалованя о. Ґ—ка, а не мають на тілько совісти — повідомити своїх читателїв, що того ruskiego księdza, обжалованого о такі страшні злочнни, узнав одноголосний вердикт судьїв присяжних зовсїм невинним.]
Що до самого переведеня того процесу, то скажемо, що сов. Колясиньскій вів розправу тактовно, уміло, безсторонно і основно. Найменша путанина не зійшла з місця так довго, поки зовсїм не стала виясненою. Прокуратор і оборонець могли бути з такого веденя розправи вповнї вдоволені і вдячні, бо самим им оставало вже мало роботи.
[Дѣло, 27.05.1891]
27.05.1891