Бузок

якщо б я наламав для тебе бузку

я йшов би линвою світла – й вузьку

шпарину у твоєму серці відчув би як продув

я шукав би двері а може й Сарсель

я б заховався за вірш чи навіть есей

але нема мені ходу

і стояв би на вулиці з мокрим бузком

бо зранку дощило – і зеленим листком

торкався би світла і черпав би воду

я тримав би як птаха бузок у руці

і тепло його тіла і скрегіт хребців

але нема мені ходу

бо якщо цей бузок з матерії неба

з крилець метеликів – з мене і тебе

зашитий в траву – при кінці городу

і його письмо із суцвіття літер

і його ім’ям починається літо

але нема мені ходу

тримається він королем – вельможа

в городі його королівська ложа

я не підписував з ним угоду

і зірвав для тебе рукав з еполетом

тримаю ці китиці – понти поета –

але нема мені ходу

знаю що любиш не бузок а іриси

може я з тим бузком помилився

тобто бузок не зробить погоди

коли серце хитається на ланцюжку світла

і коли вже мені нічого не світить

і нема мені ходу

то хоч стане бузок для мене солодким

покрадуть його цвіт дурні сороки

де я більше знайду таку нагоду

про Париж пописати – повітря вкусити

за бузковий цвіт – за свою цитру –

і за те що немає ходу