Обтинання «Газпрому»

Цього тижня стало відомо, що відразу п'ятеро європейських бізнесових партнерів «Газпрому», тобто імпортерів російського газу, ініціювали арбітражні розгляди проти російського газового велетня. Європейці бажають скинути встановлену Росією ціна ну газ. Точніше не просто ціну, а саму концепцію газового ціноутворення, прив’язану до ціни на нафту.

Перегляду ціни на газ в судовому порядку домагаються: данський концерн DONG Naturgas A/S, польська нафтогазова компанія PGNiG, турецький концерн BOTAŞ Petroleum Pipeline Corporation, нідерландська компанія Gas Terra B.V. і британський концерн Shell Energy Europe.

Турецька держкомпанія BOTAŞ Petroleum Pipeline Corporation зажадала через суд зниження ціни на газ, закуплений за угодою від 29 грудня 2014 року. Графік арбітражного розгляду буде затверджений найближчим часом. Нідерландська Gas Terra B.V. звернулася до суду напркінці березня 2016 року, рішень про дату слухання поки що немає. Протягом місяця ТОВ «Газпром експорт» повинне надіслати свою відповідь щодо процесу.

У справі Shell Energy Europe арбітражний трибунал уже сформований. Слухання пройдуть, як очікується, в лютому 2018 року. Слухання за позовом данського DONG Naturgas призначене на жовтень-листопад поточного року – повідомляється в звіті «Газпрому» за перший квартал 2016 року.

У цій ситуації з позовами варто звернути увагу на одну деталь. Виявляється деяким європейським імпортерам вдалося домовитися з «Газпромом» полюбовно. Наприклад, на початку цього року свої претензії до ціни на російський газ висловлювала французька енергетична компанія Engi SA. Проте в березні сторонам вдалося укласти контракти вже з новими, нижчими цінами.

Домагався цінової скидки й енергетичний велетень E.ON – найбільший німецький покупець російського газу – чи точніше його дочірня компанія Uniper, яка власне й займається оборудками з Москвою. І впродовж квітня цього року всі проблеми були зняті й у цій суперечці.

То чому в одних випадках «Газпром» доволі легко погоджується на компроміс, а в інших – готовий втрачати гроші й добрі стосунки, покладаючись на вердикт арбітражу? Відповідь вказали німецькі журналісти, вона виявилася дуже простою: і німецький  E.ON, і французька Engi SA беруть участь у газпромівському мегапроекті Nord Stream-2.  

Так, заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медвєдєв  у коментарі для німецьких ЗМІ заперечив такий зв’язок, зазначивши:  «Це збіг, з кимось перемовини йшли довше, з кимось швидше». Проте факти говорять щиріше за російських чиновників, звиклих до лукавства. Важко повірити в те, що російський газовий велетень, вкладаючи всі свої сили й засоби в просування Nord Stream-2 не керувався у двох згаданих випадках міркуваннями корпоративної стратегії і великої політики. Ці ж міркування, схиляють нас до думки, що домовленість з компанією Shell котра теж бере участь в у мегапроекті, буде досягнуто значно скоріше, ніж з іншими учасниками судової тяганини.

А через що взагалі виникли цінові суперечки європейських енергетичних компаній з «Газпромом»? У російських мас-мадіа досить часто публіці пояснюють це підступністю Заходу, його намірами завдати ще більшої шкоди російській економіці. Насправді ж ці судові тяганини не мають нічого спільного з політикою.

Передовсім треба зазначити, що в господарських арбітражах немає нічого незвичайного, й тим більше вони не є свідченням злих намірів однієї зі сторін. Це загальноприйнятий цивілізований спосіб вирішення колізій інтересів, які неминучі  в бізнесі неминучі. У даному випадку колізія виникла через формулу утворення ціни на газ.

Пригадаймо, хоча б січень 2009  року, коли горда й сяюча повернулася до Києва з Москви тодішня прем’єр-міністрка Юлія Тимошенко. «Я підписала чудовий контракт на газопостачання!», – заявила тоді колишня «газова принцеса». Про те, наскільки він був «чудовим» ми відчуваємо до нинішнього дня. Але зараз – не про це. Тоді вперше пересічний український обиватель дізнався про формулу ціноутворення російського газу для нашого споживача. Вона, як з’ясувалося, базувалася на цінах на нафту й нафтопродукти.

Так само основою ціни на газ у довготривалих контрактах «Газпрому» з європейськими споживачами була все та ж нафта, тобто її ціна. Російський газовий велетень чітко дотримується цієї формули, яка склалася в Західній Європі ще в 60-их роках минулого століття. Проте тепер європейські концерни наполегливо бажають зректися застарілої практики щодо прив’язку до нафти.  

Чому ж нині Захід так інтенсивно відмовляється від ним же самим придуманої формули? Справа в тому, що півстоліття тому на континенті  газовий бізнес був ще слабо розвиненим. Тобто конкуренції практично не було, існували природні газові монополії, тож про  жодне нормальне ринкове ціноутворенням не могло бути й мови. Тому ціни на газ і прив'язали тоді до іншого енергоносія – нафти.

Та за минулі 50 років на ринку газу відбувалися неймовірні речі. Одна за одною здійснювалися революції: лупакова, LNG-революція тощо.  Галузь змінилася кардинально. В Європі сформувався ринок газу, на якому конкурують між собою компанії з досить великого числа країн, які постачають «блакитне паливо» вже не тільки газогонами, як раніше, а й морем в зрідженому вигляді.

В таких умовах довготермінові газові контракти почали стрімко втрачати популярність, а з ними й нафтова прив'язка. На перший план вийшли так звані спотові котракти й відповідно спотові ціни, які формуються в центрах торгівлі газу на основі попиту і пропозиції. Як пояснив провідний експерт з енергетики аналітичного центру Deutsche Bank у Франкфурті-на-Майні Йозеф Ауер: «Змінюються технології, змінюються структури, тому абсолютно логічно постає питання про перегляд застарілих елементів давніх довгострокових контрактів».

Доповідь Міжнародного газового союзу, опублікована на початку травня цього року, чітко засвідчує, що Європа стала одним з тих регіонів, де останнім часом відбулися найрадикальніші зміни в механізмах газового ціноутворення. Якщо ще 2005 року 78 відсотків газу на європейському ринку продавалося на через довготермінові контракти з нафтовою прив'язкою, то вже через десять років обсяг газу, проданого таким чином впав до 30 відсотків. За той же час частка газу, реалізованого за спотовими контрактами зросла з 15 до 64 відсотків.

Хоча логічно може виникнути наступне запитання: а чи вигідно європейським партнерам відмовлятися нині від нафтової прив’язки?  Адже ціна на нафту за минулий рік впала у тричі, й навіть попри те, що останнім часом вона трохи піднялася, перспектив для подорожчання нафти немає жодних. Але, виявляється, газ, завдяки стрімкому розвитку ринку, подешевшав ще більше. І тепер ті європейські партнери «Газпрому», котрі свого часу повелися на довготермінові контракти, залишилися в дурнях. Не раз виникали ситуації, коли їм доводилося вести бізнес собі в збиток, купуючи російський газ дорожче, ніж потім вдається продати його кінцевим споживачам, які орієнтуються на рівень спотових цін.

І це аж ніяк не тимчасове явище. Сполучені Штати почали активно завозити до Європи зріджений газ, будуються нові газогони з Каспійського регіону, з Середземного моря, з Перської затоки. Диверсифікація йде повним ходом. Тож і «Газпрому» доведеться скидати ціну. І це лише питання часу. Що довше Росія впиратиметься, то меншими ставатимуть її шанси залишитися провідним гравцем на європейському газовому ринку.